35-та Степанова весна

1775«І усмішки, і друзі злітаються сюди»

 

Віра ЮРИК, лауреат премії імені Степана Олійника

Слова, винесені в заголовок, написав один із лауреатів премії імені Степана Олійника, письменник Василь Кравчук.

Теплою сонячною погодою, буйним цвітінням абрикосів зустріла Одещина учасників 35-го Міжрегіонального літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна». Попри фінансову нестабільність у країні сюди з нагоди 109-ої річниці від дня народження великого сміхотворця Степана Олійника (3.04.1908 - 11.01.1982) прибули представники веселого слова з Києва, Коломиї, Івано-Франківська, Запоріжжя й Одеси, жителі прилеглих сіл і селищ Миколаївського й Балтського районів, учні шкіл. Епіцентром свята стали місто Балта, села Пасицели й Левадівка. Відбулося покладання квітів до погрудь митця в Балті й Левадівці, до меморіального знака славному гумористові в Пасицелах. На святкових заходах були присутні заступник міського голови Балти Валерій Желіховський, голова Миколаївської районної ради Віктор Купченко, голова Левадівської сільської ради Олег Котвіцький.

 


 

Найголовніше, що я – дочка Степана Олійника!

Скрізь, де побували гості, зі сцени й у невеликих залах звучало слово дочки Степана Олійника - Лесі - про незабутнього батька – письменника й журналіста. Автор цих рядків поцікавилася, чи хоч одне олійниківське свято відбулось без неї. «Жодного!» - почула у відповідь. 35 років поспіль Леся Степанівна приїжджає на Одещину.

- Під час однієї із зустрічей, - розповіла вона, - люди висловили припущення: «Мабуть, ви народилися на Одещині, адже щороку приїжджаєте сюди?» Ніхто мені не вірить, що я киянка. Я дуже люблю Одещину - в душі це й моя мала батьківщина також. Коли виходила заміж, то залишила батькове прізвище. Мій чоловік Володя із розумінням до цього поставивсь і сказав: «Неси це благородне прізвище, це правильно!» Нині я - проректор Національної музичної академії України імені Чайковського, секретар Національної спілки композиторів України. Є й інші професійні здобутки. Тривалий час я не афішувала свої посади й звання, вважала, що це нескромно. Найголовніше для мене, що я – дочка Степана Олійника! Найбільше багатство – це гордо сказати, що я дитина своїх батьків. Під час фестивалю ми покладали квіти до пам'ятників Степанові Олійнику, де в камені закарбований його образ. Але найщиріша, на мою думку, пам'ять, іде від серця, від душі. Коли мені сказали, що цього року вірші мого батька на конкурсі, присвяченому Степану Олійнику, читали понад п'ять десятків хлопчиків і дівчаток, я розчулилася. Сподіваюся, вони понесуть у віршах батька крихітку тієї любові, що він залишив людям, бо писав: «Коли казати правду щиру, //То я тому люблю сатиру, //Що ніжно лірику люблю». Відкривати пам'ятні дошки, увічнювати вулиці, школи іменами видатних людей – це добре, але це залежить від держави, а те, що звучить із вуст людей – це найцінніше. У дні фестивалю звучали пісні про Пасицели, Левадівку, Балту – це і є жива пам'ять, що житиме вічно, її передаватимуть від покоління до покоління. Батько був би гордий від цього, пишався б земляками. Отже, доречні його слова: «Все, що взяв від вас з любов'ю, вам з любов'ю віддаю».

098

Левадівський меморіальний музей імені Степана Олійника. Виступає заслужений художник України Микола Вилкун. Поруч – Леся Олійник (у центрі) й директор музею Валентина Панкова

Леся Степанівна пам'ятає три батькові поради, саме вони виручали її в скрутну годину:

- Одного разу, коли в мене були якісь негаразди, він порадив мені: «Роби висновки!». Ці слова запам'ятала на все життя. Друга його порада: «Якщо хочеш допомогти людині, постав себе на її місце». Третя: «Шукай у людях добре, погане проявиться саме».

У Пасицелах Леся Олійник, коли глянула на вишитий рушник, на якому діти подавали коровай, згадала батькову розповідь про те, як він ішов до школи в перший клас:

- Мама (моя бабуся Наталка) поставила його на коліна перед іконою і сказала: «Степанку! Молись Богу, щоб дав тобі добру пам'ять, щоб ти добре вчився». Вона спекла йому хлібину, щоб він заніс її у школу – це була початкова дорога майбутнього письменника. Він казав, що щасливий тим, що пішки прийшов у літературу. Ця дорога почалася звідси, де закопана його пуповина. Пасицели –благословенне село, яке він оспівав, бо дуже любив і говорив, що він «...родився //В селі Пасисели. //На тому кутку, //Який звавсь Гончарова. //Хороші там люди, //Природа чудова...». Це була його рідна земля, він безмежно її любив і намагався знову й знову сюди повернутися.

У Левадівці пройшли шкільні роки Степана Олійника. Тут він любив бувати. Леся Степанівна пишається земляками:

- Коли помер мій батько, то на похорон приїхав колектив колгоспу «Шляхом Леніна» (згодом - «Артіль Степана Олійника»). Земляки сказали: «Ми зробимо все, аби пам'ять про нашого славетного побратима зберігалася в віках. Ми хочемо заснувати літературну премію Степана Олійника». Серед ініціаторів створення премії були голова місцевого колгоспу Михайло Іванович Бадера й дослідник творчості Степана Олійника Іван Михайлович Дузь. Потім підключилися письменники.

 

Балтяни зустріли хлібом і піснею

У Балті учасників фестивалю зустрів і скрізь супроводжував Валерій Бойченко - один із організаторів протягом багатьох років перших Олійниківських читань. Він доклав багато зусиль у справі створення музею Степана Олійника в Левадівці, був першим очільником Громадського благодійного фонду Степана Олійника.

026

Учасники фестивалю в Балті (зліва направо): заслужена артистка України Лариса Дедюк, одна з балтянок, Леся Олійник, Віра Юрик (лауреат премії Степана Олійника, 2013), за нею - Василь Довжик, Валерій Бойченко із дружиною Алісою, Пилип Юрик (лауреат премії Степана Олійника, 2007) і директор Балтського краєзнавчого музею Петро Ткач

Біля погруддя митцю відбувся мітинг, на якому виступили й запорізькі письменники Микола Білокопитов і Пилип Юрик із розповідями про перебування Степана Олійника в Запорізькому краї. А в світлиці Балтського краєзнавчого музею, куди перемістилася вся олійниківська родина, Пилип Юрик прочитав ліричний вірш «До сміховитоків», присвячений фестивалю «Степанова весна», а Микола Білокопитов – свою байку «Кря-ко-ко». Байка ця поки що залишається актуальною у всеукраїнському вимірі, адже багато державних чиновників і народних депутатів України не послуговуються державною мовою. Приємно, що під час фестивалю скрізь було чути співучу українську мову.

Окрасою мистецького заходу став виступ козацького хору «Будьмо!» з піснями Наталки Бучель «Про Пасицели» на вірші Степана Олійника й «Степанова весна» на вірші Василя Кравчука. Солістка хору, лауреат премії Степана Олійника Таїсія Крисько завершила концерт новелою Степана Олійника «Гармошка повинна грати» — про жінку, яка втратила на війні коханого, найкращого музику на селі.

040

Козацький хор «Будьмо!» Біля мікрофона – лауреат премії Степана Олійника (2002) Таїсія Крисько

У селі Пасицели, де закопана пуповина майбутнього сміхотворця, залу загальноосвітньої школи вщент заповнили учні з батьками. Із вуст найменших дітлахів і старшокласників майстерно звучало дотепне слово Степана Олійника. Щороку діти тут готуються до творчої зустрічі з митцями в рамках фестивалю і з нетерпінням її чекають. Радо вітали вони Лесю Олійник, Валерія Бойченка, письменників Дмитра Шупту, Пилипа Юрика, Миколу Білокопитова, одеського журналіста Романа Кракалію, заслужену артистку України, бандуристку Ларису Дедюк, заслуженого діяча мистецтв України Василя Довжика, прикарпатських майстрів розмовного жанру Ігоря Чепіля й Миколу Кавацюка.

067

Учні Пасицельської загальноосвітньої школи

 

Є нові лауреати

У Левадівці учасники свята відвідали Меморіальний музей Степана Олійника, де їх гостинно зустрічала директор цього закладу Валентина Панкова. Відтак у будинку культури відбувся чудовий гала-концерт, в якому серед інших виступили й переможці обласного конкурсу на краще виконання творів Степана Олійника.

Прибули численні гості, яких представили глядачам: із Києва - заслужений діяч мистецтв України, мистецтвознавець, доктор філософії й мистецтва Леся Олійник, лауреат всеукраїнських і міжнародних конкурсів, заслужена артистка України, викладач, бандуристка Лариса Дедюк, письменник і журналіст Василь Довжик; із Івано-Франківської області - гумористи, артисти розмовного жанру Ігор Чепіль і Микола Кавацюк; із Запоріжжя - лауреат премії Степана Олійника, письменник і журналіст Пилип Юрик, журналістка, лауреат премії Степана Олійника Віра Юрик, письменник, лауреат премій імені Степана Руданського, Василя Юхимовича, Остапа Вишні та Петра Ребра Микола Білокопитов; із Одеси - заслужений журналіст України, лауреат премії Степана Олійника Роман Кракалія, заслужений художник України Микола Вилкун, письменник, мистецтвознавець, лауреат премії імені Павла Тичини Олекса Різників, письменники Дмитро Шупта, Віталій Бошков, голова Одеської управи Народного Руху України Василь Вельможко, директор Одеського центру української культури Галина Зіцер та інші.

Голова Миколаївської районної ради Віктор Купченко привітав учасників свята від імені громади Миколаївського району й побажав завжди дотримуватися крилатого вислову: «Народ, який не пам'ятає свого минулого, не має майбутнього». Він подякував землякам, які підтримують олійниківські традиції, зокрема, Валентині Панковій, яку назвав уповноваженою особою Степана Олійника в Левадівці.

Леся Олійник оголосила цьогорічних лауреатів Всеукраїнської літературно-мистецької премії «В ім'я добра» імені Степана Олійника. Ними стали запорізький поет-сатирик Микола Білокопитов за книжку «Чортзнащо наснилося мені» й одеський письменник Віталій Бошков за збірку «Жарти не з олійниці» (переклади віршів Степана Олійника гагаузькою мовою).

 

Готуймось до 110-ої річниці від дня народження Степана Олійника!

Відшуміла 35-та Степанова весна. Наступного року земляки й українська громадськість відзначатимуть 110-річний ювілей видатного письменника Степана Олійника. Готується до цієї визначної події й Леся Степанівна, яка знову приїде на Одещину. Микола Білокопитов запевнив усіх, що наступна «Степанова весна» розпочнеться на Запоріжжі.

А чи не пора вже відзначити й саму Лесю Олійник званням почесного громадянина Левадівки? Це було б правильно!

 

На знімку вгорі: Лауреати літературно-мистецької премії імені Степана Олійника Микола Білокопитов (Запоріжжя) і Віталій Бошков (Одеса).

Фото Юрія ФЕДОРЧУКА

 

 

037

Виступає майстер розмовного жанру Микола Кавацюк із Коломиї