Реліквії
Але не просто булижники. Ці камені – свідки культури й вірувань наших далеких пращурів та сусідніх народів, від яких залишилися тепер тільки спогади істориків. Це так звані кам`яні баби: доби бронзи, скіфські, половецькі... Для працівників музею Запорозького козацтва не секрет, що окремі діловари, котрі видають себе за колекціонерів, мають на них величезний капітал, продаючи праісторичні скульптури за кордон. Треба віддати належне: продають дорого, хоча цим каменям просто немає ціни.
Вирішили музейні працівники на чолі з генеральним директором Національного заповідника “Хортиця” Костянтином Сушком провести в селах експедицію з виявлення й взяття під державну опіку цих скарбів. Звичайно, тих, що вціліли. Один лише виїзд у села Григорівка Запорізького та Кам`янського Василівського районів нашої області показав, що такий задум не марний. Кілька скіфських скульптур, стели доби бронзи, середньовіччя, залишки вапнякових гарманів (знаряддя для обмолочування хлібів), кам`яні корита для води, кам`яні козацькі хрести – такий “урожай” лише одного дня. Тепер усі ці витвори давнього мистецтва та культові статуї привезли до музею Запорозького козацтва, взяли на облік, паспортизували й описали.
Частина нових експонатів поповнить музейну експозицію заповідника, частина ж буде виставлена у відповідних історичних місцях острова Хортиця, зокрема на відновлених курганах і козацьких кладовищах. Хоча, звісно, краще було б уже зараз спорудити для цього спеціальне приміщення. Адже час не минає даром: під дією дощів (особливо кислотних), сонця, вітру скульптури помалу псуються. Вапнякові швидше, кам`яні – повільніше. І слава Богові, що після такого подвижника як Дмитро Яворницький чи не вперше в нашому краї знайшлися люди з небайдужими серцями, із синівським ставленням до народної спадщини. Вони відшукують її, роблять усе можливе, аби зберегти для прийдешніх поколінь.
- Відвідують наш музей європейські туристи та вчені, - розповів Костянтин Іванович. – На зберігання цих скульптур просто неба вони дивляться як на дикунство. У Греції, наприклад, надворі перебувають лише копії. Оригінали ж – тільки в музейних приміщеннях.
Оригінали ж прадавніх скульптур доби бронзи, Скіфії та інших епох у наших селах і містах часто-густо перебувають на звалищах. У селах же, як і за часів Яворницького, їх використовують як опори для тинів або як будівельний матеріал. Це свідчить про рівень нашої з вами культури. Саме через це Європа досить обережно ставиться до ідеї прийняття України до Євросоюзу, НАТО та в інші організації. Саме тому маємо низький рівень життя: люди, які нехтують минулим, не достойні мати хороше сучасне. Про майбутнє не може бути й мови.
Співаючи славу Костянтинові Сушку та його підлеглим за справжню турботу про безцінні скарби, автора цих рядків не покидає думка: а чим протягом багатьох десятків років займалося вельмишановне товариство охорони пам`яток історії та культури? Установлювати меморіальні дошки компартійним діячам, поневолювачам України, шукати на це меценатів – справа вигідна, але чи потрібна?
Наступне питання: чи не слід було б зайнятися прооблемами збереження історичних цінностей і правоохоронним органам? Адже жодна цивілізована країна не дозволить, щоб реліквії її народу вивозилися діловарами за кордон. Чи, може, дехто з правоохоронців якраз і допомагає їм це робити? А жаль.
Пилип ЮРИК