ПАСІЧНИЙ Анатолій - Розділ ХLI

Зміст статті

Розділ ХLI

Богдан із сином благополучно минули рідну землю й перед ними розкинулися татарські улуси.

- Ну що, Боже нам помагай! — Хмельницький повернув голову назад, звідки приїхали, й перехрестився. Те саме зробив і Тиміш.

- Закінчилася наша земля! Далі ми будемо під владою мусульманського Бога! - жартує Хмельницький. — А як його не прогнівити - того ми не знаємо!

Не встигли вони проїхати й милю, як перед ними наче з-під землі з’явилися вершники в гостроконечних шапках на низькорослих конях, одягнені у шкіру. Вони оточили Богдана з сином і наставили на них свої списи.

- Ми до хана! У важливих справах! Я - сотник Хмельницький, це мій син, Тиміш, - сказав Богдан татарською мовою. — У мене дуже багато приятелів серед ваших мурз і беїв, - додав він, уважно спостерігаючи за яничарами.

Татари відібрали у них шаблі й пістолі. Потім деякий час про щось тихо почали радитися між собою.

- Мене добре знає сераскир-султан. Відведіть до нього, - просить Хмельницький, дивлячись, що яничари ніяк не дійдуть згоди. Після цих слів вони схвально закивали головами.

- Їдь за нами! — махнув йому рукою один із них.

- Хотів я, сину, помститися за сім’ю, та на цьому і заспокоїтись, - обзивається згодом до сина Богдан, коли вони вирушили далі. — Та правду кажуть — усе в руках Божих. Он як усе повернулося! Підхопила мене ця стихія помсти, і, відчуваю, вже несе як тріску. Не в моїх силах тепер уже щось змінити. Та все ж таки я батько! І мав би берегти тебе як сина! А сам у цей час раз по разу наражаю тебе на небезпеку! Особливо зараз — хто зна, як усе це закінчиться! Ти для них — гарна здобич і дорогий ясир. Прости мене, старого, необачного!

- Я - козак! — каже у відповідь Тиміш. — А це значить - готовий до всього, батьку!

- Спасибі, сину.

- Сам не дочекаюся зустрічі з Чаплинським, щоб помститися за брата.

- Чи випаде ще коли-небудь хвилинка, отак поговорити. Але щоб ти розумів — не буде спокійного життя у нашому краї, поки не виженемо звідси шляхту й не станемо господарювати самі.

- Знаю… Про це ти з королем домовлявся при зустрічі?

- Так. Але всього передбачити неможливо! — ухильно відповів Богдан.

- Батьку! Щоб ти теж знав, - я не просто твій син. Я - твій соратник і однодумець.

- Дякую.

Попереду показався великий аул, де скрізь - майже одна біля одної - стояли безліч кибиток. Вершники зупинилися біля найбільшої. Звідти вийшов татарин у багатому вбранні, радісно вигукнув, побачивши Хмельницького, й кинувся його обіймати.

- Чого такого воїна немає серед дітей султана! — він радісно прицмокував язиком. — Яким вітром занесло до нас?

- Маю нагальну справу до Іслам-Гірея! — відповідає Хмельницький. — А це - мій давній знайомий Рахмат-паша, - радісно пояснює Богдан синові. - Тепер нам простіше буде потрапити до палацу кримського хана!

- Бери моїх коней, бо твої втомились, і я залюбки допоможу тобі! Але справи потім. Не заперечуй, коли я накажу нагодувати гостя!

Тиміш спочатку насторожено оглядався навколо, але коли побачив, як тепло зустрічають батька, полегшено зітхнув. В аулі на них майже ніхто не звертав уваги — всі займалися своїми справами. Було дивно бачити у цих спокійних мирних людях оскаженілих ворогів, котрі час від часу шастають просторами рідного краю у пошуках ясиру. Рахмат-паша супроводжував Хмельницького аж до караван-сараю. Затим надовго зник у красивій будівлі. Вийшов звідти з сяючою посмішкою.

- Немає тієї справи, котру б не міг вирішити Рахмат-паша! — вигукнув він, звертаючись до Хмельницького.

Кримський хан насторожено зустрів чигиринського сотника. Він уважно вислухав гостя і довго роздумував, не поспішаючи з відповіддю.

- Усе, що ти розповів, мене мало цікавить, — нарешті сказав він. – Король - мій союзник. Що з того, що довго не присилає подарунки? Це питання ми скоро вирішимо мирним шляхом. Я думаю над іншим. Як вірний своєму слову, маю виконувати всі зобов’язання, дані мною королю. Отже, повинен видати тебе Речі Посполитій. Ти - державний злочинець. Бунтар і заколотник.

- Так, бунтар і заколотник. І ти можеш мене віддати на розтерзання шляхті, - спокійно відповідає на те Хмельницький. — І це буде свідчити тільки про те, що ти чесно і віддано, як це належить великому правителю, виконуєш свої договірні зобов’язання. Я в цьому анітрохи не сумнівався. І ще ось що хочу додати… Це тільки свідчить про те, що я не помилився й недаремно вибрав тебе, о, наймогутніший, за союзника.

- Я не твій союзник! Я не дав на те згоди! — люто блимає очима Іслам-Гірей.

- Ти тільки не злись, о наймогутніший, - обережно починає Хмельницький. — Я покажу тобі один папір, і ти побачиш, що твій союзник, польський король, зовсім не так ставиться ревно до своїх зобов’язань, як ти.

- Що за документ?

Хмельницький дістає з-за пазухи королівську грамоту.

- Можеш покликати товмача, можу я тобі перекласти. Якщо трапиться, що я зробив навмисний неправильний переклад - накажеш відрубати мені голову.

- Читай! — нетерпляче наказує хан.

Уважно вислухавши прочитане, він відповідає:

- Збільшення козацького війська і будівництво чайок — це погано для нас. Але, наскільки я знаю, цього не сталось

- А тепер уважно вислухай мене, о, наймудріший! Сталось цього чи не сталось — ти побачив документ, який розкриває справжнє ставлення короля до тебе як союзника! Його таємні плани. Його неприязнь до тебе! Якщо так виглядає справжня дружба, то яка різниця, що сьогодні не сталося — завтра станеться! Ось він — найнезаперечніший факт, що розкриває справжній замисел твого союзника.

- Ти пропонуєш війну, а ми до цього не готові.

- Я не пропоную війну. Потрібно тільки присмирити шляхту. Цього й король бажає. Це ми зробимо дуже швидко й без великих втрат. Військові дії будуть тільки на території окраїни. Чому ти зараз не отримуєш дарунків? Бо не знаєш, із ким у Речі Посполитій мати справу. Там - постійні чвари. Пихаті ляхи не можуть ніяк дійти згоди — хто більш важливий у країні. Втоптують у грязь достойне ім’я короля, самі ледарюють, розбещені непомірними забаганками. Наш край для них майже нічого не значить, окрім можливості зібрати додаткові податки. Коли ми проженемо ляхів, ти будеш мати справу тільки зі мною! У мене не буде розбрату і безладу. Усе буде отут! — Богдан показав ханові міцно стиснутий кулак.

- Звідки ти багатство візьмеш? Край дикий.

- Ми з батьком покійним, царство йому небесне, весь час тільки тим і займалися, що освоювали нові землі. Ці землі родючі! От де скарб заритий, о, найсвітліший! Землі врожайні — виросте що хочеш, навіть суха гілка. Сіножаті для коней, звірі, хутро, м’ясо, риби в ставках — море наповнити можна! Перше, що я зроблю — буду освоювати дикі, пустинні землі. Через якийсь десяток літ вони стануть квітучими. Бо я маю працьовитий народ! От тобі і відповідь, наймудріший із правителів! Але для того, щоб вигнати шляхту, мені потрібна твоя допомога. Твої воїни.

- Ти розповідаєш казку. Мені потрібно годувати воїнів і коней сьогодні!

- Якщо я тобі скажу, що воїни матимуть здобич сьогодні, ти погодишся?

- Мені мало слів!

- Хіба ти думаєш, що у маєтках наших магнатів нічим поживитися достойним воїнам кримського хана?

- Як мої воїни туди потраплять?

- Я вижену магнатів із маєтків!

- А якщо ні?

- У моєму краї настрої людей такі, що вони готові голими руками розірвати ненависних ляхів. Тільки й чекають моєї вказівки! Я маю повну підтримку запорозьких козаків, селян, міщан і реєстрових козаків. Дивися, хане, піду до московітів! Буду з ними домовлятися!

- Мене неможливо залякати! — невдоволено підняв обидві руки догори Іслам-Гірей, а потім задумався.

- От, що, - сказав згодом. — Не можу я порушувати договір з твоїм королем. Навіть якщо він мав нещирі помисли. Слово хана — закон. Але ти підеш воювати ляхів із перекопським мурзою Тугай-беєм. Чотири тисячі яничарів візьме бей із собою.

- Дякую, о наймудріший із володарів!

- Щодо ясиру — умови будуть тобі повідомлені пізніше! Я буду над цим думати.

- Як скажеш, о наймогутніший!

Хан заплескав у долоні. У пишній, оздобленій золотом залі миттєво з’явився слуга.

- Покличте мені сераскир-султана.

- Це все, чи будуть ще якісь побажання найласкавішого хана щодо умов нашого договору? — поцікавився Хмельницький.

- Ти приїхав із сином. Щоб я мав спокій і гарантії, ти залишиш його тут.

- На яких умовах? Він буде як ясир?

- Ні, він матиме гарні умови проживання. Він буде мій гість. До того часу, поки ти будеш слухняно виконувати мої умови!

- Скільки часу мені на роздуми?

- У тебе немає часу на роздуми!

- Я згоден, - сказав Хмельницький, залишившись незворушним. Жоден мускул на лиці не видав його душевного стану. Наче мова йшла про щось буденне і звичне, але не про рідного сина. Він уже був не батьком, не звичайним сотником, у котрого забрали хутір, а полководцем, котрий сам накликав на себе майбутні поля битви. А відтак, попри все, щоб там не було — перемовини слід вести як рівний із рівним. Гра заходила надто далеко — відступати було нікуди.

Коли зайшов сераскир-султан, хан велів йому супроводжувати сотника до перекопського мурзи і передати тому повеління кримського хана, Іслам-Гірея: зібрати воїнів у кількості чотирьох тисяч і йти разом із Хмельницьким на ляхів. Військові дії мають бути на окраїні королівства і ні в якому разі не на землях Речі Посполитої.