Презентація книги 

Віра СЕРЕДА

Нещодавно у видавництві «Дніпровський металург» (Запоріжжя) вийшла з друку друга книга «Василь Діденко. На долині туман. У листах і в літературі». Замовив і видав її на заощаджені з пенсії кошти Василь Федина. Перша частина книги «Василь Діденко. Коли туман розтав. Вибрані поезії. Спогади сучасників» побачила світ 2017 року. Упорядниками обох книг є Олександр Ємець і Василь Федина. У новій книзі вміщене листування нашого земляка-поета із Максимом Рильським, Павлом Тичиною, Любов’ю Забаштою, із родичами, статті відомих літературознавців про творчість Василя Діденка, світлини.

Презентація видання відбулась у літературному клубі «Книжковий світ» (керівниця - Тетяна Мартиненко) Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки за участю одного з упорядників й ініціаторів видання обох книг, відомого запорізького журналіста Василя Федини.

Ведуча Галина Власюк, перш ніж надати слово упоряднику, нагадала присутнім, що Василь Якович – відома в Запорізькому краї людина. Його називають легендою запорізького радіо, голосом Запоріжжя. Заслужений працівник культури України, Почесний журналіст України, член НСЖУ. У його творчому доробку - книги «І голос той, і ті слова…» (спогади диктора й журналіста) та «Два крила моєї долі» (нариси, що розкривають історію запорізького обласного радіо, спогади про зустрічі з відомими діячами національної культури, інтерв’ю з кіноакторами). 

Те, що Василь Федина приїхав до Запоріжжя, може, й закономірно. Він успішно витримав конкурс на заміну диктора українського радіо і 17 березня 1961 року вперше вийшов у запорізький ефір.

- Узагалі я за освітою вчитель української мови й літератури, до речі, як і Василь Діденко, - уточнив Василь Якович. - Ми з ним закінчили українське відділення Київського державного університету імені Шевченка, правда, Василь Діденко – на рік пізніше, у 1959-му. Але моя доля так склалася, що після закінчення університету я працював журналістом: спочатку в районній газеті Рокитнянського району Київської області, а потім майже 42 роки - журналістом і диктором Запорізького обласного радіо. Але оті знання вчителя української мови й літератури, що одержав у виші, я сповна використав на обласному радіо. У 1989 році започаткував на радіо авторську програму «Мова рідна, слово рідне». Там я був на своєму місці як вчитель української мови й літератури. Пропагував ті школи, в яких переводили навчання на українську мову. Книга «Василь Діденко. На долині туман. У листах і в літературі» адресована вчителям української мови й літератури та журналістам. Раніше мені видавали книги за спонсорські кошти. Зараз триває війна, всі кошти йдуть на зброю, а я дав собі слово: доки житиму, пропагуватиму творчість Василя Діденка. Він заслуговує на це. Тому я заощадив кошти з пенсії і замовив у видавництві «Дніпровський металург» сто примірників книги.

Зліва направо: Галина Власюк, Василь Федина й Тетяна Мартиненко

 

1995 року на Запорізькому радіо прозвучала авторська передача Василя Федини «Співуче серце Василя». Один із численних листів у редакцію надіслав директор Дівненської ЗОШ Приазовського району Федір Пантов. Зокрема, він написав: «Прослухав Вашу зворушливу радіоповість і довго-довго після закінчення радіопередачі сидів мовчки, роздумуючи над тим, що почув. Чому так нескладно буває в житті справжніх талантів? Вони як зірка спалахують і гаснуть, на превеликий жаль. Як схожі їхні біографії! Творчість Василя Діденка стоїть на одному щаблі з творчістю Василя Симоненка, Василя Стуса, та чомусь у шкільній програмі з української літератури я не знаходжу його ім’я. Яка несправедливість! Він оспівав у своїй поезії рідну Батьківщину, палко любив рідну мову, а ми за це віддячуємо йому мовчанням. Сумно. Та не все ще загублено, Ваш матеріал безцінний. Розмовляючи з колегами шкіл району, які слухали радіопередачу, я чув від них: «Шкода, якщо цей матеріал не вийде у світ». Чому б не запропонувати його нашому освітянському тижневику «Освіта» чи освітянському журналу «Рідна школа»?

...Не залишайте такий багатющий матеріал про поета Діденка в архіві. Він має бути надрукованим, щоб широке коло освітян України, учні-старшокласники ознайомилися з життям і творчістю прекрасного поета, відкрили для себе нову сторінку в історії української літератури», - завершив свій лист Федір Пантов.

Василь Федина скористався порадою Федора Пантова й надіслав у редакцію журналу Міністерства освіти й науки України «Дивослово» цей матеріал про Діденка, його надрукували. Згодом він зробив відеопередачу про Василя Діденка.

- Я думаю, що публікація в «Дивослові» й відеопередача послужили поштовхом, що кращі твори місцевих поетів почали вивчати в запорізькій освіті, - зробив висновок Василь Якович. - Курс рідної мови почали викладати в нашому університеті, в середніх навчальних закладах - проводити уроки рідної літератури. На жаль, війна внесла зміни в усі сфери нашого життя. Сподіваюся, коли ми переможемо, відновиться й нормальний навчальний процес в освітніх закладах.

Поезії Василя Діденка публікували запорізькі газети. Неодноразово звучали вони з ефіру Запорізького обласного радіо.

- Із Василем Діденком ми дружили, - згадав Василь Федина. - Він бував частенько у нас у хаті. Можливо, ми й зійшлись через те, що для мене рідна мова – це біль усього свідомого життя. Через це мав складнощі на роботі.

На завершення пан Василь прочитав вірш Василя Діденка «Я – не останній з могікан». 

Мені казав один ханжа,

Що наша мова геть відстала,

Що краще йшла б мені чужа,

Немов до хліба – кусень сала.

 

Що весь мій поетичний план

Спинитись може напівході,

Що я – останній з могікан,

Що наша мова вже не в моді.

 

Гей, проповіднику! Стривай!

Твої слова – старенька ряса.

Я не піду в твій тихий рай,

Я – син Великого Тараса.

 

Як Прометей не вмер від ран,

Не вмре і мова – гарна зроду.

Я не останній з могікан,

Я – син великого народу!

Завідувачка відділу краєзнавства ЗОУНБ Тетяна Паливода з нагоди презентації нової книги підготувала виставку «Два крила Василя Федини», пояснивши:

- Дійсно, по життю одне крило у вас – журналістика, а друге – радіо. Ці два крила вас тримали й не просто вели по життю, а разом підіймали на новий щабель. Перечитуючи ваші книги, розумієш, із якою кількістю гарних людей ви були добре знайомі. Ви ділилися думками, робили передачі й наближали отих людей до народу, а це дуже непроста роль.

Виступає Тетяна Паливода

 

Пані Тетяна зробила огляд творчого доробку Василя Яковича, зокрема, про Василя Діденка – це дві книги «Василь Діденко. Коли туман розтав. Вибрані поезії. Спогади сучасників», «Василь Діденко. На долині туман. У листах і в літературі», статті в «Енциклопедії сучасної України» (том 7), в антології «Письменники Запорізького краю» (20-90-ті роки ХХ століття), що впорядкував Ігор Купріянов. Відповідальним за випуск був Григорій Лютий. В альманаху «Хортиця» за 1998 рік є розповідь про передсмертне прохання Василя Діденка поховати його в Гуляйполі.

Коли життя Василя Діденка 14 квітня 1990 року трагічно обірвалося, журналіст Василь Федина став ініціатором й одним із організаторів виконання заповіту відомого українського поета-лірика Василя Діденка «Поховайте мене в Гуляйполі» - прах покійного перевезли з Київського Північного кладовища до рідного його містечка. Перепоховання сталося 25 червня 1997 року, в рік 60-річчя від дня народження Діденка.

- Крім Діденка, - додала Тетяна Паливода, - Василь Федина доніс до слухачів і глядачів творчість Миколи Лиходіда. Стаття про його діяльність увійшла в журнал «Дивослово» - це готовий сценарій для літературних вечорів. Ще одна ваша розвідка «Поет чудової країни України» опублікована в газеті «Запорозька Січ» 2010 року. Микола Лиходід віддячив Василю Яковичу, присвятивши вірш, що увійшов до збірки «Микола Лиходід. Вибране»:

Ефіром вештатись по Римах і Парижах

тепер не штука.

                              Матінка ж моя

так слухає: «Говорить Запоріжжя!», -

Мов не Федина те сказав, а я.

Пані Тетяна розповіла, що з 1969 року в ЗОУНБ виходить «Календар знаменних і пам’ятних дат». Щороку тут є відомості про ювілеї людей, які прославили Запорізький край. Одна зі статей за 2014 рік присвячена Василю Федині (біографія, бібліографічний покажчик статей і творів). За підсумками регіональної програми-конкурсу «Зоряний шлях» 1998 року Василь Федина став найкращим радіожурналістом року. Василь Якович – не лише автор книг, що зберігаються у відділі краєзнавства книгозбірні, а й став автором вступної статті до бібліографічного покажчика «На долині туман».

Учасниця літературного клубу Валентина Візирська висловила захоплення: скільки великих людей народила запорізька земля, котрі закохані в свою землю, друзів, зберігають нашу мову, спадщину, обличчя України, традиції. Пані Валентина розповіла, що останнім часом дуже багато читає твори запорізьких письменників. Одним із вчителів мови, традицій, культури став для неї Василь Федина.

Слово має Валентина Візирська

 

Пані Валентина відзначила цінність зусиль щодо перепоховання Василя Діденка й розповіла, що її родича також повернули на рідну землю. Через Михайла Курочку, якого 70 років вважали без вісти зниклим, терор влаштовували родині, а в Конотопі слідопити знайшли його тіло, й родичі перепоховали його в Одарівці Оріхівського району.

Гуляйпільський журналіст і письменник Іван Кушніренко наголосив, що Василь Федина – це справжній друг, яких у Василя Діденка було небагато.

Іван Кирилович поділився під час творчої зустрічі приємним спогадом шкільного життя. До них у школу приїжджав і виступав перед учнями молодий поет Василь Діденко. Він вразив тим, що знав дуже багато віршів Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Павла Тичини, Максима Рильського, читав і свої поезії.

Про зустрічі з поетом Діденком розповів Іван Кушніренко

 

- Я також писав вірші, - розповів пан Іван, - записував у загальний зошит, показував учительці української мови й літератури. Вона порадила мені, коли буде Василь Діденко, підійти до нього й показати ці твори. Навіть познайомила мене з ним. Але я посоромився, десь забіг із тими віршами, а наприкінці квітня 1965 року, коли закінчував 11 клас, насмілився піти в редакцію районної газети й показав зошит із віршами. Журналісти порадили мені залишити зошит: «Може, щось виберемо». 1 травня 1965 року відкриваю районну газету, а там – мій вірш «Іду степом». Так розпочалося моє знайомство із районною газетою. Через певний час повернули той мій зошит. Дивлюсь, а там помітки простим олівцем: плюс, мінус, під Малишка, під Рильського, під Діденка... «Помітки зробив Василь Діденко, - сказали мені журналісти. - Він приходив, читав і робив нотатки». Але, на мою думку, то були вірші під Василя Діденка, бо саме він дав поштовх до моєї творчості. Начитавшись його поезій, почав творити.

Пощастило Іванові Кушніренку бачити Василя Діденка, спілкуватись із ним, як він приходив у редакцію районної газети, коли пан Іван був кореспондентом (є навіть історичне фото колективу редакції із Діденком), іншого разу - коли став заступником редактора. Діденко тоді дуже хотів жити в Гуляйполі - купив недобудовану хату. А що таке поет? Душа прагнула літератури, а побут для поета – це другорядне.

До 70-річчя Василя Діденка Іван Кушніренко й Володимир Жилінський видали книгу «Василь Діденко – поет, громадянин, редактор» (Запоріжжя, «Дніпровський металург», 2007).

- Василь Діденко відчував суть української мови й дуже прискіпливо працював зі словом, - поділився секретом написання статті з цієї книги Іван Кушніренко. - Він дарував книги нашому редактору Володимиру Скорику, а коли приїздив до Гуляйполя, знову брав ці збірочки і в них правив свої вірші. Це багатство дісталося мені. Я дослідив ці правки, написав статтю. Діденко відчував красу українського слова. Він – лірик, поет від Бога! Можливо, вплинула й сильна гуляйпільська аура, що дала Україні талановитих письменників. Спасибі Василю Федині за те, що так вшанували зі співавтором Олександром Ємцем Василя Діденка! Многая літа вам!

Ніна Ласкова, вдова запорізького письменника, розповіла про давню й справжню творчу дружбу Миколи Лиходіда з ліриком Василем Діденком, котрий бував у їхньому домі. Хоча в них були творчі суперечки, під час яких вони один одному відверто вказували на помічені похибки, але спорідненість їхніх душ була однозначною. Тому після смерті Василя Діденка в Лиходіда не стало рівнозначно близької йому людини. Він писав:

Друга хочеться. Де ти, друже,

Найвірніший на всі літа...

Хай плече твоє буде не дуже,

Та щоб віра у тебе — свята.

Друга хочеться...

Потім пані Ніна зачитала лист Василя Діденка до Василя Федини зі щойно виданої книги. Ідеться про невеликий гонорар (9 карбованців 5 копійок), за який Діденко дякує Василю Яковичу. Це свідчення того, як скрутно жив поет.

Василь Діденко дуже любив вірш Миколи Лиходіда «Ключ» - бард Володимир Козеровський поклав його на музику й виконав під час презентації нової книги.

Співає Володимир Козеровський

 

Під час презентації учасники переглянули відео відомої пісні Бориса Буєвського на вірші Василя Діденка «На долині туман» у виконанні Миколи Кондратюка. Ведуча Галина Власюк нагадала, що на музику також поклали вірші Василя Діденка «Солов’ї в калині віддзвеніли» та «Помереж мені, мила, сорочку».

Василь Діденко бував у родині Федин. Дружина Василя Яковича пані Тамара поділилася враженнями від поезій Діденка:

- Василь Діденко – великий мрійник. Усе його життя було присвячене поезії. Сімейне життя його не дуже складалося. Тож поезія була для нього усе: і любов, і його мука, й відрада з горем пополам. Він був лицарем поезії про написання природи – мене це захоплює. Поет пропускав це через своє серце, а потім видавав на-гора. У його вірші початок був «дія», а потім, як ця «дія» діяла на нас, на природу.

На долині туман упав…

Мак червоний в росі скупав.

Або

Помідор із-під капусти

Виглядає як зоря.

Коли читаю, в мене слинки течуть, гарно написано.

Тамара Георгіївна прочитала кілька віршів Василя Діденка, що їй припали до душі.

Гора зелена, річка тиха,

Срібляста хвиля виграє.

І знову ранок ніжно диха

В обличчя радісне твоє.

 

Червоний тон, бутон червоний

На фоні грядки у саду.

Я між зарошених півоній

Розмову з мрією веду.

 

Я знову кличу світлі коси,

Уста рожеві, бо весна.

Бо над паперів білі стоси

Співа сопілка голосна.

 

Гора зелена, річка тиха,

Срібляста хвиля виграє.

І знову ранок ніжно диха

В обличчя радісне твоє.

Поет Діденко дуже любив приїздити до Запоріжжя із Гуляйполя. Його манив наш зелений острів – свята Хортиця.

– Зелені́й, гороше! –

Дощик, мов крізь сито.

Надійшло хороше,

Запорізьке літо.

 

Теплою імлою

Далину сповито.

Я в полях пристою:

Запорізьке ж літо!

 

Низку поезій Василь присвятив своїй матері.

Не зовіть мене явором, мамо, –

То лиш пісня цього вимага.

Пожуріть мене краще казками,

Де Телесик і Баба-Яга.

 

Сину світлої зичите долі?

Та ж немає у ній полину.

В світовому співучім роздоллі

Я люблю вас найбільше одну!

Наприкінці мистецького заходу учасники літературного клубу переглянули авторську телепрограму Василя Федини про Василя Діденка.

Під час презентації