ПЕРЕСАДКА ГОЛОВИ? ЗАПРОСТО!

Чудеса в решеті 

Дуже помиляється той, хто каже, що чудес на білому світі не буває. Адже навіть більш-менш пристойний школяр назве йому і храм Артеміди, і сади Семіраміди, і піраміду Хеопса...

У нас теж намагалися сотворити хоч одне диво. А що вийшло?

Майже висохло Аральське море. Правда, воно тепер далеко за кордоном. Не згадуватиму й про план повороту сибірських рік у зворотному напрямку. То — також зарубіжжя. Не розповідатиму й про потоплення Великого Лугу і перетворення тисяч пам'яток історії — скіфських і козацьких могил, Запорозьких Січей — у болото. На жаль, того, що було — вже не повернути. Але дещо збереглося. Приміром, пам'ятники, що й нині є в Запоріжжі.

Ну, хоча б отой, що біля Дніпрогесу. Там стоїть «вождь світового пролетаріату» і вказує рукою... Ну, куди б ви думали? На захід. І як це «пильні» ідеологи раніше не додивилися? Адже навіть Богдан у Києві і той булавою на Москву тицьнув. А тут сам Ленін показує своїм прибічникам, де їм шукати «світлого майбутнього» — на «гнилому» Заході...

На майдані Пушкіна до знаменної дати — 50-річчя ВЛКСМ — поставлено пам'ятник. У бік гігантів-заводів похилений чималий постамент. Він закінчується величезною головою молодого будьонівця, який, мабуть, мчить на коні. Дотепники кажуть, що то він принюхується: із «Запоріжсталі» чи «Дніпроспецсталі» димком несе?

Нещодавно комісія управління культури Запоріжжя визначала, що робити далі з пам'ятниками. Прийшла до висновку, що треба реставрувати «Тривожну молодість» — так офіційно зветься отой будьонівець. Бо стела з шістьма орденами потріскалась. А в напису «У власти орлиной орлят миллионы и нами гордится страна» пообпадали літери. Дощова вода стікає по обличчю будьонівця, утворюючи під його шиєю... краватку.

Реставрація — справа дорога. Нині вона коштуватиме 120 мільйонів карбованців. Де їх узяти, коли у місцевому бюджеті не завжди бувають гроші навіть на оплату праці вчителів чи медпрацівників? Була пропозиція — звернутися до теперішніх приватних банкірів. Бо майже всі вони — колишні комсомольські функціонери: працівники обкомів і райкомів ЛКСМУ. Хай, мовляв, згадають, хто їх у люди вивів і дадуть бідному будьонівцю на реставрацію...

У невеличкому парку біля центрального ринку — закинутий фонтан. Його «прикрашають» гіпсові піонери. Колись їх підфарбовували, підбілювали і вони мали нехай і безглуздий, але більш-менш охайний вигляд. Тепер фарба пооблуплювалася, гіпс потріскався і шматками повідпадав. Де-не-де замість ніг уже стирчить тільки арматура. Тут комісія була одностайною — тихенько, без шуму, прибрати це «диво» з-перед людських очей.

Якщо американці навчилися трансплантувати серце та інші внутрішні органи, то в Запоріжжі уже в 50-ті роки зробили пересадку... голови. Операція тоді пройшла чудово. А відбувалася вона так. Спорудили на вулиці Гоголя біля нинішнього держуніверситету пам'ятники Горькому і Леніну. Потім придивилися, що це — такі «штампи», така халтура, якої ще світ не бачив. Олексія Максимовича не зачепили. Хай, мовляв, стоїть собі, який є. А от Ілліч — інша справа. Аби не псувати його авторитету, зняли з нього голову і приліпили... Шевченко-ву. Так і стоїть він досі — права рука на лацкані піджака, в костюмі-«трієчці», плечі гордо розправлені, а голова... похилена. Чи могло приснитися Кобзареві у найжахливішому сні таке святотатство?..

Інколи чую в електричці чи тролейбусі знайому фразу: «Чудес на світі не буває!» Аж смикає мене за язик відповісти: «Бувають, люди добрі, та ще й які! Походіть Запоріжжям — переконаєтесь».

Пилип ЮРИК.
м. Запоріжжя
«Перець», №7, липень 1996 р.