Як поет-гуморист Владислав Федорович народився восени 1969 року на сторінках сатиричного журналу «Перець». А тридцять років до цього жив та був собі під своїм справжнім іменем Владислав Бойко (яким і залишався за паспортом), уродженцем с. Михайлівки Лебединського району на Сумщині. Працював у районних газетах, 25 років віддав «Перцю». Потім було пристанище — газета «Сільські вісті», де він вів розділ «Весела світлиця». Бойко — прізвище родове, батькове, а літературний псевдонім — то також від прізвища справжнього, родового, тільки вже по материній лінії.
Заслужений журналіст України, член НСПУ, автор багатьох книг. Лауреат літературних премій імені Леоніда Глібова, Степана Руданського та Степана Олійника.
АПОЛОГІЯ СМІХУ
ГІМН ЕНЕРГІЙНИХ
(За Павлом Тичиною)
Гей, діждалися свободи
поневолені народи —
всяк що хоч роби:
мітингуй, торгуй, вимінюй,
всіх підряд як хоч
відмінюй —
і греби, греби!
Наш девіз: живи для себе,
вдовольняй свої потреби,
ближнього дури:
я сьогодні в тебе вирву,
завтра ти мене у прірву
і — в тартарари!
Що для нас оті закони,
постанови, заборони?
Нам своє робить:
і наліво, і направо
розграбовувать державу —
і шикарно жить,
планетарно жить!
Хто ж не хоче чи не вміє —
хай на нерви нам не діє,
далі від гріха:
суверенно й безборонно,
незалежно і законно
з голоду здиха,
з голоду здиха!
Партократи, демократи —
чом в цяцьки нам
не пограти?
То усе для мас,
а для себе ми єдиний
неподільний клан родинний,
невмирущий клас!
Невмирущий, загребущий —
хто ж од нас
у світі дужчий,
жадібніший — де?
Розпаскудженої ери
мільйонери, мільярдери —
мафія веде,
мафія веде!
СТАБІЛІЗАЦІЯ
Ой, скрипів державний віз
разом з батьком нації
і нарешті доскрипівсь
до стабілізації.
Став стабільно у багні
разом з батьком нації
за десятки тисяч миль
від цивілізації.
А тепер з усіх коліс
разом з батьком нації
швидко котиться наш віз
до дебілізації...
САМОКРИТИЧНЕ
Я дурня дурнем обізвав —
і викликав потік обурень:
на мене дурень в суд подав,
щоб довести,
що він не дурень.
Наклав на мене штраф
суддя —
але ж чи варто
ображатись?
Хіба ж не дурень справді я,
що з дурнем дурість
мав зв’язатись?
МАЙЖЕ ФІЛОСОФСЬКЕ
В. Павлюхові
Хоч круть,
хоч верть,
на черзі - смерть,
хоч верть,
хоч круть -
усі помруть:
і добрі,
й злі -
згниють в землі.
Який хитрун
утік од трун?
Прийшла пора -
і помира.
Хоч наживи
собі грошви,
хоч заберись
на саму вись,
а прийде край -
летиш у рай
або к чортам -
як вийде там.
Один до ста
життя верста -
і їсть, і п'є,
що Бог дає,
де встав, де ліг -
не спостеріг.
Хоч сивий чуб -
міцний, як дуб.
А той - ні пить,
ні закурить,
ні молодиць,
а враз - беркиць!
У цвіті літ -
у кращий світ.
Хоч бережись,
не бережись -
не знаєш, де
кістлява жде.
Чого ж ти скис,
повісив ніс?
Ану давай,
брат, наливай,
а там - у пекло
чи у рай!
НАРЦИС
З античних побрехеньок
Вродливого Нарциса покохала
красуня Ехо, німфа молода.
За ним, сердешна, день і ніч зітхала,
а він собі міркує: "Не біда!
Подумаєш, богиня! Прив'язалась...
Та бачили ми кралечок таких!
Моргну бровою, як збіжиться зараз
їх виводок - принадних і палких".
Що дівка сохне - тим він не журився,
вчащав собі щоночі до повій.
Вона ж зійшла слізьми... І залишився
лиш голосок тонесенький по ній.
Звідтоді, де б не був ти - в лісі, в лузі, -
ото лиш крикни: "Ехо!", - як вона
враз: "Ехо!.. Ехо!..",- озоветься в тузі,
гукне - й нема. От як у нас луна.
А наш піжончик дер ще вище носа,
ходив, мов той павич, задерши хвіст.
За теє Афродіта злотокоса
йому й помстилась: втюрився Нарцис.
Але ж не в тім, послухайте, біда вся:
нехай тулив би кралечку до уст,-
та от яка рахуба: закохався
у... власне відображення той хлюст!
Отож, бувало, з рання і до ночі
сидів собі над річкою, мов пень,
у тиху воду витріщивши очі,
і шморгав носом жалібно весь день.
Не їв, не спав, весь витончився в нитку
(отак любов проклята догриза!),
і зрештою перетворивсь у квітку,
а тую квітку стріскала коза.
Й, лишивши по собі сліди виразні -
дві купки крем'яшків,- сказала: "Меке-ке!"
...Мужчини! Будьте з дамами люб'язні,
а то і з вами буде отаке.
БЕРЕЖІТЬ ОЧІ
Офтальмологічні поради
Очі, дзеркало душі,
як про вас мені почати?
Поки снилися дівчата,
голови я не сушив
над проблемами такими:
рима клалася до рими,
за рядком рядок лягав, -
і псувати устигав
я по зошиту щоночі:
очі - ночі - сни дівочі,
грози - сльози... Сміх і гріх!
О забави юних літ,
любі мрії парубочі, -
де ті ночі, де ті очі,
де ті рими? Зник і слід.
Маки в серці відцвілись,
вірші миші поточили,
і дівчата, як колись,
не пасуть мене очима.
Вже зима ув очі дме -
й, хай бузки цвітуть навколо,
все частіш зітхаєш кволо:
бачить око - зуб не йме...
Чи уже доходжу, може,
до тієї до пори,
що - "Забрав здоров'я, Боже,
так і очі забери"?..
Тільки цур їй, тій біді:
поки нам краса жіноча
гріє серце, тішить очі -
доти ми ще молоді!
Та ніщо не вічне в світі,
мушу вас застерегти,
тож - щоднині і щомиті
очі треба берегти!
Страх шкідливо, зокрема,
на чуже їх роззяпляти:
то така хвороба клята,
що страшнішої нема.
Як засліпить очі злоба -
цілим братові у лоба,
щоб у брата одібрать
і з собою в гріб забрать.
А якщо той брат упреться
та відваги набереться,
та, примірившись, іще й
трісне вас проміж очей?
Історичні кажуть дані:
переможця в цім змаганні
геть ніколи не бува:
вріжеш в око - виб'ють два,
двинеш в зуб - тебе по зубу,
та й пішло на спільну згубу
так, що тільки ох та ах:
хто в землі, хто в Соловках.
Ой, була у нас потіха,
ой, набралися ми лиха
від веселих тих забав, -
більш не треба, Боже, збав!
Є й така очей хвороба:
як почне якась особа
їх під лоба запускать
та мізки нам полоскать,
та замилювать нам очі, -
так, буває, заморочить,
що й повірите всерйоз:
перед вами - сам Христос!
І, ніж ділом би зайнятись,
Нум божкові поклонятись
Та горлать йому псалми…
Чи очей не мали ми?
Чи невже таки ніколи
не збагнем простих речей:
коли правда очі коле,
то - корисно для очей!
Щоби збутись поторочі,
відкараскатись од лих,
дай зіркі нам, Боже, очі,
та ще й розуму до них!
Зизим оком не киваймо
на сусіда, далебі,
і очей не заливаймо
оковитою собі!
І тоді лиш усміхнеться
Наша доленька гірка,
як очей не доведеться
позичати у сірка.
Ну, а тим, хто заздрить нам,
хто все звик лиш дьогтем мазать, -
я таку пораду дам:
- Хай вам очі…
полікують!
ЧИРЯК
На лобі в мене
вискочив Чиряк
і крикнув:
- Поспілкуємось чи як?
Радій, пишайся:
не комусь, не десь -
тобі я виявив
таку високу честь,
взявсь прикрашать
лише твоє чоло,
хоча бажаючих
було та ще й було!
Віднині -
Я -
порадник твій і друг,
і запорука
всіх твоїх заслуг.
Трудись, дерзай:
зі мною на чолі
вершитимеш ти справи чималі,
доб'єшся слави,
почестей, чинів,
аби лиш так, як я кажу, чинив!
Лелій мене,
оберігай мене -
й тебе щаслива доля не мине.
Але якщо
хоч пальчиком торкнеш -
від злого болю
долю прокленеш,
і білий світ, і всю свою рідню!..
Носив я щось довгенько ту бридню:
хоч і не вірив тим речам пустим,
та - боязко чіпати, разом з тим!..
Від болю вив, підскакував, сичав,
аж поки врешті марить не почав,
бо вже у кров пішов отруйний гній.
Було таке, що вже рідні моїй
ледь замовлять не довелось вінків…
Терплячі ми до рідних чиряків!
ГЛЕК
Йшов мандрівник пустелею жаркою.
Уже не йшов - ледь ноги волочив
і марив життєдайною водою:
- Хоча б ковток!.. Хоч вустонька б змочив…
Уже в думках з життям він попрощався,
аж тут якраз оазис показався.
У тій оазі мешкав дивний цар,
а мо', й не цар, та чоловік не бідний:
скарбів усяких мав запас солідний,
бо змалку був завзятий антиквар,
і страх любив багатством тим хвалитись.
От спраглий підійшов:
- Мені б напитись...
Зрадів господар:
- Гляньте-но сюди -
який то глек доп'яв я для води!
Який орнамент, стиль! Бач, так і сяє!
Не часто Бог дає таких нам див:
його умілець видатний робив! -
І радо гостю глека простягає:
- Візьміть же швидше!..
Вдячний подорожній
схопив його притьмом,
а він… порожній.
---
Звільнившись якось від буденних справ,
запрагнувши поезії живої,
я том поета якось в руки взяв -
і душу на високий лад настроїв.
Яка обкладинка! Папір! Чудовий друк!
Тонкі віньєтки на сторінці кожній…
Все аж мигтить та проситься до рук!
Перегорнув - ой, леле:
глек порожній…
ПРО ДУРНІВ
У житті випадає часто
чути мудру пересторогу:
краще з дурнем не сперечайся,
краще дурневі дай дорогу.
Він на тебе кричить - не слухай,
на німу обернись колоду,
він затопить тобі у вухо -
підставляй йому друге сходу.
Дурень дурнем - що візьмеш з нього?
На його бездуховність спишем.
Не суди його надто строго,
будь терплячішим, розумнішим.
З дурнем нічого заїдатись,
розум свій виставлять не треба.
Ліпше дурником прикидатись -
хай сміються всі дурні з тебе!
Бо почнеш їм збивати пиху,
то на тебе ж - помий цеберку…
Краще вже пересидіть лихо -
ще й твоє колись буде зверху!
…І чим більш ми, такі культурні,
сповідаємо цю методу,
тим певніше нахабні дурні
на розумних нас возять воду.
КНОПКОНАТИСКАЧ
Бувальщина з часів непроминулих
Ученого, що вславивсь відкриттями,
Державний Муж закликав на прийом.
- Хвалю, хвалю!
Але при всьом при том,
оце, їй-богу, не дійду до тями -
і як воно виходить всьо у вас?
Тут мучаєшся, думаєш, страдаєш,
за всю страну в отвєтє, понімаєш, -
а не вспіваєш усього за раз.
От я тебе й позвав на розговор
у дусі, понімаєш, демократії,
аби зробить всій вашій вчоной братії
суровий, ну заслужений укор.
Отож за прямоту мене прості,
та якби в тучках ви поменш витали,
а чаще нас, політиков, питали,
чево, когда і гдє ізобрєсті, -
воно було б гораздо больше толку.
Ну, от, к примєру вам, продуктов нєт.
Так шо ж ви, не могли б там, палки-йолки,
одкрить какой-то в фізікє сєкрєт,
ізобрєсті якусь продукторобку,
взять, понімаєш, за рогі бика,
шоб только так: узяв нажав на кнопку -
і поліліся рєкі молока,
і повалілі сразу гори мняса,
цистерни мйоду й паюсной ікри, -
шоб задоволена була трудяща маса,
шоб не ґалдєлі, прах його бери,
шо ми тут даром крісла занімаєм,
шо геть совсєм не дбаєм про людєй…
Еге! Ми тоже кой-шо понімаєм,
ми тут, як бачиш, тож не без ідєй.
А ти іди й подумай, як зробити,
шоб воплотіть мою ідєю в жизнь.
- Ну, що ж, - сказав Учений, - нічим крити,
та тільки важко буде, - зажуривсь. -
Придумали б ми все, та часу мало,
для праці рідко випада момент.
От, поки ми тут з вами розмовляли,
у мене там зірвавсь експеримент…
Здійснили б ми хіба ж такі програми,
вже край наш міг би справжнім раєм стать,
якби то менш опікувались нами
ті, хто лиш кнопки вміє натискать.
----
Ви скажете: оце згадав пригоду!
Подумаєш, було! Та й загуло…
Тепер он влада, бач,- в руках народу,
вже ж нами не командує мурло.
…Оце ж дивлюся телепередачу
та й бачу - новообраний діяч
поперед інших до трибуни скаче.
Прислухався - знайомий голос наче...
Еге! Відомий кнопконатискач!
РЯБКОВА ПРИГОДА
Кажуть, ніби бувальщина
Жив на фермі одній собака -
непідкупний старий служака.
Хто б не йшов із чужих чи їхав -
на усякого чортом дихав.
Жартувати не смів ніхто з ним,
бо з характером був серйозним:
тільки гляне на вас очима -
вже й мороз іде за плечима,
а як басом сердитим гаркне -
мов кілком хто по вуху шваркне.
Спав спокійно сторож Мефодій,
знав: не прийде на ферму злодій,
бо кому ж заманеться здуру
на такого нарватись псюру?
Вовк ту ферму вже десять років
оббігав за п'ять тисяч кроків,
і хитрющі руді лисиці
не навідувались до птиці.
Та буває в житті усяке,
зокрема і в житті собаки:
звідкілясь принесло ту лиску,
що ніяк не боялась риску
та й щоночі стала робити
до тієї ферми візити.
Звіддалік, було, прийде, стане,
на ворота дубові гляне -
й ну на вигоні вивертатись
та розкішним хвостищем гратись.
То клубочком скрутиться, ляже,
то підскочить, поріддя враже,
то, як віяло, хвіст розпустить,
то з-під лоба бісики пустить...
У Рябка від такого дива
піднімалася дибки грива -
й, замість того, щоб загарчати,
він, мов цуцик, почав скавчати,
дріботіти, із цепу рватись,
щоб із лисонькою погратись.
Відірвався - і дьору з двору,
хвіст задравши бубликом вгору!
Прогасав, мов лошак, всю нічку -
все ганяв по ярах лисичку.
Ну, а лис не дрімав тим часом:
нору всю забив свіжим м'ясом.
Довго так а чи ні тривало -
та на фермі курей не стало!
...Е-е, негарно отак, читачу:
ти не віриш мені, як бачу!
Я і сам не дуже-то вірив,
що бува таке поміж звірів.
Але ж свідки були, одначе:
сам завфермою теє бачив,
та й підтвердив сторож Мефодій:
- Він, лисюра! Проклятий злодій!
Геть усі повиносив кури!..
Лиш Рябко наш мовчав похмуро.
Щось там гаркнув, було, з-під лавки,
та йому сказали: - Не гавкай!
І сказали, гадаю, вчасно:
знає, знає Рябко прекрасно,
де шукати курячі кості:
часто їздять на ферму гості
переймати досвід роботи.
Сунуть їх сюди цілі роти,
зі звірячим всі апетитом,
а назад кожен їде ситим -
бо господарі, бач, гостинні...
Хто ж тут винен? Лисиці винні!
ЧІТКА ПОЗИЦІЯ
Як до вищої контори
йти доводиться Ільку -
він готов лизать підбори
і швейцару, й двірнику.
Хай там рівність, хай там гласність,
а у нашого Ілька
в цьому ділі - повна ясність
і позиція чітка:
- Як не будеш ти кориться,
то відлучать від коритця!
КІЛЬКІСТЬ І ЯКІСТЬ
Поодинці -
злочинці,
ну, а разом -
"совесть, честь и разум"?..
МИША-ПІДЛАБУЗНИЦЯ
В Котових лапах
пищала Миша:
- Ах, я сьогодні
найщасливіша!
Скажу вам щиро:
ми всі готові
себе віддати
в лапи Котові.
Бо з-поміж звірів
ви - найсильніший!
І найпрудкіший!
І наймудріший!
І справедливий!
І благородний!..
Кіт аж забувся,
що він - голодний.
Заплющив очі,
розслабив кігті...
Рвонулась Мишка -
та й гайда бігти!
Втекла у нірку
і звідти каже:
- Ах ти ж паршивцю!
Пресучий враже!
І шолудивий,
і кривобокий,-
щоб ти сказився,
кате жорстокий!
Супроти Миші -
і ти вояка,
а глянь он, дурню,-
біжить Собака!
Як полатає
тобі він шкуру -
тоді й показуй
свою натуру!..
Завив Котяра,
рвонув подалі, -
а ось вам кілька
слів для моралі:
як без упину
та без угаву
підлеглі ваші
кричать вам славу
і вашу мудрість
хвалять щосили,-
ото бояться,
щоб їх не з'їли!
ПЕРШИЙ ГОНОРАР
В суботу ввечері прийшли
до тата й мами гості -
і в подарунок принесли
альбом малому Кості.
Ще й кольорових олівців,-
дитя собі й радіє:
пташок, метеликів, зайців
малює, як уміє.
- А це хто, серденько моє,-
питають у малого.-
Є руки й ноги, тулуб є,
а голова ж де в нього?..
В дорослих завше так бува:
не розуміють наче...
- Не виросла ще голова! -
пояснює терпляче.
- Як-як? Не виросла? Го-го!
Уява в хлопця грає!..-
Вони сміються, а чого?
Хіба так не буває?
Авжеж, буває, і не раз...
І Костя хмурить брови:
- Ти ж, тату, сам казав, що в вас
начальник - безголовий!..
Запала тиша. Підвелись
враз із-за столу гості -
та потихеньку й розійшлись...
Ох і попало Кості!
СКРИПУЧА БАЙКА
Розхиталися Двері Старі -
їх Новими мерщій замінили:
розцяцьковані знизу й вгорі,
лиш... скриплять, як і перші скрипіли!
Двері - люкс, і не в них, видно, суть:
їх-бо Завіси держать Іржаві...
О-ох, зі скрипом новації йдуть
у новій українській державі!
ПРОЩАЛЬНЕ СЛОВО КОМАРЕВІ, ЯКИЙ ПИВ МОЮ КРОВ
О, вибачай мені, комарю,
за те, що я тебе ударю:
їй-право, я б тебе не бив,
якби ти кров мою не пив.
На тебе зла я не тримаю,
та все ж тебе пришльопнуть маю!
А втім... Гей, що це я роблю:
я ж власну кров при тім проллю!
Ти ж став мені вже кровним братом -
і щоб оце тебе я стратив?!
Гай-гай... І все-таки - влуплю:
навіщо ж кров ти п'єш мою?
У мене й так тих братців кровних -
від найдрібніших до верховних,
захисничків моїх і слуг -
до біса розвелось навкруг.
Чи мало п'ють із мене крівці
ті ж податківці-кровопивці?
А я тихенько їм корюсь -
не суперечу й не сварюсь!
А комунальники-вампіри
з моєї ж власної квартири
висмоктують та-акий навар...
А їх і пальчиком не вдар!
О, скільки ж їх, тих кровососів -
нових часів новітніх босів,
держави нашої стовпів,
що зліші ґедзів і клопів!
Вони дзижчать на "мерсах", "хондах" -
і стережуть мій кожний подих,
в очах у них - жадоба й лють,
і кров мою все п'ють та й п'ють!
П'ють без жалю і без пощади...
То що ж це, маю всім прощати?
Ні, вкорочу тобі хоч вік!
Молися!.. Лясь!!!
Бандюга, втік...
ЗА ДЕМОКРАТІЮ!
Поміж елітно-лідерної братії
все не стихають затяжні бої:
хто з них є справжнім батьком демократії
і хто найкраще виняньчить її?
Та поки йде борня ота жорстока,
дитинка вже, як водиться, без ока…
ШОКОЛАД
Як до крісел верхотурних
претендентів юрби пруть -
від запевнень їх бравурних
мікрофони аж гудуть.
Кожен б'є себе у груди,
роздає цяцянок міх,
виливає тонни бруду
на суперників своїх.
Всяк гука: "Лиш я спроможний
навести в країні лад!"
Обіця зробить нам кожний
не життя, а шоколад.
Пролізає хлюст у владу -
нас нервовий б'є смішок,
бо від того шоколаду
зостається тільки
шок…
РІЗНІ ЕРИ
Розбивають вчені між собою глеки,
розгрібають вчені купи черепків:
хто ж таки древніший - ми чи древні греки,
хто кого на скільки обскакав віків?
Спробуй розберися: скіфи, савромати...
Скільки не дивися, краю не видати.
Всяк собі, як хоче, так собі й мудрує,
всяк зі шкіри пнеться - довести своє.
Ну, а люд невчений інший факт хвилює:
в нас - нема нічого, в Греції - все є...
Хоч углиб дивися, хоч управо-вліво,-
спробуй розберися, що воно за диво.
Та і в них бували ж різні катаклізми!
Може, вся різниця - лиш у цьому ось:
скуштували греки ери еллінізму,
ери ж ленінізму - їм не довелось...
А як в нас ще й досі - льонінізму ера -
з днів давноминулих та ще й дотепера,-
то чого б тим грекам гірше нас жилось?!
ЕЛЕГІЙНЕ
Що робити нам з долею вбогою,
де рятунок шукать від біди?
Все життя йдемо "вєрной дорогою",
а виходимо все не туди!
Видно, мало кістьми її встелено,
видно, ще не натішився біс,
видно, мало водили пустелями
нас новітні Мойсеї за ніс…
ІЗ ЦИКЛУ
"РОЗПРОБУДОВНИЙ ПІСЕННИК"
ГІМН ЕНЕРГІЙНИХ*
(За П. Г. Тичиною)
Гей, діждалися свободи
поневолені народи -
всяк що хоч роби:
мітингуй, торгуй, вимінюй,
всіх підряд як хоч відмінюй -
і греби, греби!
Наш девіз: живи для себе,
вдовольняй свої потреби,
ближнього дури:
я сьогодні в тебе вирву,
завтра - ти мене у прірву
і - в тартарари!
Що для нас оті закони,
постанови, заборони?
Нам своє робить:
і наліво, і направо
розграбовувать державу -
і шикарно жить,
планетарно жить!
Хто ж не хоче чи не вміє -
хай на нерви нам не діє,
далі від гріха:
суверенно й безборонно,
незалежно і законно
з голоду здиха,
з голоду здиха!
Партократи, демократи -
чом в цяцьки нам не пограти?
То усе - для мас,
а для себе ми - єдиний
неподільний клан родинний,
невмирущий клас!
Невмирущий, загребущий,-
хто ж од нас у світі дужчий,
жадібніший - де?
Розпаскудженої ери
мільйонери, мільярдери -
мафія веде,
мафія веде!
АРІОЗО МОЛОДОГО ТЕЛЕПНЯ
Ах, як хочеться жить як хочеться:
ручки в брючки - і нуль турбот!
Щоб з роботою не морочиться,
а вареники - просто в рот.
Щоб і хата, і тачка з дачкою,
коньячок, ікра, баличок,
бакси - пачками, кайф з чувачками, -
і здоровим був, як бичок!
ПІСЕНЬКА ВЕТЕРАНА
Взяв би я гітару
та й під церкву став -
мо' б, копійок пару
хтось мені подав?
А все через дурість -
власну, не чужу
без шматочка хліба
нині я сиджу.
Бо не був я трутнем,
не вбивав, не крав:
світлеє майбутнє
внукам здобував.
На будовах віку
горбився, мов чорт,
ще й зробив калікою
сталінський "курорт".
Під фашистські кулі
підставляв свій лоб,
а онук в Кабулі
ліг в свинцевий гроб.
Залишивсь, як палець,
сам я у житті,
та іще й з домівки
вигнали "круті".
Ех, вернуть би силу,
що колись я мав, -
не сидів би сиднем,
а утяв, як знав:
стрів би хоч одного
того крутія,
хто мені це райське
влаштував життя,
хто людей в кухвайки
знов позодягав, -
взяв би я нагайку
та й шмагав, шмагав!
ПІСЕНЬКА ПРО ДЕПУТАТСЬКИЙ ІМУНІТЕТ
Наші хлопці-урядовці
добре постаралися:
вже між містом і селом
грані постиралися.
Гей-гей, уха-ха, грані постиралися!
Біля цеху на газоні -
там пасуться три кози,
а на клумбах не троянди -
помідори й гарбузи.
Ме-ке, меке-ке,
помідори й гарбузи!
Я будильника не маю,
та й навіщо він мені:
нині з кожного балкона
кукурікають півні.
Ку-ку, ріку-ку, кукурікають півні!
Йшов народний депутат
та й через містечко,
а на нього зверху впало
куряче яєчко.
Ай-яй, ая-яй, куряче яєчко!
Ох, народні депутати,
любчики-голубчики,
не ходіть ви краще пішки -
бережіть костюмчики.
Ну, ну, ну-ну-ну, бережіть костюмчики!
Бо поселить городянин
на балконі свинку -
ще й не теє може трапить
на державну спинку.
Фу, фу, фу-фу-фу, на державну спинку!
Тож то, братці-депутатці,
обережно майтеся:
відхопили по машинці -
в них ото й катайтеся!
Дир, дир, дир-дир-дир, обережно майтеся,
дир, дир, дир-дир-дир,
щоб чистеньким був мундир!
БАЗАРНА БЕЗНАВАРНА
Як піду я по базару, як пройдуся по рядах -
стільки всякого товару, аж рябіє ув очах!
І городина, й свинина, і ковбаска, і сири, -
витягай грошей торбину і що хочеш, те й бери.
І за курку, і за качку, й за цибулячі хвости -
діставай-но гривень пачку і плати, плати, плати!
А коли з грішми не дуже, ти, мій друже, не сумуй:
ти ходи собі, мій друже, і куштуй, куштуй, куштуй!
І капусточку, і сало, і сметанку, і сири, -
а як виявиться мало, ти іще раз повтори!
Як ідеш мимо базару, ти базару не минай:
пообідаєш на шару - тільки воду попивай!
Кажуть люди, вільний рино з нами зробить чудеса:
буде повно вин і шинок, м'ясо, масло й ковбаса.
Тільки я скажу вам в очі: що мені там за навар?
Ринку вільного не хочу, ти залиш мені базар.
Ринку вільного - не хочу,
подавай мені
ба-за-а-а-ррр!!!
ЛІРИЧНА ОПТИМІСТИЧНА
Мене мила розлюбила,
бо не маю хати.
А що ж було б мені, дурню,
піти в депутати?
Провернув би тишком-нишком
славну операцію:
у парламент би пропхався,
ще й в адміністрацію!
Пролітають "вольво", "форди",
а у "фордах" - ситі морди.
Батеньку мій, батеньку, -
живуть не на зарплатоньку!
Мене мила розлюбила,
що нема квартири.
Не пропхався в депутати -
двину в рекетири!
І тоді куплю я "форда",
тріскатиму гусочку,
буде сита в мене морда,
в портмоне - "капусточка".
Заведу собі я віллу,
а при віллі буде сад…
Ой ти ж, люба моя, мила,
полюби мене назад!
ФІНАНСОВИЙ РОМАНС
Ходять гроші між панами -
від Шулявки* до Панами,
трохи капає й богам -
від Гаваїв до Багам.
Ходять гроші по країні -
як раніше, так і нині:
ходять-бродять без кінця -
мимо мого гаманця...
ОДА ДІЮЧОМУ
Сьогодні, кажуть, знов у моді ода, -
Ну, так чого ж - хіба нам оди шкода?
То й, слави не ждучи у нагороду,
ми проспіваєм Діючому оду.
Сусіда мій безплатну взяв газету -
і з успіхом сходив до туалету,
і мовив жінці так:
- Тепер, мадам,
за Діючого голос я віддам!
Співачка модна вийшла на естраду
і в мікрофон залопотіла радо:
- Сьогодні я ще поспіваю вам -
та й Діючому голос свій віддам!
Центральний форвард вискочив на поле -
й гола в "дев'ятку" сходу як упоре!
Від радості по полю рачки лазив:
- Якби не Діючий - це б точно я промазав!
В суді злодюга, звільнений з-під варти,
на радощах перехилив з півкварти
і довго-довго бив себе у груди:
- Хай наш Данилович ще строк один відбуде!
За рік минулий пенсія з'явилась -
і на портрет бабуся помолилась:
- Шпашибі, шинку, що віддав нарешті, -
тепер зятьок труну хоч купить тещі!
Розчулену сльозу старенька втерла:
- А поки я ще з голоду не вмерла,
за Діючим невтомно буду стежить:
чи строк йому дадуть, який належить?
А ми на цім свою закінчим оду, -
мо', все-таки здобудем нагороду,
хоч оспівали ще й не всі принади
усім на зло нам діючої влади!
СПРОБА НА ОДУ
ІДЕНТИФІКАЦІЙНОМУ КОДУ
Ми у майбутнє мости мостили,
тільки в майбутнє нас не пустили.
А щоб забули ми й про минуле,
нас у сучасність писками ткнули:
в ручки - "кравчучки", тачки й сапачки
та й - на городи по стійці "рачки", -
щоб ми все мали, горя не знали,
владі коханій оди співали.
А щоб не збились з курсу ми згодом,
стали не бидлом, а вільним народом, -
всіх нас навічно закодували
іди-ти-на-фік-аційним кодом!
ОДА
НА ЧЕСТЬ ПРИБУТТЯ ДО КИЄВА
ПАПИ РИМСЬКОГО
Чи туман, чи дощик ляпа -
нам не гріє-холодить:
приїздить у Київ папа,
пан понтифік приїздить.
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
приїздить у Київ папа,
пан понтифік приїздить!
В православную столицю
прибуває вперше він -
нашим мощам помолиться
ще й послухати наш дзвін.
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
в православную столицю
пан понтифік прибува!
Уніати й атеїсти -
не їмо і не спимо:
де там спати, де там їсти -
всі на вухах стоїмо!
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
уніати й атеїсти -
всі на вухах стоїмо!
Може, щастя сі сподобим, -
веселися, весь народ:
у житті суспільнім зробим
ми новий папаворот?
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
у житті суспільнім зробим
ми новий папаворот!
Раптом, сповнений смирення,
починає з Богом торг -
під святе благословення
йде колишній компарторг.
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
під святе благословення
екс-безвірник підступа!
Видно, здорово нашкодив
України блудний син,
що сьогодні, всім на подив,
хрест святий цілує він!
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
що сьогодні, всім на подив,
хрест обслинює святий!
Ми не купимось на пушку -
все нам видно ізгори.
Всіх киян взяли на мушку
олімпійці-снайпери.
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
всіх киян взяли на мушку
олімпійці-снайпери!*
Нас не взяти на арапа,
ми простежим кожен крок:
щоб тебе не бачив папа -
вікна-двері на замок!
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па,
щоб тебе не бачив папа -
залізай мерщій під стіл!
Але там, де в'ється траса,
весь народ мерщій прибіг:
всі кияни у лампасах
і в мундирах голубих.
Папа, папа, папа, папа,
папа, папа, па-па-па:
до столиці папуасів
папа Римський приїздив!
МЕТАМОРФОЗИ
(Ну, не так, щоб уже аж зовсім геть за Овідієм)
1. МОДНИЙ РОЗПРОДАЖ
Іще між нами
точаться дебати,
як ринкові стосунки
будувати,
а хтось давно вже
зорієнтувався
і до стосунків тих
пристосувався.
Ні, не продукти,
не взуття, не одяг,
а красномовство
він пускає в обіг.
Йде в продаж не хурма
і редька рання,
а погляди, думки
й переконання.
Учора - сталініст,
а нині - руку
він радо простягає
хлопцям з Руху.
До слова рідного
зневага з нього перла -
а це вже, бач, гундосить
"Ще не вмерла…"
О, як іде
торгівля швидко й жваво!
Який товар!
Народ, закон, держава…
Увага -
свіжоспечена реформа!
Добротна
передвиборна платформа!
Гей, налітай -
державна самостійність!
(Почім сьогодні
ціниться партійність?)
Консенсус!
Розмели за півгодини.
Йде з молотка
розпродаж прав людини.
Здоровий глузд
та інша аникварність -
за дешевеньку,
тільки б популярність.
Де мітинги які
чи семінари -
скрізь пройда розкладе
свої товари.
І все частіш
засідання сесійні
нагадують
базари комісійні.
І той частенько
там стриже купони,
хто наплював
на совість і закони,
і той нерідко
грає першу скрипку,
хто нас із вами
обідрав, мов липку.
А так собі
на вигляд - бідолашка,
його бува
і розпізнати важко…
Мораль?..
Вона йому не на заваді:
при всякім ладі
і при всякій владі -
він під крильцем
у керівного дяді!
Коли ж
кивать облишим на епоху
та почнемо
мудрішати потроху,
аби не купуватися щоразу
на театральний жест
і пишну фразу,
сумнівного
не братимемо краму
та й витуримо
торгашів із храму?!.
2. КРАВЧИСЬКО
Портрет з натури
Були кравцями батько його й дід -
завзято шили кожухи і свити, -
а він подався у широкий світ,
а він добувся вищої освіти,
пробився десь у сфери керівні,
від когось там в науці захистився -
і вже від непрестижної рідні,
немов святий од пекла, відхрестився.
Старі зв'язки порвав, завів нові:
всі друзі в нього - знатні та чиновні, -
і все ж, буває, риси родові
нема-нема та й виткнуться назовні.
Ще змалечку у нього звичка ця -
із голкою та швайкою возитись, -
отож бо папірець до папірця
підшиє так - аж любо подивитись.
Бо то для вас - звичайні папірці,
для нього ж - вірні сходинки нагору:
він тими папірцями
у руці
тримає цупко всю свою контору!
В житті верхів бува чимало змін,
та він
при всякім дяді виживає:
до того ж ловко цей кравецький син
хвалу начальству шиє-вишиває!
На тих же, хто не лізе в холуї,
хто не згина перед тузами шию, -
явивши кращі здібності свої,
кравців нащадок хутко справу шиє.
І поки розберуться, врешті-решт,
що все те шито білими нитками, -
то можна загриміти й під арешт
з пришитими кравчиськом ярликами!
Міняються часи… То й він мерщій
із модних фраз пошив собі обнову,
став пізнавать старих товаришів,
згадав, ледащо, материну мову,
набрався незалежницьких ідей,
кругом веде дискусії культурні…
Але дарма старається: людей
уже так легко не пошити в дурні.
Та він - еге ж! - не йде з високих сфер:
кліщем уївся в пост відповідальний!
Шкода його: можливо, в нім помер
кравецьких справ маестро геніальний.
О, скільки б він корисного зробив -
і довго тим люб'язний був народу,
що гідно жив
і честі не ганьбив
трудящого шанованого роду!
Хоча… Буває всякою рідня
і всяким фах - усе це мало значить.
Казав мій дід:
- Якщо воно свиня,
то, вибачте, й в хоромах насвинячить!
3. РОЗДУМИ НАД УРНОЮ
Нам давались без мороки
демократії уроки:
вліво крок чи вправо крок -
цок! - і скінчено урок.
Але час собі іде,
віхи помінялися,
всі колишні нині де-
мократизувалися.
Звав себе Омелько Чхун
партії солдатом,
а теперка він її
поливає матом.
З тої ж партії не мав
жодних благ Омелько,
лиш в заказнику відтяв
добрий шмат земельки
та й куріньчик там воздвиг,
на тому плацдармі...
Полк солдатів, точно, б зміг
жить у тій казармі!
Ну, й все інше, як в людей,
що страждали від ідей:
дві квартирки, дві машинки,
шубка норкова у жінки,
штучки-дрючки електронні
і поїздки закордонні.
Правда, й він, бач, натерпівсь
від того застою:
якось мало не вдавивсь
чорною ікрою!
Засилали, і не раз:
то у Крим, то на Кавказ…
Як він там живим лишивсь,
з горя в морі не втопивсь?..
Через теє Омелян -
нині в демократах,
через рік леліє план
бути в депутатах.
Агітує земляків,
щоби висували,
щоб за нього, як один,
проголосували.
Обіцянки мимохідь
роздає гарячі,
бо… набридло вже сидіть
на старенькій дачі,
бо давно уже пора
мати іномарку,
та… і жінка вже стара -
треба б секретарку:
молоденьку і стрункеньку -
не якесь страховище…
Люди! Виберіть Омелька,
увійдіть в становище!
Бо все 'дно ж, за всіх умов,
вгору буде лізти,
і, як треба вам, то знов
вступить:
в кагебісти,
чи в капіталісти,
а чи то в нудисти,
чи в якесь іще лайно, -
Омеляну все одно,
в що, куди б не влізти, -
тільки б чорні ікри знов
їсти, їсти, їсти!!!
4. АКТИВІСТ-РЕЦИДИВІСТ
Був ти партії солдат...
Якби в руки автомат
та інструкцію стріляти -
не вблагав би й рідний брат.
А тепер ти - демократ…
Якби в руки автомат -
враз примусив би забути,
чий колись ти був солдат!
5. ПРОГРЕСИСТ-ПРИНЦИПАЛ
Ні, він не проти кардинальних змін,
та як настане час рішучих звершень,
негайно в нірку заповзає він:
- Чого це я - обов'язково перший?!.
Коли ж нове в борні перемага -
в кутку нову вивішує ікону
і з галасом: "За мною!" вибіга,
аби мерщій очолити колону!
ПРИМАТИ
Ох, сучасні ті малятка!
Де не кинь - акселерат…
Запитав синок у батька:
- Тату, хто такий - примат?
Тато лисину почухав:
- Це - людини менший брат…
- Ти диви! Як наш Андрюха?
Я й не знав, що він - примат!
- Ні, Андрійко - немовлятко,
він - людина. А примат -
то наш предок, - каже татко.
- А-а! Це дід у нас - примат?
- Ні, примат, - нервує татко, -
звідки ми пішли усі…
- Значить, мама в нас - приматка,
тітусі і бабусі?
- Тьху ти, ну ти… Ну й запарка! -
тато світові не рад. -
Бачив мавпу в зоопарку?
Так ото вона - й примат!
- Гм, - зітха акселератко,
не дає й на мить спочить, -
та яка ж вона приматка,
як вона весь день мовчить?
Мабуть, то не ті примати…
Он у Вови старший брат
на всю вулицю пре мати, -
так ото таки - при-мат!..
НЕСТАТКИ
Чом це ми такі нужденні?
Тільки й чути зойки ці:
віє вітер у кишені,
ні копійки в гаманці…
Від скиглінь нема рятунку,
всяк мотивчик свій веде:
от, мов, порожньо у шлунку,
в гардеробі і т.д.
І під зойки ці тривожні
запитання виника:
чом на голову порожню
в нас
н і х т о
не наріка?!
САМОКРИТИЧНЕ
Я дурня дурнем обізвав -
і викликав потік обурень:
на мене дурень в суд подав,
щоб довести, що він - не дурень.
Наклав на мене штраф суддя, -
але ж чи варто ображатись?
Хіба ж не дурень, справді, я
що з дурнем дурість мав зв'язатись?..
ПРАВДА ЖИТТЯ
Вже давно в культурних колах
люди ображаються,
що дівчат все більше голих
в пресі зображається.
Мов, який журнал не купим -
аж кишить наядами,
котрі світять голим пупом
й іншими принадами.
Ті журнали "просвіщають"
і діток малесеньких,
що очиці витріщають
на тіток голесеньких.
Чи ж вони повірять "тюльці"
з бузьками й капустою,
як годують їх ще в люльці
сексом і розпустою?
Всі америки, європи
вже давно з цим борються,
а у нас на голі попи
іще й досі моляться.
Як не визнати цю ваду?
Факт, а не фантазії:
вже лишили нас позаду
африки і азії!
Там кортить жінкам, дівулям
хвастонути модою,
а ми й досі світ дивуєм
голою природою.
Так чому ж, немов сказились,
ми ті знімки множимо?
Бо знімати - вже навчились,
а вдягнуть - не можемо!
РІЗНІ ЗВИЧКИ
Ой, була колись у хлопців звичка -
задивлятись на дівочі личка,
а як личко гарне, то вже далі
і на інші глянути деталі.
А тепер у хлопців - інша звичка:
коли геть усе, що нижче личка,
виставляє напоказ дівиця -
то на личко можна й не дивиться…
МОДНІЙ КРАСУНІ
Безжурно плинуть дні твої,
солодкі ловиш ти моменти,
і упадальників рої
тобі джерґочуть компліменти.
Це ж ти їх і від мене ждеш?
скажу один, і з тебе досить:
ти все цвітеш, ти все цвітеш,
а вже пора б і плодоносить!
КАЗОЧКИ ДЛЯ ДОРОСЛИХ
МУХА-ЦЕНТУХА
В. Солонькові
От жила собі муха-цокотуха.
В тої мухи була скромна житуха,
бо та муха цілі дні цокотіла,
а робити зроду геть не хотіла.
Ох!
Але якось мусі так пощастило -
ну, коротше, куди твоє діло!
Муха
полечком пішла,
муха
центика знайшла.
Ах!
Пішла муха на базар
та й купила:
самовар,
миску, ложку, помело,
праску,
гречки п'ять кіло,
три кавалки сала -
та й того ще мало:
по базару походила
і ще трошки прикупила:
масла горщечок,
сотню яєчок,
двійко овечок,
меду бідон,
імпортний магніто…
Хух!
Переведу дух…
Джинси добрячі,
ще й дали три гривні здачі.
Отакі діла:
ледве донесла!
Як пішов поговір між народу
про таку от мушину пригоду -
позлітались всі мухи щодуху:
п'ють, їдять і славлять муху-цокотуху.
Та й ніхто вже не кличе її цокотухою,
бо прозвали нашу муху -
цен-тухою-ю-ю!
Ех!
Ллються вина дорогі,
пиво піниться -
нині муха-центуха -
іменинниця!..
* * *
Лежить муха на дивані,
мов яка заморська пані,
позіхає,
черевце сите чухає -
сесію
Верховної Ради слухає.
А там речі якісь дивні:
про зміцнення гривні…
Ха!
Не було гріха…
Лежить собі наша муха, прислухається,
сама собі крізь дрімоту посміхається:
- Що за вибрики чудні,
нащо гривня та мені?
Не бачили б мої очі!..
Хай бере її, хто хоче,
а я полечком піду -
іще центика знайду,
іще центика знайду -
та й до банку покладу,
а на той мій центик
набіжить процентик -
та й не пропаду!
Муха полечком пішла,
а центика - не знайшла…
Не знайшла - то не знайшла,
не дуже й хотіла, -
до готелю дорогого
миттю полетіла.
А там стільки,
а там стільки
всяких іномарок,
і у кожній з них сидить
імпортний комарик.
І в кожного комарюги
щось там золотіє, -
от де муха-цокотуха
знов розбагатіє!
Ух!
Вилітали комари,
комари,
брали муху в номери,
номери,
пригощали дорогими сигаретами,
шоколадом, мармеладом
ще й галетами.
Пила муха віскі, бренді -
не водиченьку,
догоджала комарикам
цілу ніченьку!
А уранці брали муху
попід крилонька:
- Че-е-ши, звідки прилетіла,
люба-миленька!..
Не дали їй ані цента,
ані марочки,
лиш - жувачок пару пачок,
дві цигарочки…
Ходить-бродить муха зла
і похмура:
- А казали ж, ніби Захід,
культура!..
Але в тугу,
але в тугу
не вдалася,
а до діла ще прудкіше
взялася.
Порозвішувала муха оголошення,
оголошення -
шлюбні запрошення:
"Молода симпатична мушка -
цокотушка, чепурушка, реготушка -
хоче мати чоловіка
та ще й татка
для малого бідового мушенятка.
Воно, правда, трішки надто чорняве,
та таке вже ж кучеряве і жваве!
Тер-міново потрібен комарик,
аби мав він земельки гектарик
і носив з того гектарика
нектарик.
Або просто комарець-молодець,
із маркетингу меткий фахівець, -
щоб горілочки не пив,
тютюну не нюхав,
інших мушок не любив,
одну мене слухав!"
Гей,
комарики-дударики,
налітайте!
Свого щастя, братці, не
пропускайте!
Бо як будете довго телиться,
перехопить нашу муху заґряниця!
А з якої ж це, скажіте, нам
рації
генофондом розкидатися
нації?
Га?!.
КУ-КУ!
Казочка про гарячу любов
Біля плоту, біля тину
вговоряв козак дівчину,
річ до неї вів таку:
- Вже давно тебе, Наталко,
я кохаю щиро й палко,
ти ж - мов вишня у садку!..
(А зозуленька - ку-ку!)
- Знаю, знаю, моя люба:
женихів у тебе - купа,
та невдатні всі вони:
брехуни, хвальки безбожні,
геть нінащо неспроможні,
та зелені пацани, -
ти подалі їх жени!
Ну, а я - хоч і худенький,
та уже й не молоденький,
але ж силою - Антей!
Будем, серденько, любитись,
будем Господу молитись -
та й пошле він нам дітей:
і хлоп'яток, і дівчаток -
життєрадісних маляток, -
може, трійко, може, й п'ять.
Ти їх будеш доглядати,
колихати і гойдати,
я ж вас буду годувать.
Дай мені п'ять років строку -
збагатіємо, нівроку,
заживемо, як пани!
А якщо тобі збрешу я -
сам у тебе попрошу я:
втришия мене жени,
і забудь, і прокляни!..
Вмолотив козак дівчину -
та й узявся без спочину
ощасливлювать її
в колі дружної сім'ї.
Тільки діла щось не видно:
у хатинці тихо й бідно,
кожен світиться куток:
ані меблів, ні діток.
Чоловічок десь гасає -
на прожиток позичає,
лає доленьку гірку…
А зозуленька - ку-ку!
Довго жіночка терпіла:
схудла, зсохла і змарніла,
обносилася украй.
Ось і п'ятий рік минає -
і Наталка натякає:
- Чоловіче, совість май!
Що казав ти - пригадай!..
Може, досить, нажилися?
Відпочинь та більш не пнися,
вік не той - побережись!
Поки ніг не простягла я -
може б, іншого знайшла я,
ти ж від мене відчепись!
- Що-о-о?! - невдаха наш аж свиснув,
грюкнув, хрюкнув, крикнув, писнув,
з носа бульби став пускать
та ще й ніжками сукать.
Розходився, розлютився,-
не на жарт, бач, сполошився:
де знайти ще на віку
робітницю отаку?
Хто йому голівку змиє,
хто у постілі зігріє
та подасть йому борщу?..
Загукав: - Не допущу-у-у!!!
Ця ж п'ять літ я тільки вчився,
та ледь-ледь ось наловчився
у сім'ї хазяйнувать,
а ти зразу - й виганять?!
Ні, так діло в нас не піде:
я - досвідчений вже лідер,
дай мені іще п'ять літ -
розцвітеш, мов маків цвіт!..
...І - повірила Наталя,
і нікчему терпить далі,
і невтішні сльози ллє,
а зозуленька - кує!
---
Вам сподобалася казка?
Тож послухайте, будь ласка,
нині правдоньку гірку:
політичні імпотенти
висувають аргументи
за любов до них палку...
Скоро - вибори,
ку-ку!
КАЗКА ПРО КОТИКА, ЯКИЙ НЕ ХОТІВ ЇСТИ ШКУРКУ
Увійшов до хати
котик волохатий.
Лащиться, муркоче, -
мабуть, їсти хоче.
Ой ти, коте Мурку!
Нб від сала шкурку!
Шкурочка м'якенька,
запашна, смачненька, -
сам би їв, так треба
дбати і про тебе!
Шкурку взяв коточок
і поніс в куточок.
Сів собі й дрімає,
шкурки не займає.
Що ж це ти, придурку,
не їси вже й шкурку?
Бач, добром гидує!
Тут народ бідує,
бо йдемо до ринку…
Я оту шкуринку
сам із'їв би краще…
Геть з очей, ледащо!
Пахощі від шкірки!
Вискочила з нірки
нерозумна мишка -
тут малій і кришка.
А хитрющий котик,
облизавши ротик,
переніс ту шкірку
вже під іншу нірку -
й знов чатує мишу…
У системі ринку
вмій знаходить нішу!
ПРИГОДА ДІДА МОРОЗА
Сучасна новорічна казочка
Дід Мороз аж розгубився:
де мішок його подівся?
Та не видно й кожуха…
Коли чує:
- Ха-ха-ха!..
То дружинонька Снігурка
від нього тікає
та вже з іншого придурка
кожуха знімає!
ЖИТТЯ СОБАЧЕ
РЕКС І СЕКС
Жив та був на світі Рекс,
він любив кров'янку й секс.
Не дали кров'янки Рексу -
стало Рексу не до сексу.
РОДОВА ГОРДІСТЬ
Мав якось Дог із Шавкою інтим -
і всі дворняжки запишались тим:
- Еге ж бо, ми - не шавки дворові,
а з пра-пра-прадіда - дворянки родові!
СВОБОДА
Бровко на прив'язі:
- Гав-гав! -
для себе волі вимагав.
- Затискують права собачі! -
рулади линули гарячі. -
Скаву-скаву! Гав-гав! Гав-гав! -
на тих правах наполягав.
Зірвався з цепу та й - у тічку,
де й протаскався цілу нічку.
А вранці з буди знов:
- Гав-гав! -
помий для себе вимагав...
ЗЕМЛЯЧКАМ-РАХІВНИЧКАМ
На сесіях Верховної Ради, по радіо, телебаченню з уст депутатів, вищих державних чиновників, адміністраторів, прем'єрів і президентів, замість: "я гадаю", "я думаю", "я вважаю", "я так собі міркую", мені здається" тощо, - тільки й чуєш: "я рахую!", "рахую!", "рахую!"… Що іще залишається рахувати у цій до цурки розікраденій державі, окрім боргів, - неясно. Але ж - "рахують"!
Чи не з того, добрі люди,
ми отак бідуємо,
що, ніж думати-гадати,
день і ніч рахуємо?
Пальцем ткни у земляка -
попадеш в "рахівника"!
Ось погляньте на туза -
на трибуну виліза.
Розбазаривши бензин,
очі звів до неба:
- Я рахую, що сівбу
починати треба!
А пального хай нам дасть
на це діло вища "власть"!
Той, розтринькавши валюту,
обгасав півсвіту -
й теж "рахує":
- Нам би ліків
імпортних купити!
За які такі шиші, -
уряд, голову чеши!
Ну, а цей доп'яв собі
півмільйонну ставку -
та й "рахує":
- Час до пенсій
нам зробить надбавку!
Звідки грошей взять? Мовчок…
Отакий рахівничок!
Без стида і без страху
продають-купують
і - раху-, раху-, раху-,
ах, раху-,
рахують!..
Гей, панове землячки,
землячки-рахівнички -
безрозмірний шлунок, -
чи не час вам ізійти
зі своїх трибунок
і з народом провести
повний розрахунок?..
ЯК НАПОВНИТИ БЮДЖЕТ
Аби міцніла наша держава,
аби цупкіш нас у лапах держала,
щоб мав чиновник білий манжет,
треба наповнить її бюджет.
А для бюджету потрібні гроші.
Є вони, звісно, у дяді Гоші,
у дяді Гори, у дяді Фіми,
у дяді Вови і всіх, хто з ними,
у дяді Жори, у дяді Саші, -
тільки ж то, бачте, люди все наші.
Чи ж то для того хвацько і жваво
тую вони обчищали державу,
спільні багатства дружно хапали,
щоб їх прибутки нині упали?
Але ж тріщить, бач, по швах бюджет,-
де взять чинуші на білий манжет?
Для презентацій, адміністрацій,
для міліцейських кийків і рацій,-
аби не лізло всяке повидло -
там, екстремісти та інше бидло -
слугам народним на ясні очі,
коли поїздки ідуть робочі
на полонини, на царські лови,
на шашлики, деруни і плови…
На феєрверки, білі скатерки,
преміювання Сердючки Вєрки* ,
для ювілеїв, інавгурацій,
імплементацій і фабрикацій,
на референдум і на фуршет -
треба наповнить державний бюджет!
А ще ж, крім рацій, імплементацій,
інавгурацій, кийків і рацій,
слід би знайти десь та щось для дотацій,
щось там для пенсій та для зарплат…
Лоскітно, брат!
Хоч воно, звісно, - й нещасні крихти,
та назбирати попробуй їх ти!
І хоч тих пенсій та тих зарплаток
не вистачає навіть для латок,
хоч з тих дотацій кури сміються,
але й вони, бач, не видаються:
поки настачиш для дяді Фіми,
для дяді Жори і всіх, хто з ними,
для дяді Саші, для дяді Гоші,
для феєрверків віднайдеш гроші,
кинеш чинуші на білий манжет,-
от тобі й весь державний бюджет!
Ну, а оті соціальні потреби -
чи вони й справді комусь там треба?
Нащо розтрачувать гроші на тих,
хто не зумів дорости до "крутих"?
Якщо не вмієш гарбати й красти -
то чи не краще б тобі пропасти?
Якщо дурити брата не вмієш -
чи ти на світі жити ще смієш?
Як ти не знаєш, що таке рента,
як у під'їзді "пришить" конкурента,
здерти з сусіда останню сорочку,
в друга зробити повією дочку,
сина - безвинно в тюрму засадить, -
нащо і жить?!
А щоб недовго ти мучився, бидло,
збільшимо плату тобі за світло,
і за житло, і за воду, й за газ, -
та ще й не раз!
Сплатиш податок ти ще й за Сонце,
і за повітря, і за той стронцій,
котрий ще й досі вдихаєш, лайдак,
і за сміттєвий запльований бак,
де розгрібаєш наші блювоти,
та ще й за те, що сидиш без роботи,
і що спадають з тебе штани, -
гривню жени!
Словом, уміло взявшись за діло,
можна бюджет нам наповнити сміло:
і на хороми, і на прийоми,
й на персональні аеродроми,
на "мерседеси", на феєрверки,
на підгодівлю Сердючки Вєрки, -
ну, а чиновник на білий манжет
сам нахапає…
Viva бюджет!
СТАБІЛІЗАЦІЯ
Ой, скрипів державний віз,
разом з батьком нації,
і нарешті доскрипівсь
до стабілізації.
Став стабільно у багні,
разом з батьком нації,
за десятки тисяч миль
від цивілізації.
А тепер з усіх коліс,
разом з батьком нації,
швидко котиться наш віз
до дебілізації...
***
Діждалась волі Україна-мати,
знайшла собі в достойники талант:
гнув лінію Москви й московські мати,
тепер він - Конституції гарант.
От лиш користі від таких гарантів -
як від отих чужинських окупантів…
ГОРДІСТЬ
ПишалисьУкраїною -
червоною калиною, -
спізнались з Україною -
бандитською "малиною"...
НАРОДОЛЮБЧИКОВІ
- Для народу! - ти кричиш.- З народом
ми майбутнє сонячне скуєм!..-
Ти народ поплутав із набродом,
у якого служиш холуєм.
І тому наброду на догоду
ноги витер ти об свій народ.
За усе, що вдіяв ти народу,
ще діждешся гідних нагород…
ДЕМОКРАТИЧНИЙ ВОВК
Байка
Віддаймо шану дідусю Езопу:
віки ідуть, а байка - все жива!..
…Вовкові закортіло у Європу -
тепер він лиш травичку спожива,
а зайчиків, зневажених і бідних,
віднині полюбив, неначе рідних.
От посланці з Європи прибули -
вже не впізнати вовчої породи:
лунають речі про права й свободи,
нові закони в лісі прийняли...
- А хто приймав? - цікавляться прибулі.
- Зайці й ондатри, білочки й косулі,
кроти і мишки, лосі й борсуки!
- Хто ж стежить за дотриманням?
- Вовки…
Бо ми тепер усім - найближчі друзі!
- А звірини чом меншає в окрузі?
До речі, Вовче, що у тебе в пузі?
Невже трава? А чом кістки навкруг?..
І тут завівсь природи кращий друг:
- Що в пузі?! - розляглось його гарчання,
аж у гаю замовкли солов'ї. -
Я - пр-р-ротестую!!!
Це - пряме втручання
у спр-р-рави внутр-р-рішні мої!!!
- Еге ж, еге ж,
пряме втручання гр-р-рубе! -
завили вкрай розлючені вовки,
заклацали їх гострі хижі зуби, -
ледь ноги винесли європредставники!
_____
Мораль ясна, либонь, і остолопу,
чи ж варт її нагадувать щораз? -
якщо й пускати вовка у Європу,
то лиш в залізній клітці -
напоказ!
ДАТСЬКІ ВІРШІ
ПЕРШОКВІТНЕВИЙ ЖАРТ-2000
Радуйся, село і місто:
знову вибори пройшли!
Заєдисти, кому-їсти
звичні крісла зайняли.
Ну, а ми собі, як завше,
наїмося від душі,
з власних вух врожай зібравши
перекислої лапші!
НА ПРОЩАННЯ ЗІ СТАРИМ РОКОМ
Бувай здоровий, нуль-нуль другий,
як той казав, мерсі боку!
Дозволь за всі твої заслуги
подяку висловить палку:
що Україна ще не вмерла,
хоча й вмира вже котрий вік,
що ще стоїть у нас Говерла,
Дніпро у Каспій не потік;
що бачимо, крізь флер величчя,
хто ворог нам, а хто нам - друг,
що знаємо своїх в обличчя
високопіднятих бандюг.
А ще уклін тобі доземний
і від дорослих, і діток,
що, ніби вождик той нікчемний,
ти на новий не прешся строк!
СПІВОМОВОЧКИ
із всеукраїнської тусовочки
В нас була ясна мета -
виявляється, не та…
Добре, хоч проводирі
залишилися старі!
* * *
Як до діда Михтодонта
все чіплявся кагебіст:
- Чё во рту три зуба носишь,
подлый националист?!
* * *
В нас була одна сім'я -
від Находки до Стрия.
Аж воно - брехня дешева,
бо сім'я та - Кайдашева!
* * *
У вишневому садочку
розцвіли півонії.
Демократ злякався, думав:
прапори червонії!
* * *
В палісаднику у кума
виросли нагідки.
Комуніст злякався, думав:
рухівські агітки!
* * *
Ми для вільної Вкраїни
утворили вільні ціни.
Ох, якби то воля вся
тим і не скінчилася!
* * *
Ми зламали владу Рад
і командний апарат.
Хай живе один законний
апарат наш самогонний!
* * *
Прилетіла галка з саду
та й сіла на вишню.
Обирали нову владу -
вибрали колишню!
* * *
Як Федот роззявить рот,
Зразу видно - патріот.
Гнат - ще більший патріот,
бо у нього більший рот!
* * *
Вже ж такі ми незалежні
за короткий стали час:
жодна гривня у кишені
не залежується в нас!
* * *
Ми з Іванком в Рух вступили -
діло з місця рушиться:
вже й всередині у мене
рухівець ворушиться!
* * *
Думав я
шматочком сала
зранку розстаратися.
Я до нього прицінивсь,
а воно - кусатися!
* * *
Голова колгосп доїв,
поки зовсім не доїв.
Все, що міг, собі відпер -
піде в фермери тепер!
* * *
Довели нас ті реформи
до 'днієї уніформи:
і панове, і мадами
світять голими задами!
* * *
В зоопарку тьотя Мотя
кинулась на тигра…
Поки звір в кутку тремтів -
м'ясо з'їсти встигла!
* * *
Вже конверсія у дії -
то не просто гасла:
пушку виміняв сержант
на кавалок масла!
* * *
Молодятам щастя-долі
побажали недарма:
хоч воно й незручно - долі,
тільки ж ліжка в них нема!
* * *
І шумить, і гуде -
суд над мафією йде.
Та коли ж з тієї хмари
хоч краплина упаде?!
* * *
Песик ловить власний хвіст,
поки не замориться…
Так держава наша рідна
з мафією бореться!
* * *
Наш девіз: "Раби - не ми!",
не торгуємо людьми.
Та купив Хапайлик Жора
і суддю, і прокурора!
* * *
Ми всім серцем - за любов
вільну, не куповану:
віддаємось за валюту
тільки конвертовану!
* * *
Друг мій старість відчуває,
бо уже й недочуває:
я йому - про голодівку,
він мені - про голу дівку!
* * *
Милий вірить в долю-фатум,
він у мене - фаталіст,
а в сусіда вже три хати,
бо сусід наш - хваталіст!
* * *
Хочем знати до пуття:
чи на Марсі є життя?
Сподівалися дарма:
лектор каже: - Теж нема!
* * *
Нині, що не установа, -
скрізь звучить державна мова:
всі б а л а к а ю т ь кругом
у к р а ї н с ь к и м я з и к о м !
* * *
А я Варка-куховарка,
я на кухні нидію.
Оберіть мене в парламент,
у саму президію!
- Ой ти, Варко, йди на кухню,
дай борщам варитися,
а в парламенті й без тебе
є кому сваритися!
* * *
Кандидат уже від слів
перейшов до діла:
під суперника підклав
тонни три тротилу!
* * *
Дожилися ми до скрути -
дулі з маком вже не скрутим.
Хоч скрутить і вміємо -
маку ж бо не сіємо!
* * *
Дослуживсь Степан до чину -
став послом, як не крути:
кожен день його дружина
посила під три чорти!
* * *
Ой, була у нас аптека -
нині стала ігротека,
ой, була у нас їдальня,
нині стало чортійщо!
* * *
Ой, казав же наш татусь
про сусідку Ліду:
- В неї навіть не випросиш
серед зими СНІДу!
* * *
Був Петро не хлопець - кремінь,
взяв у жони Варку...
Краще б він у жони взяв
каменедробарку!
* * *
Мене милий так леліє,
аж дивуюсь я сама:
мені баксів не жаліє,
бо у нього їх нема!
* * *
А мій милий мене любить
так, що просто чудеса:
- Ти дорожча, - мені каже, -
ніж копчена ковбаса!
* * *
Ой, у полі три тополі,
а в садочку квіти.
Доборолись ми до волі
без штанів ходити!
* * *
Ой, у полі криниченька,
там отруйна водиченька.
Прийшла Галя воду брати,
а у ній - самі нітрати!
* * *
Мали ми мету єдину -
йти грудьми за Україну,
а вліпились на ходу
в "За Єду"!
* * *
Стати б у позицію -
гостру опозицію,
тільки так, щоб з Того Столу
крихти падали додолу!
* * *
В нас держава правова,
кожен зна свої права:
хто найбільше в неї вкрав,
той і має більше прав!
* * *
Безвідмовна наша Клава,
з усіма вона ласкава.
Через те така вона,
бо - багатовекторна!
* * *
Мали б ми доволі грошей,
та в кишенях - лиш дірки...
Президент у нас хороший -
ні к бісам представники!
* * *
Мали б грошей ми, як вошей,
та по вуха всі в боргу...
Президент у нас хороший -
так прем'єри ні в дугу!
* * *
Плив наш човник, плив дубовий
та й хитатися почав:
президент у нас чудовий -
так парламент підкачав!
* * *
Світить місяць, світить ясний
на леваду і город…
президент у нас прекрасний -
хрінуватий в нас народ!
* * *
Шлях пройшли ми многотрудний,
як ти там не поверни:
був над нами "батько мудрий",
а сьогодні - братани!
* * *
Гей, минуться негаразди -
заживемо всі, як ґазди:
і ти ґазда, і я ґазда -
в мене дуля, в тебе "мазда"!
* * *
Через те ми потерпаєм,
що до ринку ми вступаєм -
і товчем при тому вступі
воду в ступі,
воду в ступі,
воду в сту...
воду в ст...
воду в с...
воду в...
воду...
вод...
во...
в...
...
..
.
АПОЛОГІЯ СМІХУ
Сміймось, друзі! Життя, мов пташка:
тільки пурх - і її нема.
Сміймось, хай би як було тяжко,
бо зі сміхом біда мина.
Кажуть, світ живе іще й досі,
бо сміється над власним горем.
Отже, доки ми сміємося -
доти й труднощі кляті борем.
Нас обставинам не зламати,
не злякати жодному лиху.
Тільки… доки ж першість тримати
в світі будемо
лиш
зо сміху?!