ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ІІ

Зміст статті

Розділ ІІ

Коли наставало літо-літечко, для братів - роздолля! Або в річці купайся, або тут же лови рибу. Зав'язав між собою рукави полотняної сорочки, а там, де горловина для шиї, - мотузкою і готово. Бредеш по коліна, сорочку занурив у воду і обруч із лози примантачив внизу сорочки - а брати з галасом топчуть воду навколо! Риби — хоч усе село годуй! Сама йде до пастки.

Коли стемніє — потайки шастали у панський сад. Скрізь і всюди - яблук багато, але у пана найсмачніші, бо було потім чим хизуватися серед однолітків. У самого магната накрали! Прислуга босоніж ганялася за братами на гавкіт собак. На баштани налітали найвідчайдушніші. Потрібно було повзти бур'янами Бог зна стільки, та так, щоби потім, переборовши страх, заскочити у баштан, схопити непоміченим один чи два кавуни й шаснути знову в бур'яни. А там уже наїстись од пуза. Але, якщо сторож помітить — біда! Наздожене й надає батогів, тиждень сидіти не можна буде.

Одного разу крадіжка яблук у пана мало не закінчилася трагічно. Челядь піймала найменшого Грицика і тримала два дні у хліві, хоч як батько не благав відпустити хлопця. Магнат зжалився лише за умови додаткового відробітку. Грицик довго заїкався від переляку — його там лупцювали й морили голодом. А трохи пізніше хтось у панському саду між деревами натягнув мотузки й посипав бите скло під ними. А потім роздратував собак. Челядь кинулася до саду ловити злодюжок, попадала на бите скло, а потім довго лунали їхні несамовиті крики та зойки.

Мати здогадалася, чия то робота. Плакала і благала Петра кинути це діло. Схоплять — гірше буде, ніж Грицику! Не пожаліють - заб’ють до смерті. Хлопець невдоволено сопів і не зізнавався, а вже згодом не витримав материних сліз та благання, зі злістю процідив: «Це їм за брата».

Якось надвечір біля двору зупинився невідомий вершник. Він одразу спішився й прив’язав до хвіртки, біля якої у дворі гасали брати, змиленого коня. Хлопці з цікавістю прилипли до тину й безцеремонно розглядали прибулого. Це був літній кремезний чоловік із посивілим чубом і великим шрамом на обличчі. У вікно з хати теж побачили приїжджого і батько хлопчаків одразу вийшов назустріч. Чоловіки стримано про щось тихо поговорили, затим батько з незнайомцем зайшли в сусідній двір, що стояв пусткою. Відбили дошки, що навхрест закривали перекошені вікна й зайшли до порожньої хати. Малі перелізли через тин, прилипли носами до шибок, намагаючись розгледіти, що діється в хаті. Нічого з цього не вийшло, бо з хати вийшов батько, гримнув на хлопців і ті, мов горобці, розсипалися врізнобіч. З’явивсь у власному дворі аж коли почало темніти.

- У нас тепер буде новий сусіда, - сказав хлопцям батько. — Панасом звати. Але вам туди нічого шастати! Щоб нікого з вас у сусіда не бачив! — наказав суворим голосом. — Я його теж про це попередив! І він дав згоду!

- А чого до сусіда не можна? — цікавиться малий Грицик.

- А батога давно пробував? — чомусь невдоволено супиться батько. — Як заглянеш до нього, то він тебе ним і вчистить!

Одначе сусід виявився веселим і непосидючим чоловіком. Незважаючи на сувору заборону батька хлопців, весь час запрошував малих до себе, частував медяниками, що привозив із ярмарку, або брав на риболовлю чи в ліс по гриби. Проте після кожного такого випадку хлопці тихцем спостерігали, як батько лаяв Панаса, а той лише посміхавсь і відмахувавсь у відповідь. Вони ніяк не могли втямити, чому їм не можна ходити до сусіда.

Намагалися дізнатись у матері, а та лише безпорадно розводила руками. Хлопців чим далі, тим важче було віднадити від Панаса. Батько навіть махнув на це діло рукою. Хлопців манила не стільки риболовля, як шаблі та пістолі, що були розвішані в хаті Панаса. Особливо не міг відірвати погляд від тієї зброї Петро.

- Можна, я потримаю, - благально просив при нагоді.

- Ще рано! — реготав Панас. — Та й батько твій буде лаятися , - чухав він заклопотано потилицю.

- Ніхто й знати не буде! — гаряче запевняв малий. — Я ж трошки!

- От іншим разом, - хитрував Панас.

- Правда?

- Слово козака…

- Чому в нас удома — ні шаблі, ні пістоля... — допитується у батька Петро.

- Зате у нас справні коси та вила! — невдоволено гримає на те батько.

- Вила не приносять честі козаку!

- Що!? Ось я тобі зараз!.. Це вже знову витівки Панаса!