Наше... 

Мій приятель приїхав до Запоріжжя із Дніпропетровська в службове відрядження. Потім розповідав за чаркою чаю:

- Півгодини шукав офіс на вулиці Панфіловців. Вулицю мені добрі люди показали, а де саме будинок номер десять – ніхто не знає. Пішов навмання – вниз. Минаю один дім, другий, третій – ніде немає ні назви вулиці, ні номера будинку. А коли знайшов табличку, то зрозумів, що йду в протилежний бік.

Наш брат, кажуть, якщо не полапає – не повірить. Вирішив заради спортивного інтересу пройтись і я. І вже перші перехрестя на центральному проспекті міста показали, що приятель усе-таки має рацію. Ось, скажімо, вулиця Грязнова перетинає проспект. На розі будинку інструментального заводу імені Войкова є табличка „Проспект Леніна, 92” та вказівник, що за рогом – кав’ярня й ресторан „Голівуд”. А сама вулиця Грязнова ніяк не позначена. Немає таблички й на будинку нашої редакції, й через дорогу – де була аптека. І справді, приїжджому, якщо добра душа не підкаже, треба йти вгору або вниз і шукати назву вулиці, нумерацію будинків, щоби переконатися в тому, що він іде правильно.

Така ж ситуація й на вулиці Івана Франка. Те ж – на вулицях Вузівській, Нижній та багатьох інших.

Але в цьому плані є й позитивний приклад. Ось новий красивий будинок на перехресті бульвару Шевченка та бульвару Гвардійського. На ньому – дві таблички, на яких указано саме ці два бульвари.

Звичайно, хотілося б, щоб надписи були тут ще й державною мовою, але, мабуть, для нашого міста це вже занадто... Хай уже й німецькою, якби ті назви хоча б були на будинках.

Сергій СТРІЛЕЦЬ