Комісія вимоглива й принципова: низькопробні й антиукраїнські книжки «не проходять»

805_nКололітературне

 

Пилип ЮРИК, член приймальної комісії Національної спілки письменників України

Що таке Національна спілка письменників і чи вигідно вступати до її лав? Над цими питаннями, мабуть, задумуються люди, які беруть до рук перо, аби видати «на гора» гарний літературний твір. Пише юнак чи дівчина оповідання, нариси, драми, поезії, гуморески, фейлетони, літературну критику тощо, відтак бажає стати членом НСПУ. Бо це – професійна спілка літераторів. Членство в ній не дає жодних матеріальних вигод. Навпаки, туди кожен платить членські внески. Це в радянські часи член такої спілки мав право не працювати на заводі чи в редакції, а перейти, як тоді казали, на творчу працю, рік писати роман або збірку поезій, а йому йшов стаж роботи (в ті часи люди, які ніде не працювали, переслідувалися за неробство). Нині репресій немає, хочеш – працюй десь, хочеш – ні, головне, щоб не займався антизаконною діяльністю. А дає НСПУ лише самоствердження. Приймуть тебе туди, отже, планку подолав, ні – планка впала, думай про належний творчий рівень.

Нині спілок письменників існує, мабуть, кілька десятків. У кожній області є своя (наприклад, Спілка письменників Запорізької області), є й регіональні (скажімо, Спілка письменників Південного Сходу). А Національна – лише одна. І подобається вона авторові цих рядків уже тим, що туди не приймають явних графоманів.

 

 

 

У Києві, в Будинку письменника, на Банковій, 2, двічі на рік (навесні й восени) відбувається засідання приймальної комісії НСПУ. Збирається близько двох десятків письменників, обраних обласними організаціями Спілки. Кожному члену комісії видають списки претендентів, котрі заявили, що хочуть, аби їх прийняли до лав НСПУ, та їхні книжки для огляду. Отримую я як член комісії, скажімо, 12 книжок. Це означає, що робитиму огляд творів шести кандидатів (приймають до Спілки, якщо людина видала не менше двох книжок). Кожен читає твори кандидатів у члени НСПУ, олівцем на полях ставить плюси, знаки оклику, якщо твори цікаві, заслуговують на увагу; коли ж бачить недоречності, низькопробність фраз чи строф – знак питання або мінус.

Далі починається саме засідання. Його веде або голова комісії Петро Засенко, або секретар Богдана Гайворонська. Головуючий оголошує претендента на членство в НСПУ, називає його книжки, що надіслані на розгляд, хто рекомендує цю людину до Спілки. Якщо колись таку кандидатуру вже розглядали, розповідає, коли та як за неї голосували. Потім слово надається оглядачам, які по черзі характеризують твори претендента.

Буває, що оглядачі (як правило, їх троє) в захваті від прочитаного й одразу рекомендують усім проголосувати «за». Задля наочності зачитують окремі вірші, уривки з оповідання, драми, повісті чи роману. Комісія в такому випадку підтримує оглядачів. Кожен, хто голосує «за», ставить навпроти прізвища претендента плюс, хто «проти» - мінус. У кінці засідання ці аркуші (як бюлетені) збирає вже лічильна комісія для підрахунку голосів.

Саме на «мінусах» хотів би й зупинитися. Одразу ж зазначу, що вся комісія досить доброзичлива й не має завдання когось "потопити". Навпаки, всі радіють успіхам претендентів. Але іноді автор книжки своїми творами «змушує» членів комісії відхилити його кандидатуру. Бо його твори за якістю, художнім рівнем, як тепер кажуть, «нижче плінтуса». Пам'ятаєте, як про поезію сказала Ліна Костенко? «Поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі». Тобто, якщо претендент надрукував у книжці вірші описові, які просто розповідають про щось, не відшукав гарного образу, метафори (світлої пам'яті поет Анатолій Рекубрацький у цьому випадку говорив: «Я прозою краще напишу»), то в комісії виникає слушне запитання: а навіщо було це писати й публікувати?

Окремі автори намагаються бути надто «модерними», пишуть вірші, що читаються оглядачами з великим подивом: а що ж ця людина взагалі хотіла сказати? Наприклад:

Ой гу-гу, ой гу-гу,

Ми сиділи на лугу...

Звичайно, поставити навпроти прізвища автора такого «шедевру» плюс не піднімається рука.

Інший пише лише метафорами й порівняннями, читаючи які, вся комісія не може дотумкати – невже таке може бути? Наприклад, один претендент написав, що сонце «дуже ледаче»! Якби він був на засіданні комісії, його запитали б: «Чому?» Адже це світило сходить і заходить точно «за графіком», без жодних запізнень, дає життя всій живій природі, зігріває землю, навіть струм виробляє в сонячних батареях... Дай, Боже, щоб ми з вами були такими ж «ледачими»!

Мали місце зауваження оглядачів щодо незграбних і дієслівних рим. «Питати – хитати», «сіяти – віяти», «входять – водять» тощо, а дехто римує навіть «пішов – прийшов» або «дивлюся – придивлюся». Таке римування ще в часи становлення української літератури (перша половина ХІХ століття) вважалося низькопробним. Звичайно, це все не залишається непоміченим: як оглядачі, так й інші члени комісії такі кандидатури відхиляють.

Велика увага надається дитячій літературі. Чому? Бо для дітей треба писати краще, ніж для дорослих. Саме цього правила дотримується приймальна комісія, в якій є письменники, котрі працювали у дитячих видавництвах, зокрема, у «Веселці». Отож, розглядається гарна книжечка, добре ілюстрована, на крейдяному папері. А вірші зачитує оглядач і робить висновок: «Краще б ця особа не писала дитячих творів зовсім, аніж на такому рівні». Так, автор дитячої книжки у віршику описує поле, яке воно гарне, барвисте, під сонцем золотистим, а в кінці раптово каже, що тут і рибам (!) живеться чудово...

Дуже багато претензій комісії до редагування книжок. Автору, навіть маститому, обов'язково потрібен редактор. Чому? Бо є таке поняття як авторська «сліпота». Для кожного свій твір – це дитина. І тому недоліки часто-густо не помічаються. Діє оте народне прислів'я, що в чужому оці бачу порошинку, а в своєму не помічаю й колоду. І щоби потім її не побачив читач та не сказав: «Тьфу», редактор повинен показати недоліки авторові, підказати, порадити. Наприклад, що оцей вірш (оповідання, новелу тощо) викинь к бісу й забудь, що цей худ. твір у тебе був узагалі, а оцей отут перероби, а отой дороби. Справа в тому, що видавництва, як правило, не редагують книжки. Автор гроші заплатив, текст набрали, не вичитали й опублікували – далі хай і трава не росте!

На жаль, багато авторів книжок вважають, що вони вже вхопили Бога за бороду, а пишуть лише шедеври, що їхні твори геніальніші від класики й повністю відшліфовані, а той, хто щось підказує – невіглас, нічого не тямить і пішов він під три чорти! А потім оглядач наштовхується на такі помилки, що й першокласник не допустив би. Скажімо, частина віршів одного сільського вчителя – чудова, другу частину треба було просто викинути, а третю - переробити, вийшла би пристойна збірка, за яку варто було б і до Спілки прийняти. А він без належного редагування все видав у двох книжках. Більшість членів комісії були за те, щоби почекати наступної, ще однієї книжки, а тоді й вирішити – прийняти чи не прийняти автора до НСПУ.

Деякі наші громадяни виступають за те, щоб у творчих спілках зовсім не було політики. Можливо, в товаристві любителів пива політика й зайва. Там – аби напій був свіжий та гарно пінився... Але письменник своїми творами виховує читачів. І коли під час війни автор хвалить ворога, принижує наших воїнів, завдяки яким його дружину чи доньку не ґвалтують бойовики, а він не ховається в підвал від снарядів, то чи потрібен такий тип у НСПУ? Навіть якщо рівень його творів доволі пристойний. Адже наша Спілка завжди була за Україну, готувала проголошення її Незалежності, боролася з недолугою антиукраїнською владою. Тому лави НСПУ повинні поповнюватися, звичайно ж, проукраїнськими, патріотичними літераторами.

Один автор подав книжку з одами на честь кубанських та донських козаків, чиї «добровольці» нині воюють проти України. Звісно, цього суб'єкта до Спілки не прийняли. І правильно зробили!

Цього разу приймальна комісія рекомендувала правлінню НСПУ на затвердження ще одного кандидата від Запорізької обласної організації – Лорину Філоненко (Тесленко). Вітаймо її! Вітаймо інших осіб, рекомендованих комісією на затвердження.

А тепер – підсумки голосування.

Кандидати, схвалені до вступу в НСПУ:

Автономна республіка Крим

Потієнко Анатолій Олександрович

Вінницька область

Ганай Вероніка Вікторівна

Доляк Наталія Юріївна

Ісько Анастасія Андріївна

Таранюк Євген Митрофанович

Волинська область

Шульська Наталія Миколаївна

Дніпропетровська область

Ніколаєнко Володимир Олексійович

Купрій Ганна Олександрівна

Закарпатська область

Фельцан Ганна Юріївна

Запорізька область

Філоненко (Тесленко) Лорина Діодорівна

Київська область

Саєнко Сергій Миколайович

Скорик Михайло Тихонович

Чорноморець Надія Федорівна

Кіровоградська область

Горобець Олена Валеріївна

Львівська область

Батіг Микола Іванович (о. Мелетій)

Данилевська (Милян) Мирослава Володимирівна

Куспись Світлана Анатоліївна

Кустов Сергій Павлович

Леус (Чабан) Дзвенислава Євгеніївна

Стасів Василь Михайлович (о.Климентій)

Трайста Михайло Гафія (Румунія)

Миколаївська область

Свірська Тетяна Дмитрівна

Полтавська область

Макаренко Сергій Ігоревич

Рівненська область

Правоторова Віра Миколаївна

Харківська область

Дадика Ганна Феліксівна

Підкопай Олександр Миколайович

Шердиц Костянтин Костянтинович

Хмельницька область

Закордонець Артур Венедиктович

Ярохно (Проказюк) Лідія Іванівна

Чернівецька область

Кідещук Іван Михайлович (Румунія)

Чернігівська область

Баран Іван Миронович

Луцюк Леонід Прокопович

м. Київ

Бондаренко Олександр Гнатович

Гончаренко Марія Іллівна

Мацко Ірина Олександрівна

Розуменко Валентина Олександрівна.

Зазначу, що ці кандидатури ще повинне схвалити правління Національної спілки письменників України на найближчому засіданні. Тоді зазначені претенденти стануть повноправними членами НСПУ.

На знімках: під час засідання приймальної комісії Національної спілки письменників України

021_n

 

531_n

 

 

847__n

 

 

142_n