БІОГРАФІЯ ТА БІБЛІОГРАФІЯ
Сергій Володимирович ТЕЛЕВНИЙ народився 16 січня 1959 року на хуторі Графському Ставропольського краю. Зараз проживає в місті Моздок (Республіка Північна Осетія – Аланія).
Освіта вища: закінчив Російську академію народного господарства й цивільної служби при президентові РФ за фахом «Державне й муніципальне управління» і Північно-Осетинський державний університет, філологічний факультет.
Жовтень 1977-го – листопад 1979 року: служба в Радянській армії.
Січень 1980-го - грудень 1992 р.: художник-оформлювач, робітник м'ясокомбінату, монтажник радіоапаратури.
Із 1993 року – в журналістиці.
Січень 1993 р. - червень 2002-го: заступник редактора, завідувач відділу, кореспондент газети «Моздокский вестник».
Липень 2002-го - травень 2003 року: кореспондент газет «Местное время», «Пермские новости», низки корпоративних газет.
Травень 2003-го – листопад 2004 року: кореспондент газети «Аргументы и факты - Прикамье», заступник головного редактора газети «Труд-Прикамье».
2004–2007 рр.: консультант прес-служби губернатора Пермського краю; радник державної цивільної служби РФ третього класу. Із березня 2005-го по березень 2007 року: кореспондент РІА «Новости» (м. Москва, за угодою).
Із 2007 року по січень 2013-го - головний редактор газети «Моздокский вестник» і тижневика «Время, события, документы».
З березня 2008-го по березень 2012 року - голова Зборів представників Моздокського району, депутат.
Член Спілки журналістів Росії, лауреат трьох Всеросійських і двох регіональних журналістських конкурсів.
Одружений, двоє дітей, четверо онуків.
Літературні публікації:
1991 – 1993 рр. – добірки віршів у журналі «Дарьял» (Владикавказ), органі Північно-Осетинського відділення Союзу письменників Росії;
1995 р. – добірка розповідей - «Дарьял»;
1997 р. – повість «Укоризна» - «Дарьял»;
1997 р. – добірка віршів – журнал «Юность» №3 (Москва);
1999 р. - оповідання «Человек поднимающийся», «Шапка в крошеве печенья»
«Ранние узоры крильев» - «Дарьял» №4;
2000 р. - оповідання «Человек поднимающийся» - «Литературная Россия» №22, (шорт-лист конкурсу «Живые истории -2011»);
2001 р. - оповідання «Ранние узоры крильев» - «Литературная Россия» №23;
2003 р. - оповідання «Репейник» - журнал «Южная Звезда» №2 (Ставрополь);
2005 р. - повість «Адекватное путешествие» - журнал «Искатель» №6 (Москва);
2009 р. - оповідання «Ху-образный перекрёсток» - газета «Литературная Россия» №29;
2009 р. – оповідання «Четверо в лифте, не считая мяса» - журнал "Венский литератор" №9 ( Австрія), (лонг-лист Міжнародного літературного конкурсу «Литературная Вена - 2008»);
2010 р. – оповідання «Утренняя дурь толстолобика», «Ху-образный перекресток», «Воровка» - журнал «Сибирские огни» № 4 (Новосибірськ);
2010 р. - оповідання «Я пацан из подвала», «Похитительница» - міжнародна мережа літературно-культурологічного видання «Зарубежные задворки» №11/3-12/1, (Німеччина);
2011 р. – оповідання «Похитительница девочки-попрыгуньи», «Я пацан из подвала, или Медаль за покорение ханства Кокандского», «Утренняя дурь толстолобика» - «Дарьял» №1,
2011 р. - оповідання «Фундамент для дома на взгорке» - газета «День Литературы» № 181;
2012 р. – повість «Фундамент для дома на взгорке» - міжнародна мережа літературно-культурологічних видань «Зарубежные задворки» №4/1 (Німеччина).
2013 р. - повість «Фундамент для дома на взгорке» - альманах «Бийский вест ник» (м. Бійськ, Алтай).
На знімку:
Сергій Телевний із онуком Єгором
ДЕЯКІ ОПУКЛОСТІ
ЖИТТЯ ГЛИБИНКИ
Оповідання
Переклад з російської Пилипа ЮРИКА
На околиці райцентру біля у-подібного перехрестя даішники наказали встановити сферичне дзеркало. Занадто багатий був на ДТП цей сатанинський перехльост навіженої вулиці й швидкісної автотраси. Сферичне опукле дзеркало попереджало водіїв про небезпеку, але й так же опукло спотворювало дійсність. У його викривлену сферу постійно вливалися цікаві сюжетики поточного життя милої втомленої глушини.
Ось, наприклад, весняний вітер загнав у сферу видимості дзеркала вологі серветки хмаринок. Вони не торкалися лопатей двох вертольотів, що дрейфували вбік колись бунтівної, а нині розкошуючої провінції.
За командирським штурвалом одного з «МІ-24» сидів рано посивілий капітан. Гвинтокрили, проте, вислизнули із зони видимості сферичного дзеркала. І думи сивого капітана про свій автомобіль «Калина» розчинилися в плинному ефірі. Рано вранці, приїхавши на службу, капітан ризиковано припаркував свою куцу «Калину» під вікнами неблагополучної триповерхівки - навпроти штабу вертолітної частини. Він побоювався, що яка-небудь скандальна тітка з тих, яких там чимало мешкає, викине з вікна пакет із пляшками на дах новенької машини. Відволікшись від пульсуючих вогників і стрілок на приладовій дошці, капітан згадав уранішній діалог:
- Ей, служивий, куди преш під вікна! - кричала з балкона одна з колишніх дитбудинківців, коли сивий капітан втикався нехитрою мордочкою «Калини» під вікна триповерхівки. - Не боїшся, що на дах твого виродка впаде цеглина? - вона з балкона третього поверху демонстративно потрясла повним пакетом зі сміттям.
- Не боюся, але побоююся, - зізнався капітан. - На тобі ось, полтинник, краще доглянь за машиною, поки я на службі буду. - Під лапку склоочисника він прикріпив 50-рублівку. Упевненості, що мешканка проблемної триповерхівки догляне за машиною, не було. Але, принаймні, пакет зі сміттям на машину не кине.
Про що далі думав капітан, уже було недосяжним. Гелікоптери, які відносили генеральську комісію у бік сонця, що зійшло, до надмірно гостинних тамтешніх столів, виринули зі сфери спотворюючого дзеркала.
...Між тим у зону огляду кривого дзеркала впірнув пуголовок-«Камаз» із цистерною, що видихувала сморід. Це з напівпідпільного спиртозаводу вивозили барду - відходи виробництва спирту. Водій із хворою від випарів головою здивувався появі екзотичного дзеркала на у-подібному перехресті:
- О, дивися, що пришпандьорили! Дзеркало! - звернувся він до осоловілого хлопчини, що сидів поруч, завданням якого було зливати барду із цистерни.
- Прикольний, - пожвавився той. - Значить, даішники тут більше стирчати не будуть, - оптимістично припустив «піднощик снарядів».
Барду потрібно було везти до зрошувального каналу імені ХХ партз'їзду. Але це - влітку, коли повноводна «річка дружби» відносила разом із суглинною водою смердючі залишки спиртовиробництва в бік прагнучої вологи зони ризикованого землеробства. А зараз, ранньої весни, коли канал після зимівлі покоївся зневодненим, барду зливали в колишні силосні траншеї колишнього ж колгоспу. Проте це опинилося вже поза зоною відповідальності сферичного дзеркала.
...Із-за у-подібного повороту висунулася жовтим боком переобтяжена маршрутка №102-А. Вона підібрала дитсадівського віку карапузів із матусями, ублаженими материнським капіталом, і послідувала ні добре - ні погано вбік нещодавно відремонтованого приміського дитсадка.
- Не можуть ще одну маршрутку пустити для людей! - скрипучо буркотіло в утробі маршрутки якесь уйо...ище.
- Скажи спасибі, що хоч цю наш депутат вибив! - заступилася молода вихователька Люда.
- Це й усього, що він зробив, а обіцяв золоті гори!
- А вікна пластикові в дитсадку? - кип'ятилася Люда.
- Та угамуйся ти, він уже колишній депутат, - скрипучо реготнуло уйо...ище.
Маршрутка відчалила від зупинки, задрипаний весняною грязюкою її задок поплив із зони видимості сферичного дзеркала. Так і залишилося нез'ясованим питання: маршрутка і вікна від депутата - багато чи мало.
... До полудня сферичне дзеркало зафіксувало у своїй спотвореній срібній підкірці галасливу пожежну машину, що мчалася з тривожним ревом у бік покинутого механічного заводу. Звідти валив пишними клубами чорний дим.
- Задовбали ці чорти! – спересердя лаялася пожежна обслуга. - Знову нафта спалахнула. Рвоне, бля, цей їхній самовар!.
На кустарній нафтоперегонці, де підпільно випаровували самопальний бензин, палахкотіло по-дорослому. У сферичному дзеркалі, проте, було видно тільки сатанинськи чорні клуби диму, що важко осідали десь за каналом імені ХХ партз'їзду.
Утім, у місцевій газеті пожежна служба про це потім відрапортує: «Сталося займання сухої трави й промащеного дрантя. Пожежа була оперативно ліквідована».
...А хлопчаки, що втекли з уроків, здивувалися появі сферичного дзеркала на підконтрольній їм території. Вони вирішили провести випробування цього об'єкту на міцність. Хтось із прогульників шпурнув важким каменем у люстерко й увесь гурт накивав п'ятами. Дзвону битого скла, втім, не послідувало. Забігши за рятівну огорожу, подивилися - дзеркало виявилося цілим.
- Ні фіга собі! Не розбилося, - здивував дрібних хуліганів ефект антивандального покриття.
- А ти, взагалі, поцілив?
- Звичайно, - сказав 12-річний каменеметавець, із деякою, втім, часткою сумніву.
Хлопчаки не стали повторювати випробування. До кривого дзеркала під'їхала на велосипеді колишня доярка з розваленого приміського колгоспу. Вона тепер розвозила по ближніх задрипаних триповерхівках молоко від власної корови. Притулила хисткий велосипедик із нав'юченим молочними пляшками багажником до дорожнього знаку, підвела погляд до неба:
- О! Придумають же ці городські, робити їм нічого, - зробила висновок доярка й підібрала кілька порожніх ПЕТ-пляшок із-під мінералки, що валялися неподалік. Адже молоко у щось потрібно наливати! – Ох і народ, аби не працювати! - обурилася вона, знову окинувши поглядом дивовижну споруду. Осідлавши велосипед, криво, ніби слизькою кромкою дзеркала, поїхала до триповерхівок: «Молоко! Кому домашнє молоко?!»
...Ближче до обіду, виплутавшись зі щільності в'язкого ефіру, прострекотіли дві плямисті «вертушки», що поверталися на базу. Сивий капітан відсутнім поглядом ковзав по приладовій дошці. Черезсмужжя його думок не давало зосередитися на чомусь конкретному. То виникав образ п'ятирічної доньки, відлученої від нього колишньою претензійною дружиною, то вм'ятина на капоті «Калини», припаркованої під вікнами неблагополучної триповерхівки, то свердлило мозок його вічне капітанство - однолітки-товариші по службі вже майори, а то й підполковники, а він...
Утім, у сферу відповідальності кривого дзеркала це не потрапляло - гвинтокрили, залишивши генералітет на зловживання східною гостинністю, благополучно перевалили через лісосмугу, що ховає безводний канал імені ХХ партз'їзду.
...«Камаз»-пуголовок із закаляною цистерною повернувся спустошений за наступною партією барди. Сферичне дзеркало, втім, зафіксувало й «Газель» із бортовим написом «Природоохоронна прокуратура», що виринула казна-звідки і ніби прилипла до бардовоза. «Камаз» вимогливо посигналив перед глухими воротами напівпідпільного спиртозаводу - його впустили. Природоохоронну «Газель», проте, від хвоста бардовоза відсікли механічні ворота - стороннім на територію не можна. І вже поза сферою контролю кривого дзеркала сторож на прохідній спиртозаводу з підозріло глибокими знаннями повідомив молоденькому природному помічникові прокурора: «Позапланові перевірки об'єктів малого бізнесу». Ну і так далі. Коротше: «Чекай хазяїна».
...До години дня зафрахтована маршрутка №102-А провезла повз сферичне дзеркало групу громадських діячок. Їхали на далеке кладовище - там належало поховати тіло безіменного солдата, загиблого в контртерористичній операції. Його за кілька років так і не ідентифікували в 124-ій ростовській лабораторії. Сьогодні військові привезли тіло цього непізнаного бійця. Планувалася траурна церемонія поховання з усіма військовими почестями - на солдатському меморіалі, де вже покояться... Військкоматівці зателефонували в «прибережні» контори-заклади: потрібно забезпечити наповнюваність заходу. Громадських діячок на безіменні похорони набралися осіб десять-дванадцять. Скинулися на квіти - хто скільки міг. Могли не всі:
- Хто їх туди посилав, хай і купує квіти, - сказало уйо...ище.
Молода вихователька Люда, ще в зоні видимості кривого дзеркала, вискочила з маршрутки, кинулася до квіткового кіоску. Оберемок гвоздик чорняві квіткарки продали їй за півціни: «Ну, для такої справи! Ми ж розуміємо». Тут же перетнулася з дояркою Валею. Дізнавшись, куди їдуть із квітами, та намагалася сунути Людмилі пом'яті десятки. «Та не треба, ми вже купили гвоздики», - відмовлялася Люда. Валентина без розмови, вже у дверях «Газелі», сунула їй... пляшку молока.
...Переповнюючи опуклу сферу дзеркала синіми блисками маячків, промчала назад у частину пожежна машина. Із чергування - прямо після гасіння підпільної нафтоперегонки - зняли сурмача духового оркестру. Це був єдиний у районі оркестр. І для урочистих, і для сумних випадків.
Сивого капітана і ще декількох офіцерів, членів спілки «Бойове товариство», відпустили зі служби на траурні заходи, звільнивши від виконання післяполітних формальностей. Капітан із задоволенням відзначив, що дах і капот його «Калини» цілі, шини не спущені - бувало й таке. Тому до кладовища вирішив їхати своїм ходом. Тільки коли в опуклостях сферичного дзеркала побачив, наскільки несолідна й недоречно веселого кольору його машина, пошкодував: потрібно було б з усіма - на військовому автобусі.
Траурна церемонія пройшла швидко й буденно. Уже вивітрилося горе між численних плит із номерами похованих невідомих бійців. Тільки щось формально-музейне було присутнім на солдатському цвинтарі. Чергові слова, тужлива панахида священика, грудки сирої землі, недружній залп відділення солдатів. Лише оркестр пожежників, щойно доукомплектований сурмачем, був, як не дивно, життєствердним при виконанні траурної музики. Тугі пучки музичних фраз напружували атмосферу й провокували весняний вітер.
З'явилася горілка. Чи «не з нашого спиртозаводу»?.. А звідки ж іще!
Капітан помітив зворушену дівчину, котра безглуздо притискала до себе квітчастий пакет із пляшкою молока.
- Я тебе підвезу до міста, - сказав переконливо капітан.
- Спасибі, - з радістю погодилася Люда.
Їхали мовчки. Люда крадькома розглядала капітана: «Либонь, ще молодий, а вже сивий».
На у-подібному перехресті сферичне дзеркало виявило виповзаючий «Камаз» - знову ж таки з пирхаючою з цистерни бардою. Капітан не став поступатися дорогою, навпаки - різко додав газу:
- Заколупали, шакали!..
«Камаз» різко загальмував. Водило вискочив із кабіни й шалено розмахував батогами рук услід зухвалій «Калині». Осоловілий його напарник – «піднощик снарядів» теж вивалився з машини - з розбитим носом. Сів по-зеківськи навпочіпки і втупився в землю.
- Такий сморід від цього спиртозаводу, куди тільки не зверталися, - Люда таким чином підтримала рішучі дії капітана. «Калина» вислизнула із зони відповідальності кривого дзеркала.
- Приїхали, ось тут я живу, - винувато посміхнулася Люда.
- Ти в дитсадку працюєш? Завтра заїду за тобою, - сказав буденно капітан.
- Ось молоко, візьміть, будь ласка. Домашнє. Може, для діточок ваших.
Капітан, утім, не став розповідати їй про доньку, відлучену колишньою дружиною-лиходійкою. Навіщо?
...На зворотному шляху капітан скористався застережними послугами кривого дзеркала - пропустив із блималками й сиреною пожежну машину, що знову кудись мчалася.