Пилип  ЮРИК

 

В левадах оксамитових

Проснувся Тилігул.

Спішать до сміховитоків

Дніпрянин і гуцул,

Веселуни і мрійники,

Поезії сини –

Родиною Олійника

Йменуються вони.

 

   Вихлюпують джерела

   Усмішку чарівну:

   Стрічають Пасицели

   «Степанову весну».

   І чутно до Дунаю

   Когорту жартівну:

   Левадівка стрічає

   «Степанову весну».

 

Отут ногами босими,

Серед рахманних трав,

По літу і по осені

Степан стежки топтав.

У світ ясний полинула

Доріженька мала,

Небесною перлиною

Зоря його зійшла.

 

   Вихлюпують джерела

   Усмішку чарівну:

   Стрічають Пасицели

   «Степанову весну».

   І чутно до Дунаю

   Когорту жартівну:

   Левадівка стрічає

   «Степанову весну».

 

Були шляхи тернистими,

А слово – як багнет.

Колодязь сміху чистого

Залишив нам Поет.

Олійника родинонька

Збирається рясна,

Зігріє Україноньку

«Степанова весна»!

 

   Вихлюпують джерела

   Усмішку чарівну:

   Стрічають Пасицели

   «Степанову весну».

   І чутно до Дунаю

   Когорту жартівну:

   Левадівка стрічає

   «Степанову весну».