ЇЖАЧОК I П'ЯТАЧОК
Сон вночі мені зненацька
Раз наснився чудернацький.
Ніби я у гай ходила,
Гльодич ліктем зачепила...
І, хоч плач, мені так гірко! –
О-го-го – на лікті дірка!
Цвірінчав десь Горобець,
Що Їжак в гаю – кравець,
Гострі в нього голочки –
Заздрять Оси. Ниточки
Тчуть сріблясті Павучки.
В Їжачка була пригода,
Розказать і вам нагода –
Настовбурчте швидко вуха
І мене сідайте слухать.
Смачних бубликів ось в'язка,
На додачу – моя казка!
Це ж такому статись треба:
– Ґвалт! Рятуйте! Прямо з неба, –
Із вселенського рядна
Впала Зіронька одна!
Зіркова уся родина:
– Піднебесна враз картина
Зіпсувалася за мить!
Нашу сестроньку знайдіть!
У гаю вона десь впала!
Звірина її шукала
Аж три дні і всі три ночі.
Вже звірята спати хочуть...
Всі їх пошуки – дарма:
Нема зіроньки, нема!
Зажурився Місяць, плаче...
Та світліше стало наче –
Бо в криниці Їжачок
Зловив зірку на гачок.
І хоч вір мені-не вір,
Зліз Їжак на осокір,
Залатав навіки дірку –
Засіяла знову Зірка
На небесному рядні.
(Так наснилося мені!)
– Дякую тобі безмежно, –
Каже Місяць. – Обережно! –
З осокору не впади!
Буде лихо без біди!
Їжачок в клубок скрутився,
З осокору враз скотився,
Чимчикує він до хати...
– Прошу пана зачекати, –
Згори Місяць йому знову
(В гаю чути всім розмову):
– Я подякувати хочу!..
Їжачок на те белькоче,
Що не варто і не треба...
– Гостру голочку із неба,
Не просту, чарівну дуже,
Я тобі дарую, друже!
Потрудився, молодець,
Будеш всім кравцям кравець!
Відтоді Їжак все вміє,
Як ніхто, що хочеш, шиє:
Блисне голка: стібок – нитка –
Для Горобчика є свитка!
Дві Синички, дві сестрички,
Їм – однакові спіднички.
Вишиванням квітне квітка –
Лисці – плахта і намітка.
Гопака Зайчисько вшкварить –
Жупанець і шаровари.
І мені на лікті швидко
Залатав, що і не видко,
Куди лікоть виглядав...
Як багато в нього справ!
Он Кульбабка на галяві
Його кличе в своїй справі:
Мандрувала парашутом,
Парашут десь вітер лютий
Ген поніс у світ широкий,
А вона згубила спокій.
Бо летіти треба знову –
В даль безмежно-невідому.
Є Кульбабці парашут.
І за свій невтомний труд
Наш трудяга Їжачок
Мідний має п'ятачок.
– Мало, – скаже хтось до слова,
Надто вже ціна казкова.
Та на те ж воно і казка!
Далі слухайте, будь ласка:
На вербі, від стежки збоку
Споглядала те Сорока.
І хитрунка, бач яка!
Зверху стриб до Їжака:
– Скре-ко-ко і скре-ке-ке,
Тобі щастячко яке!
Любий друже Їжачок,
Грізний маєш піджачок!
Всякий звір і кожна птиця
Тебе в нас в гаю боїться!..
Непоспішно, потихеньку,
Таку склавши побрихеньку,
Скрекотала-щебетала,
І тихцем собі украла
Із кишеньки піджачка
П'ятачка у Їжачка!
На вербу чимдуж злетіла,
Там вовтузилась до діла –
Й у гніздо п'ятак із міді
Заховала по обіді.
І, щаслива, на вербі
Щось скрекоче там собі!..
А трудяга-Їжачок
Приніс в'язку гілочок,
Грибів низку нанизав,
Казку діткам розказав!
Встиг зібрати полуницю
І пішов собі в крамницю.
Узяв меду і горіхів –
Їжачкам своїм на втіху,
У бідончик молока –
Придибенція яка! –
Вже торбинка повна краму,
Аж ось... Лишенько, ой, мамо! –
У кишеньці піджачка
Нема й сліду п'ятачка!
Засмутився він, аж плаче:
– І чому така невдача
З молочком для діточок?..
Де ж подівся п'ятачок?
Неблизька йому дорога,
А думки важкі у нього!
Тут Зозуля на суку:
– Із вітаннячком, ку-ку!
Слухай, що скажу тобі! –
На старезній тій вербі,
Що росте від стежки збоку,
У гостях була в Сороки.
Цінний скарб у неї є! –
Хоч це діло не моє! –
П'ятачок блискучий в неї
Світить-сяє у оселі!
Говорила Білобока:
– Від стежини, за два кроки,
Що звертає до ярка
Підібрала п'ятака!
Скрізь літала і питала
У дорослих, діточок...
Не знайшла, чий, хоч шукала!
Бо нічийний п'ятачок!
Тут збагнув Їжак відразу,
Вмить усе він зрозумів.
Бо ніхто, ніде і разу,
Його так ще не дурив!
Він до дуба чимчикує,
Де живе стара Сова, –
Та порадить, порятує –
І суддя, і голова,
У гаю в нас – мудра птаха, –
Обмірковує отак
Наш ображений невдаха.
– Ну який же я простак!
Мені локшиною вуха
Білобока обплела,
Побрехеньки стояв, слухав –
Ті улесливі слова!
Вже і дуб не за горами,
За сосною он якраз
Дятел стука телеграму –
Черговий Сови наказ.
Стіл у нього – пень трухлявий.
І комп'ютер на столі.
Секретар всіх справ галяви,
Він – заступник голови!
У дуплі Сова дрімає
(Вона трудиться вночі!),
Сяє сонечко над гаєм,
Що ж, Їжаче, не мовчи!
Щоб почули, Їжак стиха
На галявині кахика.
Пусту в лапках мне торбину
І хова її за спину.
Розбудив Сову в дуплі:
Вона кліп очима, кліп.
Секретар галявних справ
Окуляри їй подав...
Одягла їх, і з гори
Їжачкові: – Говори!
Із яких-таких це справ
Ти до мене завітав?
– Тут оказія така:
Почалось все з п'ятака, –
По-порядку, всі дрібниці
Їжачок розповіда...
Ковтнув з кухлика водиці,
– Це і є моя біда!
Секретар галявних справ
Чітко все занотував.
Позіха в дуплі Сова:
– О-хо-хо! Так-так! Овва-а-а!!!
Уродилася нівроку
В гаю нашім Білобока!
Там поцупить, тут набреше –
Так неробі й жити легше!
Насмітила на вербі
І пліткує там собі –
Де, що, як, в яку погоду –
Товче дзьобом в ступі воду!
Ні хвилини не мовчить!
Треба ж бо таки провчить
Нам крадійку-нечупару!..
Ось таку призначим кару –
За комп'ютером ураз
Дятел стукає наказ, –
Що без шкоди і турбот
Їй влаштуємо бойкот!
Щоб в гаю, у полі, в лісі,
На землі, ані у висі,
Ні про що, ніхто, ніколи
Не завів із нею мови!!!
А поштарик Горобець
З краю в край, з кінця в кінець,
Всім пернатим і звірятам,
В гнізда, нірки – в кожну хату,
Новину поніс крилату.
Йшла з коромислом Лисиця
До криниці по водицю.
А Сорока на вербі:
– Привіт, кумонько, тобі!
Чи ти бачила? Чи чула?
Розкажу, ще не забула! –
Загубив п'ятак роззява!!!
Ось такі в гаю в нас справи!..
А Лисиця краєм вуха
Все на «вус мотає» – слуха.
«Журавлем» води дістала,
Відра вщерть поналивала,
Втамувала вдосталь спрагу,
На Сороку – нуль уваги!
І пішла собі до хати
Лисенят вкладати спати.
А Сорока на вербі
Розмірковує собі:
– Нащо вже мені здалася
Ця неввічлива кумася!
Чи рудій біда яка?
Проковтнула язика?
Не почула мене просто,
Чи гордує Довгохвоста?..
На городі, біля тину,
Зайченя рве капустину.
Із верби йому Сорока:
– Чуєш? Слухай, косоокий, –
Лиска – он біда яка! –
Проковтнула язика,
Загубив п'ятак роззява...
Ось такі в гаю в нас справи!
З переляку ледь не згинув,
Схопив Заєць капустину
І мерщій собі до хати –
Закивали хутко п'яти.
Спантеличена Сорока
Лише блима, сіроока.
Репетує на весь гай:
– Куцохвостий, зачекай!
Ще не все тобі сказала,
Де що чула і що знала!
Боягуз відомий ти –
З'їж від страху блекоти!
На ліщину, стриб на гілку,
Із мішечком скаче Білка.
Нелегкий тягар горіхів
Буде взимку їй на втіху.
У гнізді Сорока знову
Завела свою розмову:
– Ти з горіхами всю днину,
А у нас такі новини!
Чи хоч знаєш про це ти?!.
З'їв Зайчисько блекоти,
Лиска – он біда яка! –
Проковтнула язика!
А Їжак, той ловить Ґави, –
Загубив п'ятак, роззява!..
Мішок тріснув – і у дірку
(Стало Білці нашій гірко),
Всі горіхи вниз – торох!
Мов посипався горох.
Білобока, (ну й лиха!):
– Хі-хі-хі! Хо-хо! Ха-ха!
Звечоріло. Ніч глибока.
У гнізді не спить Сорока
І чужого п'ятака
У куток хова з кутка.
Вранці, доки ще не спека,
Полетіла недалеко,
До сусіднього села –
В неї справа там була.
В баби Фросі на городі,
Мов господар у господі,
Вздовж смугастий з вух до п'ят,
Жук шкідливий, Колорад.
Картуз в нього набакир,
На городі – бригадир.
Картоплі його бригада
Із корінням з'їсти рада.
Жук не встиг моргнути оком:
– Скре-ке-ке! – йому Сорока, –
Тим, хто рано устає,
Шануваннячко моє!
Я до тебе, Колораде,
Із бідою, на пораду.
Бо у нашому гаю
Стало тихо, як в раю!
Щось здається так мені,
Ніби всі глухонімі.
Чи вони усі незрячі... –
Бо мене ніхто не бачить!
– Та, що каже всім «ку-ку»,
Говорила, що в гайку,
Із кишені п'ятака
Вкрала ти у Їжака.
І за це в гаю бойкот
Влаштував тобі народ!
– Колораде, прощавай!
І чимдуж Сорока – в гай.
На вербі, в гнізді, що вкрала –
Все блискуче відшукала:
П'ятак, Ґудзик, намистини.
Три доби і три години
Скарб свій мовчки (!) розглядала,
Тільки гульк – з верби упала!..
А тут саме по стежині
На своїй колючій спині
Їжачок ніс жовту грушку –
Їжачата люблять сушку!
Із гори щось – бух, лусь, трісь! –
І земля гуде, і вись...
Їжачок згорнувсь клубком –
Став колючим колобком.
– Ой-йо-йой! – і знову тиша.
Чутно: десь пробігла миша...
Що воно таке було?
Може, справжнє НЛО? –
Розмірковує отак
Переляканий Їжак.
Розгорнувся, зирк: аж збоку
Спантеличена Сорока.
Ще такого не бувало,
Що три дні вона мовчала,
А тепер, відкрила дзьоба
До примирення, на спробу.
– Любий друже, Їжачок,
Забери свій п'ятачок!
Така доля вже сороча:
Що блищить – беру охоче!
До блискучого – потреба.
Зорі я б зібрала з неба!
Ляжу пізно, встану рано –
Все одно їх не дістану!
Ніде правди мені діти, –
Я люблю поговорити.
І якщо твоя вже ласка,
Відміни бойкот, будь ласка!
Любий друже, Їжачок,
Забери свій п'ятачок!
– Ой, крилата, нехороша!
До чужих ти ласа грошей.
Раз хоча б злети з верби,
Працею їх зароби!
Тож затям собі, Сороко,
На усі чотири боки:
Зваб на світі є багато –
Що блищить, не все то злато!
Друзі, радість спілкування,
В житті цінність не остання!
Здобула собі ти слави...
Прощавай, бо в мене – справи!
Прилітай до нас в гостину –
Їжачатам іменини!
І подався до крамниці...
Крамар дав йому з полиці
В кошик меду і горіхів.
Спекла вдома Їжачиха
Із горіхами чудовий,
Солоденький, бо медовий,
О-такенний ось пиріг!
З’їм і я шматок – не гріх!
У гаю – бенкет на славу.
Хто взівав – хай ловить Ґаву!
Квіткова абетка
А
Поливала айстри Алла.
І сказав Андрійко: «Мало,
Ось, як трішки підростем,
Насаджаєм хризантем!»
Б
Багато барвистого квіту
Розсипало літо по світу.
Барвінок, безсмертник, бузок,
Розкажуть нам безліч казок.
В
Вербена волошку питала:
- Чи ти навесні вальсувала?
- Звичайно, з васильком так рано,
Я вальс танцювала весняний!
– Гайда! Вже зимі кінець! –
Гамірливий горобець
Галасує на весь світ…
Рясно квітне горицвіт…
Г, Ґ
Гогель-могель газда ґава
Ґавенятку готувала.
І на ганку ґавенятко
Гогель-могель п»є з горнятка.
Прилетів до гави ґедзь:
– Ґавенятко молодець!
Напій любить із яєць.
Я сусід. Живу навскіс.
Ось вам агрусу приніс.
Д
Біля дуба, у долині,
Розцвіли дзвіночки сині.
Деревій розплющив очки –
Дзвонять весело дзвіночки.
Дріботять у дзвони сині –
Слава неньці-Україні!
Е
Гомонить ехінацея:
– Від хвороб я панацея!
Ні для кого не секрет –
Зміцнюю імунітет!
Є
Зілля євшану
Я не обмину!
То ж, дитино, знай,
Де євшан – там рідний край!
Ж
До жоржини джміль летить,
До жоржини джміль дзижчить…
Ой, ти жуче-джмелю не дзижчи,
Краще ноти вчи!
З
Зацвіли зозульки в лузі,
Я зберу букет для друзів.
Звісно, Зоя буде рада, знаю!
Щ й букет для Зіни назбираю!
И
Билинець і бузина
Де поділось «и» не зна!
Пижмо і пирій,
Ображати «и» не смій!
І
Ірис на клумбі ріс,
Інжир – серед гір.
Є користь з обох, мені ти повір!
Квітучий ірис і цілющий інжир!
Ї
Їжачник їжак обминає,
Їжачник їжак не зриває,
Напевне, їжак про те знає –
Отруйним їжачник буває!
Й
Нехай знає всенький світ,
В йошти славний родовід!
Аґрус тато,
А смородина кирпата – мати!
К
Кіт для киці поміж трав
Квіт конвалії нарвав.
Взяла киця в лапки:
– Я люблю кульбабки!
Л
На алеї лілеї –
Квітки-лелітки.
Пелюсток вінець
Леліє легкий вітерець.
М
Мальва, мак, меліса, м»ята,
Майорять побіля хати.
Мед збирають малі бджоли
З ароматом матіоли.
Н
Із насіннячка нагідки
Неймовірна ніжність квітки.
Аж нівроку, в три рядки,
Надзвичайні нагідки!
О
Полетіли ген орли –
В саду орлики цвіли.
Є орли летючі,
Орлики – квітучі.
П
Пролісок з підсніжником побратими.
А чи є що спільне поміж ними?
Ніде правди діти, знають навіть діти,
Що це квіти-першоцвіти.
Р
Розцвіли ромашки у дворі,
Зранку справжня радість дітворі.
Ось одна, і дві, і три, чотири, п»ять…
Треба всі ромашки нам порахувать!
С
Сонечко солодко посміхається,
Соняшник весело з ним вітається,
Сонячно світиться поле…
Скільки ж тут сонець навколо!
Т
В травні тремтливі тумани,
Квітнуть тендітні тюльпани.
Тополю гукає туя.
Тополя з туману: «Тут я!».
У
Що за квітка така рання?
Квітне сонячно усаня.
І в абетці, поміж літер,
Розквітає нечуйвітер.
Ф
У Фросі у вазоні
Фуксії червоні.
Квітнуть у Неталки
На вікні фіалки.
Х
Химерний дощ,
Схилився хвощ,
А хитрий джміль
Сховався в хміль.
Ц
Цуценяті все цікаво!
З цвіркуном стрибає жваво.
Сяє сонечко привітне,
В травах, бач, цикорій квітне.
Ч
Чорнобривець чорнобровий
Чемний хлопчик і чудовий.
Чудодійна чудасія –
Рвати цю красу не смію!
Ш
Шелестів шипшини кущ,
Шугонув шалений хрущ:
– Вам, шипшино, шанування!
Від шпака приніс вітання.
Щ
Говорив щавлю шпинат:
– Ти на борщ, я на салат, брат!
Щастя їм бажа щириця:
– Шкода, я вам не систриця!
Ю
В Юри так багато справ!
Юра юку поливав!
Коли юка заквітує,
Юлі юку подарую!
Ь –Я
Яр зелений серед гір,
Змалював я весь папір.
На листку з кінця в кінець –
Ясен, явір, ялівець…
Куди поглядом не кинь –
Зріє колосом ячмінь.
Малював мій олівець…
Та абетці вже кінець!
ПЕРНАТА АБЕТКА
А
Адресату альбатросу
Шле авдотка* абрикоси.
Ароматні апельсини
Посмакуй в арктичну днину!
Альбатрос абетку знає.
Він адресу прочитає,
Посмакує з апетитом
Ці смачні дарунки літа.
_________________
* авдотка – куличок
Б
На базарі балобан*
Вибирає барабан.
Бац-бум-бах і бі-бі-бі –
Більший я візьму собі!
Бандуристка берестянка
На березі грає зранку.
– Годі, соні, в лісі спати,
Бац, бум, бах – пора вставати!
_________________
* балобан – пташка
В
Вранці весело вівсянка
Вишивала вишиванку:
Як стібки лягали вдало!
Візерунки оживали.
Вправно, вміло вишивала,
А веселка вартувала.
От і вийшла веселкова
Вишиваночка чудова!
Всім на втіху, до вподоби
Великодня ця оздоба.
Г
Голос глухаря гучний,
Голосистий, голосний.
Та свій спів глухар не слуха,
Бо глухий – не миє вуха!
Грізно грім гримить у гаї.
Горобці зібрались в зграї.
Змок глухар, голівку чуха:
«Гарний дощ! Помию вуха!»
Ґ
Ґава ґудзика на ґанку
Загубила на світанку.
Ґава ґудзика шукала,
Ґерґотіла, ґерґотала…
Ґавеня – маленька дзиґа! –
Вдарилося об ґирлиґу,
А вона під ґанок впала
І там ґудзик відшукала.
В ґавенятка ґуля зріє,
Ґава лікувати вміє –
Ґречно ґулю цілувала,
Ґуля знітилась й… пропала!
Д
Дінь-ділень! Дінь-ділень!
Добрий ранок! Добрий день!
Дятла дзвін луна довкола –
Длуба дзьобом дятел коло –
Хату він собі будує,
Короїдів ліквідує.
Двері з дуба, безперечно,
Дятлу в домі так доречні!
Е
В ему страуса в пустелі
На екваторі оселя.
Ему біга, веселиться.
В ніч спекотну йому сниться
Холоднеча заполярна
I північне сяйво гарне.
Екзотична в нього мрія.
Полетіти б, та не вміє.
Є
Є у лісі змієїд,
Він збирається в політ.
Час минає за обід,
Має він пустий живіт.
Знов гукає він своє:
«Плазунята, де ви є?»
Плазунець малий радіє –
В євшані ховатись вміє!
Ж
Жовто сонце жмуриться,
Жайвір в небі журиться:
«Це жахливо! Жовте листя
Косить вітер з лютим хистом!»
Журавель жаліє з неба:
«Це – не жарт, та сліз не треба!
Зацвіла жоржина жовто,
Ще тебе зігріє жовтень!»
З
Завжди зозуля останньою прилітає із теплих країв і першою відлітає у вирій. Тому і говорять, що зозуля замок від вирію зберігає.
Золотеньких з’ївши яблук,
Запитав зозулю зяблик:
«Чи замочок зачинила,
Як із вирію летіла?»
Засміялась та зухвало:
«Зачинила, заховала!
Звір, що має гострий зір,
Не знайде його, повір!»
И
У вишнях кричить синиця –
«И» – нікуди не годиться!
В словнику нам не знайти
Слова жодного на «И»!
«И» образилося дуже,
Iз синицею не дружить!
Аж прокинулась синиця:
Ич, могло ж таке насниться!
I
Iнна пасла індичат.
Подалися вони в сад.
Iгноруючи її,
Заблукали в гущині.
Iнна каже: «Покараю!
Зажену вас до сараю!
У саду густа травичка,
Стане бідкатись індичка».
А вони кричать завзято:
«Ми ще хочемо гуляти!»
Не бояться індичата,
Бо в них мама – інкубатор!
Ї
Їду поїздом в гаї,
Там співають солов’ї.
Їжачок мене стріча,
І грибами пригоща.
– Не шукай. То все дарма:
Пташечки на «Ї» нема!
I конвалії пучок
Дав мені мій їжачок.
Й
Прилітала на Почайну
Чайка – пташка незвичайна.
Чайка – пташка невеличка,
А Почайна – гарна річка.
Цілий день охота чайці
Серед річки на байдарці
Порибалити на славу,
Щоб була вечеря славна.
К
Крам в крамниці є казковий.
Капелюшок кольоровий,
Кращий з кращих, кучерявий
Коровайка вибирала.
Йшла кашкети купувати
Качка Катя каченятам.
А куріпка курку кличе:
«Кумо, хустка мальовнича!»
Крамар каже: «До лиця
Вам краса квітчаста ця!»
Л
Літо лагідне минуло.
Ледве листя спалахнуло –
Лебідь, ластівка, лелека
Полетять в світи далекі.
Ллється пісня через край:
«Луже, нас не забувай!
Згинуть люті холоди –
Ми прилинемо сюди!»
М
Мляво місяць мерехтить,
Мрійник, наш мартин, не спить.
Марно мріє полетіть
Аж на місяць він в цю мить.
Мовить мама: «Милий мій!
Манну кашу їж мерщій.
Замалий для мандрів ти!
Мусиш трішки підрости!»
Н
Незвичайний комірець
Носить пташечка норець!
Ой нема ні в кого
Комірця такого!
О
Голосна очеретянка
Оселилась якось ранком
У рясних очеретах.
Одягнувши окуляри,
Написала незабаром
Олівцем очеретяним
На воротах номер ґанку.
Ось-ось одуд-листоноша
Принесе новин хороших.
П
Iз пасльоном пиріжки,
Паляниці, пампушки
I пахучі калачі
Півник Петя пік в печі.
Потім півник на подвір’ї
Попеласте чистив пір’я.
Перепілку й павича
Пиріжками пригощав.
Р
Рябчик має рахівницю –
Рахувать на ній він вчиться:
«Раз» – рибалочка метка
Рибку смик – на черв’яка!
«Два» – розговпала сова.
«Три» – підказують вітри.
Треба рябчику вже спати.
Завтра знову рахувати!
С
Сич сичить до солов’я:
«Славний спів! Радію я!
Співаком також я стану,
Ось куплю лиш фортеп’яно!»
На сосні сидить сорока,
Сіроока, сіробока.
I сміється, і скрекоче:
«Сич солістом стати хоче!»
Т
Тюрі-тюф-тю, тю-рю-рю!
Я трель травника люблю.
Він співак і танцюрист,
Він справжнісінький артист.
У траві у нього дім,
Тепло, затишно у нім.
Нетерплячим пташенятам
Треба вчитися літати!
У
Ніс уліт на базар
Свій улюблений узвар.
Всім узвару наливав,
Частував і пригощав.
Куштували і хвалили,
Та ні краплі не купили!
Як уліт узвар варив,
Замість цукру – присолив.
Ф
Фіфі звірят фотографує.
Фламінго пензликом малює.
Вже фіолетова жирафа,
Фургон, флакон, фанера, шафа.
Ось фіолетовий фазан.
Ллє фіолетовим фонтан.
На фотографії усі
У фіолетовій красі.
Х
Раз ходуличник улітку
До хрустана стука в хвіртку:
«Хворий я, температура!»
Дав йому хрустан мікстури…
Хоч-не-хоч, бухи-кахи
Хутко зникли. Навпрошки
Швидко птах, бо на ходулях,
Їх погнав у будяки.
Ц
Цей концерт такий цікавий.
Гра цесарка на цимбалах.
Цвіркунець на скрипці
Виграє на липці.
«Цінь-ці-фа і ців-ців-ців» –
Хор синиць і горобців –
Для пернатої родини
Спів пташиний гаєм лине.
Ч
Чимчикує через річку
У червоних черевичках
Чорногуз чимдуж убрід –
Чапля кличе на обід!
Чемно чапля відчинила,
Частуванням стіл накрила.
У чудову пору цю
Чай смачний із чебрецю!
Ш
На шипшині шпак співав
Пісеньку-потішку.
I йому шишкарик дав
Щонайбільшу шишку.
Знають навіть малюки –
Не їдять шишок шпаки!
Та не знав шишкар, не відав:
Шпак шовковицею снідав!
Щ
Щиро щиглик щебетав
Щойно на ліщині.
Щиросердно він бажав
Щастя Україні!
Хай щовечора й щоднини
Щедрим нивам Батьківщини
Дощ рясний полоще щічки,
Щоб вродив врожай пшенички!
Ь
Кралечка-крохаль щомить
Чеше чубчик, чепурить.
Усміхається вона:
– Глянь, я пташка чарівна!
Їй говорить журавель:
– Облетів я сто земель!
I не бачив, і не чув,
Щоб у пташки чубчик був!
– Підійди скоріш сюди,
Глянь у дзеркало води.
Може, ти тоді збагнеш –
Є у тебе чубчик теж!
Ю
Птах юрок завжди такий:
Він в’юнкий і говіркий.
Він юнак спортивний дуже,
З фізкультурою він дружить.
Я
Якось яструб у гаю
Вчив абеточку мою:
«Та яка ж вона цікава –
Книжечка оця яскрава!»
ПОЕЗІЇ
***
Оці каштани і дуби
Ще пам"ятають храм великий,
Він тут стояв із поконвіку...
Вітри ставали на диби,
Як відчиняли з скрипом браму...
Там правив Бог у серці храму...
І калатали в душах дзвони...
Осанна, свічі і поклони...
30-і, вибух, зойк околиць...
Вартує душі комсомолець...
Німує віра у вітрах...
І як розплата - крах...
Між сувоїв років
Ери линуть у вічне,
Цноти й люди хиткі...
Евремія ритмічно
Нашаровує час...
А свіча на зап"ястя
Теплим воском... Для нас
Світле диво - причастя!
Елегійно дзвонар
Рід збирає на віче,
Гляне Бог із-за хмар
І пізнаєм одвічне...
Йшли у безвість руїн
Колом скіфи й сармати,
Україну з колін
Разом нам піднімати!
Мусим! Хто ж ,як не ми...
Ангел всесвітом свічки
Нас огорне крильми...
Гріє душі капличка...
Гуляйпільська капличка...
***
Змова
Зимова
Вітру й морозу...
Проза...
Точені пера,
Цнота паперу,
Думки плинність,
Невинність
Сніжна
Ніжно
Слово до слова -
Змова
Зимова...
До хати
Навідався дятел
Із гаю.
Длубає
Підпору антени.
Зеленим
Лапа ялини
Штурхає в спину
Хурделицю.
Стелиться
Ложе біле...
Тіло
Саду оголене
Зболено
Тінню
В іній
Кутається...
Плутається
Поземка під ногами...
Батогами
Жене вітер
Хугу,
Між літер
Туга...
Обнова
Зимова
Готика...
Січнева еротика...
Свище
Вітрище
З пекла чи раю,
Роздягає
На льоту
Святу
Наготу.
Чуттєва
Яблуня-Єва
В гілці-руці,
В кулаці
Пульсує...
Чуєш?
Яблуко спокуси
Вітер трусить...
Аж ніяк!
Закляк
Вітрище,
Йому абищо!
Ніжним дотиком,
Ротиком
Вкусить,
Плід спокуси...
Ось такі-то рефлекси
Січневого сексу!
Із вітру й морозу
Народжена проза
Віршем ліричним
Незвично,
Влучною римою -
Не втримаю!
Раптово
У світ пішло слово…
***
Промінь…
Повінь…
На чаї
Ручаї-потічки
До річки
Подалися…
У висі
Жайвора чути,
Лютий
Схаменувся,
Метнувся,
Та пізно!
Слізно
Бурулька скрапує,
Лапою
Ялинка
Сніжинки
Обмітає,
Витає
Весняний подих
В повітрі…
На вітрі
Натяків жодних
На зиму…
Незримо
Рима
Проліском
Проростає…
***
Місячно…
В шубі лисячій
Лагідна,
Ягідна,
Шипшиноглідна
Гідно
За серпнем услід
В світ,
З круком
Під руку
Ступає осінь…
На носі
Бабиного літа
Павучок снує нитку…
Злитки
Сонцесяйні
Охайно
Віти обсіли…
Тіло
Крони золоте…
Ворона,
Проте,
Метушиться…
Ген, степом
Лисиця
У справах…
Заєць у травах
Принишк назирцем…
І треба ж таки оце:
Хвостом лисиця,
А тобі вже й не спиться!
Хоч осінь золота
Крізь літа й літа –
Заяче тіло
Тремтіло…
Хотіло-сь
В паслін, чи гречку –
Аби недалечко…
А було все банально і просто:
Року пора рудохвоста…
Про це не покажуть в ютубі!
Йшла осінь у лисячій шубі…
***
Вітер
Витер
Витвір літа.
Окраса зелена
Канула в лету.
Образи
Образи
Образи
Вразили
Душу поета…
Карими
Чарами
Ява багрянцю
Вранці
Сповістила:
Осінь рання,
Красива
І сива…
***
Тіні
Осінні.
Сміхом
Сонячна втіха,
Попідтинню
Попідвіконню
На осонні осені
Зайчик сонячний…
Літо бабине
Звабило
Куцохвосту душу…
Груша
Червонощока,
Руки в боки,
Пишається –
Чи до лиця,
Капелюшок з багрянця?
Бабця
На призьбі,
Наче на тризні…
Роки летять…
На веретені життя
Доля-нитка…
Дітки
Вчилися-
Розлетілися…
Лише, рудий світ,
Рудий кіт-
Пройдисвіт…
І доля руда…
Руда-біда,
Та й годі!
Краса в природі!
***
Вітер вщух.
Краплі дощу
По клавішах даху…
Птаха,
Сизокрила
Сіла…
Журлива
Злива
Листопадова,
Хмара –
Скуйовджене прядиво,
Падає,
Багрянцевим ладаном
Жухне в калюжах…
Осінь байдуже
Паплюжить окружжя…
Стужа
Не за горами…
Осінній лист
Обов’язково напишу,
Чарівна Осене, коштовна!
Лиш про одне тебе прошу -
Адресу не міняй поштову!
Десь там, на вулиці Дощів,
У візерунках падолисту,
Поміж калинових кущів,
Тебе пізнаю за намистом...
А забажаєш, йди на чай!
Вдвох попліткуєм про жіноче...
Так швидкоплинно! Зачекай!
Наллю винця, якщо захочеш!
Із виноградної лози
Червоне, біле, хоч, ігристе...
Як забажаєш - попроси!
Махнеш прощально падолистом...
Та я чекаю, все одно!
Гряде на світ зимова втома...
З рудого біле полотно...
Зустрінемося - рік потому...