ДУДАР Євген - Молитва і сповідь

Зміст статті

 



Ч У М А  В  У К Р А Ї Н І

 

Замість фейлетона


“Комсомольская правда в Украине” зробила світове відкриття:
“Вот мы удивляемся, почему современные дети так рано приобретают всевозможные вредные привычки. А причина, оказывается, лежит на поверхности! Не надо далеко ходить: в учебнике по украинской литературе имеется пародия современного юмориста Евгения Дударя на «Красную шапочку». В его варианте героиня употребляет вино, курит и перебивает аппетит у Волка страшным перегаром. А еще забирает у несчастной бабушки пенсию и судя по всему «даже идет на мокрое дело…»

Отже усе “ на поверхности”. Три найбільші біди сьогодні в Україні: світова фінансова криза, російський газовий сморід і пародія Дударя на “Червону шапочку”...Яка нав”язує дітям “всевозможные вредные привычки”.

І “какая шумиха в прессе...КАКАЯ ШУМИХА”...
Слід відмітити, що “шумиха” “в прессе”, яка, в основному, проповідує “братолюбіє”. Де заголовки, чи окремі “братські” вислови кажуть самі за себе: “ П”яная красная шапочка у хохлов», «Для украинского «Минбыдлообразования» пьяная красная шапочка – это нормально», «Сказка написана еще й на мове.Что и сказать уровень интелекта, что автора, что минобразования”... І далі у цьому ж “братсько-інтелектуальному” дусі.

Великий Пушкін, у якого сучасним “інтелектуалам” варто було б дечого повчитися писав:”... и не оспаривай глупца”. Отже “оспаривать” нікого не будемо. Бо суть не в пародії на “Червону шапочку” і не в Дудареві. Хоча деяким інтернетдебілам варто було б підказати, що сатира малює не героїв, яких варто наслідувати. А, як вчили у “світлі совкові часи”- антиподів комуністичної моралі.” Отже, “героїв” яких треба осуджувати. До речі, цю пародію я написав ще тоді, у 1985 р. І ніхто мене не питав, чому Червона Шапочка співає блатненьку пісеньку російською? Не звинувачував у русофобії. Навпаки, казали, що в цьому -...“ нотки интернационализма”. І була вміщена “шапочка” в збірнику, який вийшов у ті роки в перекладі на російську в “Советском писателе”... І ніхто мені не ліпив, що вона розбещує дітей. Хоч такого рівня розбещеності, як сьогодні, світ ще тоді не знав. То ж “Смотри в корень,” як казав Козьма Прутков... А корінь-то географічно сягає туди, поза хутір Михайлівський, історично- до костей валуєвих і кагановичів, а політично - в сучасні імперські московські “сортири.”.. І до вирощених у тих “сортирах,” сучасних кагановичів в Україні. У часи “холодної війни” між СРСР та США совкова пропаганда активно засуджувала бактеріологічну війну “янкі” в Кореї. А деякі поети констатували, як американський імперіалізм “...самольотами в Корею закидає чумних бліх, наказавши Ріджуею зачислить до війська їх...”

Радянські “чумні лабораторії” також не дрімали. Вони виводили “ кузьку” духовної чуми. Це завдяки їхнім старанням маємо зараз в Україні стільки “професорів”,”докторів”, “академіків”, які сіють чуму розбрату, шматують нашу землю на “регіони”, баламутять людей страшилками про “нашествие галичан”, чи про “русскопринадлежность востока и юга»…Відробляючи “юдин гріш,” ця паразитарна твань готова пожертвувати навіть долею своїх дітей та онуків.

Чума найбільше активізується в часи перемін.Тоді послаблений імунітет.

Чумні блохи дуже чутливі до політичних вітрів...Їм здається навіть, що вони ті вітри міняють. Насправді ж вони - всього-навсього блохи. Паразити... Перенощики зарази...

Це з теорії чумознавства та блохознавства. Тепер з практики боротьби проти “шапочок”.Хоч,правду кажучи, “шапочка”- це маленька штучна кісточка, кинута в пащеки імперським щенюкам, аби тренувати їхні зуби та голосніше дзявкотіння. Насправді ж боротьба спрямована...Але давайте сконцентруємо увагу на “бесчестии” однієї “чесноти”. Яке виверг на свої шпальти постійнокип”ячий “вулкан” українофобської брудомазії. Не з метою “оспаривания глупца...” “Глупец “ і “подлец”- невиліковні.

“Ющенко создал в Украине квазигосударство тоталитарного аморализма, вполне достойное таких предшественников, как полпотовская Кампучия или Гаити времен правления семейства Дювалье…» -це пише “історик” з сімейства Табачників. Роздає “права”... любити й поважати “Екатерину Великую», благодаря которой сейчас в составе Украины находятся Новороссия и Крым, основаны Одесса, Николаев, Херсон, Днепропетровск…» І вчить , як поборювати “...тотальную националистическую пропаганду”...

Щодо “квазигосударства тоталитарного”..., то , видно, Ющенко ще не зовсім “создал”, якщо “п”ята колона в Україні веде себе так розперезано. Та й щось у квазівченого не зовсім лади з наукою та логікою. “Квазі” означає несправжній фальшивий... То виходить, несправжній, фальшивий, табачниківський тотальний аморалізм...Виходить, те, що насправді моральне - для квазіісторика - аморальне. Але, якщо квазіісторик упевнений, що вже таки “создал”, чого тобі, чоловіче, тут мучитися? Як казав один “глашатай свободи”: “Чемодан, вокзал, Москва”... Там не “полпотовская Кампучия”, а Путінські райські сади. Нема “ оголтелого национализма”, “ “дикого
 фашизма”, “ пещерной ксенофобии”... Там ніхто не натякає на “москальско-жидовскую мафію”.. . Нівкого, нівкого “в глубинах мозга” не “дремлет синдром варварства”...І основне там нема нашестя “галичан” і ненависних “оранжевих”... Самі тобі голубі... Не життя, а голуба мрія...
Але на біса ти там кому здався? Навіть. Якщо ти запопадливий “історик”. Читай Гітлера- розумій Путіна: провокатори потрібні імперіям в “зонах Жизненноважных интерессов”...

Квазіісторик прочитав Достоєвського. “Бесы”. І загорівся патріотичним поривом: звільнити Україну від тих, “...кем бесы все таки завладели»… (Припускаю, якби він ще й прочитав “Идиот”. Скільки з”явилося б поривів).

Та коли ти вже відчув себе “освободителем” від цих “бесов”, починай із себе... Але ж ні. Свого шкода. Вирішив вигнати їх із “ксенофоба” Вовкуна і “последователя геббельсовской педагогики” Вакарчука. Для яких “...главным критерием профессионализма» є “владение галичанским диалектом». Ось тут вишколений компілятор знайшов “... место и потрясающему воображение шедевру галичанского «юмориста», где Красная Шапочка курит, пьет, проводит ночь с волком…» Та не у цьому основна вада “бессмертного творения».А в тому, «что идя по лесу, девочка поет шансон на русском языке…Вот, дети, смотрите, до чего русский язык доводит…»

Я ж хочу сказати:Діти, дивіться до чого доводить “науковця” лінь, або ж тупість. Він моєї “Червоної Шапочки” не читав, або недорозумів. У пародії не написано “проводит ночь с волком”. У моїй казці Вовк служить, як “транспортний засіб”. І ні Вовк, ні я, ні Червона Шапочка не винні, що збочений читач, навіть з науковим ступенем, сприймає усе “в меру своей испорченности...” Та й немає там “мокрого дела”,як мариться “комсомолке”... Підневільно згадуєш істинно російське: “ Дуракам закон не писан, если писан, то не читан, если читан, то не понят, если понят, то не так...” Але у потрібній політичній ситуації, особливо перед виборами, принюхавшись до вигод і баришів, принауковий шулєр може використати будь-яку невинну деталь для “классовой борьбы» за повне корито. Завтра його від цього корита відженуть. І він буде “клеймить” тих, кого зараз так ревно “захищає.” І прославляти тих, кого сьогодні опльовує. Така порода...

Можна здогадатися, звідкіля у “вченого-бесоведа” так багато рис Іудушки Головльова, Чічікова і Собакевича. Чи не тому, що вивчаючи в школі сатиру Салтикова-Щедріна та Гоголя, він або недотумкав, що сатиричні персонажі змальовуються для того, аби застерегти читача таким не бути. Або ці риси настільки рідні його натурі, що він не мав сил і бажання їх позбутися...
То ж не дивуймося, що для хамовитих Собакевичів, які возсідають в парламенті держави Україна, жирують на праці українського народу, навіть української нації не існує.За їхніми “понятіями” в українську націю Ющенко “...хочет превратить неразрывно связанный с Россией украинский етнос”...
  До речі, у тому ж шкільному підручнику, поруч із “Червоною шапочкою” є невеличка баєчка у прозі “Слон і Мухи”. Де ось такі “вчені “ Мухи сидять на спині Слона, п”ють його кров і запевняють, що Слона взагалі нема...Чи не впізнає себе квазіісторик в одній із тих гидотних Мух? Але, щоб упізнати, треба також хоч трохи розуму й совісті мати. .. Звичайно, у демократичній державі навіть депутат має “ПРАВО НА БЕСЧЕСТИЕ”.Та за словами Конрада Лоренца, наведеними самим “бесоведом”: “Брезгливость к злому, безобразному - важнейшее условие сохранения homo sapiens, как вида”... Видно, що “вчений –історик” дуже прагне сягнути рівня цього “віда”...

 

То ж : “Дай, Боже, нашому теляті та вовка впіймати”...Може тоді брехогенної зачумленості в Україні поменшає...

Хутір, 17 лютого 2009 р.


ДО БАТЬКА

Молитва і сповідь

Отче наш праведний, Тарасе!

Наша славо і совісте наша!  

Уже вільноукраїнствуємо. Уже гопакуємо в незалежній державі. Бо вже "...од молдаванина до фіна", слава Богу, репнуло. Правда, фінові поталанило ще "на зарє". А от бідний молдаванин досі не може виборсатися з обіймів "освободітєля".  

Та й нам. Батьку, не легко. На шляхах довгої і тернистої історії ми розгубили лицарів. Натомість рабів наплодили. Що звикли скнидіти у запліснявілому імперському хліві. Відчувати на своїй шиї ярмо. Облизуватися, коли їм плюють у вічі. І цілувати руку, яка їм сучить дулю. Їх душить чисте повітря свободи. Вони знову прагнуть тухлятини московського кремля.  

Раб, Батьку, є раб. А маємо рабів усякого гатунку. Від академіка до свинопаса. І раб з головою академіка в сто разів рабіший, ніж раб з головою свинопаса. Бо раб-свинопас такого свинства не накоїть, як раб-академік.  

Та позоставимо. Батьку, рабів на осуд нащадкам їхнім.  
Кинемо оком на бунтарів наших. Вони у нас. Батьку, як багатократерні вулкани. Ніколи не знаєш, у який бік бабахне. А потім булькають самі у собі. У тому бульканні гублять енергію, силу. І, вибулькавшись, згасають.  

Отак, Батьку, гріхопадаємо потрохи. Ще й не встигнувши стати праведниками.  
Вряди-годи киваємо на якийсь, нібито небесний, святий народ. А правду в очі самі собі і тому народові сказати не сміємо.  

Що ти, народе, не такий уже й святий, і не такий небесний.  
Що ти виплоджуєш зі свого лона і отих поганців, які у найскрутнішу годину зрікаються тебе. Які готові будь-якому зайді продати свою шкіру, аби не називатися твоїм іменем. Які готові вивчити і мавп'ячу мову, аби не говорити твоєю. Які готові топтати твої святині, нищити твою історію, вбивати твою пам'ять, би не нагадувало їм, що вони ростуть із твого коріння.  

Сам нарікаєш їх манкуртами, безбатченками, безрідними іванами. Сам терпиш їх на своїй шкірі, годуєш і лелієш.  

Воювати найстрашнішого ворога не страшно. Страшно визволяти холуя. Який не хоче волі. Бо завтра він стане найзапеклішим твоїм ворогом. І, як проклятий Каїн, вдарить у спину.  

То коли ж ти, народе, стонадцять разів навчений отими каїнами, перестанеш бути таким довірливим і таким байдужим до своєї долі?!  

Молюся, Батьку, до Тебе. Молюся до Господа всемогутнього. Молюся до всіх природних і надприродних сил:  

Дайте моєму народові гордості і самоповаги!  
Бо поважати інших ми вміємо. Та так ревно і так запопадливо, що в тій запопадливості топимо свою честь і своє достоїнство.

Дайте кибети народу нашому відчути себе господарем у своїй господі! Бо отой вічний наймит, що живе у ньому, ще гірше споганить долю і навіки погубить волю.

Знизпошліть якогось убивчого фунгіциду на погань всяку, що обсіла нашу землю.  

На шашелів чиновних і причиновних, які сидять в адміністративних норах і точать усе, що потрапляє під 'їхні ненажерливі зуби.

На чужинецьку саранчу, яка " сидить на нашому дереві, об'їдає його і його ж поганить.

На отих "повзучих", які слюнявлять: "Пущай собі Ґаліція йде до Руминії, а ми рачки поповзьом на схід..."

Куди б вони не повзли.

Знизпошліть розуму дурням, які плачуть про обірвані контакти.

Знизпошліть контактів пришелепкуватим, що один на одному рвуть чуби за владу, за булаву, за релігію.  

Знизпошліть величезну ковбасу! Тому, хто постійно плаче за ковбасою. Та таку величезну, щоб почав їсти сьогодні, а закінчив аж у царстві небесному.  

Царство комунізму знизпошліть, тому, хто постійно за ним тужить. Але на окремо взятому острові. Огородженому колючим дротом. Щоб не потерпіло від "дурного вліянія запада".  

Знизпошліть цілющого прозрівального духу тим, хто його втратив. Прозріння тим, хто ще може прозріти.  

Громадянського позову тим, хто ще остаточно не оглух серцем.

Бо Україна, як обезчещена москалем покритка, зі своїм дитям та народом на своїй землі терпить голод і холод, наругу і кпини, а лицарі, які мусили б її рятувати, ніяк не домовляться, кому з них пищалі нести, а кому козацтво вести.

Знизпошли отче наш праведний Тарасе, на землю нашу многостраждальну достойних лицарів!

Знизпошли!

 


“РОЗБУДОВА ДЕРЖАВИ”, ШАРЛАТАНИ Й ПУТАНИ

Спроба сатиричного трактату

Не бійтеся ворога, який прагне завоювати
Вашу землю. Готуйтеся достойно її захис-
тити. Остерігайтеся “патріота” цієї землі, що
постійно прагне бути завойованим.
                                                З життєвого досвіду

1. До питання про питання

За часів совкової імперії актуальним був лозунг: “ Смерть міжнародному імперіалізмові!”

Конкретні комуно-кадебістські “гуманісти” таврували якийсь імперіалізм міжнародний. Ніби у світі існувала міжнародна імперія. І жорстоко загарбувала міжнародні народи. А благородні імпер-совки постійно ці народи “визволяли”.

Совкова імперія-визволителька тріснула. Розсипалася.Але...не здохла.
Відцентрова сила відкинула колишні “радянські республіки” від злоякісного центру. Та пагубні метастази зосталися. Як у самому “центрі”, так і в тих молодих державах, що ніби стали незалежними.. .

Про ці бацили українського суспільства, їх кровний зв”язок з амбітною імперською пухлиною вчорашнього центру, піде мова у цьому своєрідному трактаті.

2. Витоки


На водовороті історії, як і на звичайному
річковому водовороті, зверху плаває переважно
сміття.
                                                          Істина


“ Всеросійський Буратіно”, як ніжно називають сусіди Путіна, свого часу чаркуючи з Президентом США Бушем, черговий раз плюнув у наш город. Мовляв, Україна - не держава... І ніколи державою не була...
Достойний нащадок Валуєва, Сталіна та “Залізного Фелікса” ще раз довів, що в Росії “царі” міняються, а мізки ніби їм пересаджують від попереднього всеімперського трупа. Та й апетити в них ніби переповзають з утроби в утробу. Й совість у кожного з них атрофована...

Життєвий досвід показує, що з дурнем і підляком сперечатися не варто. Бо підляк для своєї “правоти” використає ще десятки інших підляків... І з білого зроблять чорне. А дурня ніколи нічим не переконаєш . Бо дурість, як і брехня, безмежна.

Та попри усе, є і с т и н а. Вона потрібна порядним і розумним. На усіх континентах, в усіх державах.

“ Між росіянами є найбільше таких, які мали- і ще мають- дуже примітивний підхід у стосунках з Україною...”- це слова англійського вченого Ланселота Лавтона. Сказані ще 1939 року, у Лондоні. На засіданні Близько і Середньо східного товариства. В промові “ Україна - найбільша проблема Європи”. До цієї праці ще повернемося. Не для того, аби просвіщати дурнів, чи закликати до чеснот підляків. А для того, щоб показати ще не збоченим українцям, звідкіля ростуть ноги наших бід, і до чого маємо прикласти рук. І таки добре прикласти...

“...Можна довести, що упродовж трьох окремих періодів Українська держава існувала,- стверджує Ланселот Лавтон.- Перший з них- від дев”ятого до тринадцятого століття. Упродовж цих понад триста років на території, знаній сьогодні, як Україна, існувала потужна й культурна держава, одна з найпередовіших у Європі. Держава під назвою Русь була Україною, а її столицею був Київ. Хоч її зв”язки з північчю були різні, росіяни говорять, що вона була тотожною з Росією, тобто з нацією, яка заіснувала кілька століть пізніше. Внаслідок цього вони присвоїли собі її територію, її народ, її героїв, її святих, її культуру і все її майно. А проте їх власний історик Ключевський признає, що населення тих двох районів “...складалося з двох окремих етнічних груп... Насправді , Московія була ученицею України
і завчила від неї все, що тільки знала. Але від хвилини анексії (Переяславської зради-Є.Д.) України і зміни своєї назви на “Росія”, вона навмисне намагалася спихати Україну на задній план і гальмувати її розвиток... Заборонено було вживання української мови в школах і в наукових та історичних працях. Не тільки все можливе було зроблено. Щоб витиснути й ліквідувати українську мову, але й знищити національну свідомість, що насамперед виявляється в мові...”

Та що там нащадкам Валуєвих до тверджень чужих, чи своїх істориків. А чи до істини. В них логіка імперського хама: “ Не было , нет и быть не может…» Не було - значить, ніхто нічого не крав. Нема- значить, нема з ким рахуватися. А бути не може – бо ми цього не хочемо... “Демократизацією” хохлів доросійщимо. Інформагресією мізки їм перекрутимо, іуд за іудин гріш купимо. Світові начіпляємо на вуха локшини про “насильственную украинизацию”, “разгул национализма”... А не буде в Україні свідомого українця – не буде й держави Україна...Будуть регіони “Русского государства”... Того “государства”, яке з часу свого заснування у сто тридцять шість разів збільшило території за рахунок територій інших народів...

Отже- “каким он был, таким остался»… Бо хоч форма його, нашого “старшого родича”, трохи приєвропеїлася, нутро його зосталося ще дрімучо диким... А нещодавні події на Кавказі довели, що й - жадним чужої крові і чужих територій...

Та повернемося у свій город...Поглянемо на свій народ.

Є у ньому така “прослойка”, як “п”ята колона”.

“П”ята колона”, мабуть, є у кожній державі. Так побудований світ. Можливо, й так побудований Усесвіт. Може й там, точиться постійна боротьба , то за якесь “двуязичіє”, то за “ісконно”...чийсь Севастополь, Тузлу, чи інший клаптик ... Може й там якимось істотам постійно не вистачає “жізнєнно-важних тєрріторій”... Може й там є такі, що скрізь мають свої “інтєрєси”, скрізь хочуть верховодити... Тому й скрізь розводять паразитів – п”ятиколонників...

Але кожна держава - це сад. Великий суспільний сад. У першу чергу про нього мають дбати ті, кому цей сад належить. Наш, український сад, на прекрасній, Богом даній українській землі, під лагідним українським небом, належить нам у к р а ї н ц я м. Це за Господніми веліннями, за законами цивілізації. Але...за дикунськими законами у кожен сад може залізти будь-який троглодит, будь-чия свиня, чи інша худобина- напастися, попідривати коріння, поламати гілля, напаскудити...

Теоретично кожна свиня є свиня. Практично - кожна свиня прив”язана до конкретного господаря і до конкретного свинства.

Давайте детальніше проаналізуємо, хто підриває коріння нашого саду.

Хто і як у ньому господарює...


3. К о р і н н я  і  н а с і н н я.

У світі зараз - пандемія свинячого грипу. В Україні - епідемія свинячого патріотизму. Хвороба ця дуже важка. І спадкова. У початковій стадії перший симптом- нестримна тяга до корита. В процесі коритного періоду відбувається мутація організму. Міняється група крові – будь-яка з чотирьох груп крові, що властиві нормальній людині, перетворюються на на “ п”яту РБ.” Кров раба. Спочатку- це раб корита. Ніби звичайний обиватель. Такий собі пристосовницький хрунь. Який на потребу чинити якусь громадську працю, питає: “Чому я, а не хтось ?” А при розподілі якоїсь вигоди обурюється: “Чому хтось, а не я?”.. У процесі мутації звичайний хрунь перетворюється в агресивного безпардонного наглого хряка. Який своїм довгим рилом перепаскуджує пласти людського духовного довкілля. А у третій, кінцевій стадії, набуває подоби та властивості вовкулаки... І, керований чорними силами, нищить самих людей... Людей того роду, що нагадують йому період, у якому він також ще був людиною...

Хвороба ця найстрашніша у третій стадії. Тоді вона передається у спадок. Нащадкам. Саме через рабську кров. Гнилу і заразну. Прокляту кров.

Кілька століть бездержавності, окупації наших земель то тим, то іншим “визволителем,” зробили свою чорну справу. Рабів наплодилося. Кожен окупант проводив селекцію. Кожна окупаційна чума викошувала лицарів, сприяла розплодженню рабської продажної твані. Що повзала перед окупантами на череві, вислужувалася, прислуговувала, допомагала і фізично, і духовно нищити свій же люд... Тепер же, коли ми ніби вирвалися на волю, останній, найтриваліший, і найпідступніший окупант нашої землі, який кров”ю нашого народу на його спині виписував свою загарбницьку історію, репетує: “Нєльзя мєнять історию!..” І ота, відселекціована ним, рабська твань, що пішла ніби й від українського коріння, репетує йому в унісон. Характерно, що раб не має іншої ідеології, окрім холуйської, хамської. “Раб, у которого слюньки текут, когда он восхваляет свое рабское положение, есть холуй хам...” ( В. Лєнін). Отже, українські скоробагатьки, а
люмпен-пролетарі розумом і совістю, які ніяк не можуть розпрощатися із “братською” удавкою на шиї, такі ж холуї і хами, як і “вічні пролетарі” – комуністи...


4.Солодкий дурман чортополоху і гіркі реалії

Біда від раба не лише в тому, що він сам раб. Що гнила рабська кров продовжує наплоджувати нові покоління рабів. Біда в тому, що він є перенощиком гидотного “зловонія” брехні і наклепів, які народжуються у спецлабораторіях реального,чи потенційного окупанта. Отже, за теорією і історією цього ж окупанта - він чужий “лазутчик” у своїй державі, “враг народа” серед свого народу. Прислухайтеся уважно до тих, хто постійно, чи методично мусує тему “раскола Украины на запад и восток”. Пригляньтеся до облич депутатів Верховної Ради ніби й незалежної України, які при слові “Галичина” чорніють від ненависті. Губи у них, як у Гітлера, перекошують спазми. Замість приймати державотворчі закони, вони вправляються у тавруванні “украінского фашізма”, “націоналізма”, “бендєровщини”... Задумайтеся, чому депутат Верховної Ради ніби й незалежної держави Україна, голова якоїсь там тимчасової комісії, звітує перед Держдумою держави Росія про виконану ним роботу?..Чого ті ж депутати приймають постанови про святкування ювілеїв комсомолу, стахановщини? Чому місцеві чинодрали, матюковських зразків безкарно проводять “свята” наруги над нашою історією?..
Ви чекаєте від них розбудови незалежної України?

Якось, на черговому засіданні Верховної Ради , пролунало чергове рабське “шоу” одного депутата-регіонала від Криму. Він продемонстрував свою “ерудицію” тим, що “прочітал кніжку, ізданную в Росії, в которой ідет рєчь о том, что нє русскіеє дєлалі голодомор в Украіне, а самі украінци”... Мовляв, ось кому треба вірити, а не “галіційскім націоналістічєскім історікам, “ які стараються розсварити “два братскіх народа”...

Риторика кожного раба завжди кардинально полярна. Коли він згадує свого хазяїна, --захлинається від клятв у відданості йому. То клянеться у “братстві” із ним, то закликає усіх повертатися до нього “ліцом”... Хазяїн постійно “задом”, а раб безупинно “ліцом”...

Коли ж раб говорить про те, що не подобається хазяїнові, він перетворюється на оскаженілого собаку...

Отже, очевидно саме тому, при згадці оратором Галичини, в нього почався синдром шакалячого сказу, наступили уявні галюцинації і він безцеремонно брехав. І про істориків –галичан, і про українських істориків взагалі.

Але... народи голодомору не робили. Робили партійні і державні чиновники. З Москви командували, в Києві команди виконували. А гвардія “сволочі” на місцях, тієї холуйської, рабської крові, пила кров з народу і брала “зустрічні плани”... Тепер їхні нащадки, прикриваючись мандатами депутатів Верховної Ради України і недоторканністю, допомагають Москві витолочити духовну ниву України, організувати мовний голодомор, посіяти зневіру у самих себе, недовіру до тих, хто ще зберіг українську душу...
Лякають обивателя “украінскім націоналізмом” не відаючи його суті, і “ураінскім фашізмом”, якого по суті не було і нема.

Виникає питання: для чого отакі публічні шоу-брехи? Звісно, не лише для того, аби баламутити свідомість простолюдина заяложеними лякалками,
знятими із запліснявілих полиць кадебістських арсеналів компри. Хоч ця брудна складова диверсійного процесу грає не останню роль в отруєнні людської свідомості. Але український холуй московського сатрапа активно включився у процес вибілювання історії “Вєлікого Отєчєства”...Бо ж Гітлерівський фашизм мав коріння у “землях русскіх”... Братання комунізму з фашизмом починалося ще “на зарє”... На “Русско-балтийском заводе» у Філях робили “Юнкерси”, які потім бомбили й міста України. Авіаційна школа у Ліпецьку готувала німецьких льотчиків, які в роки Другої світової війни складали ядро “люфтваффе”. У Казані була організована бронетанкова школа рейхсвера, законспірована під “Об”єкт Кама”. На початку тридцятих очолював школу полковник Й. Харпе . ( у 1945 р.—генерал –полковник вермахту)... Була організована школа хімічної війни – законспірована під “об”єкт Томка”. Керував цим “підприємством” доктор Людвіг фон Зіхерер. Тут проходили вишкіл по підвищенню кваліфікації німецькі лікарі, біологи-токсикологи, хіміки, піротехніки, метеорологи,артилеристи. Вони визначали ефективність отруйних речовин в різних умовах. Отже газові камери Освєнціма, Дахау, інших фашистських концтаборів, які винищили сотні тисяч людей з усієї Європи, також беруть початок з Радянського Союзу... До речі, ці факти подають не “галічанскіє”, а російські вчені. Прочитати б холуям нашим хоча книжку науковця з Ермітажу Юлії Кантор: “ЗАКЛЯТАЯ ДРУЖБА”—секретное сотрудничество СССР и Германии”...

І чи не для того, аби відвернути увагу наївного обивателя від сучасних фашистських методів нашого сусіда, репетують про фашизм у Грузії, в Україні?...Чи не для того, після відвідування Путіним Німеччини і
вручення йому там якогось ордена( мабуть, за шпигунську діяльність?) знову підняли справу ніби-то охоронця концтабору Дем”янюка? Якого свого часу Ізраїльський суд оправдав...

Здавалося б чого, “грязь Москви” так активізувалася в Україні? Назрівають вибори Президента? Ющенка, не угодного Москві, не вдалося знищити фізично. То роками, брудними язиками й руками, намагаються
нейтралізувати його морально. Авось вдасться обкрутити наївного довірливого українця про третє пришестя “сильної руки” того, хто ще вчора безпомічно падав від гнилого яйця? Або ж “поставити на престол” новоспечену “Мнішек”...

Трохи так, але й далеко не тільки так.

При президентові Росії створена “Комиссия по противодействию попыткам фальсификации истории в ущерб интересам России”.... Комісія ще не дуже розкомісіювалася, а українські холуї вже раді старатися... Їм би, окрім прочитаної однієї книжки, прочитати ще хоча б статтю сучасного відомого російського історика Юрія Афанасьєва: “ Я хотел бы увидеть Россию расколдованой”...

В розділі “Нацизм в борьбе с нацизмом“ історик пише: “Наша власть обретает новое качество – русский нацизм на основе своеобразия русской власти, этатизма и державности. А тепер – самое главное: обретает его не на основе своеобразия как такового, а на основе таких трех китов нашей русскости в трактовке именно путинистов. Пред’явить самим себе и всему миру русское сообщество и нашу территорию как особую священную реальность – “ мировую душу “, а государственную власть как “ душу России”, позиционировать себя на основе такого своеобразия в качестве субьекта глобального сообщества и претендовать на особую в нем роль –
все это требует, конечно, и соответствующего исторического обоснования”...

У тій же статті в розділі “Единственно верна фальсификация” історик продовжує: “Смысл всех более или менее значимых событий и явлений в нашей истории -- идет ли речь о Киевской Руси или о Великой Отечественной войне, --принципиально искажен. Еще один, важнейший пример – как раз из Второй мировой войны. Многие так и не постигли смысла ни ее причин и начала, ни ее окончания и итогов. Советский Союз вступил в нее 17 сентября 1939 года на стороне Гитлера. И Советский Союз воевал на стороне нацистской германии до 22 июня 1941 года, потому она и Великая Отечественная, а не Вторая мировая. А окончание войны? Все усвоили, что мы освободили Родину, но за пределами сознания остается, что результатом войны стали раздел мира на зоны влияния и порабощение Советским Союзом половины Европы. Все знают, что для советских людей война закончилась освобождением, триумфом, Великой Победой, но многим все еще трудно осознать, что она закончилась и еще большим ужесточением сталинизма, и еще большим закрепощением все тех же самих советских людей.

Думская инициатива о создании трибунала “по борьбе с нацистами” направлена как раз на то, чтобы подобный “негатив” о войне не сделался достоянием массового сознания”...

Це пише відомий російський історик, доктор історичний наук професор, засновник Російського державного гуманітарного університету, а не “галіцкій історік”...Пише для того, аби люди читали, прозрівали, розумнішали. Йому болить майбутнє Росії, як українцеві болить майбутнє України. У к р а ї н ц е в і, а не прислузі чужих “сортіров”, рабові чужинецького посіпаки... Чи нащадкові насланого до нас інородного сатрапа. Бо “...Сталин кроил карту страны в расчете на то, что если где-то появится враг, его можно будет убить изнутри...” Тому у республіки “...приезжали специалисты «из центра»; русских оказывалось в некоторых союзных республиках до 50%… Такую силу всегда можно использовать: если что-то случится, мы убьем врага первобытным способом—расчленим, растащим его по кускам. Вот вам и Абхазия с Осетией-- Грузию уже расчленили. То же самое -- «в газовой войне» с Киевом: если овладеть системой газопроводов и прочей ее инфраструктурой, не будет Украины…»

Отже не дивно, що « …Все нынешнее «исторические» указы и проекты власти для того, чтобы нашу принципиально фальсифицированную историю сохранить именно в том искаженном виде, в котором она сейчас жива в сознании российского большинства..»

Це пише чесний російський історик. Але дивно, що “проекти” цієї, сучасної російської влади пропагують і впроваджують у життя деякі “розбудовники” Української держави, чи не в усіх гілках влади... Отже на владних деревах нашого державного саду завелася пагубна омела.Робіть висновки, “садоводи “! Поки вам не прислали на “освободітєльних” танках “спеціалістов” із Москви . Прикриваючись “ жізнєнно-важнимі інтєресамі Росії, “ вони витолочать український сад остаточно... Роби висновки і ти, громадянине незалежно- ще дуже залежної України. Якщо хочеш жити вільною, шанованою людиною у вільній і шанованій світом державі, а не вічним асенізатором на смітнику знахабнілого імперського сусідського сатрапа...

Роби висновки й ти, розбурханий кризою Старий і Новий Світе..І ти, Великий Світе Східний.. “Україна – найбільша проблема Європи”. Це було не лише у 1939 році. У 1919-му ви нас не чули. У 1939 забули... Потім тремтіли від хвилювань, спостерігаючи, як “Уганда з атомною бомбою” (так називали СРСР) розповзається світом... Сьогодні Україна --найбільша проблема цивілізованого світу... З неї може розпочатися Велике Відродження. З неї може початися остаточний занепад. Кількасотлітнє ярмо продукувало не лише раба і холуя. Воно вчило виживати, боротися. Виховувало Лицаря, який ніколи не підкориться насильству. Але закони світової цивілізації дуже хиткі і не прогнозовані.

Один необережний порух в одній “точці” може викликати ланцюгову реакцію по усій земній кульці. Тим більше, коли ( хай вибачить мені Уганда справжня) умовна “Уганда” зосталася ще на старому рівні. Лише з новою бомбою. І з новими амбіціями своїх “національних інтєрєсов” на чужих територіях...

Замість постскриптуму

Україні не потрібні якісь виняткові стосунки із будь-якими державами. Україні не потрібні особливі стосунки і з Росією. “Братерство” вже було. Чотириста років. Нам потрібні звичайні, добросусідські взаємини. Якщо “ліцом”, то до “ліца”, а не до “заду”. Хоча б такі сусідські стосунки, як у Росії з Фінляндією...Але для цього, очевидно, уздовж наших спільних кордонів треба створити своєрідну лінію Маннергейма. На той час, поки з багатьох керівних голів нашого сусіда не вивітриться імперський чад...

Щодо своїх прислужників чужого сатрапа, то настав час робити велику люстрацію і... своєрідну маленьку “кастрацію.” Аби не плюгавили майбутнього роду нашого народу...

19 червня 2009 р.
Хутір

 

 

ГУЛЛІВЕРИ І ЛІЛІПУТИ

          Гулліверами народжуються. Всі.

         Ліліпутами стають. Не всі.

                 З філософських роздумів Вані Молдавана.

Люди народжуються людьми. А стають?..

Придивіться одне до одного. Загляньте одне одному в очі.

Бог дав людині лице, щоб воно відображало її душу.

Чорт спокушає людську душу, щоб лице людини уподібнювалося до його пики.

Від твого лиця залежить твоє здоров’я. Посміхнешся ти — посміхнуться тобі. Або ж... Пророхкають:

— Чйо шкіриш кусачки?

— Бо я знаю те, чого не знаєш ти.

— Чо-чо ти знаєш?

— Що сміх — це здоров’я.

«Сміх — це людина, — сказав великий письменник. — Скотина не сміється...»

І починають з’ясовувати людино-скотячі стосунки. Після яких людина робить висновок:

Не посміхатися дурневі. Бо він тебе не зрозуміє.

Не посміхатися начальникові. Бо він зрозуміє не так.

Не посміхатися мертвому. Бо тебе не зрозуміють інші.

Хто втратив душу, тому посмішка не потрібна.

Посмішка — імпульс. Душі. Здорова душа посилає здоровий імпульс. Іншій душі. Щоб її опромінити. Зогріти. Воскресити.

Але хто втрачає душу, у того твердіє лоб. У голові — броня, її не пробиває найпотужніший імпульс.

Стоять два унікуми. Один з-під Броварів, другий — з-під Глевахи. Стоять у серці України, на Хрещатику. І галасливо, демонстративно глаголять чужою мовою:

— Я биль вчера у тєбья...

— А меня вчера нєбильо...

(Господи! Яке плюгаве і гидке видовище!..)

Підійшла до них людина:

— Хлопці! А вас взагалі немає... Стоять оце два манекени... Опудала два... Що відірвалися від рідного коріння...

— А в чом дєльо?

— У гольовє, хлопці. У гольовє...

Імпульс броню не пробив. Душі не торкнувся. А може, її там уже й немає. Може, вона уже протрухлявіла, зогнила...

Ще плюгавіше явище.

«Надодний обданєц з шахтадского дегігона». На політичному олімпі України. За парламентською трибуною. Суперплаский бичачий лоб. Суперчервоні бичачі очі. Замість душі — марксистсько-ленінські випари. І шипить ця каламуть з «ротового отверстия» «обданца». І псує чисте повітря у верховній державній залі. В усій Державі.

Тут уже не вилікує найпотужніший імпульс. Тут уже не проб’є й шахтарський вибійний молоток.
Але сидить за керівним «пультом» керівний головний «диспетчер». Йому б поворухнути вказівним пальчиком. Перекрити отой брудоносний «кранчик». Вистачає у нього влади. Вистачає розуму. Навіть гумору вистачає. А рішучості... Бо є власношкірий розрахунок. Душа «диспетчера» живиться отими випарами. І двоїться. Правою рукою Конституцію Держави приймає. Лівою — її порушує.

Ліліпути Верховної Ради не прийняли присяги. Не визнають державу Україну державою, тайно і явно воюють проти неї. Але в державних чиновниках ходять, державні гроші беруть, у державних квартирах розкошують, на державних машинах катаються. Від них чекати іншого нелогічно. Людина, яка втратила національну душу, втрачає людську совість і людську подобу.

Та є Конституція України. Найвищий Закон. Є ті, хто будь-яких порушників закону мав би поставити на місце. Мовляв, братва, якщо вам з нами не по дорозі, злазьте з нашого державного воза — і на всі чотири сторони.

Проте ніхто нікого на місце не ставить. Чи не тому, що й самі сидять не на своїх місцях?
А де ж ті, хто ще не загубив своєї душі? Хто ще не змалів нею? Хто ще не осквернив її чистоти?
Може, й вони вже пригрілися, придрімали у затишку за-владдя? Може, вже й їхні душі бояться втратити тепле гніздечко? Вилетіти на потоки стрімкого вітру? Може, й вони помаленьку стають ліліпутами?..

Людина народжується маленькою тілом і великою душею. Чистою душею. Доброю душею. Запрограмованою допомогти людині стати будівничим, а не руйнатором. Добротворцем, а не злочинцем.

Тіло людини росте. А душа... часто маліє. Якщо її торкнулася облуда. Якщо її заразили бацилою заздрощів. Чорної злоби і ненависті. Бацилою байдужості і лінивства.

Придивімося одне до одного. Загляньмо одне одному в очі... Задумаймось на хвилину, Не даймо маліти своїй душі. Не руйнуймо душі іншого. Оберігаймо велику і чисту душу свого народу. То ніколи не змаліємо. Не зліліпутимося.