КАЖУТЬ ЛЮДИ, КАЖУТЬ...

ХІПІ МИМОВОЛІ

Якось в місто із села
Бабця завітала
І в патлатого «орла»
Чемно запитала:
— Синку! Вибач і прости,
На Хрещатик як пройти?
Тутки хідників ген-ген,
Заблукать боюся... —
Їй на те абориген
Цідить межи вуса:
— Не синок я, а чувак!
Ви з пампасів, бабо, так?
Як прокоцать на Брод-стріт,
Білая вороно,
Ви, пардон, візьміть одвіт
У центуріона. —
Бабця з почуттям вини
Підійшла до старшини.
— Слухай, синку... Ні — чувак!
Попросю пардону!
На Брод-стріт прокоцать як,
Мій центуріоне? —
Зсунув з дива набакир
Страж закону шапку
Й каже:
— Гріх в твої роки
Хіпувати, бабко!

КОНІ НЕ ВИННІ

Аж стугонів від збіжжя
Важкий старезний віз.
А кінь кректав з напруги,
Той віз нагору віз.
Ще дядько гейкав-нукав,
Воно йому не лінь.
— А трясця вашій мамі! —
По-людськи скрикнув кінь.
А дядько з того дива
Хреститися поліз:
— Таке уперше чую!
— Я теж! — промовив віз.
Народну давню притчу
Я вам переповів,
Бо вистача й донині
Аналогічних див.
Бува, трудяга тягне,
Як кінь, доручень віз,
А тягне — ще вантажать,
Мовляв, не візьме біс!
А потім здивування,
Як він підупада
Й в прощальному іржанні
Копита відкида.


БУКІНІСТИЧНЕ

Чимало викликає дум
Книжковий бум, книжковий бум...
І от за детективні лишки
Мені віддав він Буало,
А потім лицар ощадкнижки
Показував своє кубло:
— Все в стилі ретро, не халтурно,
Все в килимах — персидський рай!
Ото обставились культурно,
Тепер культуру подавай!
Щоб нас міщанство не приспало,
Книжковий потрусив товчок,
Дістав якогось Ювенала
Та ще Марка, який Вовчок,
І Занда взяв, которий Жора,
Теж палітурки — красота!
І про рейтузи Піфагора,
І щось французьке про кота.
Ти бач, як в кришталі відбились
І Гоголь, і Арістофан?
А щоб, бува, не запилились,
Усіх заклеїв в целофан.
Стоїть він, імпортом цілований,
На лобі — бездуму печать.
А в саркофагах полірованих
Безмовно класики кричать.


НАТУРАЛІСТИ

Метр сотворив
Автопортрет:
Зір полум'яний,
Рух вперед,
І чуб,
І горда голова,
І пензель —
Творча булава.
Найоб'єктивніші
Знавці,
Що з вулиці
На виставці.
Метр дочекався
Їх реприз:
— Поглянь на очі!
Мабуть, шиз!
— А чуб,
Неначе помело.
Ще й карк
Судомою звело.
— А як за пензля
Ухопивсь!
— Триматись мусить,
Бо напивсь.
— Як на долоні
Вся натура...
— І справді —
Зла карикатура!


ДІАЛОГ ПРО РУКУ

— Не гріх, коли «рука»,
І владна, і легка,
Підштовхує угору
Свояка.
Тут інше, мабуть,
Варто осягти:
Що та «рука»,
Як безголовий ти?
— Ні! Саме дурень
Добре розуміє,
Що без «руки»
Він місця не нагріє.
І лиже руку (й інше)
Без думок,
Бо голова — бери
Й теши кілок.
А вилізе? Хіба
Його рука
Розумного потягне
Свояка?
На це не сподівайся
І на мить —
Хто схоче власну
Дурість відтінить?
Які жнива —
Вирішує сівба:
Протекції лише
Папуг леліють.
Тягло й причеп —
Вони брудні оба,
Як руки ті,
Що одна одну миють.


СПОРТИВНЕ

Всім програвав
Хокейний клуб «Маяк».
Отож на нього
Вішали собак.
Хотілось вигравати,
Але як?
Вирощувати власний
Молодняк?
Є вихід!
Дальні Лебідь, Щука й Рак
В хокеї, кажуть,
З'їли сто собак.
Нехай відкриють
Перемог парад!
Зібрали поодинці
Трійку дужу:
Ширяє Лебідь,
Рак повзе назад,
А Щука зовсім
Сіла у калюжу.
Виймали шайби
Зі своїх воріт,
Сухі голи
Варяги рахували...
Фізкульт-привіт!
Хоч баняком об лід —
Ото вже дров
І ключок наламали!
Себе зганьбили
Лебідь, Щука, Рак,
Ті аси, що зреклись
Своїх пенатів...
А ще на кого
Вішати собак,
Коли у нас
Немає меценатів?


ОТО НАЖЕНИХАВСЯ

На прадідівській пічці
Пригрілися старі...
Надворі хуга свище,
Гуде у димарі.
І порожньо в світлиці,
В дітей свої діла —
Вивчають у столиці
Міграцію з села.
— А пам'ятаєш, — голос
Старенька подала, —
Як люта сніговиця
Нам маєм розцвіла?
Кахикав ти під тином,
А я крізь гострий сніг
Летіла до багаття
Гарячих рук твоїх.
— Було, було, старенька! —
Заворушився дід.
— А чом не повернутись
В меди далеких літ? —
У чоботи влізає,
Прикрився кожухом...
— Ти... теє... не барися,
Як шкрябну під вікном. —
У віхолу виходить,
Що відьмою луна,
Шкребе здубілим пальцем
Жовтавий лик вікна.
Вже насправжки кахика,
Ногами дріботить...
Не поспіша старенька
Згадать солодку мить.
Вже поперека ломить
Підступний сніговій...
— Ото наженихався! —
Бурчить під ніс старий.
Бурчить і повертає
У теплий хатній рай,
А на печі куняє
Розчулена стара.
— Чого ж ти не виходиш? —
Дід мовив, сопучи.
— А мати не пускають, —
Почулось на печі.


БАЙКА ПРО БАЙКУ

У пошуках життєвого сюжету
Один Байкар заглибився в газету.
Він повсякчас сповідував «живинку»
І стиль гострив у гущі мас. На ринку.
Хвала! Усіх, включаючи Езопа,
Переспівав. Бо голова! Не знаю,
Як з байкою упоралась Європа,
А в нас дорога байці, як до раю.
Ну, закидали, правда, щодо тем.
— Всі теми вічні, тут нема проблем, —
Відповідав Байкар. — Я дух часу
Донести маю. Маю й донесу!
Знайдіть в Гребінки слово «автокар»,
Чи візьмемо для сміху Лафонтена,
У Лафонтена термін є «антена»? —
Як не крути, кругом правий Байкар.
Коротше, жанр від нього багатів,
Байкар, само собою, й поготів.
Тверділа в образах новітня мідь:
Осел — заочник, футболіст — Ведмідь,
Лев — бюрократ при чині, Вовк — «хіпак»,
Косий — трамвайний заєць і пияк.
У Рака — рак, Кіт наплодив сиріт,
Свиня — свиня, цабе вусате — Кит,
Бо зобижать Планктон — то моветон,
В Дельфінів міг розвинутись Планктон.
Шпиг Алігатор... Гена-Крокодил
Його накрив і вибиває пил.
Лисиця — вертихвістка не проста,
Кріль — то студент без жодного «хвоста».
Ну, Мавпа... Та співає про красу...
Стоп! Наш Байкар намацав дух часу:
«А Качечка випливає
З Качуром за ними,
Про Хімію розмовляє
З Дітками своїми:
— Ой, не пийте цюю воду
Діти — наші квіти,
Злив Шакал із хімзаводу
Хлорвінілгідриди.
За «художества» такі
Вже догани мало!
Діткам непереливки —
Річечка пропала... —
Нарконтроль гряде!
Мораль: Нам губителів не жаль!»
Мораль?
Мені сучасну байку жаль,
Бо епігонство відкида мораль.


ПРОМІНЬ

Час і простір. І людина.
Що людині треба?
Волі треба. Хто без волі
Думає про небо?
Рідне поле. І людина.
Що людині треба?
Праці треба.
Хто без праці
Доторкнеться неба?
Світ і всесвіт. І людина.
Що людині треба?
Пісню треба, що єднає
Землю, душу, небо.
Ну, а сміх, як промінь сонця,
Теж людині треба —
Не сміється сонце в небі
І не гріє небо.


ЗНАЙШЛА ЧАС!

Липень...
Лупить без утоми
Сонячний батіг...
Я доплентався додому,
В холодку заліг.
Хоч би протяг!
Бо конаю,
Піт потьмарив зір...
А дружина не зважає
І жене надвір.
Спека
Африканська дмуха,
Я позбувся сил.
А жона сичить над вухом:
— Винеси!
Я стогну:
— Така задуха,
Дай спочить хвилинку... —
А вона дзижчить, як муха:
— Винеси ялинку!


ВАРІАНТ ДАВНЬОЇ БАЙКИ

Синиця море
Запалить схотіла...
Склав резюме Баклан:
— Нехитре діло!
Вже скільки літ
В цілющу нашу воду
Мастило ллють
Із авторемзаводу.
На пляжі дикий кемпінг
Виник нині —
Пливеш як не в мазуті,
То в бензині.
Тож запалити море
Всім з руки...
І відібрав в Синиці
Сірники.


ПОМСТА

Сторонній молодиці
Сторонній чоловік
На приступці трамвая
Піднятись допоміг.
Зненацька молодиця
Підскочила, мов біс,
І тицьнула правицю
Інтелігенту в ніс.
У того — юшка з носа,
А дама, люта вкрай,
Влетіла до трамвая,
І покотив трамвай.
А скривджений шукає
В плащі носовичок,
А поруч співчуває
Школярик-малючок.
— Не плачте! Об цю злюку
Спіткнувся я до вас,
Мені скрутила вухо,
Та відплатив я враз!
І знаєте, дядюлю,
Яку я штуку втнув?
Її ви підсадили,
А я її вщипнув! —
Знов вухо малюкове
Бере важка рука...
Школярик зойка з болю,
А в дядька біль стиха.


ДЕЛІКАТНИЙ ПОКУПЕЦЬ

У Львові на риночку
Господар торгував.
Він свинячі писочки
Рядочком та ладочком
На лаві розіклав.
А як ціну накинув,
Від люду вчув тоді:
— Не варті й половини
Ті лишки від свинини,
Ті голови худі... —
Став ґазда червоненький,
Подібний до борщу:
— То ви такі гарненькі,
Як свині на дощу!
Ні, вмію я глядіти
За свиньми, за свома!
Вони мені, мов діти,
І порчі в них нема!
Голівки, як з колиски,
Мов мальви на воді!
То в вас свинячі писки
І голови худі! —
Ту чергу наче змило.
Хто схоче слухать це?
Лиш хлопець захмелілий
Наблизився несміло,
Почухав ближнє рило
Й спитав: — Почім лице?


У ЗООПАРКУ

Зоопарки успіх мають —
Людно день у день.
Люди звірів розглядають,
Звірина — людей.
Якось, в пошуках гостинців
Обійшовши круг,
Опинився у звіринці
Літній поліщук.
Похвалив піжаму зебри,
Подражнив вовка,
По-хазяйськи мацав ребра
Поні-лошака.
Про верблюда думав гарно,
Бо не п'є, не їсть:
— Їх на ферму б, на товарну,
От настала б жисть!
Оленятам повну жменю
Печива віддав,
Співчував рогам оленя —
Кума пригадав.
Взнав, що крокодила дітки
Лупляться з яєць:
— Їх під квочку — і сусідку
Виправить правець!
Раптом за бетонним тином
Виник пагорб-слон.
— Треба мать на цю скотину
Добрий раціон!
Кажуть, їсть мішками крупи,
Фрукту надурняк,
На закуску, кажуть, лупить
Двадцять батон як!
Та хіба він може вперти
Тих харчів напасть?
— Може! — наглядач підтвердив.
Та хто ж йому дасть?