Розділ ХХХІX

Біля Січової брами зупинилися три багато одягнені вершники. Козаки з цікавістю оглядали прибулих.

- Де пани роздобули таку гарну одіж? — цікавиться Затуливітер. — Може, й нам скажете, де таку дістати?

- Я - уповноважений від уряду Речі Посполитої! Посланець із особливим дорученням! — гордовито відповідав один зі шляхтичів козакам. - Ротмістр Хмелецький, прошу панства!

- Ну й налякав ти нас, братику, своїми словами! — регоче Мамалига. — Тільки почуємо про Річ Посполиту — так одразу жижки трусяться!

- Не бажаю з вами говорити! Маю справу до Хмельницького!

- А у нас тут кошовий усьому голова! Посіченку! Ану відведи гостей до отаманів!

Петро зав’язав прибулим очі хустинками й доставив дипломатів до куреня кошового отамана. Той уважно вислухав прохання поляків і розпорядився покликати Хмельницького.

- Чим я цікавий поважним гостям? — питає Богдан. — Чим заслужив на вашу увагу?

- Я - ротмістр Хмелецький! — відрекомендувався шляхтич. — У мене до вас конфіденційна справа. Доручення від коронного гетьмана.

На те Хмельницький глузливо розсміявся.

- Пане ротмістре! Які конфіденційні справи? Ми все тут вирішуємо громадою і таємниць у нас один від одного немає! А у присутності кошового отамана ми навіть з Богом спілкуємося! Так що кажіть уже, чого вас принесло, поки в мене є настрій вас слухати.

- Гетьман Потоцький просить вас повернутися в Україну й відмовитися від своїх злочинних задумів.

- Чи встигне до мого повернення пан Потоцький підготувати варшавського ката?

- Прошу пана! Що ви! Пане сотнику! Пан гетьман запевняє вас чесним словом, що й жодна волосина не впаде з вашої голови!

- Чим же я такий видатний для шановного пана гетьмана, що він стурбований і піклується про моє повернення?

- Ви самі прекрасно про те відаєте, пане Хмельницький. Не змушуйте мене нагадувати вам про неприємні для вас речі.

- Ви так по-панськи все кажете, що я збитий з пантелику! Не могли б ви сказати прямо й без викрутасів - стратити мене кортить панам, ось чого вони хочуть, щоб я повернувся.

- Пан Потоцький просив особисто передати, що все вам буде прощено.

- Облиште свої намагання, ротмістре! Ви свою місію з почестю виконали. Їдьте з Богом назад! Я залишаюся на Січі! Мені й тут непогано!

- Що передати пану Потоцькому?

- Передайте, що я нікого не чіпаю, і прошу мене залишити у спокої. Не буде давньої дружби між нами. Хуторець відібрали? Відібрали. Сіножаті, млини, ставки, живність забрали? Забрали! Я скарги подавав високим урядовцям? Подавав! Листи слізні писав. Немає досі відповіді. Хай залишать мене в спокої польські урядовці. Буду до старих літ на Січі перебувати, поки пани-молодці, козаки-запорожці будуть прихильні до мене. Пане кошовий! У вас будуть до посланців якісь питання?

- Не маю ніякої потреби спілкуватися з панами-ляхами.

- Тоді, пане ротмістре, будьте ласкаві, виконуйте вказівки наших козаків. Вони вас тихо й мирно проведуть за межі Січі!

Коли Хмельницький залишився наодинці з кошовим, то сказав:

- Тепер точно зволікати не можна! А потеплішає — тільки й чекай від них усякої неприємності. Завтра їду до Іслам-Гірея.

- Кого тобі дати на підмогу?

- Ніким ризикувати не буду. Візьму лише сина Тимоша.

- А Тараса?

- Тарас залишиться тут. Я його попросив, як тільки трохи крига скресне, сніг зникне, поїхати в одне містечко за гарматами. Там же й порохом можна розжитись, і свинцем. Він уже надійних і спритних козаків підбирає для цього.

- Гарне діло!

- А я завтра в дорогу!

- Боже помагай! — каже кошовий.

Петро провів шляхтичів назад до брами, де їх уже чекала юрба козаків.

- Передавайте привіт шляхтичам! Без них так сумно!

- А у вас шабельки справжні, чи іграшкові?

- Псяк рев! — люто зиркнув на козаків ротмістр. — Відчепіться!

Козаки свистіли, викрикували образи й потішалися над поляками, наче малі діти.

- За мною! — крикнув ротмістр своїм супутникам, як тільки виїхали за ворота і пришпорив коня. Скоро вершники зникли з поля зору.

- Посіченку! — каже Мамалига. — Тут набирають команду для якоїсь серйозної справи. Може, поїдеш?

- Поїду! — радісно відгукується хлопець. — Набридло сидіти без діла. Може, татарву поганяємо, або ляхів пошарпаємо.

- Поки таємниця. Тарас нічого не каже про ту поїздку. Нам яка різниця?

Нам татарам все одно, що наступати — бігти, що відступати — бігти! Може, звідкілясь зброю треба привезти на Січ, або навіть гармати. - Мамалига перейшов на шепіт. — До війни готуємося. Ляха громити будемо. Але про це — нікому! Тримай язик за зубами!