Від Олійниківських читань - до «Степанової весни»
ВІРА СЕРЕДА, журналістка
На Одещині цього року вже втридцяте відбулися Олійниківські читання. Письменники, артисти, аматори, родичі й просто шанувальники творчості незабутнього сміхотворця, традиційно зібравшись на його малій батьківщині, вшанували пам'ять неперевершеного майстра українського гумору, багаторічного працівника журналу «Перець». Нині ці заходи вже переросли в міжрегіональний літературно-мистецький фестиваль українського гумору «Степанова весна». Міністерство культури й туризму України надіслало на адресу організаторів, учасників, земляків і гостей фестивалю вітального листа з нагоди 30-річчя.
- Секрет цього довголіття криється в словах самого Степана Олійника, який казав: «Те, що взяв од вас з любов'ю, вам з любов'ю віддаю!», - зазначила в одному зі своїх виступів перед земляками Степана Івановича його дочка Леся Олійник. – Саме тому коло шанувальників його творчості, тобто Олійниківська родина, з кожним роком зростає. Приємно, що молодь охоче вивчає його твори, читає їх зі сцени.
Саме завдяки великій доччиній любові, кипучій енергії та невтомності Лесі Степанівни кожне таке свято набуває нових барв.
«Степан Олійник зробив переворот у моєму житті»
Одеса зустрічала більшість гостей, що їхали на фестиваль «Степанова весна». Тож природно, що в цьому місті, звідки почався великий шлях Степана Олійника в літературу, пройшли виступи письменників перед студентством. Один із них відбувсь у Південноукраїнському національному педагогічному університеті імені Костянтина Ушинського. В Одесі Степан Олійник навчався спочатку в трудовій школі імені Лесі Українки, потім у кооперативному технікумі, а з 1929 по 1934 рік – у педінституті, про що свідчить меморіальний горельєф на центральному корпусі. Тут він написав свої перші невеличкі оповідання. Це були прозові твори, які відтворювали життя левадівців (тоді село називалося Іжицьке), а також тих людей, із якими він спілкувався.
Письменники (зліва направо) Пилип Юрик, Андрій Євса й Микола Палієнко біля меморіальної дошки Степану Олійнику на центральному корпусі Південноукраїнського національного педагогічного університету імені Костянтина Ушинського
На літературних читаннях, які вів одеський письменник Олекса Різниченко, побували студенти філологічного факультету. Письменник нагадав, що педінститут закінчив також Володимир ІванОвич, друг видатного сміхотворця – один із перших лауреатів премії імені Степана Олійника. Письменники читали свої твори, поділилися спогадами про Степана Олійника. Пилип Юрик розповів про перебування Степана Івановича в Запорізькому краї та всенародну любов запоріжців до нього.
Валентин Мороз - учасник перших Олійниківських читань. Крім ліричних творів, пише гуморески. Створив свій жанр сатири – антивірші, з якими познайомив слухачів.
Учасники Олійниківських читань у Південноукраїнському національному педагогічному університеті (зліва направо) Пилип Юрик, Валентин Мороз, Олекса Різниченко й Андрій Євса
Письменник-перекладач Андрій Євса зізнався:
- Степан Олійник зробив переворот у моєму житті. Особливо схвилювали його вірші про село, адже я народився в селі на Чернігівщині. Зазвичай перекладають твори з іноземної рідною мовою, а в мене сталося навпаки. Я переклав понад десяток віршів і оповідань Степана Олійника англійською мовою.
А в цей час в Одеському національному університеті виступили письменники Дмитро Шупта, Микола Палієнко, цьогорічний лауреат премії імені Степана Олійника Петро Савчук, заслужений художник України Микола Вілкун. Твори Степана Олійника майстерно виконав артист із Івано-Франківська Ігор Чепіль.
Мистецькі зустрічі пройшли також у Первомайську, звідки родом дружина Степана Олійника.
До пам'ятних знаків і погрудь великого сміхотворця в місті Балта, селах Пасицели й Левадівка лягли квіти.
Радо зустрічали учасників свята в Пасицелах Балтського району, де народився Степан Олійник. Земляки відродили криницю, з якої колись брали воду для першої купелі майбутнього поета-сатирика, зберегли хату, в якій він народився.
Мистецькі заходи в будинках культури Миколаївського району майстерно провела начальник управління культури райдержадміністрації Ірина Кудерська, навіть сама співала у складі хору села Стрюкове.
«Стежка до музею Степана Олійника ніколи не заросте»
Епіцентром фестивалю став Миколаївський район, де пройшло дитинство майбутнього гумориста.
Місцем паломництва у Левадівці стали музей Степана Олійника та музей-садиба родини Олійників. Перший, котрий нині є відділенням Одеського літературного музею, наступного року відзначатиме 30-річний ювілей. Екскурсію для поважних гостей проводила його директорка Валентина Панкова. Їй допомагали школярі, які гарно виконали твори знаменитого земляка.
Екскурсію для поважних гостей проводила директорка музею Валентина Панкова
У музеї зібрані світлини, документи, особисті речі Степана Олійника, що подарувала його дочка Леся Степанівна. В експозиції є також експонати про перші Олійниківські читання, книга спогадів Лесі Олійник, а також нещодавно видана її стараннями книга пісень на вірші Степана Олійника «Ланами йду...».
Окремі розділи знайомлять із лауреатами літературної премії імені Степана Олійника. Тут можна побачити твори першого її лауреата Володимира Івановича, який написав, відвідавши музей: «Стежка до пам'яті Степана Олійника, стежка до музею ніколи не заросте». Також книги Миколи Палієнка, Василя Кравчука, Геннадія Щипківського, Богдана Сушинського, Віктора Нарушевича.
В одній із експозицій – світлина маленької Лесі з батьком (1960), книга першого очільника благодійного фонду Валерія Бойченка «Щиросердя», інші експонати
Завдяки Лесі Олійник 1983 року на відкриття музею завітав відомий російський актор Євген Моргунов, виконавець однієї з ролей у фільмі Леоніда Гайдая за фейлетоном Степана Олійника «Пес Барбос і повчальний крос», про що свідчить світлина, де він зображений із учнями Левадівської школи. Наступного року актор побував на Олійниківських читаннях із колегою Георгієм Віциним, який також знявся в цьому фільмі, та кіноакторкою Зінаїдою Кирієнко.
Часті гості в музеї представники гімназії імені Степана Олійника з Броварів Київської області, адже Степан Олійник дуже любив це місто.
У рамках відзначення 100-річчя від дня народження Степана Олійника, 2008 року в Левадівці відкрили музей-садибу. Хату, в якій мешкала родина Олійників, викупила Левадівська сільська рада. Саме в цьому селі Степан Олійник здобув свою першу освіту, навчаючись у земському народному училищі. Мати Наталка Василівна опікувалася навчанням сина. А батько Іван Леонтійович, заставши якось сина за письмовим столом, сказав: «Ну, що ж, сину, пиши, але пиши тільки правду. Боже тебе борони щось неправдиве написати». Оце напутнє слово батька він запам'ятав на все життя.
Леся Олійник (праворуч) розповідає про свого батька
Учасники фестивалю «Степанова весна» відвідали садибу. Біля воріт можна було перепочити у затишку на товстій колоді - подібна була за часів Степана Івановича, на ній він полюбляв посидіти, поговорити з сусідами. Поруч нещодавно відновили криницю, а на подвір'ї бачимо кабицю, сарай. У господарстві Олійників були кози, корова Нємка, кури.
Будинок родини невеликий – складається із сіней і двох кімнат. У великій кімнаті – ліжко, диван, шифоньєр, шафа із посудом. На стінах – портрети Тараса Шевченка й Івана Франка, ікони, численні родинні світлини – портрети батька й матері, сестер Степана Івановича. У цю кімнату, за словами дочки письменника Лесі Олійник, яка супроводжувала учасників фестивалю, ніхто не повинен був заходити без дозволу батьків.
Письменники Пилип Юрик та заслужений діяч мистецтв України Василь Довжик знайшли в світлиці садиби Олійників гачок, на який колись чіпляли дитячу колиску
У другій кімнаті - піч із грубою, невеличкий ослінчик, мисник, стіл. Леся Степанівна розповіла, що в родині Олійників любили гуртом ліпити вареники.
Волзький період у житті Степана Олійника
У цьогорічних урочистих заходах брала участь московська делегація «Волзького Шолохівського центру» на чолі з Євгеном Малютою, який створив Будинок-музей Михайла Шолохова в Миколаївському районі Волгоградської області Росії. Євген Малюта зазначив, що науковцями їхнього центру встановлено, що приблизно з жовтня 1941 року до середини 1944-го в Миколаївському районі (тоді Сталінградської області) працював журналістом «Сталинградской правды» Степан Олійник (він із дружиною жив у слободі Миколаївській). Співробітники Центру віднайшли в архівах публікації Степана Олійника в цій газеті.
Євген Малюта, зокрема, розповів, як вони вийшли в своїй науковій розвідці на Степана Олійника:
- Газета «Правда» хотіла присвоїти собі першість у справі підготовки до публікації оповідання Михайла Шолохова «Наука ненависті», але Степан Олійник опублікував його вперше в «Сталинградской правде». Ми знайшли його розповідь про створення цього оповідання. Для нас це дуже важливий факт. Це допомогло відтворити картину перебування Шолохова впродовж чотирьох років на берегах Волги.
Євген Малюта запропонував підготувати до видання книгу–дослідження про творче життя Степана Олійника в слободі Миколаївській, куди б увійшли не лише спогади людей, а й кореспонденції, які він присвятив цій слободі – дуже гострі, актуальні на той час. На щастя, дослідники центру розшукали публікації Степана Івановича, що увійдуть у книгу.
Від імені «Волзького Шолохівського центру» Євген Малюта вручив пам'ятні медалі сільському голові Левадівки Олегу Котвіцькому, директорці Левадівського музею Валентині Панковій на знак визнання заслуг зі збереження пам'яті Степана Олійника, а також в експозицію музею.
Лауреатів оголошено в Левадівці
У будинках культури Миколаївського й Балтського районів відбулися концерти, в яких брали участь як лауреати конкурсу читців творів Степана Олійника й самодіяльні колективи Одещини, так і професійні митці – народні артисти України Анатолій Демчук і Микола Свидюк, майстер розмовного жанру із Івано-Франківська Ігор Чепіль та популярна авторка й виконавиця пісень (зокрема, й на слова Степана Олійника) Наталка Бучель із Києва.
Біля мікрофона – Леся Олійник, яка оголошує лауреатів премії імені Степана Олійника 2012 року, ліворуч від неї – Іван Фурсін, праворуч – керівник фонду Степана Олійника «За благодійну діяльність» Олександр Чорний
У Левадівському будинку культури Леся Олійник оголосила лауреатів премії «В ім'я добра» імені Степана Олійника 2012 року. Це - київський письменник Дмитро Молякевич, корифей українського гумору, який багато років працював у редакції журналу «Перець», зокрема, й пліч-о-пліч зі Степаном Олійником. Нагороду й диплом йому вручили під час святкування 90-річчя журналу «Перець» у Києві. Лауреатом у номінації журналістики став заслужений журналіст України Іван Нєнов (Одеса). Третього лауреата вшанували в Левадівці – ним став письменник Петро Савчук із Хмельницького.
Два лауреати премії імені Степана Олійника - запоріжець Пилип Юрик (2007 року) й хмельничанин Петро Савчук (2012 року) – познайомилися на Одещині завдяки фестивалю "Степанова весна"
«І усмішки, і друзі злітаються сюди»
Слово Степана Олійника продовжує зріднювати письменників, інших митців із його земляками, які свято бережуть пам'ять про нього й щиро зустрічають гостей. Ми поспілкувалися з митцями цьогорічного свята.
Постійна учасниця святкових концертів, лауреат Всеукраїнських і міжнародних конкурсів (має медаль Громадського благодійного фонду Степана Олійника «За благодійну діяльність») Наталка Бучель із Києва. Вона співала в супроводі гітари не лише зі сцени, а й у колі друзів чи в автобусі, коли переїздили з одного концерту на інший. Уже стала гімном її пісня «Степанова весна», на вірші лауреата премії імені Степана Олійника Василя Кравчука, яку вона сама й виконувала:
Левадівка-Левада,
Степанова весна,
Хай світить добрим людям
Твоя зоря ясна!
Наталя Бучель на сцені Левадівського будинку культури
Заслужений художник України Микола Вілкун, теж нагороджений медаллю Громадського благодійного фонду Степана Олійника, був учасником цьогорічного фестивалю, дивував усіх дружніми шаржами й дарував їх.
Народний артист України Микола Свидюк – бажаний учасник концертів митців у Балтському й Миколаївському районах Одеської області під час Олійниківських читань. Неодноразово бував у Левадівці, Балті. Ось і цього року виступив у будинках культури сіл Стрюкове й Скосарівка Миколаївського району. У концертах прозвучала низка відомих і нових пісень цього композитора й співака – «Доня моя, донечко» на вірші Олексія Кононенка (традиційно він її присвячує дочці Степана Олійника Лесі), «Весна для тебе» на слова Вадима Крищенка та низку нових пісень на вірші Ксенії Точицької, з якою він зараз співпрацює, - «Море», «Капітани» та інші. Микола теж удостоєний медалі Громадського благодійного фонду Степана Олійника «За благодійну діяльність».
- Мені приємно брати участь у фестивалі на запрошення дочки Степана Івановича Лесі, - зауважив Микола Свидюк після виступу. - Гумор Степана Олійника живий, актуальний і досі. Ми із задоволенням слухаємо твори видатного гумориста на його малій батьківщині. Із ефіру, на жаль, ми їх не чуємо. А те, що нам нині пропонують телеканали, я давно перестав дивитися.
Цю думку підхопив інший учасник фестивалю «Степанова весна» Ігор Чепіль із Івано-Франківська:
- Готуючись до Олійниківських читань, я переглянув твори Степана Олійника з розділу «Шахтарям донецьким, хлопцям молодецьким», оскільки з його творами ще не працював. Якою проникливою людиною був Степан Іванович! Чи думав він півстоліття тому, що донецька тема буде актуальною в наш час? Просто тільки треба розділ трохи відкоригувати – «Донецьким - хлопцям молодецьким».
Майстер розмовного жанру Ігор Чепіль із Івано-Франківська змусив усіх гарно посміятися
Серед інших творів актор прочитав твір із цього розділу «Петя й курортна дамочка».
За роки участі в Олійниківських святах артист розмовного жанру Анатолій Демчук, як кажуть, «виріс» від заслуженого до народного артиста України, 1994 року став лауреатом премії імені Степана Олійника. Мистецтву гумору в Київському естрадно-цирковому училищі він навчавсь у патріарха гумористичного мистецтва - народного артиста України Андрія Сови. Неодноразово бував у нього вдома.
У Левадівському будинку культури виступає народний артист України Анатолій Демчук
- Бувало, до Андрія Корнійовича приходили народні улюбленці Євген Моргунов, Георгій Віцин, Юрій Нікулін, які майстерно зіграли ролі у фільмі Леоніда Гайдая за фейлетоном Степана Олійника «Пес Барбос і повчальний крос», - поділився спогадами пан Анатолій. – Бачив у нього вдома й інших кіноакторів - Леоніда Бикова, Сергія Іванова, який грав Кузнєчика у фільмі «В бій ідуть тільки старики», Маргариту Криницину (знамениту прекрасним виконанням ролі Проні Прокопівни). Прийшов якось наш видатний актор Микола Яковченко, відомий своїми гумористичними жартами. Запитав у Сови про мене. «Толя, мій учень», - відповів Андрій Корнійович.
А далі Анатолій Демчук відтворив діалог із великим артистом, майстерно імітуючи його голос:
- А скажи мені, синку, - мовив Яковченко, - навіщо людині в носі перетинка?
- Та, мабуть, щоб по черзі продувалися права й ліва півкулі мозку, - кажу.
- Ти на артиста учишся, чи на хірурга?
- На артиста.
- Тоді знай, що перетинка в носі для того, щоб кози не парувалися!
Пригадав Анатолій Демчук, як Сові телефонував Степан Олійник.
- Це була вишукана розмова – зараз так по телефону не розмовляють. До речі, мій персонаж - дід Тимко - був чимось схожий на діда Степана Олійника – того, що з бородою на світлині, де поруч із ним Степан Іванович.
Школярам – від лауреатів і митців
30 років тому «Олійниківські читання» починалися з дитячого конкурсу на краще виконання творів Степана Олійника. Щороку все більше молоді виявляє бажання взяти участь у ньому.
- Загалом це цікаві виступи, - сказала в одному зі своїх виступів під час фестивалю Леся Олійник. - Проте іноді бракує гарного смаку тим, хто допомагає при підборі творів, які виконують діти. То я завжди прошу називати авторів гуморесок, щоб люди не подумали, що авторство належить Степану Олійнику.
Уже повиростали ті учасники, котрі 30 років тому розпочинали декламувати вірші Степана Олійника на конкурсах, зараз вони вже самі батьки, їхні діти читають ці вірші. У Левадівському музеї й будинку культури ми слухали цих дітей. Заради цього організатори й роблять свято, аби підтримати саме молоде покоління гумористів.
Письменників й митців гостинно прийняла Андрієво-Іванівська школа-інтернат Миколаївського району, екскурсію шкільним містечком провела її директорка Наталя Криворученко. Школа розташувалася в мальовничому куточку району поруч із мішаним лісом. Гості підготували концерт відповідної дитячої тематики. Перед школярами виступили письменники, лауреати премії імені Степана Олійника - заслужений діяч мистецтв України Василь Довжик і Пилип Юрик, а також артист Ігор Чепіль і композиторка й співачка Наталка Бучель.
Учні Андрієво-Іванівської школи-інтернату задоволені, адже не кожного дня до них приїздять письменники й артисти
Школярі були активними глядачами, вони вступали в діалог із учасниками концерту, дружно відповідали на запитання, підспівували й сміялися від душі.
Після концерту діти сфотографувалися на згадку із письменником Пилипом Юриком із Запоріжжя
«Ми – партія Степана Олійника»
Наприкінці літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна» дочка видатного гумориста Леся Олійник дала інтерв'ю «Письменницькому порталу».
- Сьогодні ви вручали літературну премію імені Степана Олійника. Хто її заснував?
- Особисто я називаю її народною, хоча нею й опікується Національна спілка письменників. Коли помер мій батько (11.01.1982 – Авт.), то на похорон приїхав колектив колгоспу «Шляхом Леніна», який нині називається «Артіль Степана Олійника». Земляки сказали: «Ми зробимо все, аби пам'ять про нашого славетного побратима зберігалася в віках. Ми хочемо заснувати літературну премію Степана Олійника». Серед ініціаторів створення премії були голова місцевого колгоспу Михайло Іванович Бадера й дослідник творчості Степана Олійника Іван Михайлович Дузь. Потім підключилася НСПУ. Премія й зараз лишається народною, бо кошти на неї дають земляки. Мета її - заохотити професійних письменників, аматорів до розвитку сатири й гумору, популяризації творчої спадщини Степана Олійника та інших майстрів веселого жанру. Першим її лауреатом 1983 року по праву став друг і побратим Степана Олійника одесит Володимир ІванОвич.
- Чи багато літераторів стали лауреатами премії?
- На цей момент уже п'ятдесят. Минулого року ми видали книгу «Здоровше з гумором живеться. Лауреати літературної премії імені Степана Олійника» за редакцією письменника Володимира Гараніна. Це – третє перероблене й доповнене видання, яке об'єднало імена сорока представників веселого цеху за 1983-2010 роки - 32 письменників, шістьох журналістів і двох авторів розмовного жанру із Києва, Одеси, Запоріжжя, Тернополя, Ізяслава, Вінниці, Одеської області, а також з-поза меж України - США, Росії. У збірнику представлені твори лауреатів та їхні короткі біографічні відомості. До речі, в ній - і два ваші земляки із Запоріжжя. Це - Петро Ребро та Пилип Юрик, лауреати премії.
- Кілька слів про присудження премії журналістам.
- Це не випадково, адже мій батько Степан Олійник був також і журналістом. Тож 2002 року у «Положення про літературну премію імені Степана Олійника» внесли зміни: її почали присуджувати також представникам засобів масової інформації за вагомий внесок у висвітлення заходів, пов'язаних із Олійниківськими читаннями та розвитком сатирико-гумористичного жанру. Першим лауреатом в номінації журналістики стала Таїсія Крисько з Балти.
- Які вимоги до письменницьких творів на здобуття премії?
- Це має бути книжка поетичних гумористичних творів, бо Степан Олійник писав здебільшого віршовані гуморески. Подання робить або творча спілка, або особисто претендент на літературну премію й надсилає книги в Одеську організацію Національної спілки письменників України або в НСПУ.
- Розкажіть про фонд Степана Олійника «За благодійну діяльність».
- Фонд узяв на себе вирішення організаційних і фінансових проблем, пов'язаних із проведенням Олійниківських читань. Тривалий час фонд очолював Валерій Бойченко. Перебуваючи на різних посадах, він доклав багато зусиль у справі створення музею Степана Олійника в Левадівці та увічнення його пам'яті, а також організації Олійниківських читань.
Нині фондом керує Олександр Чорний, голова Миколаївської райдержадміністрації. Приємно, що цього року до Олійниківського фонду долучився благодійний фонд Івана Фурсіна, який є керівником проекту «Народний бюджет». Ми сподіваємося на подальшу підтримку Івана Геннадійовича.
Благодійний фонд і товариство шанувальників творчості Степана Олійника здійснили низку видань його творів, спогадів про нього, серію «Бібліотечка лауреатів премії імені Степана Олійника «Ярмарок сміху», де надруковані твори переможців щорічного обласного конкурсу самодіяльних поетів. Ми разом із Валерієм Дмитровичем Бойченком підготували й видали книжку «Автографи свідчать», в якій побратими по перу відгукуються про Степана Олійника.
Особливо багато зробили для увічнення пам'яті Степана Олійника його земляки на чолі з керівниками Одеської області, міста Балти й Миколаївського району, сестра мого батька Марія Іванівна, Одеська обласна організація НСПУ та фонд Степана Олійника. Вагомий внесок у цю благородну справу внесли професор Одеського національного університету імені Івана Мечникова Іван Михайлович Дузь (лауреат премії імені Степана Олійника 1990 року) та професор Одеського Південноукраїнського державного педагогічного університету імені Костянтина Ушинського Федір Іванович Казанжі (відзначений медаллю Громадського благодійного фонду імені Степана Олійника «За благодійну діяльність»).
- Лесю Степанівно! Яким ви запам'ятали свого батька?
- Він був надзвичайно доброю, мудрою, щирою й дуже сердечною людиною. Батько говорив: «Я тому пишу сатиру, що ніжно лірику люблю». Він любив рідне село, земляків. Багато разів я спостерігала, як поводився Степан Іванович із людьми – незалежно від того, чи то був іспанський король, чи міністр, чи проста листоноша тьотя Клава. Із усіма він був абсолютно рівний, спокійний. Це була благородна постать, людина, яка, навчаючи чи виховуючи, ніколи не підвищувала голос. Для мене особисто найбільше покарання було, коли він замовкав. Я тоді воліла, щоб він краще накричав на мене.
Його вірші також просякнуті любов'ю до людей. Навіть критикуючи людські вади, які хотів викорінити, він намагався робити це, не ображаючи своїх героїв, возвеличуючи людину. Коли він писав свій знаменитий фейлетон «Сам себе перехитрив», то спочатку при написанні одного рядка вжив слово «дурень», а потім каже: «Ні, Лесю, «дурень» це якось грубо» й замінив його на слово «йолоп».
Я після його віршів не можу сприймати сучасний гумор, коли відверто знущаються над людиною. Я зростала в любові й намагаюся передати її своїм дітям. Адже любові багато не буває. Раніше я не говорила, що є дочкою Степана Олійника, а тепер усім кажу про це.
- Чи були курйозні випадки під час проведення читань?
- До сторіччя від дня народження Степана Олійника ми виготовили й даруємо учасникам Олійниківської родини – почесним гостям, письменникам, митцям - шалики із орнаментом із кольорами й символікою, притаманними Одещині та абревіатурою «ОР» - Олійниківська родина.
Якось, побачивши нашу групу в цих шаликах, люди запитали: «А що це за партія?» Я відповіла: «Партія Степана Олійника».
Наступного року літературно-мистецький фестиваль українського гумору «Степанова весна» пройде в ознаменування 105-ї річниці від дня народження Степана Олійника та 30-річчя музею імені Степана Олійника в Левадівці.