Назарій Яремчук – слава, гордість й ім'я школи

«Нехай завжди нам сяє з високості яскрава зірочка його душі»

013ВІРА СЕРЕДА

Плануючи поїздку на Буковину, неодмінно хотіла побувати у Вижницькій загальноосвітній школі-інтернаті І-ІІІ ступенів імені Назарія Яремчука. Із 1963 по 1966 рік у ній навчався майбутній народний артист України. Тож дуже хотілося на власні очі побачити, що то за заклад, де свято бережуть пам'ять про видатного співака. Перед від'їздом із Запоріжжя зателефонувала директору Івану Погурському. Він запросив відвідати школу й повідомив, що в них повним ходом іде підготовка до вечора пам'яті Назарія Яремчука «Пісня буде поміж нас», тож у мене буде нагода поспілкуватися з його заступником із виховної роботи Світланою Варварюк, яка є ініціаторкою й організаторкою проведення цього ювілейного заходу. 

На знімку:

Директор школи-інтернату Іван Погурський та його заступниця з виховної роботи Світлана Варварюк у меморіальній кімнаті Назарія Яремчука 

Із Вижницею познайомила «Смерічка»

Із Чернівців виїхала вранці. Стояв гарний листопадовий ранок, деінде паморозь вкрила ще зелену травичку й віти дерев, що надавало їм казкового вигляду. Місцями проглядався туман. За вікном пропливали гарні краєвиди, наближаючи мене до «воріт у Карпати». Саме так називають Вижницю, розташовану біля підніжжя гір у мальовничій долині поблизу впадіння pічки Виженки в Чеpемош. В історичних документах містечко відоме з 1767 року. Із ним тісно пов'язані імена видатних діячів української культури Юрія Федьковича й Корнелія Устяновича, тут бували Іван Франко, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Ольга Кобилянська, Василь Стефаник, Марко Вовчок, Гнат Хоткевич. Але про це мені стало відомо не одразу.

Уперше дізналась про Вижницю завдяки Назарію Яремчуку, тоді ще зовсім молодому солісту самодіяльного вокально-інструментального ансамблю «Смерічка», у виконанні якого почула пісню Левка Дутковського на вірші Анатолія Фартушняка «Незрівнянний світ краси». Виконання було таке щире, а вірші так романтично оспівували красу цього краю, що справили незабутнє враження.

Улітку 1978 року вперше поїхала на Буковину. Мета була одна – перш за все, побачити Вижницю, Черемош, будинок культури, в якому народилася «Смерічка», обов'язково піднятися на гору, щоб побачити той незрівнянний світ краси й бурхливі річки, що оспівувала в своїх піснях «Смерічка». А ще загадковості додавало те, що з Вижниці, перейшовши Черемош по мосту, можна потрапити в Івано-Франківську область – у містечко Кути.

70 кілометрів промайнули швидко. І ось я у Вижниці. До школи - хвилин десять пішки.

Коротка історична довідка

Вижницька загальноосвітня школа–інтернат існує з 1960 року. На початку другої половини ХІХ століття волею австрійського імператора ці землі належали пану Джорджовану, й у другій половині ХІХ століття на території сучасної школи–інтернату облаштували панське помістя, а вже в 1910 році один із наступних власників панського маєтку Граб Ярей побудував велике приміщення, в якому розміщувалися суд, поліція, тюрма, адвокатура, зберігалася зброя. Нині – це навчальний корпус. У 1913 році адвокат Гамбургер із дозволу тодішнього власника маєтку пана Сполинського на його землі побудував розкішний будинок - нині це спальний корпус старших класів (пізніше тут була школа австрійських попів-рабинів).

У 20-ті роки минулого століття маєток перейшов у володіння родини Більграя, яка панувала тут до 1940 року. Із 1940 по 1959 рік у приміщеннях нинішньої школи розміщувалися різні радянські адміністративні органи.

У вересні 1959 року було видано наказ за підписом завідувача облвно про відкриття в місті Вижниця школи–інтернату. А 11 січня 1960 року розпочалися заняття перших 280 школярів із різних сіл, районів, областей України. Із 2000 року заклад реорганізований у загальноосвітню школу-інтернат.

Навчання й мистецтво крокують поруч

Перше, що впало в очі – затишок і чистота території школи. Директор Іван Погурський та його заступниця Світлана Варварюк провели мене міні-містечком із двох навчальних та трьох спальних корпусів. В окремому приміщенні розмістився сучасний спортивний зал загальною площею 288 квадратних метрів.

- У вересні в школі відкрили спортивний зал для занять боксом, - поділився приємною новиною Іван Іванович. – Це стало можливим завдяки спонсорській допомозі Володимира Поп'юка – людини, яка вклала в цю благородну справу не лише кошти, а й душу. Майбутніх боксерів тренує Микола Гакман, вихованці якого досягли значних успіхів на боксерському рингу України та Європи.

Є в школі-інтернаті фруктовий сад і пришкільна ділянка. Із 1994 року в школі працює Мала художня академія. Для поглибленого вивчення художніх предметів, крім уроків живопису, малюнку, композиції широко використовується позакласна робота. Учні працюють у гуртках вишивки, малюнку, ткацтва, писанкарства, флористики. Ми відвідали кабінети, де учні навчаються різним видам мистецтва. Їхні роботи вразили – різноманітні прикраси з бісеру, витвори з природного матеріалу, одяг для ляльок, малюнки, картини. А які вишивки! Є в школі навіть ткацький верстат. Юна ткаля Уляна Шкрібляк, учениця цієї школи, здобула не одну перемогу на різноманітних конкурсах.

За словами Івана Івановича, адміністрація школи мріє створити ще один напрям естетичного виховання школярів - хореографічний. Але необхідні кошти для створення матеріально-технічної бази цього напрямку та залучення кваліфікованих хореографів.

Музей митця – в освітньому закладі

Велика гордість школи це її випускник - народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка Назарій Яремчук, який закінчив її в 1967 році. На подвір'ї школи – погруддя співака, встановлене з нагоди 50-річчя від дня його народження. У школі є музейна кімната його імені. Цього року в день народження митця встановили меморіальну дошку, яка засвідчує, що в цій школі навчався Назарій Яремчук.

Із трепетом переступила поріг музейної кімнати. Учениці 11 класу Олена Бакрив, Ганна Григоряк і Юлія Суторліна спеціально для мене провели екскурсію про життя і творчість славного випускника. Із гордістю повідомили, що в березні 1996 року постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1996 року №192 школі–інтернату присвоєно ім'я Назарія Яремчука.

- В Україні є ще один освітній заклад, що носить ім'я Назарія Яремчука, - це школа-ліцей №6 у Тернополі, - розповіли екскурсоводи. – Ми підтримуємо зв'язок із учнями цього закладу. Вони приїздять до нас у гості. 30 листопада у нашій школі велике свято – день народження Назарія Яремчука. Стало традицією щороку проводити змагання з міні-футболу між школами-інтернатами на приз Назарія Яремчука, адже митець у юності був завзятим футболістом. І наша школа є завжди переможцем у них.

- 1 вересня 1959 року Назарій вступив до Рівнянської школи, - продовжили екскурсію учениці. - Коли ж помер батько, мати змушена була його віддати на навчання у восьмирічну школу-інтернат, після закінчення якої Назарій продовжив навчання у Вижницькій загальноосвітній школі №1 імені Юрія Федьковича. Не вступивши на географічний факультет Чернівецького університету, він влаштувавсь у Вижниці на роботу сейсмологом Західноукраїнської геологорозвідувальної партії. Саме в цей час Левко Дутковський організував вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка», який Назарій Яремчук відвідував спочатку як слухач, а потім став її провідним солістом. У жовтні 1978 року митець отримав звання заслуженого артиста України, а 1981 року поїхав на конкурс «Братиславська ліра», де завоював приз, яким найбільше пишавсь усе своє життя – «Улюбленець публіки». У грудні 1987 року він отримав звання народного артиста України.

В експозиції кімнати–музею, крім стендів, що окреслюють основні віхи життя видатного співака, можна побачити екзаменаційні роботи учня Назарія Яремчука, протокол іспиту (із оцінками «відмінно»), журнали з четвертними й річними оцінками. Цікаво, що в одному журналі бачимо оцінки «добре» й «відмінно», а в іншому - лише «відмінно». У зошитах – старанний каліграфічний почерк.

Серед експонатів – також платівки, концертні афіші, численні світлини, де Назарій зі своїми творчими побратимами Левком Дутковським, Павлом Дворським, із другом-футболістом Іваном Яремчуком, шанувальниками його таланту... А ще - мистецькі твори й книги подаровані музею.

«Пісня буде поміж нас»

Заступник директора з виховної роботи Світлана Варварюк очолила підготовку ювілейного вечора з нагоди 60-річчя від дня народження Назарія Яремчука «Пісня буде поміж нас». За її словами, учні готували цей вечір із великою любов'ю. На нього завітали поважні гості. Перш за все, рідна сестра Назарія – Катерина Назарівна, яка поділилася спогадами про брата, про родину, де завжди шанували народні традиції, народну пісню. Назарій любив своїх батьків, із особливою ніжністю ставився до мами. «Буде, мамо, наша пісня жити», – пообіцяв він мамі й доклав усіх зусиль, аби ця обіцянка була виконана. На честь матері він назвав Марічкою свою дочку.

Назарій Яремчук мав поетичну душу, сам писав вірші. Один із них він присвятив своєму наставнику й побратиму Левку Дутковському з нагоди його 30-річчя. Під час ювілейного вечора прозвучав цей вірш, а також – поезії інших авторів, присвячені видатному співаку.

Сусідка Назарія, з якою він колись жив на одній вулиці й грався разом - нині головна редакторка газети «Вижницькі обрії» Ярослава Кибіч, поділилася з учнями своїми спогадами про митця. До 60-річчя вийшло друге видання її книги про Назарія Яремчука «Я піснею вернуся до життя».

У великому родинному інтернатському колі Назарчика згадали як щиру дитину, сором'язливого хлопчика, доброзичливого й охайного, старанного у навчанні учня.

- Акуратні, красивим почерком списані зошити зі зразковими оцінками, відмінна характеристика, подяки в музейній кімнаті - це вже історія нашої школи, й ми пишаємося тим, що наша школа носить ім'я Назарія Яремчука, - виголосив ведучий вечора Михайло Гожда.

Присутні на вечорі разом пригадали сторінки життя Назарія, слухаючи або співаючи його пісні, переглядаючи відеозаписи виступів Назарія Яремчука, слайди, документальні кадри про нього, де він назавжди залишився молодим і вродливим. Із перших виступів, перших пісень він завоював серця багатьох людей, засіяв у них виплекані золоті зерна своїх мелодій, як найкоштовніший скарб.

На зустріч зі школярами прийшли перші солістки ансамблю «Смерічка» Анна Буриленко й Мирослава Єжиленко. Були їхні спогади про свого колегу. Анна Буриленко співала в «Смерічці» з 1969 по 1971 рік. А Мирослава Єжиленко 1972 року виконала в дуеті з Назарієм Яремчуком «Водограй», що була визнана кращою піснею року Радянського Союзу.

Із вуст усіх дітей і дорослих цього вечора рефреном звучали слова ведучої Любові Олексюк:

Зібрав в собі Назарій воєдино
Талант, красу і щирість, й доброту
Вінець всьому - любов до України,
Проніс, немов корону золоту.

Лунали пісні у виконанні учнів школи. Шестикласниця Раїса Прокоп'юк виконала пісню «Сніжинки падають» - одну з перших пісень Левка Дутковського, що прозвучала рівно опівночі вітанням новому 1967 року у виконанні соліста, ритм-гітариста  ансамблю "Смерічка" Олексія Гончарука, який нині проживає в Чернівцях. Згодом ця пісня стала дебютною для Василя Зінкевича, який у жовтні 1968 року став учасником ансамблю «Смерічка» й у грудні 1968 року записав її на Чернівецькій телестудії.

Одинадцятикласниця Олена Бакрив заспівала твір Олександра Злотника на вірші Миколи Мельникова «Горобина».

Українську народну пісню «Місяць на небі» з репертуару Назарія Яремчука виконали вихователь школи Анатолій Мелещук та учасниця легендарної «Смерічки» Анна Буриленко.

Студент Чернівецького училища мистецтв імені Сидора Воробкевича, вижничанин Олександр Фочук, який кілька днів потому взяв участь у конкурсі молодих виконавців сучасної естрадної пісні імені Назарія Яремчука, виконав пісні Олександра Злотника «Батько і мати» (на вірші Вадима Крищенка) й «Чуєш, мамо» (на вірші Михайла Ткача) та разом із козачатами школи - «Гей ви, козаченьки» Геннадія Татарченка на вірші Вадима Крищенка.

Уболівала за Олександра Фочука під час конкурсу. На жаль, у другий тур конкурсу він не пройшов, проте виступ його сподобався. Ми познайомилися, спілкувалися під час урочистих заходів у день народження Назарія Яремчука в Чернівцях і Вижниці, було приємно, що молодий вижничанин продовжує славні пісенні традиції свого краю, знає багато пісень із репертуару свого видатного земляка й виконує їх.

Назарій Яремчук продовжив себе у дітях - сини Дмитро й Назарій, донечка Марічка підхопили пісню батька. Отже, пісня батькова жива.

Усі учасники вечора переглянули кліп на пісню Степана Гіги «Яворина» (вірші Степана Галябарди), запалили свічки, вшанували пам'ять Назарія Яремчука хвилиною мовчання.

Завершився ювілейний вечір піснею «Червона рута» Володимира Івасюка, яку виконали вокальна група й усі присутні в залі.

Епілог

По завершенні ювілейних заходів побачив світ спеціальний випуск газети «Шкільна стежина» комунального закладу «Вижницька загальноосвітня школа-інтернат І-ІІІ ступенів імені Назарія Яремчука». На її шпальтах – біографічні відомості народного артиста України Назарія Яремчука, спеціальний репортаж про встановлення меморіальної дошки в музеї-садибі в селі Рівня, розповіді про ювілейний вечір «Пісня буде поміж нас», поїздку делегації школярів у Чернівці на відкриття меморіальної дошки Назарію Яремчуку на фасаді Чернівецької філармонії й на поминальну церемонію біля могили співака.

До речі, школа має власний сайт в Інтернеті - www:yaremchuk-int.at.ua. Тож, заходьте на нього!

На знімках:

011
Екскурсію в музеї проводить одинадцятикласниця Олена Бакрив. Справа наліво від неї – екскурсоводи Юлія Суторліна й Ганна Григоряк та педагог-організатор школи-інтернату Марія Ватаманюк


exam
За цей екзаменаційний диктант Назарій Яремчук отримав оцінку «відмінно»


052
Олександр Фочук презентує конкурсну пісню «Чуєш, мамо» на легендарній сцені Чернівецької філармонії


PB252155
Серед гостей вечора пам'яті Назарія Яремчука «Пісня буде поміж нас» - (стоять за столом зліва направо) Анна Буриленко, Мирослава Єжиленко, Ярослава Кібич, Катерина Яремчук


PB252148
З екрана звучить пісня «Яворина». Ведучі вечора – Михайло Гожда й Любов Олексюк


PB252149
Хвилина мовчання пам'яті Назарія Яремчука