ШАПОШНИК Микола

 

Коротка біографія 

Народився в селі Леськи, що поблизу Черкас. 

Батько Данило з цієї події був добряче захмелений і, коли пішов реєструвати мене через півтора тижні, не міг згадати, якого дня це відбулося.

- Чи в середу, чи в четвер...

Записали: у середу. Мати, побачивши посвідчення про народження, аж ойкнула:

- Та він же четверговий!

- Та вже як записав, так і буде. Хай росте! — почухав батько потилицю.

Підростати став, а гуляти ні з ким. Дівчатка — чи в школу, вчитися, чи в колгосп, працювати, а я — у дитячий садочок. У неділю бавився наодинці. І чим, ви думаєте? Жабами! Ловив їх жменькою, копав у землі хатки, застеляв
зеленою травою і поселяв, щоб жили. Вранці — до них, а жаб — жодної! Розбіглися. Знову доводилося ловити.

Усе своє дитинство, та й потім, я дуже любив свою бабусю — порадницю й утішницю. Вона мені заміняла і батька, і матір. Від великої любові я їй і руки, й ноги обціловував. Земля їй пухом!

До школи пішов у сорок першому. У класі був найменшим. Ледь одноліткам до грудей сягав. Але зобидити себе не дозволяв нікому.
Вчителька дала мені «Кобзар» Шевченка:

- Вчися, дитино.

Я прочитав раз, удруге. Захотілося ще щось читати. А де взяти книжку? Бібліотеки не було. Спалили поліцаї. Став напитувати в людей. Ходив і просив. Пас корів і читав.

А до пера потягнувся, коли служив у війську. Написав кілька веселих новел. Ще писав, коли навчався в Одеському училищі культури. У місті Ватутіному, на Звенигородщині, де працював режисером драматичного колективу, написав і поставив трагедію «Горе матері».

Автор багатьох гумористичних книжок. Лауреат літературних премій ім. Степана Руданського та ім. Петра Сагайдачного. Заслужений працівник культури України.

Помер Микола Данилович Шапошник 9 лютого 2009 року. 


Заповіт

Помирає Сава Кикоть.
Остання хвилина.
Став він лікаря благати,
Як мала дитина.
— Напишіть мені в діагноз,
Як на той світ піду,
Що помер я від зарази, —
Від страшного СНІДу.
— О, Господи, та навіщо, —
Пита лікар Саву, —
Щоб про вас пішла по світу
Така лиха слава?
— То нічого, — шепче Сава —
Нехай знають люди...
Зате ніхто мою жінку
Чіпати не буде.


ПЕРЕВІРКА СМІЛИВОСТІ

В парку в дурня друзі грали, 
Їли свіжі сливи.
— Правда, Петре, чи то брехні, 
Те, що ти сміливий?
Петро підняв кулак вгору, 
Стиснув міцно пальці:
— Що казати? Траплялося! 
Бував у бувальцях!
У страшенні колотнечі 
Доля закидала. 
Міг пропасти, та сміливість 
Завжди виручала.
— Якщо так, то дуже добре. 
Хотів би повірить.
— Сумнів маєш в моїм слові? 
Можеш перевірить!
— Що ж, я згоден!
Сходи, Петре, до жінки моєї,
Скажи, що йду до буфета.
Візьми ключ у неї.
Скажи, хай не запирає
Веранду і ґанок.
А ще скажи, що додому
Повернусь під ранок.


СОЛОВ’Ї

Йде із ринку мати в хату:
— Хто ревів, як бугаї?
— Це співали ми із татом.
— Ах, мої ж ви солов’ї!


Якраз така

Кум Руслан куму Надійку
Запросив до хати,
Давай її перцівкою
Ніжно пригощати:
— Дай вам, Боже, кумасенько!
Ох і добра клята!
Непомітно укутали
По чарчині п'ятій.
Після шостої Надійка
Кумові сказала:
— Більш не треба частувати.
Все. Я зав'язала.
— Це ж чому, — Руслан питає, — 
Більше вам не лити?
І чому це ви, кумасю,
Не будете пити?
Очі в куми сині-сині,
Як в раннього неба:
— Бо я, куме, якраз така.
Як вам зараз треба!


ДОМОВИЛАСЬ

Руслан дуже занедужав.
Пожовтів, як диня.
Біля нього упадає
Його господиня.
То ж і каже він дружині:
— Не вбивайся, мила.
Як помру, то вийди заміж
За Сірка Данила.
Він людина чесна, справна.
Вміє працювати.
Тебе, коли постарієш,
Буде доглядати...
В жінки усмішка на личку, 
Очі, ніби зорі.
— Яз ним про все домовилась, 
Коли ти захворів.


НЕ ЗНАЮ

Жінка їде в автобусі, 
В руках хлопчик бравий. 
Дідусь тихо: — Певно, в нього 
Батько кучерявий? 
Жіночка прошепотіла 
Дідові на вухо:
— Я не знаю. Він голову 
Прикрив капелюхом.


ПОМИЛКА

Анжела йшла до праці,
ніби панна.
Назустріч із приймальні
пруть дивана.
Анжела до директора в скорботі:
— Ви що, мене звільняєте з роботи?


АНЕКДОТ

Іде дід із магазину.
Онук підбігає.
— А я, діду, анекдотик 
Дуже смішний знаю.
— То розкажи, — дідусь каже, — 
Якщо веселенький.
— Е, не можу, — малюк тихо, — 
Бо я ще маленький.


ЯКА ОСВІТА

Вже сім років байдикує 
Гнат Кравчук на світі. 
Жаліється: — Нема праці 
По моїй освіті!
— А яка ж освіта в тебе? — 
запитали в Гната.
Той відповів гордовито:
— Вища! Непочата!


ДЕ СЛУЖИТИ

Залишивши близьких-рідних,
Далеко від дому,
Зібралися юні хлопці
В пункті призовному.
Один із них розказує
Всім про свою мрію:
— На морфлоті послужити 
Маю я надію.
Його друг сказав скептично:
— Про це слід забути. 
Будеш в війську прикордоннім 
Службу всю тягнути.
— Чому саме в прикордоннім? 
Сила в мене гожа!
— Бо у тебе головешка 
На пеньок похожа.

Диван і совість

В коридорі шум і галас.
Мугиряк чотири
Диван імпортний красивий
Виносять з квартири.
Усим ділом заправляє 
Молодичка Ната.
Браве личко біле-біле,
Мов із хреста знята.
Вийшла Інночка-сусідка
І давай питати.
— Ти навіщо диван класний 
Випираєш з хати?
— Бо не можу! — Ната каже, —
Щодня очі коле.
Я на ньому не один раз
Зрадила Миколі.
— Не бери дурне на серце,
А важке на плечі,
Бо наївні, — Інна мовить, —
Усі твої речі.
Святих жінок не буває,
Слід тобі це знати.
Та не спішить із нас жодна
Гріхи продавати.
Якби спогадом про грішне
Речі лоб кололи,
То давно в моїй квартирі
Були б стіни голі.
Все б винесла і спродала
З своєї оселі.
Тільки абажур із ситцю
Лишився б на стелі.


Що думає

У спекотну літню днину
Парубок Микола
Рішив в річці біля лісу
Викупатись голий.
Зняв усе. Пірнув поглибше
В ніжну прохолоду.
Як наплававсь, ліг спочити
На прозору воду.
По часині рішив плинуть
Де пісок, до гаю.
Зирк, а там, де його одяг,
Дівчат ціла зграя.
Все в Миколи задубіло.
Де нахабства взяти,
Бо ж нема чим грішне тіло
Від дівчат сховати.
Набрав якпобільш повітря
І давай пірнати.
Щось на дні у мулі й глеї
Пальцями шукати.
І надибав (є ще щастя)
На старе корито.
Тепер є чим мужський сором
Від дівчат прикрити.
Так і вчинив... Берег. Діва
«Логіку» читає.
— Що я думаю? — Микола
Усерйоз питає. Покотилась та від сміху
І відповідає:
— Є, гадаєш, дно в корита,
А його немає.


Дослідження

Інститут «Громадська думка»,
Сюди йде юнак.
Стрів директора на східцях
І промовив так:
— Результати дослідження
Між двох тисяч дам,
Що щоденно і дбайливо
Я проводив сам,
Дозволяють заявити,
Я цей факт довів,
Що красунь процентів двадцять
Ходять без трусів.
Відповів директор хлопцю:
— Ви статистик, знать, 
Узагальнення ці ваші
Слід надрукувать.
Де ж вели ви дослідження? 
У якім краю?
— Я в жіночім магазині
Взуття продаю.


Куди поїхати

— Де з сім'єю спочивав ти
Минулого року?
— Та, як завше. В Сочі їздив.
Хай би їм морока!
— Ну і як?
— Злодюги кляті,
Щоб добра не мали!
До останньої копійки
Мене обікрали.
Сина мого так побили
Якісь рекетири,
Що із синців не вилазив
Тижнів зо чотири.
Залило мені це місто
Вщерть за шкірку сала...
На додачу дочку й жінку
В парку зґвалтували.
— І де хочеш цього року
Ти відпочивати?
— Ой, не знаю, товаришу,
Що тобі й казати.
Я і син волієм в Ялту,
Пірнуть в теплі ночі.
А дочка і жінка — криком:
«Хочемо у Сочі!»

 

Видатну пісню Миколи Шапошника "Хай цвіте червона калина" 

слухайте на сайті: 

http://kozak.ucoz.ua/index/0-2