ТВОРЧИЙ ШЛЯХ АВТОРА
Народився я із «Кобзаря»,
Із ланів Шевченкової музи...
Лель-Анатолій Загрудний
Анатолій Андрійович (Лель-Анатолій) Загрудний народився 3 лютого 1938 року в Узбекистані в талановитій родині. Батько, Андрій Гордійович, грав на багатьох музичних інструментах. Мати, Марія Дмитрівна, мала чудовий голос і знала безліч українських пісень і віршів. Сестра Валя добре співала та малювала. На радість бабусі, Єфросинії Загрудній, доля повернула шестирічного хлопчика разом із батьками та сестрою в Україну.
Бабуся, Берегиня Роду, навчала дитину українських пісень і звичаїв, вела його в таїну рідного слова. Хлопець досить швидко опанував родинну мову і вже ніколи й ніде не зраджував її. У зрілі роки він збагнув, що то був трипільський уклад життя.
Творчий хист хлопчика проявився рано. У шестирічному віці він створив і грав на губній гармошці свою першу пісню. А невдовзі батько продав свій костюм і купив дитині справжню гармоніку за 800 тодішніх карбованців. Хлопець самотужки навчився добре грати й на прохання сільських парубків музикував на вечорницях. Так починався його творчий шлях.
Жахливі повоєнні роки не обминули й родину Загрудних. У голодний 1948 рік батько, бухгалтер колгоспу на Херсонщині, як міг, допомагав виживати односельцям, за що й поплатився: був засуджений на 20 років позбавлення волі. Покарання відбував у далекому Сибіру. Та біда не приходить одна. У цей же час згоріла 15-літня сестра Анатолія Валя. Сталінські сатрапи не дозволили батькові навіть попрощатися з донькою. Цю жахливу трагедію хлопчина передав у своїй першій поемі, яку невдовзі знищив, бо розумів, що за правдиво описані в ній події може поплатитися вся родина.
Хлопець замкнувся в собі. Але музика й поезія вирували в його душі й вимагали здобуття музичної освіти та досконалого знання рідної мови. Учителями йому стали твори видатних українських письменників: Якова Щоголіва, Степана Руданського, Івана Манжури, Бориса Грінченка, Марка Кропивницького та інших, а найпершим другом і порадником — «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка, подарунок тітки Зої Дмитрівни Шишацької, привезений їй колегами-вчителями з Болгарії. На той час придбати цю книгу в Україні було неможливо. Саме тоді в районній газеті вперше було надруковано один із віршів юнака.
По смерті Сталіна батька реабілітували. Та до таких людей в Україні ставилися упереджено, й сім'я змушена була виїхати до Сибіру, де після закінчення музичного училища Анатолій Андрійович працював концертмейстером оркестру народних інструментів і солістом Омської обласної філармонії. Заочно навчався в Новосибірській консерваторії. Потому був директором і викладачем музичних шкіл.
Писав для учнів музичні вправи, етюди, диктанти, інструментальні та оркестрові п'єси, поглиблював знання рідної мови. Згодом професор Альбертського університету (Канада), член Національної спілки письменників України, поет Яр Славутич напише: «Яка чудова й гнучка, як дівочий стан, тепер мова пісень і віршів Анатолія Загрудного! Різноманітна відтінками, сяє вона барвами веселки, зрошує краплями цілющої роси дитячі душі й серця... Розуміння дитячої психології, добірна мелодійна лексика, зрозуміла для дітей, образність вислову, елементи гумору — все це посилює естетичне сприймання творів нашого поета й композитора...» Професія педагога остаточно спрямувала творчість Анатолія Андрійовича на дітей.
Куди б не закидала доля поета, Україна завжди жила в його серці, владно кликала до себе.
У 1976 році Анатолій Андрійович повертається додому, на батьківщину свого роду, і сповна віддається творчості. Він учителює в загальноосвітніх школах і в гімназії №2 імені Лесі Українки міста Запоріжжя. Залюблений у славетну Хортицю, рідний край, Україну, повертає дітям спадщину попередніх поколінь, засіває в юні душі «Зерна Мудрості й Добра».
У творчому доробку Леля-Анатолія Загрудного сім інструментальних, сім пісенних і шість поетичних збірок для дітей. Його твори відомі в США, Канаді, Австралії, Великій Британії, Польщі, Литві... Ними тішаться діти в Україні.
Надія Загрудна
Лель-Анатолій ЗАГРУДНИЙ
ТВІЙ СКАРБ
Тобі передано у спадок
Назавжди із минулих літ
Найвищий скарб — твою розраду,
Душі весняний первоцвіт.
Прийми його буденно, звично,
Доземно Родові вклонись,
Бо мова Роду — цінність вічна,
А ти — для неї народивсь!
Вона до тебе сонце горне,
Її життя — в твоїх руках!
Єдина, люба, неповторна,
Твій Рід з'єднала у віках.
Якщо плекатимеш, дитино,
Цілющу мовоньку свою —
Під вільним небом України
Ти житимеш, як у раю!
Люби її, свою перлину —
Найкращу пісню солов'я:
У мові — сонце України
І вільна доленька твоя!
ОДЦВІЛО, ВІДКОЛОСИЛОСЬ
Одцвіло, відколосилось
Пшеницями літо,
На стерню пшеничну сіло
Трохи відпочити.
Допивало, як хотіло,
Сонце до краплини
Та й у вирій полетіло
Журавлиним клином.
По собі лишило літо
Спогади-смішинки,
А у книжечці для діток —
Жарти-веселинки.
КРАСНЕ СОНЕЧКО
Загорілася ясна
Диво-зіронька,
Заспівала, як весна,
Мила дівонька.
Заспівала, як весна,
Пісню донечка —
Наша зіронька ясна,
Красне сонечко.
Пісню весело співа
Україночка.
І мелодія й слова —
Серцю зіллячко.
ЯБЛУНЬКА
Ой голубить сонечко
У саду
Яблуневу донечку
Молоду.
А ми будем яблуньку
Доглядать
Та водою з річеньки
Поливать.
Виростайте, яблучка,
Не прості,
А такі, як сонечко,
Золоті.
БАТЬКІВСЬКА МОВА
Батьківська мова,
Мова держави, —
Духу основа,
Нації слава!
В батьківській мові
Сила єднання,
Світло любові,
Чари кохання!
Батьківська мова,
Мова родини, —
Щастя підкова
Для України.
Мова народу —
Чистий алмаз
Мовну свободу
Виборов час.
СПАСИБІ НЕНІ
Свої шедеври солов'ї
Черпають в українській мові,
З коштовних висловів її
Плетуть співаночки любові.
Щасливий той народ, який
Створив собі духовні ліки.
Моєї мови дух п'янкий
Життя утверджує навіки.
Я завжди шанував її,
Як найцінніший скарб на світі.
Без неї слава солов'їв
Ніколи б не була в зеніті.
Все усвідомлене життя
Сплелося в творчому натхненні.
Кохаюсь в мові, як дитя.
За це спасибі рідній нені.
БЕРЕГИНІ
Із купальського кола,
Із віночка весни
Квітне юність довкола,
Як в казковому сні.
Підростають внучата,
Мов садочки рясні.
Розквітають дівчата
Промінцями весни.
Давній Рід в Україні
Дітям щастя несе.
І ростуть Берегині
Українських осель.
ДІДУХ
Стоїть Дідух,
Священний дух,
В світлиці на столі —
Достатку ріг і оберіг
Праматінки Землі.
У давній час
Прийшов до нас
Натхненням всіх віків
І освятив Земні світи
Любов'ю прабатьків.
Пшеничний спів
Навічно сплів
З тисячоліть Дідух.
Не помились,
Йому молись:
У нім — орійський дух!
ОЙ У ЛУЗІ
Ой у лузі трави
Вмилися росою,
Розквітає Травень
Дивною красою.
Хочу бути житом
В сонячній долині,
Яснощирим літом
Сісти на калині,
Квіточкою в лузі,
Вітерцем ласкавим,
Щоб на виднокрузі
Цілувати трави.
Дай же, Боже, жити
В будь-якій билині,
Тільки б послужити
Нашій Україні,
Щоби завжди звично
Сонечко світило,
Землю предковічну
Гріло й веселило!
СВЯТО СЕРПНЯ
Свято серпня урочисто
Прапорами зацвіло.
Розливається по місту
Незалежності тепло.
Життєдайно промениться
У майбутнє світла путь.
На веселих наших лицях
Щирі усмішки цвітуть.
На майдані розквітає
Український славний цвіт.
Сонце усмішками грає
На увесь Дажбожий світ.
ДО РІДНОГО БОГА
Трисуття Господнє,
Що в нас на столі,
Вінчає сьогодні
Життя на землі.
Дажбоже творіння -
Триєдності знак.
Орійське коріння
Оновить Козак.
Йдемо ми до Бога
Своєї землі.
Верстають дорогу
І літні, й малі.
Свободи насіння
До Сонця несуть.
Земля-Берегиня
Освячує путь.
ПИСАНКА
На яйце вмостилися
Промені яси —
Народилась писанка
Дивної краси.
Повела нас писанка
У незнаний світ,
Сонечком цілований
Кілька тисяч літ.
Маємо від Пращурів
Лінію Життя.
Корінь Роду давнього
Гідний відкриття!
В наших душах писанка
Залишає слід.
У прадавніх символах —
Український Світ!
ПАЛЯНИЦЯ
Запашиста паляниця
Аж сміється на столі
Чистим золотом пшениці
Української землі!
І наснага, і терпіння,
І легенда в ній жива.
Дивом-казкою Трипілля
Паляниця ожива.
В ній пісні з любові звиті,
Що співали нам поля.
Найпрекрасніша у світі
Рідна батьківська земля!
О ЗЕМЛЕ РІДНА
О земле рідна, —
Колиска Роду,
Прадавня Мати
Мого народу.
В тобі вирує
Жага Свободи.
Ти — щастя, смуток
І біль народу.
Ти силу духу
Колишеш в житі,
Плекаєш мову
Найкращу в світі,
Зціляєш душу
Мою євшаном.
Тобі складаю
Любов і шану!
О земле рідна,
Моя Богине,
Дух амазонок
В тобі не згине!
ОСАННА УКРАЇНІ
Козацький славний дух
Витає над степами.
Прийшов до нас дідух
З обжинками, снопами.
Ніколи вороття
Не буде в лихоліття:
Гряде нове життя
Прийдешнього століття.
Так, Україна є!
І споконвічно буде!
Тож Сонечко своє
Вітають радо люди.
Ми всі — одна сім'я
Від Дону і до Сяну.
Нова Зоря сія.
Осанна їй! Осанна!
ОДА УКРАЇНІ
О Україно, —
Віків творіння,
Праукраїнське
Зерно-коріння,
Ти рясно сієш
По всьому світу
Духовні перли
І самоцвіти.
На українськім
Прадавнім полі —
Пшенична мудрість
Твоєї долі.
О скарб народу,
В добрі та мирі
Квітуй барвінком
У Рідній Вірі!
З любові серця,
З пошани Роду
Тобі навічно
Складаю Оду!
НАШ ПРАПОР
Живуть в твоєму серці
Два кольори завжди —
Усміхненого Сонця
І чистої Води.
Вони — це Тато й Ненька
Єдина суть буття,
Їх люблячі серденька
Дали тобі Життя.
Весна сади щорічно
Цвітінням обновля,
Вода ж і Сонце — вічні,
Як небо і земля!
Блакитно-жовтий прапор
Веде у майбуття,
Утверджуючи право
На Волю і Життя!
Два кольори первинні
На ньому, як шаблі —
Життєві дві перлини,
Два символи Землі!
МОЯ УКРАЇНА
Вона завжди в моєму серці,
Як промінь сонечка ясний.
За неї бились в лютім герці
Заради нашої Весни.
Моя це Доля — Україна,
Мені відроджувать її!
Новонародженій країні
Складають оду журавлі!
Вона зневажила облуду
І йде до Правди і Добра.
Возрадуйтеся Щастю, люди:
Прийшла омріяна пора!
БЕРЕЖІТЬ УКРАЇНУ
Мова рідна для мене —
Найдорожча із мов!
Я віддав їй і серце,
І синівську любов.
Заповідана людям
Із минулих століть,
Мова предків народу
Буде завжди світить.
Люди добрі, не зрадьте
Даний нам заповіт,
Бережіть мову доти,
Доки житиме світ!
На поталу не дайте,
Як Чорнобиль-полин.
Бережіть Україну —
Найдорожчу з перлин!
ОЙ ТИ, ВЕСНОНЬКО
Веснянка
Ой ти, веснонько-Подоляночко,
Співай весело
Нам весняночку,
Щоби квітоньки
Розпустилися,
Щоби дітоньки
Звеселилися.
Ой весняночко-Україночко,
Полинь, серденько,
Та й на зіллячко,
Щоби квітоньки
Заплели вінок,
Щоби дітоньки
Повели танок.
Хай же сонечко
Усміхається
Та веснянкою
Розливається,
Щоби земленька
Звеселилася,
Сонцю-батечку
Поклонилася.
З ОРІЙСЬКОМОВНОЇ СНАГИ
З перлин прамови солов'ї
Сплели співаночки любові
Й маленькі серденька свої
Подарували рідній мові.
Дніпро голубить береги,
Веснянка тьохка солов'їно,
З орійськомовної снаги
Розквітла велич України.
СЛАВЕНЬ УКРАЇНІ
За селом садочок
фруктами рясніє,
Ніби хтось віночок
Радості посіяв.
За садочком нива
Колоситься здавна,
Піснею щаслива,
Пшеницями славна,
А у зелен-гаї
На рясній калині
Соловей співає
Славень Україні.
СКАРБНИЧКА ЛЮБОВІ
Скарбничка любові по всій Україні
Духовним нектаром слугує дитині,
Стежку надії веде в майбуття,
Утверджує Нації гідне життя.
Поезія й муза чаруючих звуків
Захоплюють нині дітей і онуків.
Я житиму вічно у творах своїх:
Усі покоління вшановують їх.
Це діти мого генетичного роду.
В них мудрістю дихає спадок народу,
В поезії серця квітує краса.
Духовності сила творить чудеса.
СУ
СУ всміхається ласкаво,
П'є смарагдову росу.
І цілує ніжно трави
Всюдисуще, вічне СУ.
СУми, СУр'я і СУзір'я.
В них співає славне СУ
І лягає диво-зіллям
У заплетену косу.
Промінь сонця ловить рими,
Їде верхи на брилі
І кладе кобзарські думи
В антологію землі.
Наша слава не загине,
Доки сяє в небі СУ.
Незалежна Україна
Повертає нам красу.
РІДНА МАТІНКА ЗЕМЛЯ
Рідна матінка земля
Вишита мережкою,
Долю дітям простеля
Золотою стежкою.
Соловейкові гаї
У веснянку вбралися.
У земну красу її
Всі ми закохалися.
Сіла радість на вуста,
Тішиться розмовою.
Україна розцвіта
Чарівною мовою.
КРАЛИЦЯ
Вже Богиня Кралиця
Принесла веснянку.
Гарно в полі ралиться
Під її співанку.
Радістю весняночка
Розлилась в долині.
Заспівало сонечко
В нашій Україні.
Білосніжні хусточки
Одягли садочки,
А веселі діточки
Повели таночки.
СКАРБНИЦЯ НАЦІЇ
Рідна мова, пісня, танець
Українцям до лиця.
Має етнос, їх обранець,
Титул мага і творця.
Доброзичливій людині
Не чужа гуманна роль.
Оселився в Україні,
Тож по-нашому й глаголь.
Наша мова-чарівниця
Вирушає у політ.
Гідна нації скарбниця
Полонить красою світ.
СКАРБНИЦЯ ВЕЛИЧІ ТВОРЦІВ
Народ - творець своєї мови
Талантом вславлених отців.
Лише нездари безголові
І мову лають, і творців.
Мистець творив її з любозі
І не збивавсь на манівці.
Народ живе у рідній мові –
Скарбниці величі творців.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ
Духовну красу Україна
Черпає з орійських криниць,
І мова її солов'їна
Співає колоссям пшениць.
Дзвенять рідномовні перлини
У юних орійських серцях,
Живе незалежність країни
В її золотих промінцях.
НАЙМИЛІШЕ СЛОВО
Люблю я пісню солов'їну,
В пшеничнім золоті поля.
Люблю я неньку Україну –
Це батьківська й моя земля!
Люблю я українську мову,
Що розквітає на вустах,
Бо наймиліше - рідне слово:
Воно із серця пророста.
НА КРИЛАХ ВІЧНОСТІ
Наш Рід усе, на що багатий,
Вплітає в Дерево Життя:
І геній Розуму завзятий,
І епохальні відкриття.
Годує людство паляниця —
Господарка тисячоліть.
Знань успадкована криниця
Бальзамом ладна напоїть.
Земля весни, земля кохання,
Край первородності й пісень
Орійцям-пращурам визнання
На крилах вічності несе!
ДОЛЯ МАТІНКИ ЗЕМЛІ
Перепілонька в житах
З пісні в'яже літо,
І вплітає в нього птах
Сонцедайне жито.
Жайвір промені напнув
На свої цимбали
І веселої утнув –
Серце заспівало.
Тучним золотом ріллі
Колоситься нива,
Доля матінки землі
Піснею щаслива.
ШАНУЙ УКРАЇНУ
Мелодію вічності, мову народу
З любов'ю у серце синівське прийми,
І Роду не буде тоді переводу.
Ти волю відчуєш, змахнувши крильми.
Мелодію вічності вже не спинити:
У мові, як сонце, вона в небесах.
Тож нею належить і жити, й любити,
Бо мова — це наше багатство й краса.
Шануй її, друже, як рідну дитину:
Від пращурів скарб цей дістався тобі,
Як матінку рідну, люби Україну,
І пам'ять нащадкам залиш по собі.
Тоді твоя мова — краса українська –
Ласкаво в сім'ї милуватиме слух.
Живе в ній одвічна любов материнська
І наш незнищенний прабатьківський дух.
Не будь яничаром в родині. Чи чуєш?
Лиш курка незграбно від себе гребе.
Якщо ти свою Україну шануєш,
То й діти твої пошанують тебе.
НЕ ГАНЬБИ, ДИТИНО, УКРАЇНУ
Не ганьби, дитино, Україну,
Мовою чужою не ганьби.
Ти свою праматінку родинну
Україномовною зроби.
Доля мови — в нашому терпінні.
Користуйся нею повсякчас,
І тоді прийдешні покоління
З вдячністю згадають і про нас.
Спадкоємець ти свого народу,
Нації Великої дитя.
Маєш мову - Берегиню Роду.
У твоїх руках — її життя!
Нашу мову, батьківську перлину,
Народила Нації могуть.
Не ганьби, дитино, Україну,
Яничаром, друже мій, не будь!
ЛЮБИ, ДИТИНО, УКРАЇНУ
Зітхнули стомлені могили,
Журба на спомини лягла.
В могилах спить звитяжна сила,
Що Україну берегла.
Не забувай, коханий сину,
Ти - Роду давнього дитя!
Люби всім серцем Україну
І красно дякуй за життя!
Це все твоє: лани і гори,
І пісня жайвора й жнива.
Тут благородна непокора
І горда Слава ожива!
Веди в житті свою стежину,
Ніколи рідне не зганьби.
Люби, дитино, Україну,
Як рідну матінку, люби!
ЛИСТОЧОК ДЕРЕВА ЖИТТЯ
Я пам'ятаю колискові
І миле неньчине чоло.
Оте маленьке «Я» з любові
Моєї неньки проросло.
Кохання неньки-Берегині —
Святе природне почуття!
На радість нашій Україні
Вона дала мені життя
І мову — спадщину народу,
Живе натхненне джерело.
Без давнього коріння Роду
Мене б на світі не було!
Росту в родині я на славу –
Батьками люблене дитя.
Я — частка рідної держави,
Листочок Дерева Життя!
ЗІЛЛЯ КОХАННЯ
Діалектизми перлами
В мовну ріку вливаються,
Духу земного зернами
В наші серця вриваються,
З давньої праісторії
З пшеницях колисані.
Мовою предків оріїв
Книга Життя написана.
Задля мети величної
Свячена щедро працею.
Зіллям кохання вічного
Мова єднає Націю!
ЦВІТЕ ТАЛАНТАМИ ЗЕМЛЯ
О пісне мага солов'я,
Кохання славень вічний,
Вплелася доленька твоя
В талант непересічний.
Твої хвилюючі пісні
Запалюють світанки,
Дарують сонечку рясні
Весняні колисанки,
Чарує пісня солов'я –
Духовності перлина.
Цвіте талантами земля –
Прарідна Україна.
КОБЗАР
Бандури струни чарівні
Поета пісні, чародія
Співають про майбутні дні,
В серця вселяючи надію.
У залі - тисяча очей,
А ти - творець, дарунок неба!
І дяка магу б'є ключем.
Визнання білішого не треба!
Ти - чародій! Ти - духу цар!
За тебе кращого немає!
Тож твій натхненний творчий дар
Народ із вдячністю приймає.
ДИВНА КРАСА
Ой у гаї на осонні
В крапельках роси
Ходить пісенька босоніж
Дивної краси.
Підіймається на крила
Задушевний спів
І вплітає вправні рими
У вервечку слів.
Зіллям лине пісня щира,
Душу звеселя.
Заспівала Батьківщина –
Розцвіла земля.
Це ж бо діти у таночку
Сонечко ведуть,
Солов'ятам у гайочку
Пісеньку прядуть,
Із перлин таланту звиті
Їхні голоси,
І нема ніде у світі
Кращої краси!
БАЛАДА ПРО ПІСНЮ
За народними мотивами
Роздавав Господь таланти –
Подарунки чималі.
Всі відомі варіанти
Розлилися по Землі.
Раптом бачить Бог під дубом
Неабияку красу –
Вишиванку, серцю любу,
І заплетену косу.
Із любисточку віночок
Юну панночку вінча,
І намистечка разочок
Самоцвітами кзітча.
- Хто ти є, моя дитино? -
Запитав її Творець,
- Я, Панотче, - Україна,
Злита з люблячих сердець.
- Чом прийшла до мене пізно?
Всі таланти я роздав...
Постривай!
Лишилась пісня —
Он зі скриньки вигляда!
Ти розумна, працьовита
І для тебе - цей талант,
Бо душа твоя — відкрита.
Не душа, а діамант.
Подарую диво-пісню:
Ти, я бачу, маєш смак.
Тож зустрінеш нею весну
Й розцвітеш, неначе мак.
Буде пісня щира й мила
Віншувати рідний край.
Ворогам здолать несила
Твій духовний дивограй.
Будеш ним, моя дитино,
Возвеличувать серця –
І розквітне Україна
У віках, як пісня ця! –
Прийняла з благоговінням
Найцінніший Божий дар
І святе благословення,
І разок духовних чар.
Усміхалась їй дорога,
І вітали спориші,
Як несла вона від Бога
Пісню серця і душі.
У майбутнє нам Всевишній
Освятив тернистий шлях,
І мистецький дух одвічний
Нас вестиме у віках!
ВОЛХВ
На галяві, у ковилі,
Що дихає віками,
Стрибають коники малі,
Веселі до нестями.
Навколо ліс, прадавній ліс
У величі таємній.
Тут Волхв навічно оселивсь,
А далі - нетрі темні.
Він, Волхв, в пошані у людей,
Відун, пророк відомий.
В скарбничку розуму кладе
Літа свої свідомо.
Обранець Бога Перуна
Веселої натури.
Його знання - не дивина,
Бо Волхв - носій культури.
Він лікар тіла і душі
І проповідник миру.
Тікає лихо у кущі,
Відчувши душу щиру.
Назавжди мудрість в сивині
Вмостилась многолика.
Розумних, відданих синів
Шанує Русь Велика.
ГРИВНІ-ГРИВИ
Мчали, як вітер,
Огирі світом –
Бабине літо
Слалось копитам.
Огирі часу
Золотогриві –
Божа окраса
Вільної ниви.
Скинуті пута
Давніх століть.
Вічністю бути
Гривам кортить.
Коні домчали
До нас напрямки.
Гривнями стали
З легкої руки.
Гриви класичні
В гривнях віднині
Житимуть вічно
В нашій країні -
Свідки історії
Давніх племен,
Живить нас, Оріїв,
Батьківський Ген!
ТРУНОК ВЕСНИ
Сади квітують неньчиною ласкою,
В намисті цвіту квітень чарівний,
А день спливає лагідною казкою
У золотому сонечку-човні.
Черешні хороводять з абрикосами
У трунку неземної таїни,
Хизується верба своїми косами
В п'янких обіймах любої весни.
КНИГА ВІЧНОСТІ
Минає час. Пливуть віки.
І знов закохані дівчата
Сплітають з мрій своїх вінки,
Щоб Книгу Вічності почати.
Життя на місці не стоїть.
Купайло здійснює бажання,
І настає солодка мить -
Серця купаються в коханні.
Мандрує мрія навпростець,
Душа співає солов'їно
В ім'я закоханих сердець,
Во славу неньки України!
НІЧ
Навкруги пітьмою висне
Тепла нічка-забавлянка,
Солов'я натхненну пісню
Виколисує до ранку.
Вгомонилися довкола,
В ніч пірнули сонні хати.
За селом заснуло поле,
День пішов за обрій спати.
Тане нічка в снах діточих,
В сповитку заснула тиша,
Лиш цвіркун у чарах ночі
Колисаночку колише.
НАЦІОНАЛІСТ
Генами спадковості
Сформувався зміст.
Я за правом совісті
Націоналіст!
Тож люблю батьків своїх,
Націю люблю
І за щастя-долю їх
Господа молю.
А якщо вже Нація
Втрапить у біду —
Я за Рідну Націю
Голову складу,
Бо вона дала мені
Радощі життя,
І в мені не зламані
Людські почуття.
Кожен має рацію,
Люблячи своє.
Українська Нація
Крила нам дає.
Я вкладаю в Націю
Розум свій і хист:
Син своєї Нації —
НАЦІОНАЛІСТ!
УКРАЇНСЬКИЙ ОБЕРІГ
Дух священний перемоги
З неба манною не впав.
Незалежності дорога
Йде від воїнів УПА.
Приспів:
Честь і слава нашим воям,
Що не схибили в житті.
Слава відданим героям!
Слава праведній меті!
Та нема за них святіших
На прабатьківській землі.
Час в історію запише
Їхні подвиги земні.
Приспів.
Відродилася спадковість
У сподвижників УПА.
В них свята народна совість
Оберегом виступа.
Приспів.
ЗА ЧЕСТЬ І СЛАВУ УКРАЇНИ
Крокують воїни УПА –
Співають гори і долини,
Це совість наша виступа
За честь і славу України.
Приспів:
УПА, УПА -
Це воїни свободи.
Бійці УПА -
Сини свого народу.
УПА, УПА -
Це розум наш і сила!
Шануй УПА,
Вудь Україні сином!
Без почестей і нагород
У бій серця вели орлині
За наш знедолений народ,
За незалежність України.
Приспів.
Час незалежності настав.
По Україні славень лине.
Ой недарма народ повстав
За волю й щастя Батьківщини.
Приспів.
КОЛЯДА
Коляд, коляд, колядниця,
У господарів світлиця
Не світлиця - вишиванка.
Чисто цяця-забавлянка.
Господиня, як той мак,
А господар - то козак.
Зустрічайте Коляду,
Я колядку вам спряду
Зі смішиночок-дзвіночків
І пшеничних колосочків,
Із намистечка калини
І світанків України.
Привітайте Коляду,
Пригощайте до ладу,
А за щедрість, добрі люди,
Вам достаток завжди буде,
А ще любощі в оселі
І співаночки веселі,
І смішинки-веселинки,
І дитинонька-картинка.
ЩЕДРІСТЬ ЗЕМЛІ
Щедрівка
Щедрий вечір, Добрий вечір
До господи завітав.
Щедрий вечір у Святвечір
Українців привітав.
Хай земля не поскупиться
На казковий урожай.
Хай добробут колоситься,
І співає рідний край.
Щоби дині на баштані
Полюбили сільчака,
Щоб вареники в сметані
Танцювали гопака.
Хай же славна паляниця
Завжди буде на столі,
А духовності криниця
Стане щедрістю землі.
ЗАСІВНА
Сію-вію-посіваю,
Урожайної співаю.
На життя нове, прекрасне
Уродися, Доле ясна!
Сію-вію-посіваю,
Пісню серця засіваю
На духовний урожай.
Квітни, наш коханий край!
ЗЕРНО ВЕЛИЧІ
За двадцять років визріють плоди
З того зерна, що в душі засіваю.
Відродяться державницькі ряди
І Пісню Волі серцем заспівають.
Коли свідомість гідністю зросте,
І Ріг Достатку вже сягне по вінця –
Купатиметься сонце золоте
У величі новітніх Українців!
ПРО ПРИЄМНУ ЛЮДИНУ
Про приємну людину й говорити приємно, а тим більше, коли ця людина ще й талановита, небайдужа до рідної землі та свідома свого призначення на білому світі. До таких людей відношу й Анатолія Загрудного. За фахом він учитель, а за Божим покликанням — поет і музика. Доброта й світло його душі особливо вияскравлюються, коли він пише про дітей і для дітей. Пропонована читачеві книжечка якраз і є красномовним тому свідченням.
Поезія й пісні А, Загрудного глибоко закорінені в нашу українську, ще язичницьку, праісторію. Вони життєлюбні, життєствердні й життєопромінені весняною, Дажбожою красою. Від них віє чимось таким первісно-трипільсько-рідним, що аж серце заходиться! Автор кличе маленького читача у володіння мудрого лелеки й дзвінкоголосого жайвора, туди, де пахнуть любисток і рута-мята, туди, де грає-виграває козацька кобза й обдаровує людей щедрий Коляда. Отже, він кличе того читача в дивосвіт вітчизни.
Дуже відчутним мотивом майже всіх співанок цієї збірочки є мотив материнської мови. Автор прищеплює дітям любов до рідного слова, виявляючи при цьому неабиякий хист у царині лексико-стилістичних новацій, "Весна-кобзарочка", "кобза-веселиночка", "казка-забавлянка", "цвіт-привіт" - усе це безсумнівні поетичні знахідки, що мають естетично подіяти на вразливу дитячу натуру. Залишається тільки побажати, щоб вірші-співанки А. Загрудного якомога швидше потрапили до рук тих, кому вони адресовані. Потреба в таких творах тепер аж надто велика,
Віктор Чабаненко, професор, член Національної спілки письменників України