Зміст статті
Гумор і сатира
ЗВІДКИ ГРОШІ?
Пита студент у студента:
— Звідки в тебе гроші?
У театри часто водиш
Дівчину хорошу,
У кіно буваєш з нею,
Ходите й на танці...
— Дуже просто: вечеряю
Я щодня уранці.
— А в обід? Не обминаєш
До їдальні ж двері?
— Де ж ти бачив, щоб обідав
Хтось після вечері?
— Значить, ввечері «рубаєш»
Добре наостанці?
— Хто ж вечеряє два рази?
Вечеряв же вранці!
НЕ РОЗГУБИВСЯ
На екзамені професор
Зупиня студента,
Що строчив про хімпроцеси,
Наче з кулемета:
— Припустімо, по білету
Ви усе сказали.
Не могли б ви розсекретить
Нам формулу сала? —
У студента й пісдя того
Оптимізм не щез:
— Вам, професоре, якого:
З шкіркою чи без?
ХТО ЯК УЧИВСЯ
І ЧОГО ДОБИВСЯ
Однокласники колишні
Через двадцять літ ділились
Тим, як вчилися у школі
І чого в житті добились.
Ось яка була картина.
Той, хто вчився на «трійчину»,
Нині мав посаду гарну,
Дачу та автомашину.
Хто ж «п'ятірки» мав, «четвірки»,
Ті (показували факти)
Нині мають окуляри,
Ранні лисини, інфаркти.
ПОРАДИ САТИРИКА
СТЕПАНА ОЛІЙНИКА
Приїжджав Степан Олійник —
Видатний поет — не раз
Придивитись, як працює,
Як всміхається Донбас.
І в один з його приїздів
(Пам'ятаю все й тепер)
З ним наважився я стрітись —
Молоденький інженер.
Про сатиру розмовляли
І про єдність слів і справ.
Врешті-решт на суд поету
Кілька віршів я подав.
Прочитавши їх уважно,
Дав пораду він за мить:
— А ви спробуйте у «Перець»
Ваші вірші надішліть.
— Посилав уже у «Перець», —
Відказав я спроквола. —
Їх «не схвалено до друку» —
Звідти відповідь прийшла.
— Ну то й що? — поетів усміх
Не виказував хули. —
Так пишіть, аби до друку
Вірші схвалені були!
У сатиру — більше сміху:
Лиш посилить її сміх.
Тем шукайте гострих, свіжих
І цікавих для усіх.
Та вивчайте мову, слово—
Ґрунт для творчості вони,
І пильнуйте, щоб словесні
Не з'являлись бур'яни.
Ну, а в «Перець» вдруге й втретє
Треба твори подавать.
Жанр веселий в нас, та в ньому
Слід серйозно працювать!
КИМ МОЖНА СТАТИ
(Жарт)
Запитав школяр-онук
Діда — доктора наук:
— Можу доктором я стати?
— Звісно, можеш, мій кирпатий, —
Відповів онуку дід. —
Після школи тільки слід
Інститут іще скінчити,
Дисертацію зробити.
— І тоді вже можу стати?
— Ну, спочатку кандидатом.
В доктори аби пробитись,
Ще потрібно потрудитись.
— Як хотів би, — внук спитав, —
Й академіком я б став?
— Ні, внучаточко моє,
В нього власні внуки є.
КОЛИ МЕДИКИ БЕЗСИЛІ
Знаний лікар журналісту
Так розповідає:
— Чого тільки в медицині
Часом не буває!
Ось із практики своєї
Наведу вам приклад.
Рік тому у мене з хворим
Вийшла справа прикра:
Я лікую, йому ж гірше
Стає день при днині,
І ногою однією
Він вже в домовині.
І оскільки бідоласі
Не уникнуть смерті,
Виписав його з лікарні —
Тихо вдома вмерти...
А оце його недавно
Стріти довелося.
Просто жах якийсь: той хворий
Не помер і досі!
— Що ж тут дивного? — промовив
Журналіст по хвилі. —
Якщо хворий хоче жити —
Медики безсилі!
ПРО БАРАНІВ
За селом у лісосмузі
Парубки сиділи:
Дещо собі випивали,
Дещо собі їли.
І коли угамували
Голод свій і «спрагу»,
Потягнуло звеселілих
Хлопців на розвагу.
А тут саме йшла отара,
І баран одбився
Й наче на нові ворота
На гуляк дивився.
Товстопузий Стах для сміху
Миттю, без розкачки,
До рогатого заброди
Мовчки рушив рачки.
І коли підліз до нього, —
Буцнув, гучно бекнув.
А баран в одвіт щосили
В лоба Стаха бехнув.
Від удару Стах звалився
І заплющив очі.
А дружки у лісосмузі
Голосно регочуть:
— Ану, Стаху, не піддайся!
— Взять себе у руки!
— Стукни його межи роги,
Щоб не встав, тварюка!.. —
Стах же повз до лісосмуги,
Витівці не радий,
А рогатий переможець
Піддавав іззаду.
І сміялись навіть вівці,
Аж ішла луна,
Із тупого побитого
Стаха-барана.