Захищаємо вандала? 

Одного вересневого світанку у райцентрі Веселе на Запоріжжі прогримів вибух. Велетенська, пофарбована під бронзу кам'яна фігура Леніна злетіла в повітря. На її місце із захаращеного горища хутко дістали бронзове погруддя "вождя". Місцева влада та комуністи на цьому не заспокоїлися: шукають кошти на відновлення ідола, такого ж, як до вибуху. Бачите, яка комуністична справедливість! На відновлення свого ідола шукають народних грошей, а храми Божі, зруйновані ними, відновлює сам народ за свої ж таки кревні.

З приводу висловлювань пана Кучеренка до нього з відкритим листом звернувся запоріжець, член Національної спілки письменників Пилип Юрик, розпочинаючи його запитанням:

Кого, чий пам'ятник захищає голова обласної державної адміністрації?  Борцеві за незалежність України? Ні. Видатному вченому? Ні. Поневолювачу, загарбникові й катові українського народу? Так.

Саме того, що Ленін — чужинець, зайда й окупант, поки що, на жаль, не усвідомлюють деякі представники влади на місцях.  А тим часом, про це пише сам Володимир Ульянов-Ленін. Читаємо збірник "Ленін про Україну" (К., 1965, с. 497):

"29 листопада 1918 року. Телеграма главкомові в Серпухов. З просуванням наших військ на захід і на Україну створюються обласні тимчасові радянські уряди, покликані зміцнити ради на місцях. Ця обставина має ту хорошу сторону, що позбавляє змоги шовіністів України, Литви, Латвії, Естляндії розглядати рух наших частин як окупацію і створює сприятливу атмосферу для подальшого просування наших військ. Без цієї обставини наші війська були б поставлені в окупованих областях у неможливе становище і населення не зустрічало б їх як визволителів. Зважаючи на це, просимо дати командному складу відповідних військових частин вказівку про те, щоб наші війська всіляко підтримували тимчасові радянські уряди Латвії, Естляндії, України і Литви. Але, зрозуміло, тільки радянські уряди".

Йдеться тут, звичайно, про харківський (п'ятої колони) уряд Артема-Сергеєва та підготовку баз для окупації у вигляді совєтів.

Добрий вислів Ви знайшли: хто вистрелить у минуле з пістолета, у того майбутнє поцілить із гармати. Невже мався на увазі сам Володимир Ілліч? Не дивуйтеся. Візьміть в обласній бібліотеці імені Горького ось таку книжечку: Мальков П. Д., "Записки коменданта Кремля". М., 1987. Розгорніть на 17 сторінці. Цитую за оригіналом:

"Наступило 1 мая 1918 года... Члены ВЦИК, сотрудники ВЦИК и Совнаркома собрались к 9.30 утра в Кремле, перед зданием судебных установлений. Вышел Владимир Ильич. Он был весел, шутил, смеялея. Ильич приветливо поздоровалея со мной, поздравил с праздником, а потом внезапно шутливо погрозил мне пальцем:

"Хорошо, батенька, все хорошо, а вот зто безобразне так и не убрали. Это уже не хорошо."

Он указал на памятник, воздвигнутый.на месте убийства великого князя Сергея Александровича.

"Ну-ка, пока есть время до демонстрации — тащите веревки".

Я мигом сбегал в комендатуру и принес веревки. Владимир Ильич ловко сделал петлю и накинул на памятник. Взялись за дело все и вскоре памятник был опутан веревками со всех сторон.

— Ану, дружно! — задорно командовал Ильич.

Ленин, Свердлов, Аванесов, Смидович и другие члены ВЦИК и Совнаркома впряглись в веревки, на-легли, дернули и памятник рухнул на булыжник.

— Долой его с глаз, на свалку! — продолжал командовать Владимир Ильич.

Деятки рук подхватили веревки и памятник загремел по булыжнику.

Владимир Ильич вообще терпеть не мог памятников царям, великим князьям, всяким прославленими при царе генералам. Он не раз говорил, что победивший народ должен снести всю зту мерзость, напоминающую о самодержавии. По предложению Владимира Ильича в 1918 году в Москве были снесены памятники Александру II в Кремле, Александру III возле храма Христа-Спасителя, генералу Скобелеву. На месте памятника Скобелеву протне Моссовета был воздвигнут обелиск Свободы".

От бачите, Ленін розумів, що ідеологія — не іграшка. Або вона є (своя, державна, українська, національна), або на її місці буде окупаційна — з леніними, дзержинськими, свердловими, кіровими, калініними...

А ще хочу запитати вас, пане голово: якби в Запоріжжі німецькі окупанти залишили пам'ятники Гітлерові чи Геббельсові, Ви і їх отак ревно захищали б, як монумент Ленінові у Веселому?  А то — також історія... Більшовики, до речі, принесли на нашу землю не менше зла, ніж фашисти. Це вже розуміють навіть деякі інваліди колишньої КПРС. Інформації щодо цього тепер більш ніж достатньо.

Я ні в якому разі не закликаю нікого брати мотузки й іти скидати ідолів тоталітаризму. Бо маю надію на те, що хоча б центральна влада в Україні ще буде колись українською. Тоді у вашому кабінеті пролунає телефонний дзвінок із Києва, ви відповісте: "Слухаю" і за одну ніч у Запоріжжі та області не залишиться жодного пам'ятника Ленінові, Дзержинському та іже з ними! Як було, вже зі статуями "батькові всіх часів і народів". Влада поставила — вона й скине. Розуміється, якщо це зробить якийсь патріот — то це буде вандалізм. Якщо ж сама влада — то це — справа добра, а головне — все законно!

Так, історію руйнувати не годиться. Тому я за те, щоб оті статуї вождів поставити біля краєзнавчих музеїв на кшталт скіфських кам'яних баб. І хай там красуються.

Щодо тих, хто знищив монумента катові України у Веселому, то вони дуже ризикували. Бо неукраїнська влада їм ніколи цього не вибачить.  

Пилип ЮРИК 

«Народна газета», № 43 (472). 2.11 — 8.11 2000 р.