ГЛАЗОВИЙ Павло. Пам'ять

 

Сміху іскорки ясні...

Василь НЕВОЛОВ, заслужений діяч мистецтв України

Ті іскорки залишив по собі класик сучасного українського гумору, справді-бо народний улюбленець Павло Глазовий. Так можна було б визначити й головну домінанту вечора пам'яті класика, що його організував і провів у Національному музеї літератури 11 листопада 2017 року Міжнародний фонд імені Павла Глазового. На ньому друзі й шанувальники творчості Павла Прокоповича гідно вшанували пам'ять корифея українського гумору.

 


 

Гарним заспівом до цієї розлогої розмови про Майстра стали два чудових відео із зафіксованими щасливими миттєвостями читання своїх творів самим Творцем, його мудрими глибокими розмислами про природу сміху і творчість. Високий, поставний, із красивим відкритим обличчям, яке ледь-ледь (наче здалеку) підсвічувала тепла усмішка, навіть на людях він здавався самітником, зосередженим на своїх думках — наче над отією книгою, що кожен Майстер пише все життя. Ці відеопокази вмістили в себе і вкраплення відгуків-спогадів знакових постатей та надійних друзів Глазового, які пізніше продовжили цю розмову й у своїх виступах на самому вечорі.

Тепле, насичене цікавинками вступне слово Президента Фонду, відомого письменника-гумориста Віктора Євтушенка стало гарним прологом до цієї імпрези, його прекрасно продовжив неймовірно талановитий митець - Герой України, шевченківський лауреат й істинно народний артист - Анатолій Паламаренко... Зал був у захваті від його високої майстерності та прекрасних творів Глазового.

Потім ведучий запросив до слова заслуженого будівельника України, близького друга Павла Прокоповича - Василя Пшеничнюка. Він, зокрема, сказав: «Знаю: славі, що прийшла до Глазового, він не прагнув запобігати. Пошуковцем посад, звань, нагород він ніколи не був. Тим надійнішою постає ця слава тепер. А народна шана — це передовсім природне відлуння на добро, яке ніс Павло Глазовий у світ...» Схвильовану розмову про «винуватця» вечора продовжив народний депутат декількох скликань, заслужений юрист України Володимир Стретович, який підкреслив, що свого часу саме твори Павла Глазового вивели його на самодіяльну сцену. Він багато чим віддячив у майбутньому своєму своєрідному «хрещеному батькові» в гуморі.

Павло Глазовий створив у своїх творах строкату й різноманітну галерею персонажів, що самі промовляють за себе, живуть своїм життям, постають такими, якими є: не кращими й не гіршими, але скрізь — справжніми. Котрі, то на жаль, то на радість, втілюють риси, характерні для свого часу й свого народу. Про це говорили у своїх емоційних, схвильованих виступах-спогадах народна артистка України Галина Яблонська, президент Асоціації діячів естрадного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України Віктор Герасимов, головний редактор газети «ХАТА» - Микола Рудаков й автор цих рядків, який звернувся в своєму виступі саме до громадянських творів Павла Прокоповича з його «Чорної книги», аби учасники вечора вкотре переконались у суголосності творчості Майстра нашому непростому сьогоденню. Бо ці тривоги чим далі сильніше переймали старого письменника, поставали в нових і нових віршах. Він поспішав і — встиг! Останнє десятиліття стало прощальним злетом. Благословенна доля берегла пам'ять, талант, гострий розум, зацікавлення до сущого навколо — й до останніх днів на землі.

А майстерно виконані Михайлом Герасимчуком і чудовим організатором цього дійства Тетяною Димань твори ще раз підтвердили, що у гумористиці Павла Глазового, в єдності віршованих історій, ситуативних подробиць, постає широка картина народного життя та його особливості: духовні, моральні, етичні й побутові...

Музичні паузи вечора чудово скрасили учні Тетяни Димань – Назар Шуст та Наталя Чарна, а потім вони й ще їхній товариш по навчанню в Школі мистецтв Герман Розстальний теж прочитали гуморески Павла Прокоповича.

Прекрасною кодою вечора стала «співуча команда» Петра Андрійчука – його чудова «Дарничанка» (концертмейстери Володимир Якимчук і Віталій Блударенко).

Загалом же, вся тональність вечора була насичена усмішкою, іронією, часом легким сарказмом (все-таки видатний же гуморист-ювіляр!). Але ширше й важливіше — з великим і щирим уболіванням за людину, її життя, мову, Батьківщину... З гарячими думками про майбутнє: чи збережуть українці своє рідне — слово, культуру, пам'ять, звичаї? Невипадково Павло Прокопович пам'ятав усе життя Шевченкове:

"Раз добром зігріте серце вік не прохолоне..."

...Бо ці слова цього вечора теж звучали услід добрій пам'яті про Генія сміху, а в них впліталися "сміху іскорки ясні", які Павло Глазовий лишив по собі. Добрий чоловік — добрим людям! Дякуємо Міжнародному Фонду Павла Глазового й чекаємо на такі ж нові, дуже важливі й потрібні імпрези!