ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХV

Зміст статті

Розділ ХV

- Ваша королівська величносте. Чигиринський сотник Богдан Хмельницький!

У розкішній кімнаті королівського палацу біля вікна самотньо стояв середнього віку красивий чоловік. Він, не повертаючи голови, сказав до слуги:

- Нехай заходить.

- Розпач і відчай не дають мені спокою, - літній чоловік шанобливо став на одне коліно перед Володиславом ІV.

- Прошу вас, сідайте, пане сотнику. Що трапилося?

Богдан за якусь мить упорався з хвилюванням.

- Не смію сидіти перед вашою величністю. Прошу захисту, й тільки ви - єдина моя надія. Майже два тижні я у Варшаві, але це були найтяжчі дні, котрі я провів у столиці королівства. Скрізь - відмова і глум над моїми скаргами.

- Дуже прошу, ближче до справи.

- Підстароста Чаплинський наїхав на мій хутір. Відібрав ставки, млини, сіножаті! А ще, окрім нанесеної шкоди, його гайдуки забили мого малого сина до смерті.

- Та це ж варварство!

- Чаплинський поклав око на хутір Суботів, який був подарований моєму батькові за вірне служіння Речі Посполитій і королівській короні. Він зазіхає на привілеї королівської милості! Я все своє життя намагався приносити користь Вашій величності і королівству польському. За що мені така немилість?

- У вашій відданості й хоробрості я не сумніваюся. Ви достойний лицар. Усе це, гадаю, робиться для того, аби посварити мене з козаками. Пам’ятаєте наші задумки збільшити козацьке військо?

- Авжеж. Барабаш і Караїмович одразу побігли до коронного гетьмана Потоцького й розповіли про зустріч із вами. Тоді й почався ґвалт шляхтичів. Вашу грамоту Барабаш тримає досі у себе й нікому її не показує.

- Так і не вдалося здійснити задумане, - король на хвильку замислився, а потім продовжив. - Я вам співчуваю всією душею, але допомогти нічим не можу. А які настрої на окраїні?

- Плаче народ, кругом утиски і свавілля. Та й безчинства магнатів і шляхти ганьблять і вашу королівську величність!

- Ганьблять! Та ще й як! Але що тут удієш? Мої руки зв’язані...

- Провчити б їх! - вигукнув Богдан у запалі.

- Думаєте, народ відгукнеться?

- Якщо зробити шляхту головним ворогом. А Вас, Ваша величносте, дуже люблять...

- Зробити шляхту головним ворогом? — король замислився. — Але вона, як ніколи, сильна нині.

- Якщо все зробити з розумом... Я знаю як.

- Вами зараз рухає почуття помсти. Я це розумію, — сказав король після деякої мовчанки. — А такі почуття — поганий порадник.

- Ваша величносте, помста — так! Будить мою кров! Але окрім помсти, я ще - щирий патріот свого краю. Більш ніж сорок років дивлюся на безлад і безрадість у благодатному земному раю. Досі кругом дикий степ і пустка. Від того серце кров’ю обливається. Невже ми не здатні там збудувати міста і села? Замість дикого степу має бути життя. Чи не примножить це могутність нашого королівства? — запально дивився на короля чигиринський сотник. — У нас одна біда на заваді! Свавілля і безчинства...

- Не гарячкуйте, пане Хмельницький. Тут потрібно все добре зважити...

Король знову замислився. Хмельницький очікувально дивився на Владислава ІV.

- Тепер щодо помочі вам. Мені самому шляхта не дає вільно дихати. Щоб я не задумав - усе роблять наперекір. Якщо б вам порадитися з канцлером Оссолінським.

- Вибачте, ваша величносте, за те що перебиваю і за відвертість. Я не довіряю канцлеру… Варто мені якусь таємницю повідати канцлеру, - завтра будуть знати всі у королівстві.

- Маєте рацію… Що ж, залишається одне, - король по-дружньому поклав руку на плече Хмельницькому. - Чому б вам не поборотися? Ви ж лицарі й умієте тримати у руках зброю. Спробуйте постояти за себе! А я не розділяю політику шляхти у вашому краї.

- Можете далі не говорити. Я все зрозумів. Мені до душі ваші поради. І можете знову покластися на мене в цьому. Як було не один раз. Я доведу, на що здатний! Ось побачите найближчим часом! Я вже знаю, як треба діяти!

- Думаєте, у вас щось вийде?

Король пильно придивлявся до чигиринського сотника.

- Вийде!

- Тоді пам’ятайте — це стосується тільки вашого краю. А про цю розмову - забудьте!

- Я вас прекрасно зрозумів. Про цю розмову жодна душа не буде знати. Окрім нас із вами. Навіть якщо мене будуть четвертувати. Мені повірять. За мною підуть. А потім — побачите, що буде!

- Тоді з Богом, пане сотнику!