Запоріжці й тернополяни одностайні:
пам’ятникові Тарасу Шевченку – бути!
Пилип ЮРИК
Досі запорізька влада боялася Великого Кобзаря, як вогню. Скажімо, колишній прокомуністичний міський голова Євген Карташов десятки разів обіцяв національно-патріотичним силам, що ось-ось уже, ну зовсім скоро, в Запоріжжі з’явиться монументальний пам’ятник Батькові української нації. Щоб відволікти увагу громадськості, навіть конкурс на кращий ескіз оголосили. Виграв його скульптор Владлен Дубінін: молодий Тарас Шевченко дивиться вдалину – на Хортицю, руку поклав на плече старому кобзареві – бо звідси, з народу, черпав наш геній і натхнення, й сюжети для творів. Здавалося б, бери ескіз і споруджуй! Але два терміни міського голови спливли, як вода в Дніпрі, а тільки хура й досі там. Нині новий голова міста Олександр Сін пообіцяв, що пам’ятник Великому Кобзареві все-таки буде. Казав пан: «Кожух дам», та слово його тепле. А ще в таких випадках кажуть: «Дай, Боже, нашому теляті лева роздерти!».
Отож і вирішили запорізькі просвітяни (а їхня більшість – члени патріотичних партій), що свого часу Мічурін не чекав милості від природи, а їм не варто ждати милості від влади. При «Просвіті» вже більше двох десятиліть діє чудовий хор «Запорозькі козаки», яким нині керує учень Анатолія Авдієвського Юрій Івченко. То чому б їм, хористам, не виступати із благодійними концертами та не заробляти кошти на монументальний пам’ятник?
Вирішили – зробили. Голова Запорізької обласної організації ВУТ «Просвіта» Олег Ткаченко і його заступник Василь Тимчина домовилися з тернополянами про концерти. З боку тернополян організацією концертів запорізького хору займалися голова обласної ради Олексій Кайда, заступник голови облдержадміністрації з гуманітарних питань Петро Гоч, голова «Молодої Просвіти» Святослав Абрам’юк та інші. Їм запоріжці дуже вдячні. Як і два десятиліття тому, розпочали «Запорозькі козаки» свій тур із Тернопільської області. Тоді, на початку Незалежності, саме тернополяни підтримали їх, подарувавши козацькі однострої та національне жіноче вбрання. На жаль, більшість хористів і досі носять той одяг, латаючи та підшиваючи – на обнову в неукраїнської влади немає грошей.
...Йдучи Тернополем, куди поїхав у власних справах, ще здалеку почув чудові козацькі пісні. То біля греко-католицького собору, навпроти пам’ятника Йосипу Сліпому, виступали «Запорозькі козаки». Кілька сотень тернополян півколом оточили їх, підспівували, підтанцьовували, а тільки-но закінчувалася пісня – нагороджували артистів бурхливими оплесками, підходили люди до скриньки й укидали в неї гроші.
Козацькі пісні змінювалися стрілецькими, повстанськими, потім – жартівливими. А коли розпочав виступ 82-річний бандурист Володимир Дяденко, всі глядачі заспівали разом із ним пісню «Думи мої» на слова Тараса Шевченка. Ледь не до впаду сміялися присутні на майдані, слухаючи жартівливу пісню у виконанні кобзаря «Там, на риночку», про те, як москаль на базарі крав у баби і раків, і гусей, і сало, і навіть яйця...
І знову співав хор. Хлопці-тернополяни, як тільки починалася швидка мелодія, підходили, запрошували хористок і під оплески присутніх танцювали з ними. І тоді згадалось авторові цих рядків, що вічно вчорашні політики ще й досі намагаються ділити Україну на дві, три або й чотири частини. Чи треба це самим українцям? Виступ хору «Запорозькі козаки» на Тернопіллі засвідчив, що український народ був і залишається єдиним цілим і бажає, щоб Україна була завжди соборною унітарною державою без іноземних розпорядників. А ще згадалися слова першого президента Білорусі Станіслава Шушкевича, який сказав Леоніду Кравчуку: «Тобі легше, бо в тебе є Західна Україна».
Під час голодомору 33-го тисячі втікачів зі сходу, яким удавалося перейти Збруч, знаходили на Західному Поділлі, Прикарпатті, на Волині, Буковині й Галичині не тільки шматок хліба, але й прихисток єдинокровних братів. Якби не Повстанська армія, котра діяла на західних теренах у кінці Другої світової, то всіх нас берії та жукови вивезли б до білих ведмедів. Саме агітатори із Західної України на початку 90-х зробили все, щоб переконати «східняків» - Україна повинна стати незалежною. І в часи, коли олігархи запорізьку сталь цінять набагато вище рідної культури, саме Західна Україна, хоча й сама не багата, допомагає творити на Півдні й Сході українські духовні цінності, споруджувати святині на зразок пам’ятника Великому Кобзареві.
- Ми побували, окрім Тернополя, в Теребовлянському (зокрема, в Зарваниці), Гусятинському, Кременецькому, Лановецькому, Бучацькому, Збаразькому, Підволочиському районах, - розповіла ведуча концертів хору, член «Просвіти», Леся Шевченко. – Враження прекрасні – не тільки мої, а й усього колективу. Чудова природа, прекрасні й щирі люди. Ми не побачили жодного п’яного на вулицях, недбало одягнутого – всі красиві, прибрані. У містах – жодного недопалка не кинуто під ноги, жодного папірця чи пластикової пляшки. Якщо порівняти з нашим Запоріжжям – це небо й земля. Нам потрібно вчитися в тернопільців. А щодо зустрічей, то всі ми будемо раді бачити їх у нашому краї.
На знімку: Виступає хор запорізької «Просвіти» «Запорозькі козаки»