ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХХVII

Зміст статті

Розділ ХХVII

- Ось королівська грамота на наші привілеї! На збільшення козацького війська та на будівництво чайок! - Хмельницький підняв руку, показуючи всім документ. - Барабаш тримав цю дорогу для нас грамоту у себе й нікому не показував! А тепер слухайте! Ви дивувалися та гнівалися на мене, чому я взяв за кума саме цього чоловіка! А інакше як було забрати у нього цей доказ прихильності короля до нас, козаків? Чи правильно вчинив я, браття?

- Правильно! - схвально загули козаки.

- Молодець, Хмелю! Отаке придумав!

- Ми думали - це чутки! Таки правду казали про грамоту короля!

Хмельницький знову таємно скликав вірних козаків у лісі під Суботовим, щоб поділитися задумками на ближче майбутнє. На галявині, серед голих дерев козаків було набагато більше, ніж минулого разу.

- А тепер слухайте мене уважно. Не можна гаяти дорогоцінного часу! Знаю добре, уже Барабаш доніс у Варшаву про наші наміри. Звідти відповідь не забариться. Отже, потрібно бути готовим до всього. Найперше — я зустрінусь із запорожцями. Треба схилити їх на свою сторону, а затим кинути клич по всій багатостраждальній землі нашій.

- Уже розбіглися гінці! — кричать козаки.

- Опісля зустрінусь, як і домовилися, з кримським ханом. Сподіваюсь схилити його на свою сторону! Повстанемо, браття, і помстимося за кривди, що причинили нам вороги нашого краю!

- Помстимося! - кричали козаки.

- Помста! - лунало навколо.

- Смерть ляхам!

- Кидайте клич по містах і селах — кому не байдужа доля нашого краю, чекайте сигналу! Ковалі й ремісники нехай денно і нощно кують зброю! Устанемо всі як один на захист рідного краю! Смерть ворогам! А нам, козакам, смерть не страшна!

- Ми, Богдане, вже гінців розіслали! — каже старий козак Сало. - Черкаська сторона, канівська сторона — серед цих звістку вже пустили! До Брацлавського воєводства дістанемо, Київщину, Полтавщину, Чернігівщину обскачемо!

- От і добре! Піднімаймо Україну!! - мовить Богдан. - А тепер будемо розходитися! Чекайте вістей із Січі та будьте готові нищити ляха!

- Але ж, Богдане, - стурбовано обзивається Тарас до Хмельницького, коли вже їхали додому. - На острові Буцькому біля Томаківки досі сидить Федір Линчай зі своїми козаками. Він тобі неодмінно пригадає, як ви з Барабашем придушили його бунт.

- То й що з того, що він там сидить? - спокійно розмірковує Богдан. - Будемо миритися. Спробую йому пояснити, хоч це дуже важко збагнути їм, скривдженим. Скажу, - я тоді був пов’язаний службовим обов’язком. А службові обов’язки треба виконувати належним чином. От і все. Тепер усе інакше. Тепер я їм не ворог. Бо мене скоро спробують заарештувати.

- А щоб ти й не сумнівався! Аби цього не сталося, потрібно мерщій вирушати на Січ! — радить Тарас.

- Правильно. Отож, як людині гнаній та переслідуваній, за давнім нашим козацьким звичаєм, вони мають надати мені захист і притулок. Але приязні, ясна річ, між нами не буде! Перепочинемо, роздивимося, що та як, а далі спустимося нижче до Микитиного Рогу на Січ і, дасть Бог, зустрінемося там із кошовим отаманом. От уже від цієї зустрічі насправді дуже багато чого буде залежати.

- Коли вирушаємо? - питає Тиміш.

- Завтра рано-вранці… - подумавши трохи, каже Богдан.

- Я б не гаяв часу! - заперечує Тарас. — Усе-таки, гадаю, не дрімає наш кум Барабаш.

- Не спить! - погоджується Богдан. - Але мені треба переглянути деякі папери.

- А може, тут причина - молода дружина? — жартує Тарас.

- Знайшов час для веселощів! — супиться Богдан. Хвилину помовчав, а далі примирливо каже:

- Сваримося ми з нею останнім часом. Але то таке! До кримського хана, Іслам-Гірея, окрім грамоти короля, повезу ще й подарунки. А це тобі не в гості до Барабаша їхати.

- Та, певне, що так. Отже, покажеш кримському хану грамоту короля?

- А куди подітись? Оце і є мій козир! Хай мене простить Бог і король наш Володислав. Не зовсім гарно чиню. Але це - єдиний спосіб схилити хана на нашу сторону.

- Так воно, так, - погоджується Тарас. — Поки що інших способів у нас немає.

- Далі пообіцяю гарний ясир, — продовжує розмірковувати Хмельницький. - Бачиш, король хану вже давно не платить. А я буду! Може, й вигорить мій план. Розумію, скидається на авантюру наша затія, - задумливо каже Богдан. - Але я вірю в Боже провидіння. Багато чого буде залежати від того, як нас прийме Січ! Ти от що, Тарасе, заїдь зараз у сотню, де наші перевірені люди, нехай уночі виставлять дозор. Про всяк випадок. А ми з Тимошем додому!

- Буде зроблено, Богдане!

- Потім приготуєш у дорогу добрий запас куль та пороху. Невідомо, що нас там чекає… А ти, Тимоше, подбай про запас харчів.

- От, що, Тарасе, візьми грамоту короля, — вирішує Хмельницький. - Раптом трапиться щось. Залишиш її у старого козака Люльки.

Тарас повернув коня і скоро зник у темряві. Хмельницький із сином під’їхали до воріт, які чомусь були настіж відчинені.

- Тимоше, ану подивися, що там твориться у дворі, - пошепки наказав Богдан. Хлопець не встиг спішитись, як їх одразу з усіх боків оточили озброєні люди.

- Сотнику Хмельницький! За наказом коронного гетьмана Потоцького, ти заарештований! — із темряви до них наблизився черкаський полковник Барабаш. На обличчі сяяла щаслива посмішка. — Ну що, погрався трохи у війну, куме? Отже, з тебе досить! Щоб твоя сім’я не постраждала, веди себе тихо, добре?

- Добре… Хрещеника не чіпай! І Тимоша відпусти!

- Наказано заарештувати тільки тебе.

- Дякую за добродушність. Тимоше! Не гарячкуй і веди себе спокійно! Зрозумів?

- Добре, батьку.

- Куди поїхав твій вірний слуга, Тарас?

- Не знаю. До якоїсь молодиці.

- До лісової мавки?

- Знаю, на що натякаєш. У лісі побоявся заарештувати?

- Не базікай! Де грамота?

- У козаків. Читають.

- Глузуєш? Переверніть будинок уверх дном, а грамоту найдіть! Шукайте Тараса! З Тимоша очей не спускайте! А потім його повеземо до Бужина. Там нас чекає полковник Кречковський. Бо тут можуть такі скажені, як цей сотник, відбити негідника у варти. Далі у Хмельницького буде зворушливе побачення з варшавським катом.

- Не поспішайте, пане полковнику, з висновками! Ще подивимося, хто з нас де буде.

- Ворожбита з себе корчиш? Пророк тут я! Захочу — велю тобі відрубати голову! Хочу - пущу кулю в лоба!

- А потім за це гетьман Потоцький уже тобі влаштує зустріч із варшавським катом!

- Заберіть його геть із моїх очей! — злиться Барабаш. - Але не тіш себе думкою про втечу! Я особисто буду тебе супроводжувати аж до самого Бужина!