Тамара СЕВЕРНЮК - КРІЗЬ ВИСВІТ МУЗИКИ МАГІЙНИЙ...

 

КРІЗЬ ВИСВІТ МУЗИКИ МАГІЙНИЙ...


(Штрихи до портрета Леоніда Затуловського)

Була перша неділя останнього місяця літа. Перше жовте листя розгублено падало із ще густо-зелених серпневих віт, а прозорими ранками в скошених травах вже шарудів легкий прохолодний туманець - вірний вістун молодої осені.

...Забудь печаль, забудь печаль, забудь печаль -
І над життям не ворожи.
Забудь печаль, забудь печаль, забудь печаль –
І в серці радість збережи...

Невідступно повторював пісенні рядки ясний, прозорий юно-осінній ранок. В душі дзвенів чистий високий голос Василя Зінкевича. А перед очима світився трохи зніяковілий, відкритий погляд автора музики - людини, чиє ім'я цієї миті рука виводить з трепетною вдячністю: Леонід Затуловський.

Ще одна постать, без якої Чернівці мали б прикру порожню музичну нішу...

...Заглядає в вікно туман осінній,
Що минуло давно, згадалось нині,
Ходить вітер в саду, на листі грає.
І нам вертає знов мелодію ту...


Лине з радіоефіру ще одна наша з Леонідом Борисовичем пісня - «Чарівне танго». Співає чарівна Лілія Сандулеса.

А напередодні 600-літнього ювілею рідного міста зовсім несподівано - бандероль із Назарету, з Землі Обітованої: музичний диск і,кілька листовних рядків: «Уважаемые пани Тамара и Леонид Затуловский! Высылаем вам диск с вашими двумя песнями, переведенными на язык идиш с украинского. Это «Забудь печаль» и «Чарівне танго». Поскольку эти мелодии запали нам в душу, равно как и стихи, написанные от сердца, то мы решили их перевести на еврейский язык.

Аранжировал эти произведения я - Шулик Фингеров, поёт Семён Обрыдко, перевод Сарры Зингер, звукооператор Алон Фингеров.

Надеемся, что вам понравятся наши работы. И если это так, то мы хотели бы преподнести это в подарок городу в год его 600-летия».

В кінці листа українською мовою дописано: «Пісня не знає меж...»

Таки не знає...

Десь в Америці лунають наші «Хлопці-плотогони», хай у вузькому колі, але через кордони і відстані звучить ностальгійна хвиля відлетілої юності Давида Степановського, в чиєму серці назавжди зосталася золота «Смерічка»:

... А на верхогір'я
Долом пісня лине:
Хто в борні сміливий,
Той в путі не згине...

І ще один голос - не «зірчатий», проте лагідний, як прізвище виконавиці - Вікторії Тихон, і ще одна пісня - «Золотий димок»:

...Спалахнув бузок в очах печалі,
Золотий димок все далі й далі...
Вже не повернути, але - не забути,
Хоч роки із пам'яттю недбалі...


Я могла б ще і ще перегортати сторінки наших спільних творчих напрацювань, хоч їх і не так багато, бо пишаюся цією співпрацею, тим більше, що автором музики створено понад сотню естрадних пісень, які свого часу виконувалися незабутніми Юрієм Богатиковим, Софією Ротару, Валентиною Купріною, Сіді Таль, Іваном Красовським... Шкода, що рідко ми чуємо їх на наших сьогочасних радіохвилях... Народні... Заслужені...

Проте, виявляється, не така вже й владна та «недбалість літ», бо пам'ять не пускає корозії до чутливих душ і не дає забути, що найстрашніша скруха в житті - це не знайдене застосування власному серцю. Тож і радісно, і хвилююче вклонитися тим, хто це застосування все-таки знайшов.

Леонід Борисович Затуловський – високо професійний талановитий педагог, диригент, композитор. Серед виконавців його творів були оркестр народних інструментів України під керуванням народного артиста СРСР Якова Орлова, наш Чернівецький муніципальний симфонічний оркестр колишнього (світлої пам'яті) диригента Віктора Кострижа; тепер все нові й нові твори Затуловського виконує цей же оркестр під керуванням молодого, обдарованого диригента Йосипа Созанського, а також американський філармонічний камерний оркестр «НАЙАН» із колишніх громадян колишнього Радянського Союзу.

Німеччина, Угорщина, Польща...

І там звучить створене митцем, людиною вродженої інтелігентності, порядності, совісності, глибинної любові до найсвятішого джерела - муки і радості свого серця - музики!

Крізь її магічне світло він сприймав і сприймає світ з усіма його катаклізмами, важкостями буденних нош і неповторністю чар.

...Яка втіха розповідати про людину, знаючи, що вона - жива!, працює, ходить одними з тобою вулицями, бачить те ж сонце, небо, квіти, слухає ті ж громи, дощі, рідкісну живу тишу... І говорити просто, без жодних «оказій», а як на серці лежить... Дожити б нам до тих часів, коли ми по-доброму, по-людськи заговоримо один про одного, не вишукуючи «зачіпок» для «кусання», і працю поцінуємо вчасно, і нагороди сприймемо беззаздрісно...

У Леоніда Затуловського є що відзначати, та з його уст ви майже ніколи не почуєте: «Я зробив...», бо він належить до тих, хто найбільше думає про те, що ще не зроблено...

Однак, зроблено чимало й майже все під одним визначенням: вперше!

Ще на початку 60-х років ним було створено багато духових оркестрів, зокрема і в Чернівецькому дитячому будинкові, Чернівецькій музичній школі №1, держуніверситеті.

Пізніше, знову ж таки - один із перших на Буковині - самодіяльний естрадний ансамбль «Юність», а потім «Орбіта» при Чернівецькому обласному будинку вчителя (1967).
Славнозвісною в ті часи Всесоюзною фірмою грамзапису «Мелодія» було видано платівку з записами музичних творів українських композиторів у виконанні цього колективу. Третє її видання увійшло до серії «Music of Ukraine» і розповсюджувалося за кордоном, що свідчить про те, що не тільки сьогодні нас знають за нашими межами, а знали і до здобуття незалежності і не лише за музичними аспектами.

Леонід Борисович, нині Заслужений діяч мистецтв України, лауреат обласної літературно-мистецької премії імені Сидора Воробкевича, міжнародної - імені Заслуженої артистки України Сіді Таль. А в сузір'ї «Ліра» сяє щаслива зірочка на ім'я - Леонід Затуловський, про що 1996 року композитора повідомив льотчик-космонавт Георгій Титов.

Та зірочка проектує свої срібні промені чи не їм весь життєво-творчий шлях музиканта.

Він - засновник і впродовж 1976-1980 pоків - музичний керівник вокально-естрадного ансамблю «Черемош» Чернівецької обласної філармонії, який став лауреатом республіканського конкурсу «Молоді голоси», а його солістки - Лідія та Ауріка Ротару - теж відомими за межами України.

А далі - перший на Буковині естрадно-симфонічний оркестр при Чернівецькому об'єднанні музичних ансамблів, де він працював диригентом вищої категорії.

Леонід Борисович ніколи не соромився означення свого творчого потенціалу, як «працівник», бо творчість - це найперше кропітка, скрупульозна, найчастіше - виснажлива праця! Це не просто - «галочки» на шляху творчого життєпису маестро.

Це справді величезна духовна напруга професіонала, який вів помітну концертну діяльність, репетиційну, методичну роботу з аматорськими і професійними колективами області, водночас - аранжування та обробки народних пісень й інших зразків буковинського фольклору.

А скільки сил, досвіду, свого дорогоцінного часу віддав Леонід Борисович композиторам-початківцям, виявляючи і зберігаючи щонайменший висвіт обдарування. Серед них були нині відомі не тільки на Буковині Василь Михайлюк, Костянтин Мітран, Андрій Плішка.

Мало хто знає, що і перший варіант клавіру знаменитої «Червоної рути» Володимира Івасюка редагував він - Леонід Затуловський.

У його творчому доробку - симфонічна поема «Буковина» (до слова - він перший і єдиний на сьогодні серйозний композитор-симфоніст в нашому краї), «Буковинські рапсодії №1-3 для симфонічного оркестру, кантата «Пам'ять», ряд п'єс для камерного, духового, народного і естрадно-симфонічного оркестрів, серед яких справжньою перлиною є сюїта «Блукаючі зірки», цикл прелюдів, «Дитячий альбом», «Пори року» для фортепіано; концертні програми, зокрема, для народного артиста України Яна Табачника, в співавторстві з яким випущено три платівки-гіганти, один міньйон, один диск-компакт, виданий в США.

І якось не можна обминути його щоденну працю з вихованцями в Чернівецькій музичній школі №1 впродовж багатьох років.

Він заслужено вважається одним із провідних спеціалістів у справі підготовки музичних кадрів на Буковині: виконавців, викладачів, диригентів, композиторів...

А головне - людей справжньої творчої потуги!

От хоча б імена народного артиста України, композитора Миколи Мозгового, першого трубача-соліста Київської Державної філармонії, нині, правда, громадянина Німеччини - Карела Немічека, який об'їздив з гастролями весь світ. І професор Новосибірської консерваторії Віктор Слепинін, і композитори Віктор Бусленко та Анатолій Альпер у Санкт-Петербурзі...

Усі вони його вихованці. Ті, що, як на сьогоднішні «культурні» запити, видаються диваками, бо мають що і як дати слухати тим, хто ще не втратив внутрішнього відчуття краси, як дива, зверненого до духовного слуху людини. Ті, що з усих сил протистоять «шоуменам», які забивають наші вуха чим завгодно, тільки не... музикою, хоч її наче більш, як повно навкруги - гримить вона, не маючи змоги захиститися, з «магів», «фанер», мікрофонів; у дискотеках, барах, казино... з усіх балконів квартир, де живуть супер-пани й пані, на стадіонах, в марочних «автах», з екранів «телевізії» etc.

Але - все минає, мине і це безголов'я.

Запорукою цього проминання є такі люди, як Леонід Борисович Затуловський.

Що ж допомагає йому в стосунках з людьми і часом? - ...Треба кожному робити свою роботу... - каже спокійно, й натискає на клавіші... Ми розмовляли в одному із навчальних класів його музичної школи №1. Це наче й справді рідна йому оселя. Тут півстоліття пропрацювала єдино вірна його опора, порадниця, перший слухач і найсуворіший критик - дружина Жанна Данилівна Горопадська. Піаніст, відмінниця - випускниця Львівської консерваторії по класу фортепіано з єдиною адресою в трудовій книзі - Чернівецька музична школа №1.

Її слово - оте, що зветься «на вагу золота».

У житті, як на довгій ниві, всього було і є, але вона навчилася і його вчить:

«...поривайся до доброго так, наче боїшся його втратити, і відскакуй від поганого як ошпарений.»

«...А це означає, - жартує Леонід Борисович, - роби те, що любиш і вмієш, і... крутися, крутися!, пам'ятаючи мудрість: соромся бути бідним і приниженим, коли в країні є шлях; соромся бути знаним і багатим, коли в ній шляху немає».

Слава Богу у нас ще не безмежне бездоріжжя, якщо там зустрічаються «проповідники», з чийого серця зринає поетове:

Спасибо, музыка, за то,
Что ты меня не оставляешь,
Что ты лица не закрываешь,
Себя не прячешь ни за что.

Спасибо, музыка, за то,
Чего и умным не подделать;
За то, спасибо, что никто
Не знает, что с тобой поделать...


А вона звучить!

І в кожному звукові чується мелодія: великою робить людину не шлях, але людина здатна зробити шлях великим. Стезю Леоніда Затуловського ця мелодія не зрадила...

Серпень 1995 - лютий 2008