Микола Боровик:

козацькою стежкою до сонячної мрії

 

052_Віра СЕРЕДА 


Хоча на дворі глибока осінь й зима вже не за горами, а у виставковій залі Запорізької організації Національної спілки художників стає тепло від полотен запорізького художника Миколи Боровика. Тут відкрилась ювілейна виставка з нагоди його 70-річчя.

Микола Іванович Боровик народився 26 вересня 1941 року в селі Грушівка Томаківського району Дніпропетровської області. Закінчив факультет малюнка та живопису Московського народного університету мистецтв (1972). Він - учасник пленеру «Хортиця крізь віки» у 2006-2009 і 2011 роках. Мав персональні виставки у Марганці Дніпропетровської області (2002) і Запоріжжі (2008).

 



Художник, який зробив себе сам

Експозицію ювілейної виставки склали близько ста робіт Миколи Боровика. На жаль, виставкова зала не вмістила багато етюдів, які, на думку митця, є своєрідною «кухнею» художника й багато чого можуть розповісти.

Голова Запорізької організації Національної спілки художників України, заслужений художник України Ірина Гресик зазначила, що цю виставку запланували давно. Митець ретельно готувався до неї, щоб показати свій найкращий доробок за останні десять років.

- Про Миколу Боровика можна сказати, що це художник, який зробив себе сам, - додала Ірина Гресик. - Він має свою тему. Вона рівна, гармонійна, позитивно сприймається завдяки обраним фарбам.

Заступник голови Запорізької організації НСХУ Галина Сапегіна високо оцінила експозицію:

- Микола Боровик не член НСХУ і не той художник, який розпочинає свою творчу діяльність. Для мене великою несподіванкою була кількість представлених на виставку робіт. Майстерня у митця крихітна. І ось у такому маленькому просторі народжуються великі й гарні твори. Роботи досконалі, майстерно виконані з початку й до завершення. Микола дуже скромна людина, ніколи не називав себе «метром», він щодня брав пензля в руки, прислуховувався до думки любителів мистецтва, досвідчених майстрів щодо своїх творів і працював. Він живе й показує, як треба творити, віддає всього себе роботі. Картини художника життєстверджуючі, підтримують нас, створюють настрій.

На церемонії відкриття було багато молоді. Завітали учні художнього факультету Державного навчального закладу «Запорізьке вище професійне училище» разом зі своїми викладачами Анжелою і Євгеном Прокоф’євими. Від імені своїх однокурсників одна з учениць подякувала Миколі Боровику за гарну виставку.

 

Пейзажі, зігріті сонцем

Більша частина виставлених картин – пейзажі. Митець не приховує, що це його улюблений жанр. У пейзажах він відтворив своє трепетне сприйняття глибинної суті нашого життя й гармонії природи. Художник витончено вживає кольори, передаючи образи людей, пори року, погодні настрої, природу рідної землі, тварин і птахів. На багатьох картинах Микола Боровик зображує сонце, навіть коли його не видно, воно пробивається золотавими, жовтими, рожево-червоними, помаранчевими, бурштиновими кольорами. Особливо підсилився цей ефект, коли увімкнули світло в залі. Склалося враження, що природа в картинах ожила, випромінюючи джерельну свіжість, аромати польових трав і квітів, подих весняного вітру, шум хвиль.

В експозиції презентовано пейзажі, створені під час подорожей митця в Архангельську область на річку Північна Двіна, в мальовничі Карпати й Північний Кавказ, Каховку, Київ, Асканію Нову та інші місця.

У багатьох із представлених картин відчувається тяжіння до землі, де митець народився, землі, що дає йому наснагу. Він і нині тримає зв'язок зі своєю малою батьківщиною – рідним селом на Томаківщині («Вулиця в селі Грушівка»). Досі митець їздить туди на етюди, спілкується з родичами, земляками. У цього села – славне козацьке минуле. Відомо, що саме тут мав пасіку і помер видатний отаман Війська Запорозького Низового Іван Дмитрович Сірко. Неподалік була Томаківська Січ. Історичні події, що відбувались у цьому краї, знайшли відображення у сюжетах творів Миколи Боровика – «Село Грушівка. Зимівник кошового отамана Сірка», «Річка Грушівка, по якій у 1680 році козаки на чайках доправляли тіло кошового отамана Сірка на Чортомлицьку Січ», «Острів Томаківка, де в 1593 році вперше в історії козацтва була заснована Буцько-Томаківська Січ».



Душа митця в портретах і натюрмортах

Портретів усього чотири - «Автопортрет», «Портрет дружини художника», «Портрет козака» й «Портрет жінки». Проте в них митець прагне осягнути глибину людської душі, її світовідчуття, простір і час, відображаючи правдиві риси характеру й схожості. В образах козаків, які є героями його полотен, художник підкреслює їхню звитягу, сміливість, розум.

На виставці більше десятка натюрмортів. Вони красиві, привертають увагу багатством обраних кольорів, деякі спонукають до роздумів. У них домінують традиційні яскраві сонячні овочі й фрукти, що щедро родять на нашій землі, - яблука, груші, виноград, гарбузи, перець, качани кукурудзи, колоски жита й пшениці, символ України червона калина. Митець уміло поєднує їх із українським керамічним посудом, предметами побуту з історичного минулого нашого народу, українським рушником. Надзвичайно красиві у натюрмортах квіти – троянди, бузок, маки, маленькі квіти соняшнику, польові. Вони естетично досконалі. Хочеться торкнутися й вдихнути їхній аромат.



Дружба довжиною в сорок років

На відкриття виставки Микола Боровик запросив свого учителя образотворчого мистецтва Миколу Шемета, з яким дружить понад сорок років. Вони познайомились у Марганці 1965 року. Микола Іванович був керівником студії образотворчого мистецтва. Він – професійний художник. Закінчив художньо-графічний факультет Одеського педінституту. Нині – пенсіонер, живе в селі Червоногригорівка Нікопольського району.

Учитель розповів, що натюрморт «Бузок» (букет у скляній посудині на тлі зеленого листя) Микола писав під час перебування у Червоногригорівці. Цвів бузок, і вчитель допомагав йому – давав поради щодо техніки виконання. Крім першого натюрморту з бузком на виставці можна побачити й інші твори з цими квітами – як натюрморти, так і пейзажі.

- Мені більше подобаються пейзажі Миколи Боровика про Грушівку, - поділився враженнями від перегляду експозиції Микола Шемет. - Він писав свої рідні місця (там – плавні), відповідно й спектр кольорів притаманний тій місцевості, а тут, у Запоріжжі, він уже побачив іншу кольорову гаму (Дніпро, кручі, заводські дими великого міста), й усе змінилося. Якщо порівняти краєвиди Грушівки на Томаківщині із запорізькими – вони зовсім різні.



Запорізький період творчості

Переїхавши 2003 року в Запоріжжя, Микола Боровик продовжив тему козацтва в нових творах. Додалися запорізькі краєвиди, Дніпровські кручі, чайки на Дніпрі. В експозиції два урбаністичні пейзажі – «Запоріжжя вечірнє» й «Зима в Запоріжжі».

Микола Боровик постійно прагне до досконалості у своїх творах. Із 2006 року він – постійний учасник мистецького пленеру «Хортиця крізь віки» (крім 2010 року). На пленер приїздять досвідчені митці зі всієї України й із-за кордону. Митець наполегливо вчиться у досвідчених метрів, черпає позитивний досвід. У колекції пленеру є і його твори – «Хортиця вранці», «Тривога» (2006), «Козацька варта», «Острів Хортиця» (2007), «Козаки в степу», «Савур-Могила» (2008), «Острів Хортиця», «Повернення на Січ» (2009), «Острів Байда», «Старий Дніпро» (2011).

Заслужений художник України Анатолій Якимець висловив жаль, що надто пізно Микола Боровик отримав можливість присвятити себе живопису. Адже в зрілому віці надзвичайно важко сприймати щось нове й навчатися.

- Найголовніша тема цієї експозиції – оспівування рідного краю, славного козацькими традиціями, - зазначив Анатолій Якимець.



Із шахти – у вільні художники



Не простим був шлях Миколи Боровика до живопису. Малюванням він почав цікавитися й займатися з четвертого класу школи. Після армії 15 років працював художником-оформлювачем на підприємстві, а потім пішов працювати на шахту міста Марганець Дніпропетровської області.


- Ким ви працювали й що змусило вас піти на шахту?

- Працював слюсарем. Хотів заробити «гарячий стаж» і якомога швидше піти на пенсію, щоби повністю присвятити себе живопису. Це – основна причина.

- Але щоб стати слюсарем, треба було закінчити училище?


- Так, я закінчив вечірнє ПТУ, отримав атестат. Для того, щоб піти на пенсію за «гарячим стажем», треба було мати десять років, пропрацював 15.

- Праця в шахті тяжка, особливо для митця. Ви полишали на цей час живопис?

- Не полишав ніколи. Хоча фізична робота й впливала на руки – вона не бажана для художника, як і, скажімо, для скрипаля чи піаніста.



На знімках:

002
«Козаки в поході»


030
«Острів Томаківка, де в 1593 році вперше в історії козацтва була заснована Буцько-Томаківська Січ»


031
«Вулиця в селі Грушівка»

 

033

«Портрет козака» і «Річка Грушівка, по якій у 1680 році запорожці на чайках доправляли тіло кошового отамана Сірка на Чортомлицьку Січ»


046
Натюрморти Миколи Боровика приваблюють розмаїттям кольорів


058
Микола Боровик. «Бузок» і «Кам’яна Могила


090

На відкриття виставки завітали рідні й земляки Миколи Боровика (зліва – дочка Наталка, праворуч – учитель Микола Іванович Шемет)