"Я любив вас усіх, а найбільше любив Україну..."
Ці слова з відомої пісні Степана Гіги на слова Степана Галябарди, присвяченої світлій пам'яті лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, народного артиста України Назарія Яремчука, набатом ударяють у серце кожного, хто ступає на подвір'я біля хати у Вижниці, де народився й виріс український співець. Здається, ніби й гори навколо виконують саме цей прекрасний твір, хоча з хати долинають пісні у виконанні самого Назарія.
Смерекова хата, батьківський поріг...
Зустрічає гостей тут рідна сестра Назарія - Катерина Яремчук. Спокійним, лагідним голосом вона розповідає про брата, мов про живого, розуміючи, що він рідний і дорогий мільйонам українців.
- У цій смерековій хатині, якій уже понад 80 років, - каже вона, - народився Назарчик, зробив перші кроки, і народилася тут його пісня, яка й досі живе в людських серцях. 30 червня буде 14 років, як Назарій пішов у світи, що над нами. Із піснею залишилися пам'ять, синочки Дмитро і Назарчик, донечка Марічка від другого шлюбу - всі троє пішли стежкою батька.
Разом із заступником голови Вижницької райдержадміністрації Дмитром Никифоряком та Берегометським селищним головою Михайлом Андроником заходимо в приміщення музею. Відчуваємо прекрасну ауру його, розуміємо, що саме ця звичайна селянська хата подарувала Україні й світові видатного митця. Звучить у його виконанні пісня Олександра Злотника на слова Михайла Ткача "Чуєш, мамо".
- 1971 року померла наша мати, - продовжує розповідь пані Катерина. - Ця пісня стала для Назарія дуже дорогою, його коронним номером. Вона давала життя моєму братові. Втрата матері тяжка для всієї родини, а для Назарія особливо. На цьому фото у нього сумні очі. Якось почула, як один радіожурналіст запитав, чому в нього такі очі. Назарій відповів: "Тут, ви бачите, я щасливий, я артист, але я - сирота".
Один із експонатів - футбольний м'яч. Назарій, як з'ясувалося, був прекрасним спортсменом. Після занять у школі він грав у футбольній команді "Карпати" міста Кути у півзахисті під номером десять.
Із цих сходинок почалася дорога до великої сцени
Посеред кімнати - маленькі сходинки. Це - імпровізована сцена. Він співав на ній ще трирічним хлопчиком. Коли батьків не було вдома, старший брат Степан влаштовував "екзамени": Катя читала вірші на цій сцені, Богдан і Назарчик співали. Назарій був маленький, тому поволі піднімався на це підвищення. Назарія слухали, йому аплодували, його заохочували...
Ось кімната, де свого часу жив майбутній артист, тут витає його душа, аура доброти, пісні й любові. На стіні - перші сценічні костюми Назарія 70-х років. Він залишив їх востаннє вдома. Можливо, відчував, що саме вони тепер зустрічатимуть людей, які його люблять і пам'ятають його пісню. А те покоління, яке не знало співака, має нагоду нині побачити цей одяг, шкільні зошити учня восьмого класу школи-інтернату. Навіть промокаточка тут - свідчення того, що Назарій був акуратним хлопчиком. А ось - зошити вже студента Чернівецького університету (географічний факультет). Школа-інтернат, до речі, тепер носить ім'я Назарія Яремчука.
1969 року, отримавши атестат, юнак складає іспити в Чернівецький університет на географічний факультет, але, на жаль, не пройшов за конкурсом. Він не дуже тим і засмутився, пішов працювати до геологів. За направленням військкомату навчався на курсах шоферів. Пізніше закінчив і Чернівецький університет, і Київський інститут культури імені Карпенка-Карого.
У Вижниці Назарій знайомиться із композитором Левком Дутківським, який саме організував ансамбль "Смерічка", співає там. Успіх не змусив себе довго чекати. Уже 1970 року Назарій стає лауреатом Всесоюзного конкурсу "Алло! Мы ищем таланты". Виступає з Василем Зінкевичем, вони стають друзями, побратимами по сцені. 1971 року з піснею Володимира Івасюка "Червона рута" вони разом із автором виступають у заключному концерті "Песня-71". А через рік у такому ж концерті - із піснею "Водограй". На одному зі знімків у музеї представлена "Смерічка", вже на професійній сцені у Чернівцях.
Батько Назарія був високоосвіченою людиною: окрім української й російської знав латину, німецьку й румунську мови. У старші роки він працював дияконом у церкві, мати співала в церковному хорі, гарно грала на мандоліні. Як бачимо, виростав Назарій у співочій родині. Тому не дивно, що потім він став корифеєм української естрадної пісні. Стежкою батька пішли і його діти: Дмитро й Назар - уже заслужені артисти України. Від другого шлюбу - донечка Марічка - лауреат бага-тьох дитячих і міжнародних конкурсів, талановита співачка.
Забороненої літератури, яка лежала на горищі будинку 54 роки, залишилося багато. Збирав її батько, а також старший брат Назарія від першого шлюбу батька Дмитро Яремчук. Він 1934 року закінчив факультет права Чернівецького університету. 1939 року залишив батьківський поріг. Багато літератури сховав на горищі. Ось - "Основи хімії", 1910 рік видання, "Українська енциклопедія", пробита кулями. Дмитрові нині вже 95 років, він у будинку престарілих, на жаль, дуже хворий. Але завжди надсилає сюди вирізки з канадських видань. Скажімо, "Не доспівав, не долюбив" ("Україна і світ") 30 червня, в день пам'яті Назарія.
...На самотканому килимі на стіні - портрети родини Яремчуків. На жаль, усі ці люди також уже відійшли у вічність. Батько - у військовому одязі австро-угорської армії. У вишиванці - мати. Брати - Богдан і Степан, які також померли (обидва 2000 року). Батько після війни став удівцем, одружився з красунею Марією. В їхньому спільному шлюбі народилося троє: Богдан, Катя і Назарій. Назарчик з'явився на світ, коли батькові було 60 років, а мамі - 33.
...Фотографії розповідають дуже багато. Ось Назарій у Чорнобилі, виступає перед ліквідаторами. Він тричі приїжджав сюди в найжахливіший час катастрофи. Чи не це пізніше спричинило його тяжку хворобу? Але тоді він про себе не думав. Ось 1987 рік, Назарій в Афганістані виступає перед радянськими воїнами. Він надзвичайно любив людей, а особливо діток. На одному з фото співак пригортає до свого серця чорнявих афганських хлопчиків.
1991 рік. Одна з газет тоді писала: "Очі Назарія світилися, коли Україна стала самостійною державою. Це був для нього найдорожчий дарунок. Він казав, що заради цього дня варто було жити".
Сюди приїздять навіть уночі...
Пані Катерина дякує, що завітали, за пам'ять.
- Адже поки в людських серцях є згадка про мого брата, - каже вона, - доти буде жити Назар і його пісня, його волелюбний дух.
Показує сестра співця й подарунки, які сюди привозять.
- Ось подивіться, який гарний Назарчик, - вказує на портрет, - це нам подарували шанувальники його таланту з Вінниці у день народження Назарія, і пам'ятну дошку теж. Криничку, що всміхається й напуває цілющою водичкою, Назарій не встиг зробити. Нам подарував її (почистив і облаштував) Василь Яремчук із Івано-Франківщини - однофамілець, генерал-майор. Нещодавно хатинка отримала новий дах, це допомогли нам наша місцева влада й спонсори зі Снятина Ігор Гаврилюк, Іван Іванишин і багато інших людей, які щиросердно зробили великий внесок у скарбничку пам'яті Назарія. На 50-річчя брата нам провели воду, газ державним коштом. Це було великою підтримкою музею.
Але впорядковувати тут ще треба багато.
- Раніше у нас було горище, - додає пані Катерина, - тепер ми зробили кімнату. Згодом ще одну облаштуємо, розширимо музей. Плануємо створити бібліотеку, тому що дуже багато у нас цінних книг.
Усі ці плани потребують часу й особливо коштів. Музей не є державним. Він вважається приватним. І все ж держава, мабуть, повинна більше допомагати таким закладам. Торік відвідав музей Президент України Віктор Ющенко, пообіцяв багато. Катерина Яремчук і її дочка Оля, які опікуються музеєм, сподіваються, що обіцяне главою держави - не порожні слова.
До музею стежка не заростає. Навіть уночі сюди приїжджають групи. Кілька місяців тому, за словами пані Катерини, опівночі приїхав цілий автобус - 30 осіб - із Канади й Америки. Збудили її й попрохали провести екскурсію. Приємно сестрі, що люди люблять і пам'ятають Назарія.
...У Чернівцях удалося зустрітися з удовою Назарія пані Дариною. Нині її найбільша турбота - донечка Марійка. Дарина хоче, щоб вона не поспішала в шоу-бізнес, а спочатку закінчила консерваторію. Тому цього літа Марійка вступатиме до вузу.
А ще, за словами Дарини, Назарія і його пісні завжди краще сприймали на Півдні й Сході України. Мабуть, саме тому він був частим гостем і в Запоріжжі.
Пилип ЮРИК
Буковина-Запоріжжя