ЗДОРОВШЕ З ГУМОРОМ ЖИВЕТЬСЯ

Здоровше з гумором живеться, 
Отож звучи, наш сміх, звучи! 
Та є такий, що — не сміється, 
Хоч як його не лоскочи!

Чи то у гуморі тім дещо 
Не до душі (бо взнав себе!), 
Чи зіпсувала настрій теща: 
Сидить, надутий, і сопе!

Чи, може, держиться так «гідно»,
 Що... точка зору є своя:
 «Мені сміятись не солідно, 
Бо я не хто-небудь, а — я!»

1971



КОЛОЛІТЕРАТУРНИЙ ТИП
  І
Він не створив ні байки, ні новели, 
Цей жовчний, епігонствуючий тип: 
Щодня про вас усякі брехні меле 
І з цього їсть «літературний хліб»!

  ІІ
Читати вас — у нього нема й на прикметі... 
Новий ваш роман — пережив, як удар! 
Півдня вже сидить у своїм кабінеті, 
Сопе й підраховує ваш гонорар!

  ІІІ
У колі дружків
(їх у нього чимало!)
Він в центрі завжди, як колись попадя.
Варнякає, ділить горілку і сало
І премії «ділить» плюгавчик-суддя!

  ІV
Хлібцем не годуй цього типа-нахабу, 
Подай побрехеньку — і вже подобрів... 
Пробравшись між нас, 
Став начальником штабу 
Усіх язикатих і злих пліткарів!

 

1964




МАТЮША
   
 — Трись, Матюшо! Трись!..
  (/.Тобілевич. ("Суєта")

Зліпив дві пісні-скороспілки 
І вже товчеться в стінах Спілки. 
І того ж тижня, у суботу, 
Постійну кинув він роботу. 
В кутку буфету, у димищі 
Сидить тепер «на творчій пищі»:

То десь просуне байку мляву,
То у Літфонд подасть заяву,
То вшкварить «Гуси!!!» перед залом,
То нашумить новим скандалом...
Варняка старшим: «Дорогуша!..»
Отак і треться наш Матюша!
1965

 

НАПИСАВ ПОЕТ ПОЕМУ...

Омріяв образи і тему, 
Щодня трудився до зорі... 
І написав поет поему! 
Надрукував її в «Дніпрі».

Два роки праці, хвилювання... 
І врешті — радість на душі. 
Та непокоїло питання: 
«А сприймуть як товариші?

Що скажуть критики, поети, 
Його соратники-творці? 
Чи пустять в тихі кабінети 
Поему строгі видавці?»

Ходив у Спілку. Ждав розмови. 
Уже два місяці пройшло... 
Та не сказав ніхто ні слова, 
Немов поеми й не було!

Щодня внизу йому конверти 
Вручала в Спілці чергова: 
Вітала з успіхом одверто 
Із Буковини ланкова;

Критикував учитель з Ічні
За непродуманий рядок...
Лише дружки — «боги критичні» —
Не обзивалися!
Мовчок!

Питали учні із Одеси: 
«Коли напишете другу?..» 
Писали люди всіх професій,
Поети ж «друзі» — ні гугу.

Привітно в Спілці зустрічали 
(Вони його, він їх вітав!). 
А про поему — всі мовчали, 
Немов ніхто і не читав.

Та ось:
— Вас можна на хвилинку? —
Заговорив один поет.
Узяв під руку, став під стінку...
Що за увага? В чім секрет?

Гадав: про твір розмову щиру, 
Нарешті, зможе він почуть. 
Та той поскарживсь, що... квартиру 
В новім будинку не дають!

1957




ОБОЙМА

Колись давно якийсь солдат
Десь на одному з полігонів –
У трилінійний апарат
Обойму вклав з п’яти патронів.

Пальнув солдат, почувши „плі”.
І незабаром ясно стало,
Що в основному, взагалі –
Обойма вистрілила вдало.

І полилися похвали,
Знялося море шуму й гаму:
На щит обойму підняли
І в золоту вмостили раму!

Затим – вчепили по вінку
До шиї кожного патрона...
З тих пір під стелею в кутку
Висить обойма, мов ікона.

Ідуть літа...І хоч давно
В мішені б’ють нові патрони –
„Знавці”, по звичці, все одно
В куток одвішують поклони.

З усіх трибун, на всі лади
Одних і тих і досі хвалять.
А нині діючих – завжди
Цілим снопом до „інших” валять.

Порадив якось я „знавцю”,
(Віддавши славленим належне):
– А може б ви обойму цю 
Хоч обновили обережно?”

Помислив він і каже так: 
Та не потиснеш їх ніяк!
– Не раз ми думали, хотіли,
Не піддаються!
Заржавіли!

1958