ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХХX

Зміст статті

Розділ ХХX

- Прошу шанованого гостя до столу, - полковник Кречковський тричі міцно обійняв Барабаша. — Іване, це ж коли ми останній раз бачились? Я вже й не пам’ятаю! Тепер сідай, і перекуси з дороги! Чим багаті, тим і раді!

- А перекусити треба! Гнали сюди без передишки!

У банкетній залі переяславського полковника на стінах горіли всі свічки. Челядь проворно бігала навколо величезного столу, поспіхом розставляючи останні полумиски з апетитними стравами. Окремішно в центрі столу стояли дві великі сулії з оковитою.

- Якби ж гінця хоч вислав! — бідкається Кречковський. — Ми б краще приготувалися до прийому шанованих гостей! А так, вибачайте, поспіхом досмажуємо та доварюємо.

- Якого там гінця, пане полковнику! — махає рукою Барабаш. — Коронний гетьман прислав поспішний наказ, то хоч умри, а мерщій виконай! Заарештувати Хмельницького. Бо він таке затіває, — перейшов на шепіт гість.

- Дещо чув, - таким же тихим голосом відповідає господар. — Як би там не було — радий вітати вас у Бужині, родовому гнізді Кречковських. Ну, давайте, по першій, та аби не останній!

- Правда за вами! Аби не по останній! — хреститься Барабаш, а потім випиває чарку. — Живемо в такий неспокійний час!

- Так що ж утнув цей сотник! Ану розказуйте!..

- Така біда з цим Хмельницьким! — продовжує гість. — Що вам сказати? Був же людина, як людина! А тут - наче сказився! Проти кого хоче йти? Соломинка, а хоче проти вітру!

- Коронний гетьман вам це діло доручив! Ви у нього поважна особа! — Кречковський шанобливо схилив голову перед гостем. — Бо хто ще тут у нас може піти супротив Хмельницького? Ваше здоров’я, пане Іване!

- Ваше здоров’я! — Барабаш довго кривився і віддихувався після оковитої. — Да, Хмельницький не кожному по зубах! Але це не про мене! Я з ним запросто справився! Скрутили його мої козаки і до вас! Далі - по етапу! Думаю, у Варшаві вже його жде, не діждеться варшавський кат! — Барабаш весело зареготав.

- Чув я, що на нього зробив наїзд підстароста Чаплинський! — господар знову наповнює келихи. — Чи правда це?

- Правда, - байдуже відповідає Барабаш. — Провчити його вирішили. До короля повадився, проти шляхти йогомосць підбурював. Куди це годиться? Грамоту у мене видурив. І бачу я по ньому — а я його добре знаю, - не хоче він каятися! Не хоче, пане Кречковський! А піднімати народ проти шляхти й магнатів — хто це терпіти буде? Таке йому простять?

- Ні, звичайно, - погоджується господар. — А що, вже точно відомо, що хотів підняти повстання, чи так, балачки?

- Якби ж то балачки, - суворішає Барабаш. — Збирав під Суботовим сходку козаків. Та й не одну! Закликав вигнати шляхту з нашого краю. Розіслав гінців по всіх староствах, щоб холопи бралися до зброї! Уже це все відомо! У мене ж скрізь вірні люди. І муха не пролетить, щоб я не знав.

- І на Січ, певне, дав знати?

- На Січ? Хтозна. - Барабаш хитро посміхається. — На Січ йому дорога заказана. Там сидить Линчай. А ми разом із Хмельницьким його не так давно усмиряли. Не забувається таке! Козаки йому там це пригадають! Так що йому скрізь — крути не крути, непереливки! Державний злочинець — суд короткий!

- Ви так думаєте?

- Як думаю я, - регоче гість, — мало кого цікавить. Так думають у Кракові і Варшаві!

- На горло скарають?

- Навіть не сумнівайтеся.

- Тоді давайте, щоб не по останній, - запрошує господар.

- Пристаю на вашу пропозицію, пане полковнику, - знову регоче Барабаш. — Життя у нас таке неспокійне! Ото тільки й нашого, що повеселитися біля чарки.

- А якби не арешт, - запитує Кречковський, - Як ви думаєте, пане полковнику, щось би вийшло у Богдана?

- Ой, не смішіть! Із ким? З голотою, озброєною вилами? Побачать жовніра чи драгуна при строях — умить розбіжаться, хто куди! Де в Богдана військо? Де гармати? Порох і свинець надійно закриті під моєю охороню у міському замку.

- Ваша правда, - погоджується Кречковський. — Не втече?

- Нічого з того не вийде! Мої козаки надійно будуть його охороняти. А завтра рано-вранці - в дорогу!

- Тоді давайте ще по одній!

- Ще по одній! — Барабаш невпевненим рухом підніс чарку до рота. — Щось я втомився... з дороги, — пробурчав сам до себе.

- То ви їжте, Іване, їжте. Поросятко з хріном, карасі в сметані. Хочете, холодцю спробуйте! Варенички з капустою, з печінкою, з грибами. А я дам розпорядження слугам, щоб для вас постіль приготували. Так ти вирішили, що негідника ваші козаки охоронятимуть?

- Мої! — стукає кулаком по столу Барабаш. — Я тільки їм і довіряю!

- Правильно! Хай буде так, пане Іване!

Кречковський вийшов на вулицю. Навколо садиби скрізь чатували козаки Барабаша. Кінні роз’їжджали вулицею. У дворі біля дверей стодоли, де сидів полонений, стояли п’ять козаків. По двоє — біля кожного вікна. Кречковський спробував підійти до дверей, щоб через двері перемовитися словом із Хмельницьким, йому на шляху став осавул.

- Туди не можна, пане полковнику!

- Я в себе вдома! — обурюється Кречковський.

- Перепрошую, пане полковнику! Там - державний злочинець! За наказом коронного гетьмана ми маємо його охороняти, як зіницю ока! Живим і цілим доправити до Варшави. Або, давайте, я покличу сюди полковника Барабаша!

- Ну, добре, добре - примирливо каже господар. - Пильнуйте!

Він пішов назад до садиби. Біля нього в темноті з’явилася постать козака.

- Це ти, Свириде?

- А хто ж іще, пане полковнику?

- Поблизу чужих немає?

- Ні, ми одні.

- Слухай мене уважно. Тиміш і Тарас Ганжа вже приїхали?

- На краю вулиці у пана дяка зупинились.

- Ага. Добре! Хай сидять, як миші! Бо барабашівців повно скрізь. Щоб не помітили. Перед світанком, коли й чорт починає дрімати, через таємну ляду в стодолі виведеш з полону Хмельницького. Пам’ятаєш ту ляду?

 - Аякже! Пам’ятаю!

 - Ляда під сволоками. Драбину з вірьовок зв’язали?

 - Зв’язали.

 - Міцна?

 - П’ять козаків витримає.

 - Розбереш сліпе вікно. Воно велике — пролізеш! На горищі намацаєш потайну ляду. Та щоб тихо! Бо почують барабашівці, здіймуть стрільбу! Може, тобі когось у допомогу?

 - Тиміш буде допомагати.

 - Та не йдіть вулицею, а садом, далі через греблю. Як передаси його Тарасу, тоді скажеш Богдану, - кланявся Кречковський і бажав, хай Бог помагає! Не забудеш?

 - Не забуду!

 - І хай чимдуж женуть на Січ! Я вже послав гінця з листом до кошового! Не дістануть вони Богдана, Іване!

 - Усі козаки переживають за Хмельницького. У церкві молебень відправили за його здравіє.

 - Головне, щоб барабашівці нічого не запідозрили. Та щоб якась паршива вівця не видала наш задум.

 - Про це, окрім мене, з наших ніхто не знає. А барабашівці теж не всі однаково дихають.

 - Дай, Боже! Свириде! Ти все зрозумів? Нічого не забудеш?

 - Ні, пане полковнику!

 - Ну й добре! А я піду до Барабаша. Бо ще проснеться та кинеться мене шукати. Ти його козакам запропонуй оковитої!

- Не хочуть! Кажуть, Барабаш не велів!

- Ти бачиш! — дивується Кречковський.