Нас у Португалію й інші країни ніхто не просив. А виїхало понад сім мільйонів українців — найактивніших, молодих, освічених.
Я працюю й живу в напівзруйнованому корпусі колишнього військового заводу, використовуючи своє перебування в центрі Португалії для того, щоб виправдати довіру таких самих заробітчан-емігрантів. Я обіцяв їм створити довгождану газету для мільйонів українців, змушених працювати задля шматка хліба по далеких світах, стараюся достукатися до всіх, від кого залежить доля майбутньої європейської газети, буваю на різних конференціях та конгресах.
Задля цього працюю на будовах. Разом з іншими спимо на власноруч виготовлених нарах...
Який разючий контраст між нами та ЄС! Португалія має відкриті кордони із двадцятьма п'ятьма країнами Європи, але національній мові ніщо не загрожує, бо Португалія не підписувала конвенції з Росією про безперешкодне сприяння поширенню російської мови на своїй території (що зробили уряди країн — членів СНД). Є 42 станції РМ-діапазону (88-108 Мгц) — і всі португаломовні. На двох із них постійно лунає світова класична музика. І хоч іспаномовна та інші меншини становлять значний відсоток населення (третина португальців виїжджає на заробітки до багатших держав), нікому й на думку не спадає запроваджувати другу державну мову... Португальську мову, культуру, атмосферу відчуваєш із першого кроку цією землею. Щезає геть усе сусідське (іспанське), хоч мови дуже схожі. Спільною є багатолітня історія цих народів, бо країну свого часу було окуповано іспанцями. Ще зовсім недавно Португалію вважали за одну з найбідніших у ЄС. Нині її новобудовами, життєвими стандартами, чудовими гірськими дорогами з вишуканою мостовою архітектурою не можна не захоплюватись.
Люди загалом привітні, добрі. Уже знають, що десь на сході є велика держава Україна з її чималими проблемами. Португальці дарують нашим невлаштованим заробітчанам домашні речі, продукти, одяг, меблі. Щоб не образити гідності, розміщують ці подарунки вздовж тротуарів, що ними ходять наші співвітчизники. Не всім нашим це подобається. Трапляється, дехто докоряє португальцям: „Мм здесь уже четыре года, а они так и не разговаривают по-русски"...
Українців люблять за їхнє ставлення до праці. Під час Помаранчевої революції багато водіїв-португальців чіпляли на антени своїх автівок жовтогарячі стрічки — на знак солідарності. Знають також, що в Україні майже нічого не змінилося. Тож ніхто й не вертається до рідної української хати...
У Португалії немає іспанських військових баз, вона такий самий член НАТО, як і Іспанія. Португальці впевнені в тому, що їхні території в Атлантичному океані чи деінде не спіткає доля нашої Тузли, що війська НАТО ніколи без дозволу влади не висадять на португальських берегах свого навчального морського десанту. Це — зразок відносин між цивілізованими державами, які справді, а не на словах, хочуть жити дружно, розвиваючись кожна по-своєму. Іспанці й португальці не повчають одне одного, їхні країни плекають свою культуру, не накидаючи сусідам власних переконань.
Еміграція — це ніби й добре, і погано. Погано, що рідну землю покидають автохтони і натомість посунули приблуди, докорінно змінюючи етнічний баланс. Добре, коли емігранти потрапляють у цивілізований європейський демократичний світ, ле можна зберегти своє національне, рідне. Однак удома залишаються діти, батьки, родина. А приблуди, скупивши у продажної влади ЗМІ, душать нашу мову, культуру, традиції, шантажуючи нас підвищенням ціни на газ і нафту. І десь глибоко в душах емігрантів жевріє далеким вогником надія — Україна...
Володимир БАНДУРА
«Літературна Україна», 27 серпня 2009 року