Лунає сміх козацький, неповторний
з уст кошового запорозького Ребра
Пилип ЮРИК
Стався новий вибух реготу запорожців - в одному з київських видавництв ("ФОП Стебеляк О.М.") побачив світ солідний том "Козацькі жарти" в чудовому оформленні художників Софії Григор’ян і Людмили Лук’яненко. У 16-ти розділах книги висвітлюються різні грані бурхливого життя-буття наших славних предків - звичайно, крізь призму сміху. Це - воістину феєрверк іскрометних козацьких дотепів і оптимізму, бо, за переконанням автора - Петра Ребра - саме на цих крилах Україна лине в майбуття. Більше того: "Якщо Запоріжжя жартує, Вкраїні і чорт не страшний", - запевняє він.
Як відомо, потомствений запоріжець, один із найпопулярніших нинішніх сміхотерапевтів Петро Ребро вже багато років "спеціалізується" на козацькому гуморі. Свого часу в літературу його благословили класики вітчизняного красного письменства Павло Тичина, Максим Рильський, Андрій Малишко, а також батько українського гумору Остап Вишня, який особливо захоплювався колоритним "козацьким" прізвищем поета. Очевидно, під їхнім впливом Петро Ребро ще в першій своїй збірці "Заспів", звертаючись до славетного українського гетьмана Богдана Хмельницького, питав: "Чи не ти йому прізвище дав, пам’ятаєш, коли з шляхтою в битві ребро він собі поламав?"
Звернення поета до своїх коренів вітали старші колеги й земляки, в тому числі Микола Киценко, який у той час очолював обласне радіо (стаття "Оспіваємо Запоріжжя"), інша справа, що в радянські часи козакофільство було під підозрою, особливо після того, як головний партійний ідеолог назвав Запорозьку Січ "кублом українського буржуазного націоналізму". Після цього "головна редакція" (цим евфемізмом прикривалася в ті часи цензура) з творів поета викреслювала навіть слова "козак", "Хортиця", "Січ", тільки в 1972 році Петру Павловичу вдалося видати книгу "Порохівниця", в якій був розділ "Із козацької скарбниці". Її вихід щиро вітав великий українець - незабутній Олесь Гончар. "Дякую за "Порохівницю",- писав він, - війнуло теплим і веселим. І тими просторами, де живуть люди славні, люди, що і в добрі, і в скрутах уміють сміятись".
Але по-справжньому засміялися запорожці лише в роки незалежності України. Починаючи з 90-х років, одна за одною виходили в світ книги "Козацьких жартів" {нині їх 12). У шеститомнику поета "Вибрані твори" вони склали добру третину. А ще ж були веселий календар "Козацький сміховник", збірка для дітей "Веселиця", сотні публікацій у газетах і журналах, до речі, не лише України, але й Білорусі, Канади, Росії та ін. Були й пісні - "Гей, шуми, Великий Луже!" (завоювала гран-прі на Міжнародному фестивалі "Доля"), "Весела Січ" {гімн однойменного свята гумору), "Козацька колискова" (для дітей).
Академік Микола Жулинський назвав "Козацькі жарти" дотепною енциклопедією козацького гумору, Павло Глазовий вважав створення цієї серії козацьким подвигом поета, а журнал української діаспори на американському континенті "Всесміх" писав про письменника як про українського барда, який "приклавши вухо до історії, чує сміх козаків".
Отож, вітаємо шановного кошового «Веселої Січі» з новою книгою. І, як казали козаки, дай, Боже, йому не останню, а як останню, то не дай, Боже!