З присвятою:УКРАЇНСЬКИМ ПРОРОКАМ, МЕРТВИМ, ЖИВИМ І НЕНАРОДЖЕНИМ і одному лікарю ЛЕОНІДУ ТКАЧУКУ,який тоді мене рятував а сьогодні він за межою вічності.
Вірші, роздуми, ідеї та режисерські сценарії
АРАТТА Київ 2008 Слово до читача:
Ми можемо жити без багатьох речей, а те що всіх нас єднає і без чого нема життя навіть в штучному Раю – це серце. Його відчуваєш в миті болю, радості та кохання. Воно має особливий стан, що вимірюється секундами.
Кілька років тому шановна людина ветеран Другої світової війни, Юрій Коваленко,що вже відійшов за межу вічності, розповів мені випадок як під Сталінградом його було поранено в момент коли серце стиснулося в ударі, щоб віддати кров. Куля пройшла на виліт буквально на сантиметр нижче стиснутого серця. Юрій Миколайович залишився чудом живий. Тоді хірург Бутейко у листі до газети Правда, писав, що поранений в серце залишився жити. Просто рентген показав, що куля мала б пройти через нижню частину серця, але була мить між ударом коли серце стиснулось і врятувалось від кулі.
Моє серце пережило повну зупинку, одну операцію в Римі і вже дві в Києві. Я вдячний лікарям, сестрам всім хто дав мені можливість відчути тишу між ударами серця, красу весни через вікно лікарняної палати, а головне написати цю книгу в стінах Олександрівської лікарні міста Києва.
Можливо не кожен зможе відчути ту мить що є між ударами серця, але варто задуматись, що якраз серце невтомно працює заради нас і не вимагає любові до себе, а навпаки віддає її ближнім.
Вірші цієї збірки особливі, вони дорогі мені і в певній мірі помагають жити, а ще то є діалог мого серця з тим хто його носить в суєті суєт…
Наше серце - великий генератор любові, добра і правди, то ж даваймо йому снагу і шанс робити це у просторі часу, на ниві життя і у вимірі вічності…
Петро Олар
ПІСНЯ
Заспівайте, мамо, колискову
Від землі глибоку.
Заспівайте, мамо, серцю милу,
Від яких дитя зростає.
Заспівала мама, щоб дитя ставало
І Любов’ю серце сповивало
Заспівала мама, щоб душа світала,
І добром дитина Землю обійняла.
Заспівало вже маленьке дитинча
Першу веснянку у Великодню днину…
Заспівала мати доні під вінець веселу.
Заспівала козакові, щоб додати сили.
Заспівала «Ще не вмерла Україна»,
Заспівала «Возродилась вся Вкраїна»…
Так від пісні Нація Вціліла...
Анатолію Гайдамаці Митцю і поету палітри
НАМАЛЮЙТЕ, МАЕСТРО, КАЛИНУ НА ЗЕМЛІ...
Що Віковічним голодом і віковими слізьми
просякла на віки - вкраїнська земля.
Хай стане полотном, для Вас вона,
А за мольберт, Вам послужать Дніпрові схили.
А пензлем, най буде штикова лопата.
Як фарбу, принесіть живу калину...
У час скорботи, від конкурсів і тендерів чужих
Вам Бог талан послав – молитися за тих,
Хто був не в силі здобувати волю
Для раю на Землі...
і лиш мовчки дозволяв
Зводити пекло і ріки у бетон вкладати,
А ще Чорнобиль будувати...
В Авган синів навічно відправляти.
Маестро, не мовчіть....
Своїм таланом Світ Ви сколихніть.
ЩЕ
Ой, рано-рано
Мені йти туди,
Де сонце під ранок
Виходить з води…
Ще не долюбив,
Ще не сотворив,
Ще не збудував,
Ще не сказав…
Трьох важливих слів…
НА МА ЛЮЙ
Намалюй мені радість
У віддзеркаленні очей твоїх.
Намалюй мені щастя,
Що переповнює простір сердець.
Намалюй мені кохання
Пересохлими губами твоїх чекань.
Намалюй мені вічність,
Що описується колом,
Яке починається біля порога
Батьківської хати.
ТАЄМНИЦІ
Бувають скатертинами,
Які нема кому показати
Бо знаєш, що заплямують чи продадуть
За тридцять срібних,
Цілуючи і присягаючи на вірність,
Думаючи про вигоду
І якість там свої насолоди,
Забувши, що найбільша таємниця –
Є у сенсі Любові.
Щоб її пізнати,
Треба життя прожити
І перед смертю почути:
«Так ніхто не кохав…
Через тисячі літ»…
К Р И Н И Ц Я
Чому так страшно буває, коли
нахиляєшся до дна криниці ?
Мабуть, у всьому чистота і глибина
мають вимір безкінечності...
Людина від свого народження боїться
піднятись до глибин душі своєї,
Вивчити те, що поруч.
І їде в далекі світи, досліджує чуже.
Щоб перед смертю зрозуміти:
Не вистачило тільки часу на те, щоб в криниці
Побачити зорі...
І в серці відкрити Бога,
Який живе там з нашого
народження...
Л Е Ч У
Як страшно признатися,
самому собі,
Що втратив здатність літати...
Зараз пробую вирахувати згідно
фізичних і метафізичних законів
Геометрію Опору моїх Гріхів,
Які так вперто прикували мене
своїм тяжінням.
А в книгах його обзивають земним
І навидумували всіляких законів,
щоб відгородити нас від дитинства.
Але я знаю, що коли народжуся знову,
як дитя Боже...
Видихну минуле, і вдихну легке і
чисте мого першого дитинства...
Л Е Ч У...
ФІЛЬМ “ З ЖИТТЯ МОГО СЕРЦЯ”
Сьогодні вперше в житті
Лікар показав мені незвичний фільм
На екрані, що тоді в’їхав в мою палату
Жило собі зображення мого серця
Я ніколи не думав, що воно може мати крила
Що є таким невтомним як птах в польоті
Махаючи ними з дня мого народження
Щоб донести моє тіло навіть і в Рай
А потім в іншому ракурсі
Воно нагадало чашу
Сповнену і переповнену Любов’ю
Якої я так мало роздавав Ближнім
Мабуть тому то воно й заболіло
А ось в новому кадрі
Цього незвичного фільму
З життя мого серця
Для одного глядача
Я уявив собі, що на екрані
Вічний годинник з піску
Моє серце мов дві перевернуті чаші
З’єднані во єдино
Відкривали мені істину
Вже настав час перевертати чашу мого серця,
А я чомусь забарився, забувши…
Що мушу з нього відпустити Любов
На поруки своїх ближніх
А вже потім з усієї сили
Крикнути у Вічність
Люблю Життя
І нехай це буде фіналом
Фільму з життя мого серця….
КУПІТЬ ВІРША
(сумний жарт)
На вулиці, що в день відправ у всіх храмах Рима
Ставала торговиськом
І “Порта-Портезою” нашого гріхопадіння
Один поет, що мабуть лише
Після смерті генієм стане
Продавав вірша
Одного єдиного, що був
Для нього найцінніший
Тому і ціни йому не знав
І лиш просив тихо
- купіть вірша…!
І читав його повністю
Всі бігли тоді кудись ритись
В старому шматті і горах непотребу
А сирота-поет Землі моєї
Вмирав з голоду
За день до відкриття йому
посмертного пам’ятника…
Нова книга поета Петра Олара, що є кінорежисером написана в чотирьох стінах лікарняної палати Олександрівської лікарні міста Києва. Тому і на обкладинці книги такі дивні знаки – то кардіограма серця поета…
Автор між двома операціями на серці мав час спілкуватись з своїм серцем і совістю. А ще в знак подяки лікарям, медсестрам і санітаркам дарувати вірші.
Ця збірка не є остання, бо після виписки автор вирішив доторкнутись до геніальної поезії кінообразів і правди слова і краси .
Життя продовжується, треба творить і достойно жить….Люди вмирають від куль... байдужості, з голоду,зі страху та відсутності любові до життя. Все інше є нещасний випадок...