ПЕНЮК Зіновія

severenuk2«І Чернівці без цього імені - не повні Чернівці»

ВІРА СЕРЕДА

Рядки, винесені в заголовок, належать відомій українській письменниці Тамарі Севернюк. До рук мені потрапила її книга «Щоб пам'ять почула слова. Сповідь перед часом» - «Audiat memoria verba» (видавничий дім «Букрек», 2014). Невипадково на обкладинці, а також у назвах розділів – заголовки латинською, бо присвячена глобальна (не побоюсь цього слова), не лише літературно-художня (як зазначено у вихідних даних книги), а й науково-популярна робота письменниці її духовній наставниці - Зіновії Флоріанівні Пенюк (20.05.1923 – 3.10.2002). Неодноразово чула від пані Тамари добрі слова про цю надзвичайно скромну жінку, яка стала їй турботливою подругою й порадницею в житті.

 


 

«...знайомство моє з нею відбулося випадково – коли поверталася після досить складного мого «перебування» в нейрохірургічному інституті імені Полєнова в Ленінграді (нині Санкт-Петербург), а потяг перелаштувався на Чернівці у Львові, - пише Тамара Севернюк в розділі «Найодкровенніше одкровення». - Вона поверталася з якоїсь наукової конференції. Я знала, що це викладач, бо не раз бачила її в університетських коридорах, на вечорах літературних студій (університетської й обласної), в своєму гуртожитку...

З того гуртожитку вона забрала мене до себе, коли я вже втрачала надію, що «дотягну» до п'ятого курсу через невідступну хворобу й банальне недоїдання.

Це був 1964 рік».

Невеличка старенька хатка, що на вулиці Харківській, 20 у Чернівцях, стала прихистком для пані Тамари - на обкладинці книги вона розмістила її зображення. Задокументував його у своєму творі художник Леон Копельман, що так і назвав свою картину – «Стара хата. Харківська, 20».

Пам'ятає той ошатний будиночок колишня студентка Зіновії Пенюк, а нині – член Національної спілки журналістів України Антоніна Тарасова. За її словами, Зіновія Флоріанівна мешкала тут із батьками, яким і належала садиба. А ще у спогадах додала: «Про враження від візиту я, звісно, розповіла моїй бабці, з якою ми були добрими подругами. І хоча на той час вона була набагато молодшою за Пенюків-батьків, все ж повідала мені, що у шляхетних чернівецьких родинах завжди хтось жив «у комірнім», тобто знаходився кут для молодих людей, які приїжджали до міста на навчання...»

Запам`ятався пані Тамарі день народження Галини Тарасюк, котра мешкала в особнячку Еріки, сестри Зіновії Флоріанівни. Мав прийти Володя Івасюк, якого дуже хотіла бачити пані Еріка, котра працювала з Володиною мамою – Софією Іванівною. Спеціально для Володі Еріка підготувала гітару, він заспівав тоді й «Червону руту», й «Водограй». Галині Тарасюк про цей день нагадує подарунок Володі – інкрустована гуцульська раква тонкої роботи. 

Зауважу, що книгу не варто читати за одним присідом, хоч вона надзвичайно цікава, особливо для тих, хто знав Зіновію Флоріанівну. Щоб осягнути й осмислити написане, краще розтягнути читання на кілька днів, що я й зробила.

Розповідаючи про дорогу людину, Тамара Севернюк додає особисті спогади, нотатки зі свого щоденника, спостереження за тими людьми, з котрими спілкувалася пані Зіновія, серед яких із відомих, наприклад, – письменниця Ірина Вільде та її подруга Ольга Годованська. Пані Тамара подає коротеньку інформацію біографічного характеру про людей, котрі траплялися на шляху Зіновії Флоріанівни, цитує уривки з їхніх листів до неї – читаєш і паралельно стаєш свідком їхніх літературних пошуків.

«З мудрої руки Зіновії Флоріанівни, - пише Тамара Севернюк, - я пізнала професора з Франкфурта-на-Майні, доктора філософії, перекладача, члена Національної спілки письменників України Анну-Галю Горбач – лауреата премій Василя Стуса та Івана Франка, випускниці колишнього Православного дівочого ліцею «Єлена Доамна» в Чернівцях, де вони з Флоріаною (так називали іноді пані Зіновію – Авт.) разом навчалися».

Я ж, читаючи листи, опубліковані в книзі (розділ «Epistolae aut mea rara avis – Листи, посилання або Моя рідкісна птаха»), дізналася багато цікавого про невтомну письменницю й науковця Анну-Галю Горбач. За словами Зіновії Пенюк, це «борець за права людини й представник українського слова», яка розпочинала свою літературну діяльність перекладами віршів й оповідань із української.

«Анна-Галя Горбач десятиліттями вважається неофіційним «представником України у німецькомовному просторі, - цей запис Зіновії Пенюк знайшла Тамара Севернюк серед листів Галі Горбач до неї. - Дім Горбачів вважався протягом років одним із найважливіших культурних документаційних центрів на Заході, біржею інформації, притулком захисників людських прав і шукаючих допомоги, можливості контактування з дисидентами, арештованими, інтелігенцією України. Її чоловік, Олександр Горбач, відомий славіст й україніст, учений з ім'ям, яке сягнуло далеко за кордони Федеративної Республіки. Дочка Катерина заснувала в Парижі Українське бюро обслуговування преси й разом із мамою переклала й опрацювала першу документацію про українських політичних в'язнів – основу для пізнішого ангажементу із західними організаціями борців за права людини...»

Пані Тамара мала щастя зустрічатись із невтомною Анною-Галею Горбач у травні 2008 року в Чернівцях, тож описала цю зустріч у книзі.

Читала листи Анни-Галі Горбач й дивувалась, як же вона все встигала – й вести домашнє господарство, й робити переклади та доповіді, брати участь у наукових конференціях, допомагати чоловікові в науковій роботі. Розуміючи, що в Україні існує нестача оригінальної іноземної літератури для перекладу, цікавої для пані Зіновії, вона замовляла її у різних видавництвах (і не лише Німеччини) й надсилала чи то поштою, чи передавала через знайомих колег-науковців своїй подрузі. Жаль лише, що Зіновія Флоріанівна не залишила копій своїх листів до пані Анни-Галі.

Цей розділ Тамара Севернюк писала під час тяжкої політичної кризи в Україні, в грудні 2013-го – січні-лютому 2014 року. Тож подала загальний опис подій, що відбувалися, через призму свого світосприйняття.

Зіновія Флоріанівна прекрасно володіла кількома іноземними мовами (латинською, молдавською, румунською, італійською, польською, німецькою), цікавилася мистецтвом і долучала до найкращих його зразків друзів і студентів. Родина надсилала їй із Німеччини аудіозаписи літературно-музичних радіопередач ще не відомого в той час письменника й журналіста Пельца фон Фелінау про останню годину життя творців прекрасної музики. Пані Зіновія майже в останні дні свого життя почала їх розшифровувати, а наприкінці дописала: «Хай би хтось переклав, бо я вже не можу...» Було це в травні 2002-го. Першими відгукнулися випускники Чернівецького університету Крістіна Кельті й Надія Тоненька, а довершила справу Марія Никирса.

Два розділи книги «Magnum ignotum – Велике невідоме» й «Stunde for Ewigkeit – Година перед вічністю» містять надзвичайно цікаві епізоди із життя видатних людей. Це - результати досліджень Тамари Севернюк (коментарі, коротенькі біографічні дані й думки інших дослідників творчості героїв цих розділів).

У розділі «Magnum ignotum – Велике невідоме» увагу привертають дві розвідки про митців – вихідців із Буковини. Один із них - унікальний композитор Чіпріан Порумбеску, котрий народивсь у селі Шепіт Путильського району. Навчавсь у Чернівецькій духовній семінарії й Чернівецькому університеті. Нині одна з невеличких вуличок Чернівців носить його ім'я. Інший - всесвітньовідомий співак, тенор Йозеф Шмідт, якого називали буковинським Карузо - народився в селі Давидени Сторожинецького району, музичну освіту отримав у Чернівцях. У вересні 1933 року він відвідав Чернівці, виступив із концертом, нарешті отримавши визнання серед буковинців. Інформація про видатних митців може стати в пригоді краєзнавцям.

Тут же - коротка інформація про Пельца фон Фелінау й розвідка про відомого італійського диригента Артуро Тосканіні.

У розділі «Stunde for Ewigkeit – Година перед вічністю» - цікаві переклади радіопередач Пельца фон Фелінау про фінальні епізоди життя видатних людей в обрамленні роздумів, уточнень і доповнень Тамари Севернюк. Можливо, для когось ця інформація стане відкриттям. Серед героїв - композитори Вольфганг Амадей Моцарт, Людвіг Ван Бетховен, Франц Петер Шуберт, Гектор Луї Берліоз, Вільгельм Ріхард Вагнер, Йозеф Антон Брукнер, Йоганнес Брамс, Петро Чайковський.

Готуючи до видання цю книгу, Тамара Севернюк не оминула старий пожовклий зшиток ще 1956-1959 років. Зіновія Флоріанівна якраз розпочинала роботу в Чернівецькому університеті як викладач кафедри загального мовознавства. Уже тоді її поглинуло мистецтво перекладу – їй подобався процес творення. У зшитку – переклади поезій, що припали їй до душі, зокрема, з румунської. У розділі «Translation – переклади» Тамара Севернюк зібрала спогади людей, із якими співпрацювала Зіновія Пенюк. Вони розповіли про неї не лише як про щиру людину, наставницю, а й висококласного перекладача. Перебуваючи на пенсії, вона жодного дня не сиділа без діла. Будь-хто міг до неї звернутись із проханням про послугу – вона нікому не відмовляла. Наприклад, на прохання професора історичного факультету ЧНУ Івана Гриценка звіряла з оригіналами тексти для збірника документів «Споконвічна українська земля. Історичні зв'язки Північної Буковини з Росією і Наддніпрянською Україною». Працівники Українського спеціального науково-реставраційного проектного інституту «Укрпроектреставрація» умовили Зіновію Пенюк перекласти з німецької одну зі справ Буковинської крайової управи про будівництво Вірменської церкви у Чернівцях. Неодноразово вона допомагала дослідникам у перекладі готичних текстів – це була надзвичайно копітка робота. Саме вона наприкінці 1993 року відкрила для шанувальників музики забуті сторінки концертної діяльності Йозефа Шмідта у Чернівцях (працюючи з місцевою німецькомовною пресою).

Зіновія Пенюк перекладала твори для дітей. У видавництві дитячої літератури «Веселка» вийшли її переклади з румунської – «З ранцем і без ранця» Мірчі Синтімбряну (1959), з італійської – «Пригоди Цвяшка» Габріели Парка та Марчело Арджілі (1965), «Дивні пригоди незвичайного літа» Рене Реджані (1968), з німецької – «Опецьок» Альфреда Вельма (1966), з польської – «Барвисті сни маленької Госі» Барбари Навроцької (1971). У цьому розділі можна познайомитись із перекладами для дітей Зіновії Пенюк.

Цікаво, що пані Зіновія перекладала не лише з німецької, а й німецькою – у книзі Тамара Севернюк розмістила переклади своїх віршів на листівках художниці Наталі Ярмольчук «Час каяття, причастя час», що вийшли з друку 1997 року у видавництві «Букрек».

Лебединою піснею перекладів Зіновії Пенюк стала книга «Гуцули: їх життя, звичаї та народні перекази» доктора Фрідріха Раймунда Кайндля, доцента Чернівецького університету (із 1893 року), а згодом - професора та його проректора (із 1901 і до початку першої світової війни). Це єдина в своїй унікальності книга про життя та звичаї, світогляд і традиції, культуру «гуцульської гілки українського народу». Вона стала першим (!) перекладом українською з німецької (на восьмому році Незалежності України) й, на жаль, останньою перекладацькою працею Зіновії Пенюк.

 

severenuk

Тамара Севернюк зі своєю духовною наставницею, подругою й порадницею в житті Зіновією Флоріанівною Пенюк