Нові  видання

 

Пилип ЮРИК

 

Між обивателями нині побутує думка, що українського гумору й сатири вже не існує. І коли починаєш із таких добродіїв «витягувати», що ж вони знають про ці жанри, про письменників, артистів, карикатуристів, - розумієш, що ці люди крім «Кривого дзеркала» п'ятирічної давності, яке постійно показує перший національний телеканал, нічого не бачили й не чули, а тим паче – не читали. Щоправда, дехто може ще згадати Остапа Вишню, інші – Павла Глазового. І на цьому їхня обізнаність закінчується.

 

 

 

А  було  колись...

Але палиця, кажуть, має два кінці. Не в усьому, мабуть, слід ганити самого обивателя. Більше тут винні умови, створені для розвитку (а радше - загибелі) вітчизняного гумору й сатири. Адже ще в кінці 80-х – на початку 90-х років минулого століття народний артист України Анатолій Литвинов на тому ж першому (тоді – українському, позаяк був і всесоюзний) каналі вів передачу «Майстри гумору». У ній брали участь письменники: Павло Глазовий, Євген Дудар, Михайло Прудник, Валентин Чемерис, Олег Чорногуз, Василь Шукайло... Майстерно читали гумор і сатиру Анатолій Литвинов, Анатолій Паламаренко, Олександр Івченко, інші артисти. Передачу благополучно закрили й поступово створили ілюзію, що в Україні гумор не існує.

Однак іншої думки члени Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ», яку 1995 року створив і нині очолює Петро Ребро. Як кошовий, так і його підлеглі нема-нема та й видадуть альманах «Весела Січ». Нема-нема та хтось із них самостійно випустить у світ збірку гумору й сатири. І вже допитливий читач має змогу прийти до бібліотеки й почитати ту чи іншу книжку. Про купівлю її для власної книгозбірні, зазвичай, не йдеться – тираж видання переважно мізерний.

 

Подвижник  Микола  Савчук

Та не тільки в Запоріжжі, де розташований кіш «Веселої Січі», виходять альманахи й збірки. Нещодавно любителів веселих жанрів порадував курінний Прикарпатського куреня Міжнародної асоціації гумористів і сатириків Микола Савчук (козацьке прізвисько Вуйко). Про те, що він створив Музей гумору, наша газета повідомляла («Запорізька правда» за 4 жовтня 2012 року). А тепер він упорядкував і видав великий фоліант (400 сторінок формату а4) й назвав його «Український гумористично-сатиричний календар-альманах».

Це – не що інше як енциклопедія українського гумору й сатири. Починається видання з першого січня й закінчується 31 грудня. І майже на кожній сторінці подаються короткі біографії письменників-сатириків, артистів, карикатуристів, кінематографістів, видавців, журналістів, людей інших професій, які працювали й працюють саме в жанрах гумору й сатири. Ось навмання відкриваю книгу й потрапляю на 11 лютого. Читаю:

«Цієї днини 1939 р. в с. Велика Чернявка Попільнянського району Житомирської області народився український письменник-гуморист Борис Миколайович Поліщук (помер 2011-го). Автор смішних книжок «Крах Гната Сливки», «Тестева стратегія», «Пришийкобиліхвіст», «Марципани по-одеськи», «На цаповому весіллі» та інших. Лауреат літературної премії ім. Остапа Вишні.

***

Цієї днини 1954 р. в м. Мелітополь Запорізької обл. народився письменник-гуморист, байкар, член НСПУ, росіянин, який пише українською мовою, Микола Григорович Білокопитов. Видав веселі книжки: «Вовча наука», «Міні знову в моді», «Нечиста сила», «Без паніки!», «Весела парочка», «Бізнес баби Федори», «Принциповий флюгер». Удостоєний літературних премій ім. Степана Руданського, Василя Юхимовича та Остапа Вишні. Входить до правління (Січової ради) Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» (м. Запоріжжя), старший осавул, військовий суддя «Веселої Січі» на псевдо Задерихвіст».

Більше гумористів того дня поки що не народжувалося. Тому Микола Савчук додав на цю сторінку ще й веселі оголошення. І так – на кожен із 366 днів: спочатку – коротко про гумористів, потім народні усмішки, анекдоти, невеликі твори українських сатириків. Узявши до рук цю книгу, й навіть лише перегорнувши її, читач уже ніколи не скаже, що українського гумору або української сатири не існує. Видання це – прекрасний посібник із вивчення рідної літератури для вчителів, учнів і студентів.

Високу оцінку книзі дав кошовий «Веселої Січі» Петро Ребро:

- Такого видання в Україні ще не було, - зауважив він. – Це – грандіозний пам'ятник українському гумору й сатирі, створений на всі віки.

 

Десятиліття  каторжної  праці

Слід зазначити, що Микола Савчук виконав величезну роботу. Адже щоб написати енциклопедію, потрібні роки, десятиліття. Треба було зібрати дані про гумористів і сатириків усієї України. Щодо цього, то з класиками легше – вони є в кожному шкільному підручнику. Набагато важче відшукати сучасного митця. Його творчість навряд чи хтось пропагує, показує по телебаченню. Тож спробуй,довідайся, що десь там, у херсонському чи рівненському селі, є талановита людина, яка пише або читає гуморески, байки, сатиричні мініатюри тощо. Окрім того, упорядник відшукав біографії митців, які колись емігрували з Радянської України, Польщі, Румунії, Угорщини... Про них, я певен, не чули навіть більш-менш обізнані люди.

Дякуючи Миколі за його чудову й нелегку працю, все ж не обійдуся без зауваження. Адже, гадаю, упорядник на цьому не заспокоїться й колись перевидасть фоліант (або назбирає матеріалу на два чи й три таких томи). Тому буде добре, якщо на початку чи в кінці книги він помістить зміст, щоб читачеві легше було віднайти знайомого митця. Інакше, не знаючи дня народження, скажімо, запорізького художника-карикатуриста Василя Лазунька, потрібно перегорнути більше половини книги (до 30 липня).

І насамкінець – про спонсорів і меценатів. Микола видав книгу накладом дві тисячі примірників у рамках програми «Українська книга» на замовлення Держкомітету телебачення і радіомовлення України. Для всієї країни це небагато. Однак «Український гумористично-сатиричний альманах» таки отримають національні, обласні, а можливо й більші міські та районні бібліотеки. Там їх може знайти зацікавлений читач.