Едвард КОЗАК

 

eko1ПРО ҐЕНІЯ,

ЯКОГО ЩЕ НЕ ПОЦІНУВАЛИ

 

Незабутні

 

ЕКО – це скорочено Едвард Козак. Це - геніальний чоловік, який, за словами відомого науковця Михайла Рудницького, «перший в Україні козак, що мав ім'я анґлійських королів і романтичних трубадурів». А й справді, в Галичині рідко кого з хлопців і колись називали Едвардами (Едуардами). Його брата охрестили Альфредом, а це ще рідкісніший трафунок.

 

 

Едвард Козак народився 21 січня 1902 р. в селі Гірне, тепер Стрийського району Львівської області, хоч дитинство минуло в с. Дубіли. Навчався в Стрийській гімназії. Був пластуном. Коли вибухла Україна й була проголошена ЗУНР (1918 р.), обидва брати Козаки зголосилися до УГА. Едвард був чи не наймолодшим стрільцем, меншим за кріс. Тут треба згадати, що їхня мати Бронислава була полькою і писала на війну до синів листи по-польськи, і журилася чи вони живі. А вони воювали з поляками...

По програші національно-визвольних змагань учорашні стрільці шукали собі праці, навчалися, женилися, але упродовж усього життя пронесли пам'ять про військові звитяги, мріяли про незалежну Україну. Тим-то у творчості ЕКа була постійно присутня тема січового стрілецтва. Листопадові числа знаменитого гумористично-сатиричного журналу «Комар» (1933-39) та знаменитого діаспорного журналу «Лис Микита» (1948-91) були присвячені усусусам і воякам УГА, стрілецьким пісням і, зокрема, такому реальному персонажу стрілецького гумору як сотник Цяпка-Скоропада.

Не відомо чи Едвард Козак належав до підпільної Української військової організації (УВО), але 1922 року він був підсудним у процесі УВО. Таких підозрілих хлопців польська влада охоче брала на перевиховання до армії. Так Е. Козак у 1923-24 рр. служив у Війську Польському, де зажив слави початківця-карикатуриста і жартівника.

Після служби в армії Е. Козак назавжди пов'язав свою долю з українською гумористично-сатиричною періодикою та з рідним книговиданням. А треба сказати, що в той час у Львові опинилося суцвіття блискучих художників-карикатуристів, які могли скласти конкуренцію будь-якій європейській подібній творчій братії: М.Бутович, П.Ковжун, Я.Гніздовський, Р.Чорній, Л.Сенишин, М.Левицький і, звичайно ж Е.Козак. Щодо ЕКО, то він удосконалював себе в мистецьких школах Відня й Люблина та в мистецькій школі славного українського маляра О.Новаківського. Брав участь у виставках Асоціації незалежних українських мистців (АНУМ), був членом АНУМ упродовж 1932-39 рр. А ще розписував церкви на Львівщині, малював театральні декорації й костюми, забавки, розробляв українські дизайн, плакат, обгортку.

У Львові в ті часи виходив провідний галицький смішний журнал «Зиз», у якому впродовж 1927-33 р. Е.Козак працював ілюстратором і редактором. У скорому часі ЕКО вибився на перше місце з-поміж українських карикатуристів. Він вирізнявся імпровізацією, новизною тем, оригінальними ідеями та великою працьовитістю. А в 1933 р. починається його золота доба, пов'язана з досі неперевершеним українським гумористично-сатиричним часописом «Комарем» (1933-39). Тут він працював ілюстратором і редактором, а сам журнал зажив такої слави поміж українцями, що з місячника перетворився на тижневик і досягнув величезного тиражу – 7000 примірників. Погодьтеся, як на підневільну Галичину, як на недержавний народ, це було винятковим явищем. Варто також нагадати, що під ту пору у Варшаві польські карикатуристи видавали журнал «Муха». Однак можна впевнено стверджувати, що наш «Комар» був більш оригінальним.

У «Комарі» започатковано певну українську часописну традицію: були числа присвячені Різдвяним святам і карнавалові, Шевченковим дням і Великодню, вакаційні числа, початкові шкільного року, виборчі, листопадові (стрілецькі). Неодмінно у жовтневому числі вміщувався заклик про передплату, а в грудневому з'являвся матеріал «Що кому принесе св. Миколай». А ще карикатуристи малювали українські прислів'я й приказки, крилаті вислови й цитати видатних письменників, творили, нібито дитячі ілюстрації. Згодом ця традиція буде продовжена в еміграційному «Лисі Микиті».

Саме в «Комарі» ЕКО вмістив перші українські комікси й тому його сміливо можна вважати зачинателем українського коміксу.

Карикатури ЕКа в «Комарі» настільки сміливі, гострі й правдиві, що вони й нині залишаються актуальними. Він і його приятелі малювали шаржі на світових й українських провідних діячів, характеризували світову політику, життя в Польській державі, внутрішньополітичну боротьбу в галицькому середовищі. Не оминали різних соціальних станів, мовного питання, виборів, реагували на головні суспільно-політичні події, відтворювали українсько-польські, українсько-єврейські взаємини, виступали проти сталінсько-більшовицької системи в СРСР. Недаремно, коли в 1939 р. більшовики вступили до Львова, то шалено шукали саме Е.Козака. Але він, на щастя, вже встиг еміґрувати до Польщі, до Кракова, де тоді порядкували великі друзі совіцьких комуністів – німецькі фашисти.

Водночас із роботою в «Комарі» Е.Козак у видавничому концерні І.Тиктора (Львів, 1933-39) проілюстрував десятки книжок, календарів «Золотий колос» тощо., а ще малював ілюстрації до найпопулярнішого українського дитячого журналу «Дзвіночок» (Львів, 1931-39), який виховав національно-свідоме й культурно-естетичне покоління галичан. Про «Комар», «Золотий колос» і «Дзвіночок» у Галичині пам'ятають до наших днів, а рідкісні примірники цих вартісних видань, усупереч небезпеці в комуністичну добу, переховували, читали й потайки позичали одні одним. Скільки минуло літ, а згадані вище часописи й календарі не втратили своєї значущості й привабливості. Ось де сила великого таланту і правди!

Отже, у 1939 р. Е. Козак устиг утекти від більшовицької розправи, й опинившись у Кракові, де під ту пору гуртувалися провідні українські втікачі - тимчасові еміґранти, влаштувався в

«Українському видавництві» (Краків, 1940-44). Там блискуче ілюстрував книжки та найпопулярніший під ту пору дитячий журнал «Юні друзі», а також журнал «Дорога». Там побачили світ кілька його кольорових листівок та ілюстрований знаменитий твір Івана Франка «Лис Микита» (1944). У німецькомовному часописі «Krakauer Zeitung» («Краківський час») (Краків, 1940-41) він теж працював карикатуристом. Його карикатури надибуємо в деяких числах провідних тогочасних газет «Львівські вісті» й «Краківські вісті», у часописі «Наші дні». ЕКО стає активним членом Спілки українських образотворчих мистців (СУОМ) і впродовж 1941-44 років бере жваву діяльність в її житті. У Кракові в той період він очолював мистецький гурток «Зарево».

По відвороті совіцьких військ із Галичини в 1941 р. Е.Козак, як і більшість його приятелів-митців, повертається до Львова, де, незважаючи на воєнні події, велося українське культурно-мистецьке життя. Зокрема, небуденним явищем стала з'ява театру-ревю «Веселий Львів» (1942-44). Створений він був на зразок європейських розважальних театрів малих форм і ставив перед собою мету плекати українську популярну міську культуру. Творці були готові до таких завдань, оскільки більшість із них навчалася в Європі, бачила і знала Європу. Е.Козак писав тексти сценаріїв, малював декорації та подавав різні ідеї. Дуже швидко «Веселий Львів» полонив галицьку публіку, а пісні з його концертних програм стали популярними в молодіжному середовищі. Досить сказати, що цей ревієвий театр давав щотижня 5-6 концертів при переповнених залах, а влітку 1943 р. мав успішні гастролі містами Галичини. Виступав «Веселий Львів» і перед дивізійниками. До слова сказати, у творчості ЕКа присутня й тематика Дивізії «Галичина», хоч він сам не належав до цієї військової формації. Здається, його карикатури з'являлись і в дивізійній газеті «До перемоги!», а згодом, на еміґрації, ЕКО намалював багато карикатур на дивізійну тему та проілюстрував багато книжок дивізійників.

У 1944 р. подружжя Едварда й Марії Козаків під час великого ісходу нашої нації опинилося в переселенчих таборах на території Німеччини. Тут знову варто наголосити, що українці не сиділи в тих тимчасових помешканнях за кавою й цигарками, але творили в кожному таборі маленьку Україну. Там були українські церкви, гімназії, аматорські театри, рукописні газети, видавництва, ремісничі цехи, спортивні дружини. Чужинці, які контролювали певні зони Німеччини й Австрії (американці, англійці, французи) були приємно вражені і здивовані організаційними здібностями наших людей, їхньою дисципліною, любов'ю до церковного життя й замилуванням до мистецтва та співу.

У тих дуже бідних і тривожних умовах ЕКО очолив Українську спілку образотворчих мистців (УСОМ) — мистецьке об'єднання, яке постало у Мюнхені (Німеччина) на початку 1947-го (за іншими джерелами – 1945-го) і діяло до 1951 р. УСОМ гуртувала митців різних мистецьких напрямів, які тоді жили переважно в таборах переміщених осіб у Німеччині й Австрії; влаштувала кілька виставок, брала участь у міжнародній виставці УНРРА в Німецькому національному музеї у Мюнхені (1947), видала два випуски ілюстрованого журналу «Українське мистецтво» й кілька альбомів та монографій.

Із відомим німецьким містом Мюнхеном пов'язаний короткий, але плідний період творчості ЕКа. Тут у 1948 р. він започаткував кольоровий гумористично-сатиричний журнал «Лис Микита», який став феноменальним явищем нашої сміхової еміґраційної періодики. Досить згадати, що політичні карикатури ЕКа з «Лиса Микити» передруковували провідні європейські часописи.

У Мюнхені Е.Козак на виставці отримав першу премію за картину «Ярмарок». Тут видав комплект прекрасних кольорових листівок на тему українських народних пісень (1949), а згодом, коли він уже перебрався до США, в цьому місті (Мюнхені) з'явився друком ще один блискучий комплект кольорових листівок – «Село» (1956). Рівних цим виданням у нашій гумористичній філокартії немає!

У 1949 р. багато українців роз'їхалося з Німеччини на різні материки – подалі від СРСР. Сім'я Козаків вибрала США. Ще не розпакувавши валізи, Е.Козак узявся продовжувати своє періодичне видання – в Нью-Йорку в 1950 р. став виходили «Лис Микита». Але вже наступного року Козаки перебралися до м. Воррена під Детройтом, де «Лис Микита» став на тверді ноги. Було створено однойменне видавництво на чолі зі старшим братом Едварда – Альфредом Козаком.

Отже, від 1948-го і до 1991-го Е.Козак видавав найпопулярніший гумористично-сатиричний часопис української діаспори «Лис Микита». Спочатку він виходив тричі на місяць, але незабаром став місячником, а коли редакторові минуло 87, то часопис з'являвся лише кілька разів на рік.

За «Лисом Микитою» можна скласти чітке уявлення про світові події кінця 1940-х – 1980-х, про життя нашої діаспори і підрадянської України. ЕКО та його приятелі-письменники й художники залишили нам цілу панораму українського життя, лики провідних діячів діаспори й світу. Шкода, що все це не осмислене й не поціноване в Україні...

У США, в той початковий період, Е.Козака прийняли на роботу на канал Американського телебачення «WWJ-TM Channel 4» (Детройт, 1951-54), де він услід за диктором ілюстрував дитячі казки. Ця передача викликала шквал глядацьких захоплень і ЕКО отримав майже 20 тисяч листів.

Водночас на кіностудії «Jam Handy Film Studio» (Детройт, 1952-57) він працював художником багатосерійних кольорових телекартин, за що отримав три перші місця на Всеамериканському конкурсі. Як згадував під час нашої зустрічі в американському місті Парма його син Юрій, тоді сім'ї жилося добре, бо тато гарно заробляв. Але щастя потривало недовго, бо в особі Козака дехто побачив великого конкурента й почав, як у нас кажуть, шукати на ньому ґудза. У США до українців, на відміну від Канади, ставилися неприхильно. Майже в кожному новоприбулому українцеві, особливо західному, вбачали фашистського поплічника й ворога людства. І хоч ЕКО не служив ні в поліції, ні в Дивізії «Галичина», ні навіть не був членом ОУН, йому таки не простили деяких моментів із його творчості.

ЕКО знову стає українським митцем-еміґрантом, для якого щільно зачинили ворота в американську карикатуру й живопис. Правда, бували випадки, коли американські карикатуристи крали в нього ідеї і він в одному з чисел «Лиса Микити» натякнув цим крадіям: «Семе, не кради!».

Отже, ЕКО видає свій знаменитий часопис і низку листівок, ілюструє українські книжки та часописи, зокрема, дитячий журнал «Веселка», який на еміґрації став продовженням довоєнних дитячих журналів «Дзвіночок» і «Юні друзі». Він також розписує церкви, малює театральні декорації, підставки під склянки, рукописні листівки. Як член УСОМ бере участь у виставках у Відні, Копенгаґені, Мюнхені, Детройті та інших містах, у Світовій виставці українських мистців (Торонто, 1982), у щорічних виставках на українському курорті в м. Гантері (США). Серед відомих ЕКОвих картин такі: «Володимир Великий», «Весілля», «Український ярмарок», «Покутський ярмарок», «Стара корчма», «На Україні», «Село», «Гуцульська ніч», «Трембіти кличуть», «Кумове», «Лісовий чорт», «Мольфар», «Леґінь», «Гуцулія», «Дівчина з птахою», «Лис Микита», «Мамай», «Їдуть до міста», «В чересі кріс», «Дума про козака Голоту», «Чорний козак» та інші.

Розповідають, що коли ЕКО привозив на цей курорт, званий «Союзівкою», свої твори, то їх розкуповували упродовж кількох днів. На цьому славному курорті ЕКО оформив декорації головної зали, про цей курорт він багато писав і малював у «Лисі Микиті».

Його пензлеві ми завдячуємо ювілейному комплекту кольорових листівок (12 штук) «В 50-річчя УСС», який побачив світ 1965 р. в нью-йоркському видавництві «Червона калина». Усі мініатюрні твори ЕКа сповнені великої любові до січових стрільців, до їхнього героїчного чину і траґічного кінця. Тут маляр знову взяв за основу відомі стрілецькі пісні й подав нам чудові зразки українського військового живопису.

За 70 років активної творчої праці ЕКО створив до 1000 картин, тисячі карикатур й ілюстрацій. Основна тема творчості — українське село, Львів, політика, українська еміґрація, Гуцульщина, українська історія. Сам автор досконало знав український світ, його ментальність, культуру, історію. Його пензлеві притаманний великий оптимізм і динаміка, чудова кольористика й ориґінальні сюжети. Техніка виконання — олія, темпера, гуаш, акварель, акриліка тощо. Творчість ЕКа позначена глибоким знанням України й української людини та є новаторською і наскрізь національною. Мистецькі твори Е.Козака зберігаються в багатьох українських і зарубіжних музеях, у приватних збірках та в українців світу.

Українська діаспора широко відзначала 70- та 90-річний ювілеї ЕКа. Йому присвятили багато віршів, на нього малювали шаржі провідні наші художники. Документальну кінострічку про Едварда Козака сфільмував американський режисер українського походження Ярослав Новицький.

ЕКО — талановитий письменник-гуморист, який публікував дрібний гумор під псевдонімами Коко, Зиз, Косий, Пік, Авенір Люшня, Гриць Зозуля, Майк Чічка, Мамай у львівських часописах «Зиз», «Комар», «Дзвіночок» і в закордонному «Лисі Микиті». Автор низки жартівливих та іронічних віршів: «Ярмарок», «П'яте через десяте», «Ранок» та ін., ревю, шляґерів. У його листах Гриця Зозулі, які вміщував «Лис Микита» від 1948 р. і які були надзвичайно популярні, — різні філософсько-жартівливі оповідки на тему України та української еміґрації, які користувалися великою популярністю, а образ Гриця Зозулі вивели на сцену такі визначні актори закордонної України як Й.Гірняк, В.Довганюк та інші. Твори Е.Козака у виконанні Й.Гірняка вийшли окремою платівкою у США в 1970-і, а у виконанні Л.Ліщинського – на окремій аудіокасеті «Чесна єліто!» (США, 1990-і). ЕКО – автор двох книжок гумору: «Гриць Зозуля» (Детройт, США, 1973) та «На хлопський розум Гриця Зозулі» (Детройт, США, 1982). Писав галицько-львівською говіркою з домішками власних словотворів.

Не збагнути радості патріарха нашого сміху, коли пробуджувалася до нового життя його рідна Україна. У 1990 р. він, 88-річний, із двома синами рушає до Львова, де на його честь влаштовують велике прийняття – організовують виставку його робіт, а через два роки присвоюють йому звання почесного громадянина Львова. Він таки ступив на землю Лева, куди не встигли його вірні побратими-письменники Ікер (І.Керницький) і Бабай (Б.Нижанківський). Він таки побачив те славетне місто, про яке вони марили довгих 40 з гаком літ, куди їм було заборонено повертатися, але вони їхали, йшли і летіли до нього у своїх віршах, гуморесках, карикатурах і споминах. Це був тріумф великого митця, тріумф творчий і життєвий!

Та прикро, що на 21-ому році незалежності України не видано жодного альбому цього геніального українця, блискучого карикатуриста, неповторного майстра нашого рідного сміху! Його також не занесено до жодного видання про видатних українців, а багато, навіть освічених українців, навіть українських карикатуристів, узагалі нічого не знають про ЕКО!

Помер Едвард Козак 22 вересня 1992 р. в м. Воррені (США). Про нього казали, що він — вершок гумориста, що він той, хто «не дозволяє нам відійти від нас самих»...

 

Микола САВЧУК,

заслужений артист України, письменник-гуморист,журналіст,

м. Коломия

 

 

Ілюстрації:

На фото:

Е. Козак. Автопортрет.


EKO2
Едвард Козак і Йосип Сліпий.

EKO3
Титульна сторінка роботи Е. Козака одного з чисел знаменитого журналу «Комар» (Львів).

EKO3A
Титульна сторінка роботи Е. Козака одного з чисел знаменитого журналу «Лис Микита» (Детройт, США).

EKO4
Е. Козак. Листівка «Сусідки» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956).

EKO5
Е. Козак. Листівка «Засідка» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956).

EKO6
Е. Козак. Листівка «Сільські політики» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956).

EKO7
Е. Козак. Листівка «На торзі» з циклу «Село» (Мюнхен, 1956).

EKO8
Е. Козак. Листівка «Попереду Цяпка...» з циклу «50-річчя УСС» (Нью-Йорк, 1965).


EKO9
Е. Козак. Листівка «Гей, видно село...» з циклу «50-річчя УСС» (Нью-Йорк, 1965).

 

EKO10
Е. Козак. Листівка «Український Великдень» (Краків, 1942?).

EKO11
Е. Козак. Карикатури з циклу «Галичина», 1957.

EKO12
Е. Козак. Карикатури з циклу «Галичина», 1957.

EKO13
Е. Козак. Карикатура «Чиста напасть» з циклу «Народні прислів'я й приказки».

EKO14
Е. Козак. Карикатура «Не знає лівиця, що бере правиця» з циклу «Народні прислів'я й приказки».

EKO15
Е. Козак. Карикатура «Чого ревуть воли, як ясла повні» з циклу «Народні прислів'я й приказки».

EKO16
Е. Козак. Карикатура «Говори до гори...» з циклу «Народні прислів'я й приказки».

EKO17
Е. Козак. Карикатура «На злодію шапка горить» з циклу «Народні прислів'я й приказки».

EKO18
Е. Козак. Карикатура «Нарешті сконсолідовані», кін. 1940-х.

EKO19
Е. Козак. Карикатура «Лисяча азбука» (фраґмент), 1970 р.

EKO20
Е. Козак. Карикатура «Ювілеї – ювілеї – ювілеї...», 1977 р.

EKO21
Е. Козак. Карикатура «Лицем до культури», 1982 р.

EKO22
Е. Козак. Карикатури з циклу «Пофальшований «Кобзар», 1983 р.

EKO23
Е. Козак. Карикатура «Круглий стіл для українців», 1970-і рр.

EKO24_
Конверт з рисунком Е. Козака для п. Уляни Любович-Старосольської.

EKO25_
Е. Козак. Листівка ручної роботи, 1970-і.

EKO26_
Е. Козак. Напис і рисунок на особистому бланку. 1980-і.

EKO27_
Е. Козак. Карикатура «Семе, не кради!», 1950-і.