Визволитель, учитель чи поневолювач?

Або: ким був Ленін для України

Чомусь виходить так, що як тільки заходить мова про Володимира Ульянова, то мої співрозмовники висувають на перший план непересічний розум цієї людини. Говорять про те, що він зумів утримати владу тоді, коли, здавалось, їй залишилося прожити кілька тижнів, або й днів. Обов'язково йдуть "козирі" Брестського миру, непу та їм подібних фактів. На превеликий жаль, жоден з моїх опонентів ніколи не ставив такого питання: ким був і залишається Ленін для України? Батьком, вітчимом, братом (рідним, двоюрідним) чи, може, звичайним завойовником, поневолювачем? 
Зазначу одразу ж, що вашого покірного слугу не цікавить інтимне життя вождя пролетарів. Червоний він, зелений чи голубий – тема для інших дослідників…
 

 

Пам'ятаю розмову з сучасним комуністом.

- Якщо Леніна викидати на смітник історії, то треба починати зі Спартака. Він, так як і Володимир Ілліч, хотів визволити людство від рабства!

Гарна казочка, чи не правда? Так, Спартак хотів позбутися рабства разом зі своїми друзями за нещастям. Це - правильно. Бо він сам був рабом, пізніше - гладіатором. Чи був коли-небудь рабом, кріпаком або найманим робітником Володя Ульянов? Ніколи! Тих, хто "клює" на таку вудочку, прошу згадати, в чому товариш Ленін ходив у Польщі, Швейцарії, Фінляндії… Прекрасне пальто, капелюх-циліндр, "тросточка", костюм-трієчка. А нам у двадцяти музеях показують "його" петербурзько-московське пальто перших часів радянської влади, здерте з якогось бомжа. Мовляв, бачите, як бідно жив голова ради народних комісарів?! Беріть приклад, будьте альтруїстами.

Друга "казочка", яку спростував військовий історик, ленініст, Дмитро Волкогонов, попорпавшись в архівах. Це та, коли Ілліч віддавав цукор та інші продукти на дитячі будинки, не залишаючи собі ані крихти. Пам'ятаєте вірш видатного поета "Про Ілліча та дівчинку"? Архіви ж показали дещо інше. Отой "добрий дідусь" Ленін з 1917 року до останніх своїх днів на цьому світі щодня обов'язково їв апельсини. Це в роки громадянської війни, розрухи, голоду. В одній із записок товаришу, який їде за кордон, Ілліч "просить", аби той привіз шпроти, шинку, інші (навіть за нинішніх часів) делікатеси. Мовляв, це - забаганка дружини (Надії Крупської).

Під час голоду 1920-21 років загони ЧК реквізують церковне золото, інші цінності. Що ж, народ голодує, а неситі попи з жиру бісяться! Чому й не забрати? Купити за ці коштовності мільйони тонн зерна в проклятих капіталістів, віддати робітникам і селянам Поволжя, України, які раді гнилій картоплині. Справді, Ілліч пише В'ячеславу Молотову листа. Мовляв, саме тепер, коли десятки й сотні тисяч трупів валяються на дорогах, можна конфіскувати церковне майно - народ не буде проти. Це - так, голод - не рідна тітка, і скільки Богові не молися - манна з небес навряд чи впаде.

Відверто пише Ленін, що тих священиків, які чинитимуть опір, і віруючих, котрі їм у цьому допомагатимуть - розстрілювати. У результаті цієї акції було знищено близько восьми тисяч священиків і парафіян. Можна виправдати ці дії? Звичайно, тим же голодом! Але… Оте церковне золото завантажують у вагони й відправляють Китайській та Італійській компартіям! Що йому голодуючі? Головне - світова революція! (Ваш покірний слуга всього цього не "висмоктав" із пальця. Матеріали такі публікували в 1990-92 роках "Огонек" та "Московские новости").

Що ж, скаже опонент-комуніст, усе це - вигадки великоросійських шовіністів. Вони ненавидять Леніна за інтернаціоналізм і тому таким брудним методом борються проти нього. На мить згодьмося з цим і звернімося до друкованих за часів комуністичного правління джерел. Ви не знаєте, чому Володимир Винниченко назвав Леніна "учителем підлості"? Комуніст - комуніста! Бо на папері Ілліч писав іноді прекрасно. Чого варта хоча б його "О национальной гордости великороссов"! Або "К вопросу о национальности или об "автономизации". Але гляньмо, що творив вождь насправді.

До жовтневого перевороту Ленін кричить, що Україна має право на самостійність і незалежність. Критикує царизм, уряд Керенського, які гноблять українську націю. Беруть більшовики на чолі з "живее всех живых" владу. Володимир Винниченко, який разом з Михайлом Грушевським розпустив мільйонну Українську армію, приїхав у Москву, оббиває кремлівські пороги, просить у вождя суверенітету Україні. Той не відмовляє. Тільки при умові, що Україна буде радянською й робитиме те, що скаже він сам або його колега Троцький. Ось так і розходяться доріжки націонал-комуніста й комуніста-імператора.

Мені знову ж заперечать. А як же Ленін дав волю фінам і полякам? Відповідь дає черкаський письменник, лауреат Шевченківської премії Василь Захарченко в романі "Білі вечори": "Ленін відпустив Фінляндію тільки тому, що там була армія генерала Маннергейма. І більшовики могли б подавитися Фінляндією". Зате знаючи, що в Україні армія розпущена (цього добивалися, між іншим, й 1991 року правителі Московії), більшовики створили тут харківський маріонетковий уряд.

Ленін не підписує смертного вироку київським робітникам, буржуа, торговцям, інтелігенції… Але посилає сюди п'ятитисячну каральну армію жандармського підполковника Муравйова. Киян розстрілюють за вишиту сорочку, за те, що розмовляють українською мовою. До речі, “п’ятій колоні” - трьом сотням арсенальських заколотників, яких розстріляли петлюрівці, нині є пам'ятник у нашій столиці. П’яти тисячам киян, безвинно полеглим від рук московських катів, пам'ятника поки що немає! Є в Києві вулиця Січневого повстання, тобто заколоту більшовицько-москвинських прихвоснів проти української влади. Вулиці Героїв Крут у Києві ще не зустрічав…

Що ж Ілліч? А він вітає телеграмою "героїв визволення Києва". Якого визволення? Від кого? Від української влади? Від законно (на той час) обраного президента? Яке право має хтось у Москві чи в Берліні "рятувати" українців від українського уряду? Але для юриста з вищою освітою право - то ніщо!
Захоплюватись інтернаціоналізмом Леніна може тільки той, хто читав його твори, не думаючи. Ось він виступає 25 листопада (8 грудня) 1917 року: "Ми скажемо українцям: як українці, ви можете влаштовувати в себе життя, як ви хочете". Ваш покірний слуга сам міг би підписатися під цими словами, бо тут - право націй на самовизначення. Та читаємо далі: "Але ми простягнемо братерську руку українським робітникам і скажемо їм: разом з вами ми будемо боротись проти вашої і нашої буржуазії". (В. Ленін. Твори. 4 вид. т. 26, с. 304-305).

Виходить так: живи, сусіде, як хочеш, але керуватиме у тебе в хаті твоя невістка, вона ж - наша сестра; разом з нею ми все робитимемо, щоб загнати на той світ її свекра й свекруху…
А чого вартий хоча б сумнозвісний ультиматум більшовиків Центральній Раді України? Це знову ж – не що інше як втручання у внутрішні справи суверенної країни. Більшовикам у Москві не подобається, що Центральна Рада не визнає місцевих рад, не скликає з'їзд рад, пропускає через свою територію білі війська і не пропускає червоні. Потім за невиконання ультиматуму більшовики окуповують Україну.

Придавили німці більшовиків - ледь до Петрограда не дійшли. Виходу немає - треба перемир'я. Якою ж ціною укладається Брестський мир? Україну віддають німцям так, як фігуру на шаховій дошці. Як же виправдовує цей крок Ленін? У статті "Пролетарська революція і ренегат Каутський" він пише: "Завоювання України було величезною національною жертвою: а пролетарів і бідніших селян України воно загартувало, і посилило, як революційних борців за інтернаціональну робітничу революцію. Україна потерпіла - інтернаціональна революція виграла".

Виховані російським та комуно-московським інтернаціоналізмом, ми іноді заперечуємо окупацію України Росією. Комуністи й досі не визнають поневолення "брата братом". Що ж, послухаймо їхнього натхненника:

"29 листопада 1918 р. Телеграма главкомові в Серпухов.
З просуванням наших військ на захід і на Україну створюються обласні тимчасові радянські уряди, покликані зміцнити ради на місцях. Ця обставина має ту хорошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів України, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух наших частин як окупацію, і створює сприятливу атмосферу для подальшого просування наших військ. Без цієї обставини наші війська були б поставлені в окупованих (Підкреслення моє. - П.Ю.) областях у неможливе становище і населення не зустрічало б їх як визволителів. Зважаючи на це, просимо дати командному складу відповідних військових частин вказівку про те, щоб наші війська всіляко підтримували тимчасові радянські уряди Латвії, Естляндії, України і Литви, але, розуміється, тільки радянські уряди". (Збірник "Ленін про Україну", К., 1965, с. 497).

Про Ілліча й досі ходять легенди, нібито він – ледь не ініціатор українізації 20-х років. Чому ж Ленін "бореться" за національні мови в республіках? А все тому, аби його хлопців не називали окупантами. Навіть Антонову-Овсієнку радить називати себе тільки Овсієнком! Щоб показати, які більшовики "свої".
1919 рік. В Україні - німці. Ленін ллє крокодилячі сльози, що вони грабують республіку. "Тепер же Україна визволяється від німецьких імперіалістів, які хотіли вивезти з України 60 мільйонів пудів хліба, а вивезли всього тільки 9 мільйонів". (Стаття "Успіхи і труднощі радянської влади", березень-квітень 1919 року).

Запам'ятаймо оту цифру - 60 мільйонів, вона нам ще знадобиться.

Розпатякує Ілліч про те, що Україна без північного “брата” не втримається, не проживе. А потім: "Запаси хліба на Україні гігантські. Взяти все відразу не можна". Так кому без кого важко? Хто без кого не проживе? Пише Ленін, що в Україні ще немає достатнього радянського апарату, тому: "Ми, в центральному комітеті нашої партії, обговоривши це становище, дали завдання - спочатку зробити все для побудови апарату на Україні і взятися за роботу, коли буде зброя в руках і буде апарат, а на 1 червня одержати за це 50 мільйонів пудів хліба". Ось чим наші діди повинні були платити за експорт в Україну більшовицької революції!

Телеграма О. Шліхтеру в Україну:

"1)Чи одержали Ви на Україні директиву ЦК (про 50 мільйонів до 1. VI)? 2) Якщо ні, то тут бачили? 3) Як думаєте? Скільки доставите? 4) Чи не потрібні тут (і які) екстрені заходи? 5) Якщо не підвезете до 1. V або 1. VI - ми пропали всі. Ленін". (19 березня 1919 року).

Що ж, голодний Пітер і голодна Москва можуть в будь-яку хвилину влаштувати повстання. Цього найбільше боїться вождь. Апетити його зростають. Третього квітня на надзвичайному засіданні пленуму Московської ради він доповідає: "Зараз наше становище поліпшується. На Україні у нас є 258 мільйонів пудів хліба, з яких 100 мільйонів пудів уже пущено в розверстку". (Тобто їдуть на північ. - П.Ю.) А ось телеграма Й.Сталіну в Харків, датована 18 лютого 1920 року: "Дуже радий, що взяли помірну розверстку - 158 мільйонів пудів і 10 процентів залишаєте бідноті і що вже виділили три полки і 4 ескадрони Укррадтрударму". Минає ще рік. Ілліч 18 травня 1921 року шле телеграму М.Фрунзе: "Урожай на півдні чудовий. Тепер головне питання всієї радянської влади, питання життя і смерті для нас, - зібрати з України 200-300 мільйонів пудів". 

Ось тепер і пригадаймо проклятих кайзерівців, які тільки хотіли пограбувати Україну - вивезти 60 мільйонів пудів зерна. Ленін же називає цифру в п'ять разів більшу. Таку “любов” вождя до України Левко Лук'яненко порівняв із любов'ю вершника до коня. Поки рисак везе його - він друг, а скине - недруг. Важко мені, треба гроші - я коня продаю (згадаймо Брестський мир). Буде брикатися, а їсти мені хочеться - й на м'ясо піде!

Тепер щодо казочок про нерозстрілювання. Комуністи й досі не визнають того, що Ленін був набагато кривавіший Миколи ІІ. Скільки полягло кронштадтських моряків? Скільки населення знищено лише на Тамбовщині? А що творили будьонівці в Україні? Ось лише одна телеграма вождя раднаркомові України, датована 26.V.1919 року: "Декретуйте і проведіть у життя цілковите обеззброєння населення, розстрілюйте на місці за всяку приховану гвинтівку". 

Можна послатися на те, що це була війна. Але кого і проти кого? Не Петлюра з Винниченком напали на Росію. Ленін послав сюди війська, щоб окупувати Україну, обдерти задля світової революції. Чи не за це в Україні йому поставлено сотні тисяч пам'ятників?

- Ви й досі ототожнюєте Леніна зі Сталіним! Це – неправомірно! – кричать комуністи, які відійшли від Сталіна. У цьому випадку ставлю питання інакше: 

- Хто був кращим: Сталін чи Троцький?

- Звичайно, Сталін! – без тіні сумніву відповідають ленінці. – Адже Троцький хотів усіх людей у трудові табори загнати!

- Тоді скажіть, кому в “Листі до з’їзду” Ленін дає кращу оцінку? Лейбі Давидовичу чи Йосипові Віссаріоновичу?

Крити нічим, товариші комуністи? Наше щастя, що Ленін прожив небагато. Бо сталінська жорстокість і підлість у підметки не годяться людожерству Леніна й Троцького. А ви й досі хвалите ленінський розум і носите квіти до статуй катюги! Як тут не згадати Кобзаря: “Славних прадідів великих правнуки погані!”