ПРОЩАЛЬНЕ

 

ПРОВОДЖАЛИ  КОЗАКА  В  ДОРОГУ...

 

Микола  БІЛОКОПИТОВ

письменник,

кошовий суддя Міжнародної асоціації «Весела Січ»,

м. Запоріжжя

24 березня в палаці культури «Орбіта» м. Запоріжжя мали відбутися збори веселосічовиків – членів Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ» на чолі з кошовим отаманам Петром Ребром, щоб обговорити деталі традиційного веселого першоквітневого концерту. Але не склалося... Засновник і незмінний отаман гумористичного коша Петро Павлович Ребро ненавмисне відмінив ту зустріч і зібрав своїх колег і численних запоріжців в іншому місці – попрощатися. Десь в офіційних документах напишуть «...22 березня 2014 року помер унаслідок...» і далі вкажуть остаточний діагноз. А мені ближче народно-поетичне "Пішов у вічність", "Полинув у вирій". А всі, хто зібрався того дня у приміщенні Театру юного глядача, прийшли провести відомого письменника, громадського діяча й патріота України Петра Ребра в дорогу. Останню дорогу.


 

Не хотілось би писати про організаційні дурниці заходу, але доведеться. Бо сам Ребро, якби таке було можливе, точно запротестував би. Справжній козак, який усе своє життя поклав на боротьбу за українську мову, який говорив і писав українською, цілком заслуговував на те, щоб організатори вели цей прощальний захід ДЕРЖАВНОЮ! Та коли я підійшов до розпорядника, точніше, розпорядниці, щоб записатися на виступ, мене чекала несподіванка. Ця тітка з якогось поховального бюро просто категорично не розуміла, що я їй кажу. Зі скандалом домігся, щоб про мій виступ оголосили державною мовою. Наперед скажу: краще б я цього не робив. Краще б зразу заробив собі тюремний термін за вбивство! Цитую дослівно, як мене оголосили: «Слово маєт пісьмєннік і саратнік пакійнава Міколай Білакапітав». Після мене співака й композитора Анатолія Сердюка, який теж наполіг, щоб його оголосили українською, назвали «спєваком». Азаров – відпочиває! "Петре Павловичу, - подумалося, - як добре, що Ви цього не чуєте!" Кажуть, що папугу протягом двох-трьох годин можна навчити кільком словам будь-якою мовою. Кажуть, собаку й кота можна навчити імітувати музичні мелодії. І тільки кацапа (кацапку), який (яка) десятками років живе на нашій (не своїй) землі, нічому навчити не можна. Що ж це за порода така? Але цур їм!

Із Петра Ребра в Запоріжжі багато чого почалося. 1967-го з його ініціативи було створено обласну організацію Спілки письменників, якою Петро Павлович керував понад 30 років. Він започаткував літературне свято «Поетичний травень», що стало традиційним і щороку проходить в області з великим розголосом. Створив літературний альманах «Хортиця», який нині виходить як журнал. Усе свідоме життя вивчав по архівах усі подробиці перебування Тараса Шевченка на Запоріжжі, написав про це одну зі своїх книг, був ініціатором створення пам'ятника Шевченку в Запоріжжі, очолював відповідний оргкомітет у міськраді (влада обіцяла до 200-річчя Кобзаря ВЖЕ ВСТАНОВИТИ пам'ятник), але так і не дочекався. Чи ж ми діждемо колись належного вшанування владою народного поета Тараса Шевченка достойним пам'ятником у Запоріжжі? На це запитання поки що чіткої відповіді немає.

Не маю на меті в цьому прощальному слові давати широку палітру всього, що встиг зробити поет і громадянин Ребро. Очевидно, це завдання іншого жанру. Скажу лише, що Петро Павлович був не формальним Почесним громадянином Запоріжжя, а справжнісіньким, по заслугах.

І ще. Небагатьом людям удається створити на громадських засадах громадську організацію, яка б пережила свого творця. Схоже, Петру Ребру це вдалося. Стовідсотково. 1995 року він заснував Запорізьку асоціацію гумористів і сатириків «Весела Січ», що пізніше отримала статус міжнародної. Курені «Веселої Січі» є в багатьох областях України, а також в Австралії, Канаді, Росії... Періодично видається альманах, який так і називається «Весела Січ» із дотепними й гострими творами веселосічовиків. Щорічні концерти, конкурси, фестивалі зібрали в асоціації письменників, співаків, художників, професійних акторів, аматорів, які досягли високого рівня, цілі колективи й групи виконавців, котрі працюють у веселому жанрі. Гріш нам ціна, якщо не продовжимо те, що вдалося зробити Петру Павловичу. Уже прийняте рішення, що ми, члени Міжнародної асоціації, підхоплюємо прапор «Веселої Січі», яка відтепер носитиме ім'я свого засновника Петра Ребра, і продовжуємо справу.

***

Дочка Петра Павловича Оксана передала нам один із останніх віршів поета.

 

Петро РЕБРО

НА  ШЕВЧЕНКІВ  ЮВІЛЕЙ

Коли поранена Вітчизна,

Коли на мушці кожен з нас,

Цей ювілей звучить як тризна

Чи, може, наш останній час?

 

Весь люд, обурений, лютіє,

Сам Бог гукає з висоти:

– Росіє, пушкінська Росіє,

Чи з глузду зсунулася ти?

 

Ген вертольоти ріжуть простір,

Прасують море кораблі...

Це прибули до нас у гості

При автоматах москалі?

 

Ген бетеери мчать по трасі,

Й питають «сестри і брати»:

– Росіє, так невже Тараса

З неволі викупила ти?

 

Хотіла так чи не хотіла,

Та прихистила Кобзаря.

Відтоді запалахкотіла

Над Батьківщиною зоря.

 

Відтоді, доповісти мушу,

Нам не страшні чужі полки,

Бо Україна має душу,

А їй судилися віки.

 

Душа ця світить-сяє досі

І нам дає чудовий гарт:

(Хай зарубає це на носі

В Кремлі новий пан Енгельгард).

 

Отож сьогодні світ весь визна,

Як нам підказує єство:

– Ні-ні, цей ювілей – не тризна,

Душі поета торжество!