Відкритий лист члену Національної Спілки письменників України, кореспонденту газети "Запорозька Січ" Пилипу Юрику
Шановний Пилипе Юрику!
У своєму відкритому листі, опублікованому в газеті "Суббота плюс", Ви цікавилися, чий пам'ятник захищає голова обласної держадміністрації? Ще раз наголошую: своїм зверненням я, власне, захищав не пам'ятник Леніну, а громадський спокій і політичну стабільність в регіоні. Тож змушений знову вдатися до риторичного запитання: чи легше стало жити мешканцям селища Веселого після того, як нічний вибух зруйнував пам'ятник?
Ви привели дуже виразну цитату про те, з яким завзяттям вождь світового пролетаріату сам рушив пам'ятник представнику царської родини. Однак, шановний опоненте, Ви жодним словом не обмовилися про своє ставлення до вибуху у Веселому, а лише остережливо зауважили, що нікого не закликаєте брати мотузки і йти скидати ідолів тоталітаризму. Але оскільки тих, хто підірвав пам'ятник, Ви вважаєте патріотами, то, очевидно, й схвалюєте їх дії, фактично ставши на захист вандалізму. От і виходить, що ревні ненависники Володимира Ілліча діють його ж методами. Невже уроки історії нічому не навчили?
"Ломать - не строить" - сказано давно і влучно. Вже не раз руйнували, як співається в "Інтернаціоналі", "до основанья, а затем..." Та потім виявлялось, що нищити значно простіше, ніж будувати.
Історичну постать Леніна, як і його дітище – Жовтневу революцію, можна переосмислювати, ставитись до них по-різному, але минуле від цього ніяк не зміниться. Якщо ж ми почнемо встановлювати історичну справедливість шляхом руйнації, то опинимося там, де вже були, і де Вам, пане Пилипе, напевне, не подобалося жити, як і мені.
Тож навряд чи доречною є Ваша іронія з приводу того, що, мовляв, у моєму кабінеті пролунає дзвінок із Києва, і за наказом за одну ніч у Запоріжжі та області не залишиться жодного пам'ятника вождям революції. Час уже зрозуміти, що войовничим традиціям треба покласти край. Бо як би не маскувався за благородними цілями будь-який екстремізм, як би не виступали проти тоталітарної ідеології, його непримиренні борці, самі того не усвідомлюючи, діють саме по-ленінськи. Радикальний націоналізм є не меншою загрозою, ніж інтернаціональний більшовизм.
З огляду на це я не прихильник того, щоб влада спонукала до санкціонованого вандалізму. Був же час, коли відразу по всій країні зникли скульптурні зображення Сталіна. Але навіть тепер, через десятки років, дехто не перестав нудьгувати за "залізною рукою". Значить, справа не в ідолах, а передовсім у нас самих.
У цивілізованих країнах, які теж мають неоднозначно трактовану історію, не поспішають нищити пам'ятники національним діячам, які цю історію творили. Монументи залишаються як віхи історії. І ваша, пане Пилипе, пропозиція позносити статуї старорежимних вождів до краєзнавчого музею - хай стоять там поряд з половецькими кам'яними бабами, - як не мене, слушна. От тільки де ж візьмуться ті експонати, коли "патріоти" кинуться рушити монументи, які їм не до вподоби?
І наостанок. У своєму листі, пане Пилипе, Ви висловили сподівання, що "центральна влада в Україні ще буде колись українською". Але дозволю вдатися до відомого вислову: "Кожен народ заслуговує своєї влади, як кожен казанок - своєї кришки". Даруйте, що змушений нагадати Вам цю прописну істину. Влада, якостями якої Ви так переймаєтесь, переважним чином уособлює існуючий рівень розвитку суспільства. Можна зрозуміти, коли цього не усвідомлюють окремі пересічні громадяни, але, принаймні, дивно і дійсно сумно, що над цим не бажає замислитися член Національної Спілки письменників.
Олексій КУЧЕРЕНКО,
голова Запорізької обласної державної адміністрації