А у селах, у веселих...
Село розкинулося в долині ріки Молочної біленькими хатинами, сивіючими пшеницями й зеленими городами. «Неначе писанка село», - згадуються Кобзареві слова, як тільки поглянеш з пагорба, що на в‘їзді. Медові запахи чебрецю й шавлії сягають чистих блакитних небес...
Троїцьким назване воно на честь великого празника Трійці або Зелених свят. Хто і як дав цю назву – літописи мовчать. В "Історії міст і сіл Української РСР. Запорізька область. (Інститут історії Академії наук УРСР, К., 1970, с.464)" про нього говориться небагато. Скажімо, в статті про Новобогданівку зазначається, що одним із сіл сільради є Троїцьке. І там же - в останньому абзаці:
«Біля села Троїцького розкопано 10 курганів, у яких виявлено 89 поховань, у т.ч. поховання доби бронзи (ІІІ - І тисячоліття до н.е.), скіфських та сарматських часів (ІV та ІІ століття до н.е.), а також поховання кочовиків (Х – ХІІ століття н. ери)».
У Мелітопольському районному краєзнавчому музеї торік видано цікаву книгу: "Административно-территориальное деление Мелитопольского района Запорожской области на 1 января 2006 года. Справочник". Із цього видання можна довідатися, що село Троїцьке засноване 1810 року на польовій дорозі, що веде з міста Оріхова до міста Мелітополя, на порожніх степових місцях духоборцями – переселенцями з Тамбовської, Катеринославської та Харківської губерній. 1844 року "за многие преступления перед правительством" їх було переселено на Кавказ. На їхнє місце завезено православних із Орловської, Полтавської, Катеринославської й Таврійської губерній.
Які ж то "злочини" чинили старовіри? Основних – два. Перший – не були православними, не відвідували церкву й хрестилися не трьома пучками, а двома. Другий – не давали своїх синів до війська його імператорської величності. Для нашого часу такі "злочини" мають дещо смішний вигляд. Бо тепер навіть у військо юнак не хоче йти, а його майже ніхто не осуджує. Але тоталітарний режим миритися з такими явищами не міг.
Далі в книзі сказано, що в селі є камінна церква з такою ж дзвіницею. Освячено храм 1862 року "во славу Пресвятой Троицы". Церкву спорудили на місці колишньої дерев‘яної, збудованої 1845 року. До парафіян цього храму належали й жителі Новобогданівки.
Усі ці дані взято зі "Статистическо-историческо-хронологического описания Таврической епархии" – Сімферополь, 1872 рік. Складено описи кафедральним протоієреєм Михайлом Родіоновим.
Нині село без церкви. Ще під час війни потрапив у кам‘яну культову споруду снаряд (чи німецький, чи радянський – ніхто не знає). Руїни її розібрали – відновлювати храм радянська влада не дозволила.
Не відомо нічого про поміщиків, які володіли землею навколо Троїцького. Село перепродувалося, програвалося в карти, вимінювалося на собак чимало разів - аж до революції 1917-го.
Три сотні людей мешкає нині в селі. Раніше, в 70-ті роки минулого століття, налічувалося їх понад тисячу. Помирають щороку більше десяти людей. Народжується ж поки що не більше трьох дітей.
Було Троїцьке вже забуте Богом і начальством. Мало хто сюди потикався. Тільки ж кажуть у народі: не було б щастя, та нещастя помогло. Коли зірвалися боєприпаси біля Новобогданівки, сюди також снаряди долітали. Селяни створили ініціативну групу з ліквідації наслідків цього нещастя. Добилися виділення грошей Кабінетом Міністрів. Відремонтували дорогу, телефонізували й газифікували село. До речі, газифікацію тут планувалося провести аж у 2028 році...
- Нині проблема в Троїцькому з водопостачанням, - сказав у бесіді з кореспондентом «ЗП» голова Новобогданівської сільської ради Микола Малахов. – Потрібно поміняти старий насос на водокачці. Але він коштує тепер більш як п‘ять тисяч гривень. Років три тому його ціна була до 2500.
Микола Іванович – людина досить діяльна. Тому віриться, що правдами й неправдами, а водонасос він дістане й проблему вирішить.
Пишаються жителі Троїцького своїм односельцем – Олександром Галуненком, льотчиком-випробовувачем, Героєм України. Олександр Васильович випробовував свого часу літаки «Руслан» і «Мрія». Хата ж на краю села, в якій він мешкав, м‘яко кажучи, потребує ремонту...
Автора цих рядків цікавили й розкопки курганів навколо Троїцького. Як пояснив науковий співробітник районного краєзнавчого музею Валерій Тимофеєв, справді, розкопки тут проводилися в 1951-52 роках. Це була одна з наймасштабніших експедицій у цьому краю. Працював тут Троїцький загін Молочанської експедиції Інституту археології Академії наук УРСР. Виявлено багато поховань епохи бронзи. Знайдено наконечники стріл (як бронзові, так і кремнієві), посуд сарматського періоду. У відділі археології музею нині ведеться реекспозиція, тому побачити знахідки не довелося. Валерій Михайлович зазначив, що в більшості поховань тут були діти. Цікавий факт – значна кількість похованих тримала руки на обличчі. Чому – загадка для вчених.
Як бачимо, люди тут мешкали з незапам‘ятних часів. Дай, Боже, жити їм тут ще сотні тисяч років.
Пилип ЮРИК,
село Троїцьке,
Мелітопольський район
"Запорізька правда"