Зміст статті
Розділ ХХX
- Прошу шанованого гостя до столу, - полковник Кречковський тричі міцно обійняв Барабаша. — Іване, це ж коли ми останній раз бачились? Я вже й не пам’ятаю! Тепер сідай, і перекуси з дороги! Чим багаті, тим і раді!
- А перекусити треба! Гнали сюди без передишки!
У банкетній залі переяславського полковника на стінах горіли всі свічки. Челядь проворно бігала навколо величезного столу, поспіхом розставляючи останні полумиски з апетитними стравами. Окремішно в центрі столу стояли дві великі сулії з оковитою.
- Якби ж гінця хоч вислав! — бідкається Кречковський. — Ми б краще приготувалися до прийому шанованих гостей! А так, вибачайте, поспіхом досмажуємо та доварюємо.
- Якого там гінця, пане полковнику! — махає рукою Барабаш. — Коронний гетьман прислав поспішний наказ, то хоч умри, а мерщій виконай! Заарештувати Хмельницького. Бо він таке затіває, — перейшов на шепіт гість.
- Дещо чув, - таким же тихим голосом відповідає господар. — Як би там не було — радий вітати вас у Бужині, родовому гнізді Кречковських. Ну, давайте, по першій, та аби не останній!
- Правда за вами! Аби не по останній! — хреститься Барабаш, а потім випиває чарку. — Живемо в такий неспокійний час!
- Так що ж утнув цей сотник! Ану розказуйте!..
- Така біда з цим Хмельницьким! — продовжує гість. — Що вам сказати? Був же людина, як людина! А тут - наче сказився! Проти кого хоче йти? Соломинка, а хоче проти вітру!
- Коронний гетьман вам це діло доручив! Ви у нього поважна особа! — Кречковський шанобливо схилив голову перед гостем. — Бо хто ще тут у нас може піти супротив Хмельницького? Ваше здоров’я, пане Іване!
- Ваше здоров’я! — Барабаш довго кривився і віддихувався після оковитої. — Да, Хмельницький не кожному по зубах! Але це не про мене! Я з ним запросто справився! Скрутили його мої козаки і до вас! Далі - по етапу! Думаю, у Варшаві вже його жде, не діждеться варшавський кат! — Барабаш весело зареготав.
- Чув я, що на нього зробив наїзд підстароста Чаплинський! — господар знову наповнює келихи. — Чи правда це?
- Правда, - байдуже відповідає Барабаш. — Провчити його вирішили. До короля повадився, проти шляхти йогомосць підбурював. Куди це годиться? Грамоту у мене видурив. І бачу я по ньому — а я його добре знаю, - не хоче він каятися! Не хоче, пане Кречковський! А піднімати народ проти шляхти й магнатів — хто це терпіти буде? Таке йому простять?
- Ні, звичайно, - погоджується господар. — А що, вже точно відомо, що хотів підняти повстання, чи так, балачки?
- Якби ж то балачки, - суворішає Барабаш. — Збирав під Суботовим сходку козаків. Та й не одну! Закликав вигнати шляхту з нашого краю. Розіслав гінців по всіх староствах, щоб холопи бралися до зброї! Уже це все відомо! У мене ж скрізь вірні люди. І муха не пролетить, щоб я не знав.
- І на Січ, певне, дав знати?
- На Січ? Хтозна. - Барабаш хитро посміхається. — На Січ йому дорога заказана. Там сидить Линчай. А ми разом із Хмельницьким його не так давно усмиряли. Не забувається таке! Козаки йому там це пригадають! Так що йому скрізь — крути не крути, непереливки! Державний злочинець — суд короткий!
- Ви так думаєте?
- Як думаю я, - регоче гість, — мало кого цікавить. Так думають у Кракові і Варшаві!
- На горло скарають?
- Навіть не сумнівайтеся.
- Тоді давайте, щоб не по останній, - запрошує господар.
- Пристаю на вашу пропозицію, пане полковнику, - знову регоче Барабаш. — Життя у нас таке неспокійне! Ото тільки й нашого, що повеселитися біля чарки.
- А якби не арешт, - запитує Кречковський, - Як ви думаєте, пане полковнику, щось би вийшло у Богдана?
- Ой, не смішіть! Із ким? З голотою, озброєною вилами? Побачать жовніра чи драгуна при строях — умить розбіжаться, хто куди! Де в Богдана військо? Де гармати? Порох і свинець надійно закриті під моєю охороню у міському замку.
- Ваша правда, - погоджується Кречковський. — Не втече?
- Нічого з того не вийде! Мої козаки надійно будуть його охороняти. А завтра рано-вранці - в дорогу!
- Тоді давайте ще по одній!
- Ще по одній! — Барабаш невпевненим рухом підніс чарку до рота. — Щось я втомився... з дороги, — пробурчав сам до себе.
- То ви їжте, Іване, їжте. Поросятко з хріном, карасі в сметані. Хочете, холодцю спробуйте! Варенички з капустою, з печінкою, з грибами. А я дам розпорядження слугам, щоб для вас постіль приготували. Так ти вирішили, що негідника ваші козаки охоронятимуть?
- Мої! — стукає кулаком по столу Барабаш. — Я тільки їм і довіряю!
- Правильно! Хай буде так, пане Іване!
Кречковський вийшов на вулицю. Навколо садиби скрізь чатували козаки Барабаша. Кінні роз’їжджали вулицею. У дворі біля дверей стодоли, де сидів полонений, стояли п’ять козаків. По двоє — біля кожного вікна. Кречковський спробував підійти до дверей, щоб через двері перемовитися словом із Хмельницьким, йому на шляху став осавул.
- Туди не можна, пане полковнику!
- Я в себе вдома! — обурюється Кречковський.
- Перепрошую, пане полковнику! Там - державний злочинець! За наказом коронного гетьмана ми маємо його охороняти, як зіницю ока! Живим і цілим доправити до Варшави. Або, давайте, я покличу сюди полковника Барабаша!
- Ну, добре, добре - примирливо каже господар. - Пильнуйте!
Він пішов назад до садиби. Біля нього в темноті з’явилася постать козака.
- Це ти, Свириде?
- А хто ж іще, пане полковнику?
- Поблизу чужих немає?
- Ні, ми одні.
- Слухай мене уважно. Тиміш і Тарас Ганжа вже приїхали?
- На краю вулиці у пана дяка зупинились.
- Ага. Добре! Хай сидять, як миші! Бо барабашівців повно скрізь. Щоб не помітили. Перед світанком, коли й чорт починає дрімати, через таємну ляду в стодолі виведеш з полону Хмельницького. Пам’ятаєш ту ляду?
- Аякже! Пам’ятаю!
- Ляда під сволоками. Драбину з вірьовок зв’язали?
- Зв’язали.
- Міцна?
- П’ять козаків витримає.
- Розбереш сліпе вікно. Воно велике — пролізеш! На горищі намацаєш потайну ляду. Та щоб тихо! Бо почують барабашівці, здіймуть стрільбу! Може, тобі когось у допомогу?
- Тиміш буде допомагати.
- Та не йдіть вулицею, а садом, далі через греблю. Як передаси його Тарасу, тоді скажеш Богдану, - кланявся Кречковський і бажав, хай Бог помагає! Не забудеш?
- Не забуду!
- І хай чимдуж женуть на Січ! Я вже послав гінця з листом до кошового! Не дістануть вони Богдана, Іване!
- Усі козаки переживають за Хмельницького. У церкві молебень відправили за його здравіє.
- Головне, щоб барабашівці нічого не запідозрили. Та щоб якась паршива вівця не видала наш задум.
- Про це, окрім мене, з наших ніхто не знає. А барабашівці теж не всі однаково дихають.
- Дай, Боже! Свириде! Ти все зрозумів? Нічого не забудеш?
- Ні, пане полковнику!
- Ну й добре! А я піду до Барабаша. Бо ще проснеться та кинеться мене шукати. Ти його козакам запропонуй оковитої!
- Не хочуть! Кажуть, Барабаш не велів!
- Ти бачиш! — дивується Кречковський.