Світлій пам’яті
              мого доброго брата
              Віктора Сергійовича ЮРИКА
                                                  присвячую.
                                           Автор

 

 

 

Запоріжжя

     2012 

 

ББК 84 (Укр.) 6-53
УДК 81.161.2-14
Ю71
Юрик П.С.
Ю71 «Калина хортицька». Пісенник.
Пісні на слова Пилипа Юрика

 

     До нової збірки українського поета Пилипа Юрика ввійшли пісні на його слова. Лірика й громадянська лірика – головні жанри творів. Серед них є також жартівливі пісні.
Вміщені тут і тексти пісень, мелодії на які написали кілька композиторів. У збірці подаються ноти всіх авторів музики – на вибір виконавців. 

 

ISBN 966-8380-01-0

 

Наша слава не загине! 

У Дніпра – широкий плин…

ПЕРЕДМОВА

Пісенна спадщина українського народу грандіозна. А в піснях - сльози й сміх, переживання й надії, історичне минуле й зазирання в майбутнє… І навіть якщо пісня вважається народною, то в неї все одно є конкретний автор. Час не завжди зберігає ім’я його, але якщо поет дихає в одному ритмі зі своїм народом, то такі пісні приречені на довге життя. Зрозуміло, що далеко не кожному творцеві пісень це вдається.

У нас та й ніде в світі (а, може, й у Всесвіті) немає на-вчального закладу чи бодай курсів із підготовки поетів, про-заїків, драматургів – одне слово, письменників. Кажуть, цей дар від Бога. Отож, якщо дав Бог «талант до віршів не пози-чений, а власний» (за Лесею Українкою) то, доклавши ста-рання, працьовитості, волі, є шанс стати письменником. А як не дав Бог, то хоч десять поетичних академій із відзнакою закінчуй – толку не буде.

Пилип Юрик – спадковий селянин, людина від землі. Тож, відходивши в школу, обирає досить приземлену профе-сію – агрономію, закінчує технікум та інститут за цією спеці-альністю і раптом... пише тексти пісень. Причому не сучасно-речитативні, що в кращому разі виконуються під африкансь-кий барабан чи бубон чукотського шамана… Адже якщо сло-ва написані на «трійку», то й мелодію композитор створить не кращу – текст його просто не надихне на високість. Пісні цієї збірки – мелодійні.
Пилип виростав у пісенній родині, де співали всі. Ко-лискову йому дарувала мама, яка була родом із південної Жи-томирщини, землячка Степана Руданського. Батько – з Шев-ченкового краю, Черкащини, де виріс і Пилип. Частенько до них сходилися сусіди чи на свято, чи на іменини й не стільки випивали, скільки співали. Зокрема, прекрасні народні пісні – й трагічні, й жартівливі. Їх майбутній поет буквально всоту-вав дитячою пам’яттю. Це були, як він каже, чи не найпрек-расніші хвилини його життя.

Ой у лузі-лузі та ще й при березі –
червона калина.
Породила молода дівчина
Хорошого сина.

Пісня переливалася кількома жіночими й чоловічими голосами та підголосками, стискала душу. І нині Пилип зізнається, якби можна було повернути хоч одну колишню мить життя – він обрав би саме оцю, коли співали батьки, брати, сестри, сусіди...

Не коровами багатий, навіть не волами,
А чуттями золотими, що дістав від мами.

Так писав про Пилипа Юрика в передмові до однієї з його сатиричних книжок відомий поет Петро Ребро. І не по-милився. Саме оті «золоті чуття» привели автора цієї збірки в літературу. Завдяки їм він пізніше став лауреатом всеукраїн-ських літературних премій імені Степана Руданського й Сте-пана Олійника, а також конкурсу журналу «Перець» і Мініс-терства культури України «Автора! Автора!».

Щодо пісенності його творів, то її помітив свого часу світлої пам’яті запорізький поет Анатолій Рекубрацький. Са-ме він, почувши, що вірші Пилипа дехто поза очі критикує, сказав: «Не слухай нікого! Пиши, вдосконалюйся й не кидай поезію – вона в тебе не гірша, ніж дехто думає, а за пісенніс-тю не поступається навіть метрам». І Пилип писав, шліфував тексти, давав композиторам, які творили пісні. Своїми вчите-лями в жанрі пісні він вважає Дмитра Луценка, Василя Юхи-мовича, Миколу Сингаївського, Юрія Рибчинського, Анато-лія Матвійчука, Миколу Луківа, Михайла Ткача... Їхні твори для нього – взірець. Поки що не всі його пісні, як кажуть, пі-шли в люди – цим також треба постійно займатись, особливо в часи примітивно-дикого шоу-бізнесу. І все ж...

Деякі твори з цієї книжки виконуються як самодіяль-ними, так і професійними артистами. Скажімо, пісня «На сто-рожі волі» (музика Юрія Івченка) у виконанні ансамблю За-порізької обласної філармонії «Запорожець» у супроводі симфонічного оркестру під керівництвом народного артиста України В’ячеслава Реді відкривала мистецькі дні Запорізької області в Києві. А ще її взяли собі як гімн окремі козацькі то-вариства. «Сизокрилу молодість» виконує на власну музику заслужений працівник культури України, співак і компози-тор, лауреат багатьох конкурсів Анатолій Сердюк, «Зорю ко-хання» (музика Олександра Стариковського) – професійна співачка, солістка Запорізької обласної філармонії Наталя Ла-тун, «Лицарі України» та «Вальс надії» (музика Юрія Івченка) – просвітянський хор «Запорозькі козаки», «Пернач» (му-зика Григорія Вербицького) і «Козацька дозвільна» (музика Юрія Івченка) - ансамбль запорізької міліції «Пернач», «Ли-царі України» (композитор Лель-Анатолій Загрудний) – хор села Мошни Черкаського району на Черкащині (керівник Га-лина Грицик), «Сини України» (музика Валентина Якимаще-нка) – самодіяльний хор «Маківка» Томаківського будинку культури на Дніпропетровщині (керівник – Тетяна Єльцова). До речі, в цьому хорі співав свого часу й сам автор цієї книжки.

Окремі тексти написані ним на народну музику («Ба-ландине прадідне» та «Останній бій»), інші – на мелодії відо-мих композиторів («Нащадки Сагайдачного» та «Столиця волі»). До речі, так робили свого часу інші поети. Скажімо, почувши в програмі «Час» музику Анрі Поппа, відомий російський поет Роберт Рождественський написав свої слова, створивши «Песню прощения». Таким же чином Пилип Юрик створив «Столицю волі». Пісня з кінофільму «Весна на Заречной улице» стала неформальним славнем (не хочеться вживати латинське «гімн») міста Запоріжжя. Пилип вирішив, що буде непогано, коли слова звучатимуть саме про Запоріжжя, а не про будь-яке місто, де є металургійні заводи.

А ось згадана вже мелодія французького композитора – із пісні «Манчестер і Ліверпуль». Ніякого «прощення» в ній немає. Тому Пилип попросив дружину Віру (французького філолога), щоб вона переклала слова Едді Марні. За підряд-ником і створився потім переклад пісні, за змістом наближе-ний до тексту оригіналу. Те саме сталось і з піснею «Якщо любов згаса твоя» на слова П’єра Деланое і Клода Лемеля (музика Сальваторе Кутуньйо і Паскаля Лозіто).

Хотів би відзначити особливу патріотичність пісень цієї збірки. Слова, винесені в заголовок, - не єдині, що стосу-ються України, рідного краю (маленької батьківщини), того, що щемом віддається в душі.

Зараз окремі «великі літератори» з половою в голові, щоб якось вознестися, намагаються принизити постать Вели-кого Кобзаря, його твори. Для автора цього пісенника Тарас Шевченко – свята людина. Мабуть, тому книжка починається саме з пісні про Батька нації, його перебування на священній козацькій Хортиці.

...Кажуть, що наш народ за свою історію створив по-над триста тисяч пісень. Те, що написав Пилип Юрик у спів-авторстві з композиторами, – краплина в такому великому пісенному океані. Але краплина сяюча.

Микола БІЛОКОПИТОВ,
член Національної спілки письменників України

 

 

Калина хортицька

Музика Юрія ІВЧЕНКА 

 

Цвіте калина, пахне, як весна,
Схиляється на стежечку вузеньку,
Мов наречена – біла, осяйна –
Сліди цілує генія-Шевченка.

Він тут ходив, поетова сльоза
Зросила калиноньку і стежину.
Дніпрова потаємна бірюза
Дзеркалила його думки глибинні.

Сюди Кобзар, як на Голгофу йшов:
Немає Січі, заросли могили.
Де пролилась козацька вільна кров –
Картоплю мудрі німці посадили.

Сріблястий явір – чайки два крила –
Покидав брості на сумну галяву…
На Хортиці калина зацвіла,
Вінком квітчала запорозьку славу. 

 

 

На сторожі волі

Музика Юрія ІВЧЕНКА

 

Б'ють литаври, мов Дніпра пороги,
Топчуть коні росянисту ніч,
Майорить корогва кошового –
У похід рушає славна Січ.
Килимом прослалось Поле Дике,
Чути знову отамана клич:
- Наш козацький батько - Луг Великий,
Наша мати - Запорозька Січ! 

Приспів:
Ми - діти Хортиці, діти Запорожжя,
На подвиг Україна нас зове.
Стоїть віками волі на сторожі
Священне Військо Запорозьке Низове. 

Наша воля виплекана битвами,
Дихає обіймами століть,
І степами сизо-оксамитними
Запорозька славонька летить.
Звуками бандури степ наповниться,
А Дніпро-Славута заспіва,
І зрадіє стародавня Хортиця,
Що душа козацька ожива.

Приспів.

 

Марш запорозького звичаю

Музика Євгена ПАСІЧНИКА 

 

У бій хоробрі вої Святослава -
На десятьох один - ішли колись.
По всій Русі котилась їхня слава,
Синами Київ сонячний гордивсь.
У спадок нам від прадідів дісталось
Мистецтво "Спас" як сила тих віків,
Щоб українські душі гартувались
І рідний край героями розцвів.

Ростуть зі "Спасу" вої-патріоти,
Їм перемога світить у боях.
Бо Україна - мудрості криниця,
Козацький рід – міцний, неначе криця.
І майорить над нами синьо-злотий -
Із сонця і Дніпра - священний стяг.

Рука звитяжця гріла плуг і зброю,
Стрясала Варну, Кафу, Цареград.
І наш козак - могутній, славний воїн -
Став персонажем дум, пісень, балад.
Мистецтво "Спас" – правічне і святинне,
У нього дух і сила - два крила.
Ми зробим все, щоб рідна Україна,
Як птиця Фенікс, щастям ожила!  

Афганські сни

Музика Юрія ІВЧЕНКА 

 

Що сниться тобі, о солдате-афганцю?
Чи гори чужі, чи криваві стежки?
Чи друг, що навіки хлопчиськом зостався?
Чи чорна безодня гірської ріки?

А там, на війні, снились білі троянди
І милої очі такі голубі…
І йшов ти житами далеко у мандри,
Волошками степ усміхався тобі.

Гранатами юність гриміла розтята,
Невинною кров'ю точилась із ран,
А вас "по-отечески" – м'ясо гарматне –
Горнули й горнули в далекий Афган.

Нехай вибачають вам синії гори
(Такі ж як Карпати, а тільки не ті).
Чужих матерів невгамоване горе –
Не ваша вина, а кремлівських катів.

Не треба чужих нам сльозинок – ні грама,
Ні сонця чужого, ні вітру, ні гір.
Не снися, пекучо-смаглявий Афгане!
Синам України прости і повір. 

Промінь вічності

Музика Юрія ІВЧЕНКА 

 

Нас топтали дикі орди,
Шматували, як вовки.
Та з могил повстали горді
Воля й слава на віки.
Промінь вічності леліє
З Оріяни дотепер.
І козацький дух надії
Не погас і не помер!

Наша слава не загине!
У Дніпра – широкий плин.
Рідна, вільна Україна
Золотих сяга вершин!

Хай нам заздрять навіть зорі,
Вороги тамують лють –
У дзвінкі віки просторі
України внуки йдуть.
Доля наша – в чистім світлі,
В ніч немає вороття.
Розкривай обійми, вітре!
Русь прямує в майбуття!

Наша слава не загине!
У Дніпра - широкий плин.
Рідна, вільна Україна
Золотих сяга вершин! 

Пернач

Музика Григорія ВЕРБИЦЬКОГО

 

Було на Січі: козаку-полководцю
Вручав пернача кошовий отаман,
І «Слава!» кричали брати-запорожці,
І пісня кипіла, немов океан.

Приспів:
Золотом-сріблом сіяє пернач,
Здіймає його наш полковник-вусач
А нумо, братове!
Співаймо, панове!
Бажаємо, друзі, наснаги й удач!

Тепер Запоріжжя з ансамблем співає,
Який «Перначем» нарекли козаки,
І пісня народна від краю до краю
Дзвенить водоспадом Славути-ріки.
Приспів.

Зворушлива пісня веселкою лине
Над степом широким, над сивим Дніпром -
На щастя, на долю усій Україні –
У щирих серцях озоветься добром.
Приспів. 

 

 

Пісня волі

Музика Івана СУХАРЯ

 

Степовая доріженько,
Коли будеш рівна?
Україно, моя ненько,
Коли станеш вільна?

- Ой тоді я рівна буду,
Як зима минеться,
Як із-під твердого груддя
Травонька проб’ється.

- Ой тоді я вільна стану
Й почну розквітати,
Коли ворог перестане
Мене обдирати.

Коли з могил запорозьких
Підніметься слава
Й тополями при дорозі
Та кленами стане.

Коли мова відродиться,
Козацькая мова,
Коли рани загояться
І спадуть закови.

 

Конотопська слава

Музика Олександра СТАРИКОВСЬКОГО

 

Ніби хмара,
стали раттю
Вої українські,
Огляда Виговський- батько
Многолюдне військо.
І відлунює долина
Біля Конотопа:
- Гей, ми вражу
москалину
У болоті втопим!

На узліссі й на галявах
Шикувались вої,
Загукали: «Слава! Слава!»
І пішли до бою.
Вже не знайдуть
москаленки
Прадідів могили –
Вражим трупом
козаченьки
Річку загатили.

Начувайтесь, шовінюки,
Вольфичі московські!
В бій, як треба,
й праонуків
Поведе Виговський.


Нащадки Сагайдачного

Музика Василя АГАПКІНА

 

Ми, нащадки
Петра Сагайдачного,
Оборонці
на ратнім посту,
Густо кроплену
кров'ю козачою
Бережем
Україну святу.
Нам земля ця
ніким не дарована,
Не загарбана
прадідами.
Нею всесвіт увесь
зачарований.
Бережем її й любимо ми.

Приспів:

Поклич,
Вітчизно, нас —
За Тебе підем в бій
І бойовий наказ
Завжди ми
виконаєм Твій.
Держави рідний стяг
Із сонця і води (Блакитно-золотий)
Діди любили,
Заповіли нам —
Ми будем вірно берегти.

Хай не брязкають зброєю
недруги.
Бо дістануть
відкоша вони.
Ми — народу пісенного,
щедрого,
Українського вірні сини.
Зброю ми не для того
отримали,
Щоб чужі воювати світи,
Тільки б Тризуб святий,
Володимирів,
Не згасав,
сонцесяйно світив.

Приспів.

                                     1993

Діти степів

Музика Леля-Анатолія ЗАГРУДНОГО

  

Де промінням чар-полин
Споєний,
Скіфи царські там жили -
Воїни.
Діти сонця і роси,
І небесної краси,
Діти вітру і степів,
І гроза для ворогів.

В сивині Мамай-гори,
За Дніпром,
Сплять під шум рясних щириць
Вічним сном
Діти сонця і роси,
І небесної краси,
Діти вітру і степів,
І гроза для ворогів.

Буйногриві сотні літ
Густо мчать.
І виводять у політ
Грізну рать
Діти сонця і роси,
І небесної краси,
Діти вітру і степів,
І гроза для ворогів. 

Вітряки

Музика Леля-Анатолія ЗАГРУДНОГО 

 

На горі за селом вітряки
Задивились в люстерко ріки.
Їхні крила, мов пройдені дні,
На прощання махають мені.

Приспів:
Вітряки, вітряки дзвінкокрилі!
Понад вами роки пролетіли,
І життя мого плинна ріка,
Наче борошно житнє стіка.

Вдалині вітряки чарівні
Сонця промені чешуть рясні,
Перемелюють зерна життя,
Манять ген в далечінь майбуття.

Приспів.

Край лісочка зозуля кує
Про життя непрожите моє.
І заслухались два вітряки -
В морі вічних надій маяки.

Приспів. 

 

Пісня українок

Музика Леля-Анатолія ЗАГРУДНОГО

Урочисто

 

Нам налиті Господом по вінця
Щиросердя, юність і любов.
Калиновий рід наш – український,
В наших жилах – амазонок кров.

Анни Ярославни, Роксолани,
Чураївни - душі маєм ми.
В дар серця гарячі наші, славні,
Рідна Українонько, прийми!

Ми коша одного, сестри, з вами -
Берегині вогнищ родових -
Славимось чарівними піснями,
Любим волю, працю, щирий сміх.

Нашим дітям бути на сторожі
Колосистих, сонячних ланів.
Ми для України, Запорожжя
Виростимо соколів-синів.

Ми відродим нашу мову й віру,
І досягне зоряних висот
Благородний, працелюбний, щирий
Український велетень-народ!

Марш гімназистів
(Марш учнівської молоді)

Музика Леля-Анатолія ЗАГРУДНОГО

Ми - прийдешнє рідної держави,
Її сила, розум і душа.
Через бурі й грози величаво
Юність у науку вируша.

Приспів:
Будуть космос і земля чекати
Покоління наше молоде.
Нами рідна Україна-мати
Хай гордиться і, як мак, цвіте!

Геть усі, кому в роботі нудно,
Розправляймо крила бунтівні!
Ми - козацький рід, ми всі майбутні
Кримські, Корольови, Потебні…

Приспів.

Проти течій будем веслувати,
Падати, вставати, далі йти!
Бо кому ж, якщо не нам, здолати
Наукові ріки і хребти?

Приспів. 

 

Пісня про Баландине

Музика Леля-Анатолія ЗАГРУДНОГО

 

Зоряне Баландине вквітчали
Кучеряві, срібні спориші.
Тут колись мої діди кували
Зброю зі священних лемешів.
По тобі пройшлись чужинців зграї.
Спопеляли. Тільки знов зійшло
Житнім сонцем над Черкаським краєм
Моє рідне, зболене село. 

Приспів:
Тут стежка дитинства ясна
Веде до життєвого лану,
А юності вічна весна
Встеляє прийдешність євшаном.

Вереснем запахли верболози,
На сторожі соняхи в дворах,
Лебеді-хати біліють в росах,
І щебече боса дітвора.
Хай у вирій тихо весни линуть,
Щастя джерелом прозорим б'є.
України сяюча перлино,
Дороге Баландине моє!

Приспів. 

Сини Запорожжя

Музика Валентина ЯКИМАЩЕНКА

Струни бандури збудили степи,
Коні баскі копитами гребуть,
Вітер здіймає пилюки стовпи.
З Богом, козаченьки, в дальнюю путь!

Приспів:
Ген могили засивіли полинами,
А шаблюки задзвеніли над степами.
Боронили козаки свої святині –
Славу й волю здобували Україні.

Місяць мечем визирає з-за хмар.
Гнівно хлюпоче Славути вода.
Ні, не страшний козаку яничар,
Ні москалі, ані кримська орда!
Приспів.

Мати козацька - Томаківська Січ –
Хай виглядає з походу синів,
Хай не віщує недоленьки сич
Для України навіки-віків!

Приспів. 

 

Рідна мова

Музика Леоніда ПОПЕРНАЦЬКОГО

 

Чи у свято врочисте,
А чи в будні сумні
Ти — джереляна,
чиста.
Ти як мати мені.
Бо тобою лелеки
Навесні стрекотять,
Як приносять здалека
У дзьобах немовлят.

Приспів:

Ніби сонце, сія
Рідна мова моя. Тихий дзвін ручая –
Рідна мова моя!

Колискову тобою
Шепче вишня рясна
І співає зимою
Заметіль чарівна.
Нею, рідна Вкраїно,
Розквітай, багатій.
Наша мова єдина —
Квітка папороті.

 

Українському степові

Музика Леоніда ПОПЕРНАЦЬКОГО

 

Любий друже, коханий степе!
Батьку теплих, рясних пшениць!
Я в обійми біжу до тебе,
Як у молодості колись.

Приспів:

Мій бентежний, правічний степе!
Перепілкою заспівай!
Між євшанових рідних стебел
Тихе щастя зросте нехай!

Розхвильований, світлий степе!
Колиши мене, колиши!
Серцю рвійному волі треба,
Як і свіжості для душі.

Приспів:

Мій засмаглий, чарівний степе!
Я бажаю тобі дощу!
Над житами в осіннє небо
Я хмаринкою полечу.

Приспів:

Український, священний степе!
Манить простір у далину.
Нагадає твій рідний шепіт
Пісню батьківську чарівну. 

Весна зеленоока

Музика Леоніда ПОПЕРНАЦЬКОГО

 

Проснулася розхристана весна,
Засяяла очицями зеленими,
Побігла понад річкою вона,
Розцілувалась із дубами й кленами.

Топтала мокрий посірілий сніг
І чарувала у лісочку оленя.
Вітрів буланих безтурботний сміх
Трусив дерева, холодом поголені.

Пограла сонцем, як дитя м'ячем,
Густе проміння по ріллі розсіяла,
Прошелестіла по ланах дощем,
Із пагорбів струмки пустила зміями.

Далеко ще до співу цвіркуна,
Не лине запах меду над криницею…
Моя весна! Буяюча весна!
Душа палає срібною жар-птицею!

 

Столиця волі

Музика Бориса МОКРОУСОВА

Берліни, Лондони,
Парижі
Я порівняти б
не посмів
З тобою, рідне
Запоріжжя,
Столице вольних
козаків!

Прадавню Хортицю
розквітлу
Дніпро, як батько,
обійма.
Тут із Протовчого
на битву
Князів провадив
Мономах.

Ясніли хортицькі
заграви,
Коли крилата й гомінка
Гриміла запорозька слава
І Вишневецького, й Сірка. 

У сніговім цвіту акацій
Піднявся у безмежну вись:
Із вояка в Героя Праці
Мій град звитяжний
                               переріс.

У променях
мелодій ніжних
Святиться хай твоє ім’я,
Сталево-світле Запоріжжя,
Святиня прадідна моя!

 

Баландине прадідне

Музика народна

 

 

Прадідне Баландине –
Квітка-оберіг –
Як завжди чека мене
З далечі доріг.
Увійду в околицю
Милого села –
Тут – бентежна молодість,
Тут любов сія.

Небо – синій пролісок,
Вітерець – гусляр,
Сонце білим колесом
Покотилось в яр.
«Забарилась веснонька
В гостях у зими», –
Нотами небесними
Лебідь засурмив.

Ген тумани піняться,
Молоком киплять,
Над полями лине ця
Божа благодать.
Не хилися, вербонько,
Низько до води –
Многострунні березні
Ще примчать сюди.

 

Бистрокрилі спогади

Вишневі щоки сонячних садів
І білі сорочки полів гречаних,
І симфонічні співи солов'їв
Торкають ніжно серця мого рани.

Душа, мов птаха, мліє і тремтить
У цьому раї колисково-милім,
І, як у море, поринаєш ти
У спогади прекрасні й бистрокрилі.

Зозулі чітко відбивають час
І сумно лічать нам роки прожиті.
Мого дитинства радість і печаль
Ховаються в похиленому житі.

Останній бій

                             Пану Ігорю ОЛЕЩУКУ,
                             воїнові ОУН-УПА

 

Завмерли сонячні багрянці,
Туман стелився по землі,
А молоденького повстанця
Взяли в облогу москалі.

Обхват удавкою стискався,
Боєць відстрілювавсь, як міг.
Йому на хвильку пригадався
Священний батьківський поріг.

Спалили німці рідну хату,
У ній загинули батьки,
А двох сестричок, діда й брата
Погнав москаль на Соловки.

Лише черешеньки чотири
Стоять на чатах, як колись.
- Сдавайсь, скажи где командиры! -
Кричав московський блюдолиз.

Заліг за дубом юний ратник
Серед високих, буйних трав,
Короткі черги автоматні
На воріженьків посилав.

Понищив «ястребків» багато,
А як набої розстріляв –
Він протитанкову гранату
Разом з собою підірвав.

Ген височить його могила
І хрест березовий на ній,
А дуб широкий ніжно й мило
Шумить бійцю свої пісні.

Колосся подяки

 

Падають срібнії роси,
Місяць над полем завмер,
Вітер шепоче з колоссям,
Степом іде комбайнер.

Зорі ранкові спадають,
Стеляться в росах до ніг,
Йде хлібороб рідним кра-єм
На перехрестя доріг.

Лине комбайнова пісня,
В далеч луною іде.
В полі він до обеліска
Спіле колосся кладе.

В тих колосках –
рідне поле,
Що восени він зорав,
В тих колосках –
                             його доля,
Велич душі і добра.

Ті колоски – дань подяки
Всім, хто в нерівнім бою
Йшов у останню атаку
За Україну свою.

 

Калинове Придніпров’я

Музика Валентина ЯКИМАЩЕНКА

 

Ген калина оцвітає.
Буйний вітер залюбки
Білим цвітом замітає
Понад берегом стежки.

Приспів:
Ла-да-да-да, ла-да-да-да,
Ла-да-да-да, ла-да-да.
Білим цвітом замітає
Понад берегом стежки.

Ось хмаринки набігають,
Мовби чаєчки-човни.
Ясне сонце застилають
Темним килимом вони.
Приспів:

Ла-да-да-да, ла-да-да-да,
Ла-да-да-да, ла-да-да.
Ясне сонце застилають
Темним килимом вони. 

Накрапає світлий дощик
І стікає по листках,
Срібним маревом
                              полоще
Теплу райдугу в житах. 

Приспів:
Ла-да-да-да, ла-да-да-да,
Ла-да-да-да, ла-да-да.
Срібним маревом полоще
Теплу райдугу в житах.

Ллється пісня солов’їна,
Як Славути бистрина.
Розцвіта, немов калина,
Придніпровська сторона!

Приспів:
Ла-да-да-да, ла-да-да-да,
Ла-да-да-да, ла-да-да.
Розцвіта, немов калина,
Придніпровська сторона!

Ранок весни

Музика Валентина ЯКИМАЩЕНКА

 

Як співають голосно
Горобці над вишнями!
Визирає пролісок
З-під листка торішнього,

Дихає насиченим
Ароматом березня.
Проросла травиченька
Під ногами Велеса.

Він стоїть задивлений
Весняними ранками
У садах задимлених,
Сонячно-серпанкових.

І хмаринки димчасті,
І квітки барвінкові
Чують урочистості –
Горобців цвірінькання.

 

Мамині рушники

                                   Валентині Харловій,
                                   заслуженій учительці
                                   України,
                                   народній майстрині

Музика Валентина ЯКИМАЩЕНКА

Небокраєм бігло сонце,
Утікаючи за дах.
Неня долю
край віконця
Вишивала в рушниках.
Злотом-шовком
гаптувала
Квітів сонячний танок,
Зелен-рутою вбирала
Голос лагідних
пташок. 

Все зливалося
у чистий,
Чарівний пейзаж один.
Та в барвінкове
намисто
Заплітала і полин. Додавала, бо тяжкою
Її доленька була,
Що могутньою рікою
Світлу юність понесла.

Гіркла пісня солов'їна,
Мліла голка у руках,
Спілі кетяги калини
Сумували в рушниках. 

 

Сизокрила молодість

 

 

 Стомленим лелекою молодість летіла. 

«Ой, куди ж ти, молодість,
                                             мила, сизокрила?

Та чи скоро вернешся до мого порога?
Та чи відшукаєш ти у мій край дорогу?

Може, й заблукаєш десь
                                          в далині-чужині.
Краще б залишалася у моїй хатині».

«Шанувать не вмів мене,
                                            отже, й не проси ти,
Відказала молодість, рутою покрита, -

Повернусь до тебе я через роки, врешті,
Тільки вже тоді мене старістю назвеш ти...» 

 

За волю, козацтво!

Музика Юрія ІВЧЕНКА

 

До зброї, братове, до зброї!
За рідний край станем горою.
Козацька родино, велика, єдина,
Тобою гордиться Вкраїна.

До бою, козацтво, до бою!
Не буде Вітчизна рабою!
Нехай ворог гине, але на коліна
Не стане свята Україна!

За волю, козацтво,
                                за волю!
Хай згинуть і лихо,
                                й недоля.
Козацька родина
                             підніме з руїни
Соборну, святу Україну!

Криниця щастя

 

Я пам'ятаю білолицю
Хатину
            батьківську мою,
Дубовий зруб
                       тії криниці,
З якої в мріях воду п'ю.

Ось опускаю я відерце
І заглядаю
                  в чисту синь -
Моєму зболеному серцю
Черпаю ліки із глибин.

Душа нагадує про хату,
До неї рветься з пут життя -
Там першим криком
                                  немовляти
Живуть
             найкращі почуття.

Із болем я тебе покинув -
Прости,
             хатинонько, прости
За ті нерадісні хвилини,
Коли в сльозах
                          зосталась ти.

А я у світ подавсь шукати
Криницю щастя.
                            Не знайшов…
Вона лишилась біля хати -
Води небесної любов.

 

Зоря кохання

Я весни в косу заплела,
А в тихім гаї на Купала
Росу долонями пила
Та квітку-папороть
                               шукала.

Приспів:

Кує зозуля там
Щасливії літа.
Приходь у сни,
моя любове,
Зійди коханням нам,
О зоре золота,
У серці й небі вечоровім!

Тут ніч, немов мускат, п’янка,
Танцює мавка між дубами.
Я чарувала юнака
Не чабром-зіллям, а піснями.

Приспів.

Пісні складала у сніпки,
Плела з барвінку перевесла,
Коли до Тясмина-ріки
Ніс Водяник прозорі весла.

Приспів.

Вальс надії

 

Ген скрипаль торкнувся струн,
І пройма мене, як струм
Та мелодія серпанкова, легка.
Ти, мій лицарю, вклонивсь,
Я немов злетіла ввись –
Підхопила нас метелиця п’янка.

Приспів:

Ще в житті, мій бажаний,
Будуть прикрощі й сміх.
Я сніжинкою тану
У долонях твоїх.
Ніби пух тополиний
Все у вальсі кружля –
Вечір цей солов’їний
І смичок скрипаля.

Щастя випало чи ні?
На рушник тобі й мені,
Чи залишим назавжди лиш каяття?
Усміхнися, любий мій,
І нарешті зрозумій –
Я тебе чекала все своє життя.

Приспів.

Скрипка сміхом залилась,
Я прошу – хай лине вальс,
Хай буяє солов’ями травень-май,
Над роздоллям тихих плес
Вальс торкається небес.
О чарівний вечорочку, не минай!

Приспів. 

Лицарі України

Музика Олександра ШВЕЦЯ

Музика Івана СУХАРЯ

 

 

Музика Юрія ІВЧЕНКА

 

Мчали січові стрільці -
Соколи:
Об копита камінці
Цокали.
У прийдешнє, у віки
Лавами
Мчали, мчали їх полки
Славнії!

За республіку свою
Зоряну
Густо падали в бою
Воїни -
України вартові
Крицеві,
Славнозвісні січові
Лицарі.

Хай дарує сонце їм
Золото,
Грає променем своїм
Молодо.
Квітне шлях тернистий їх
Веснами,
І співають солов'ї
Весело.

Щедрий колос хай добром
Вироста,
Де упала їхня кров
Молода -
України вартових
Крицевих,
Славнозвісних січових
Лицарів!

 

Козацька дозвільна

 

 

Музика Юрія ІВЧЕНКА

 

Завітаймо, братчики,
До корчми козачої –
Вип'єм з паном сотником
Варенухи жбан.

Приспів:
На дозвіллі можемо
Славно погуляти ми,
А в поході - голову
Зніме отаман.

Ми за Україноньку
Чари піднімаємо.
Хай же обмина її
Лиха ураган

Приспів.

Грай, кобзарю-лірнику,
Звесели нас, батечку!
Хай журба розвіється,
Як нічний туман.
Приспів.

Розливайся широко,
Наша пісне щирая,
Хай вирує радістю
Січовий майдан.
Приспів.

 

Ода сивусі

Музика Валентина ЯКИМАЩЕНКА

Помірно, рішуче

Запорожці у боях
Подвиги вершили,
На дозвiллi ж
- у шинках -
Самогон "глушили".
Та й міцненький -
очі в них
Лізли аж на лоба,
А зате не брала їх
Капосна хвороба.

Мед-горiлочко моя,
оковитая!
Чарко з дзвоно-кришталю
недопитая!
Виручала козаків,
Виручай i нас:
Iз цукрових буряків
Буде вищий клас!

Бо тепер поширивсь грип
I бронхіти всякі,
СНIД уже до когось влип,
I лютують "раки",
Наркомани завелись
I токсикомани -
Ось до чого довели
Постанови "п'янi".

Мед-горiлочко моя,
оковитая!
Чарко з дзвоно-
кришталю
недопитая!
Не було указів щоб,
"нєпущанiя" -
Зроду-віку не було б
наркоманії.

Сіймо ж, браття, буряки
В себе на городах,
Підставляймо казанки
Під "свячену" воду.
Так її гонiмо ми,
Як рецепти радять,
I не біймося тюрми –
Всіх не пересадять!

Мед-горiлочко моя,
оковитая!
Чарко з дзвоно-
кришталю
недопитая!
Хай голівонька гуде,
як джмелі в садку –
Лиш не лізли б ви ніде
у політику!..- 

Манчестер і Ліверпуль

 

По проспектах гамірних
Ген попливла уже туману тюль.
Поміж тисяч міст ясних
Манчестер сяє й Ліверпуль.
Я знайду свою зорю,
Що яскравіша янтарю,
Серед моря лиць чужих
Пізнаю кожен її штрих. Приспів:

Тебе я кохаю,
Твій голос лине звідусіль.
Шукаю, шукаю
Любові лебединий біль.- 

Мій Манчестер зажуривсь,
А Ліверпуль у морі топить сум.
Вітру і душі порив
Ховає пароплав у трюм.
Весь Манчестер під дощем,
І Ліверпуль укривсь плащем,
Між сумних новобудов
Зникає у сльоті любов.

Приспів.

 

Якщо любов згаса твоя 

 

Якщо любов твоя згаса,
Навіщо я тоді живу?
Ген зоря безнадій
в небесах,
Жаль відпускає тятиву.
Якщо ж згаса
твоя любов –
Прощання наше уявлю,
Як маляр,
що у фарбах знайшов
Ясне вітрило кораблю.
Бо я тебе люблю!

Якщо ж згаса любов твоя,
Для кого жити в світі цім?
Та щодня уві сні бачу я
Тебе у платті веснянім.
Якщо ж любов твоя згаса,
Померкну,
ніби мідний сплав,
Упаду,
мов краплинка-роса
І загублюся серед трав.
О як тебе кохав!

Якщо ж згаса твоя любов –
Чи треба існувать мені?
Я себе удаватиму знов,
Але не стану
                  справжнім, ні!
Якщо ж любов
згаса твоя –
Мені не милий білий світ.
А життя голуба течія
Являє образ твій на мить.
І ним любуюсь я.

Якщо любов твоя згаса,
Навіщо я тоді живу?
Ген зоря безнадій
в небесах,
Жаль відпускає тятиву.
Якщо ж згаса
твоя любов –
Прощання наше уявлю,
Як маляр,
що у фарбах знайшов
Ясне вітрило кораблю.
Бо я тебе люблю!

Притча про Правду й Олжу

 

Булату Окуджаві

В гарному одязі лагідна Правда ходила,
Причепурившись для вбогих,
блаженних, калік, -
Груба Олжа щиру Правду до себе зманила:
Мов, залишайся у хаті моїй на нічліг.

Правда спокійно, довірливо й легко заснула,
Слинку зронила, всміхнулась, як ляля мала, –
Груба Олжа ковдру тихо на себе стягнула
І, задоволена, балухи в Правду вп'яла.

І піднялася, поскаливши зуби над нею:
Жінка як жінка, років їй нема й тридцяти.
Зовсім відсутня відмінність у Правди з Брехнею,
Тільки якщо їх обох донага роздягти.

Виплела спритно з коси стрічечки прехороші,
Одяг схопила, сап'янці й панчохи в запас,
Ще документи забрала, годинника й гроші, –
Сплюнула, брудно лайнулась і геть подалась.

Тільки уранці побачила Правда пропажу –
І здивуванню її не було уже меж:
Хтось, роздобувши чорнющу із комина сажу,
Вимазав Матінку-Правду,
все інше – більш-менш.

Правда сміялась, як в неї каміння жбурляли:
"Все це Олжа! На Брехні он плахіття мої..."
Двоє блаженних калік протокола складали
І кобенили бридкими словами її.

Стервом її обзивали, здіймали на кпини,
Псами цькували і глину лили на чоло...
"Виселить, вислать за двадцять чотири години,
Щоби і духу її за версту не було!"

Той протокол завершила нахабна тирада
(Правді пришили чужі найбрудніші діла):
Бачте, мерзота усяка говорить: "Я - Правда!"
Ну, а сама продалась, пропилась догола.

Правдонька чиста божилась, клялась і ридала,
Хвора блукала і мала потребу в грошах, -
Грязна Олжа чистокровного огиря вкрала
І поскакала на довгих, тоненьких ногах.

Втім, дуже легко зживатися з явним обманом,
Правдонька очі колола – не лляла єлей.
Бродить тепер, непідкупна, в грязюці й тумані,
Через свою наготу уникає людей.

Іноді бачиш – за Правду воює добряга, –
Хоч у словах його правди – нікчемне зерня:
"Час промайне й щира Правда
здобуде звитягу, –
Тільки коли вчинить так, як і явна Брехня!"

Часто, на трьох розділивши по краплі півлітра,
І не збагнеш, що тобі хтось нещастя бажа:
Впоїть, роздягне і вимаже в сажу – не витреш,
Глип - а штани твої носить підступна Олжа.

Глип - на годинник твій зирить
підступна Олжа.
Глип - а конем твоїм править
підступна Олжа. 

Переклад із російської Пилипа Юрика 

 

Навіщо вам воля чужа?

(Майже пародія)

Музика народна

 

Не тиждень, не місяць
руйнують столицю -
Тримається Грозний,
мов крейсер "Варяг".
Дають прикурить вам,
поручик Голіцин?
Корнет Оболенський!
Вам не до звитяг? 

Чого ж ви полізли,
як свині в цибулю?
Зібралась вас, бевзів,
неміряна рать.
На диких просторах
ви маєте дулю -
Забиті хрест-навхрест
дєрєвні стоять. 

За юдині срібні
сюди вас пригнали -
Во славу Расєї
замучить Чечню.
Собі нахапали
грошви генерали -
Про "долг" і про честь вам
плетуть чортівню. 

Погляньте в люстерко -
гієнячі лиця
Злочинно-кривавий
кружляють танок.
Вам вибили зуба,
поручик Голіцин?
В корнета із носа -
рудої струмок? 

Забиті по вінця
не сплять лазарети,
Тремтить Підмосков'я
у мареві снів.
А вашу зазнобу,
мій бравий корнете,
Лукавий сусіда
в ізбушку повів. 

Не краще б "калашник"
жбурнуть на полицю
І викинуть к бісу
з халяви ножа?
Вертайтесь в Росію,
поручик Голіцин!
Навіщо, корнете,
вам воля чужа?

                     2001

 

 

Редактор текстів Микола Білокопитов
Коректор Віра Середа
Художник Олександр Стариковський
Світлини автора та Юрія Зелінського
Технічний редактор Андрій Данилов 

 

Автор дякує за допомогу в наборі нот
помічникові голови Запорізької обласної організації
ВУТ «Просвіта» пану Володимиру ІВАНОВУ.