ДЕЩО ПРО «СОННІ СЕРІАЛИ» МИКОЛИ БІЛОКОПИТОВА

sonРецензія

Казали древні, а може й не дуже древні, зате мудрі люди: «Гумор – річ вельми серйозна!» А гумор, приперчений дошкульною сатирою, й поготів. Добрим підтвердженням цьому є твір «Вам таке й не снилося!»

Постараюся, наскільки вистачить лою, прояснити це конкретніше.

Уже рядками епіграфа з Шевченкового «Сну» автор поклав на себе особливу відповідальність, може й подвійну! – перед Словом Тараса і перед самим іменем Поета. На щастя, цю зобов'язаність автор чудово відчуває і старається викласти її кожним рядком тих понад тридцяти вражаючих уяву і, водночас, покликаних збадьорювати дух снів. Тільки те, що Шевченко піддав насміху в середині комедії (царські пенати), у «серіалах» виставлено на глум на самому початку («Красна площа. Мавзолей. Трибуна».) А що? Привіт, «задрипана Росіє», «Москва кабацкая!», як і належиться.

 

 

 

Але мене той рядок наче вдарив струмом. Чи не під Маяковського вчеше пан Микола Білокопитов? Ні-і! Він не стає «в перекорє шествій, поклонєніям і толкам впопєрьок», не пускає слів «проклятья громоустого» і «по Кремлю не метає бомбами: «Долой!» – як то у першому виданні поеми «Ленін» двометрового «глашатая революції». Він знайшов причинне місце для ґешефту... самогоном. Бо питіє – найяскравіший штрих до портрету «раші». Адже навіть «Боріс Фйодоровіч», тобто пійло з клею «БФ» ними засвоювалося як французький коньяк. Добре, таки добре! Бо відразу взято «бика за роги», почато з вершка і, одночасно, з «низу», антитезою: «Різномаста публіка скандальна в черзі, що нагадує змію...» Така собі уявна суспільна паралель.. А друга – Шевченкові «землячки» зі «Сну» і «как будто наші» – з «сонних серіалів».

Ці паралелі чи просто дві лінії спостерігаються упродовж усього твору: верхня – Красна площа – Антикорупційний комітет – Європарламент – світовий аукціон, де «Державу Україна» пускають з молотка» – Більдерберг...; і нижня – юрба «как будто наших» – базар «із шарою» – рибалка із «картинками з суєтного життя» – пара бомжувата під мостом – гейський люд – той, хто з молото-серпастим партквитком – молодичок п'ять – маревна золота рибка і т.п. Алегорично (але як реалістично!) виписана картина щодо третього побажання золотій рибці: молодість чи гроші. А «чорний крук» не спить, і рибалка отримує «ляп на лоба!» Отож маємо і тут уявну паралель між реальним сьогоденням і виписаним епізодом: оте, що летить, летить, летить на задумливого невдаху, – летить з «верху» чи з «верхів» на «низи». Маємо, що маємо!

Сни, як звичайно, не шикуються «по ранжиру», отож і розповідь у творі не розгортається у якійсь послідовності, а ведеться ніби «з перескоками» від серйозного – до кумедного, від гіркого – до солодкавого, від політично-соціального – до інтимно-індивідуального. Такий авторський прийом. Певно ж, вдалий, бо по-своєму «заощаджує» нерви читача перемежуванням почуттів «зі скреготом зубовним» до гомеричного сміху від перетворення чоловіка в жінку тощо. Словом, маємо «фастфуд». Але ж смачнющий!

Перший сон п'ятої ночі знову привертає увагу до Шевченкових рядків:

«Якби ви (ми) вчились так, як треба,

 То й мудрість би була своя».

Як же не задуматися: невже ми й досі не навчилися нічого? Реалії перейдених жахіть нас не навчили? Упродовж підневільних літ ми не вчилися, а тільки нас чужаки вчили? Буками, па́лями, заборонами на рідне слово, голодоморами, розстрілами, посиланнями на погибельні атаки «чорносвитниками»... А в нас так і не прибуло мудрості своєї? Як же бути? Що нам, бідахам, чинити? Відповіді не дає навіть НЛО мудрим гекзаметром.

Зате маємо завершальний присуд – авторський висновок:

«Якби ми вчились так, як треба,

 То все, як треба, і було б».

Ні додати, ні відняти. Прямісінько в саме око!

Простимо пану Миколі його поправку-додачу до крилатого виразу Тараса Григоровича, а навіть скинемо шапку перед цією, уточнюючою, фразою Григоровича-веселосічовика. Якщо відчуваємо її не стільки докірливий, як мобілізуючий смисл: вчитися творити все, як треба!!! Бо «колись нав'язаний хохлізм» не дозволяє українцеві проявляти власну гідність. А нам саме цього потрібно найперше – БУТИ СОБОЮ!

Окремої розмови, детальної!, заслуговують блискучі неологізми автора «сонних серіалів. Оті хоч би: «реготня», «гріхосповідь», «бубнословить», «опудалобиття», «шотокака», «кеба», «чеснюки», «царьочок», «правопохоронці», «іхтамнєтні москалі» і т.д, і т.п., розсіяні по твору як перлинки, - точні відповідники явищам «нашої розпрекрасної дійсності», як зауважував колись незабутній Петро Ребро. Ще один такий твір чи його продовження – і треба дбати про видання доповненого Словника української мови, або хоч Словника українського гумору і сатири. Можливо, колись такий буде. Як і продовження чудових, ще не перевершених ніким «сонних серіалів» Миколи Білокопитова, під заголовком «Вам таке й не снилося!»

Тільки... стоп! Мають же бути й гострі критичні зауваги. Є вони і в даному випадку. Перша – мізерний тираж! Справи не поправляє і картина митця-бережанця (з міста Бережани Тернопільської області – ред.), заслуженого художника України – Олега Шупляка, саме його картина «Великі жорна» – на обкладинці книги. Друга заувага – малий наклад. Це – як малій дитині накласти на рученьку кілька невеличких патиків для розпалу в печі. (У нас це називають – наклад. «Поліські слова»). Третя – невелике число благодійників. Але вони є. То ж тим, котрі підтримали видання «патріотично, до глибини кишені» (Євген Чикаленко) не один читач заспіває від усієї душі, голосне «Многая літа!»

Автору ж, аби пам'ятав заключний рядок на 4-й сторінці обкладинки «Далі, можливо, буде...», і не надто тішився тим, що має вже, – овацій не влаштовуємо. Просто віддамо козацький поклін. Мовчки й щиро. Бо переповнені вдячністю і подивом за звершене.

Василь САВЧУК,

письменник, журналіст, просвітянин, член НСПУ

м. Бережани, Тернопільська обл.