Ірина ГРЕСИК: 45 років творчості

028_

Персональна виставка

 

ВІРА СЕРЕДА

 

Чи не найпотужнішу за останні роки персональну виставку відкрили нещодавно в залі Запорізької організації Національної спілки художників України – свій творчий доробок із двох сотень творів представила заслужений художник України, голова ЗОНСХУ Ірина Гресик.

Хоча під час церемонії урочистого відкриття мисткиня й зауважила, що виставка не ювілейна, насправді це не відповідає дійсності. Бо 1972 року Ірина, тоді ще студентка Дніпропетровського художнього училища, дебютувала у Всеукраїнській молодіжній виставці у щойно відкритій Запорізькій виставковій залі – отже, цьогоріч виповнюється 45 років, як розпочалася її творча діяльність. Відтак вона закінчила Львівський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва й повернулась у рідне місто. Персональні виставки Ірини Гресик у Запоріжжі відбулися 1988 й 2006 року.

 

 

 

Звідки джерела того, що малює художниця

Експозицію третьої запорізької персональної виставки склали роботи різних жанрів і технік - акварелі, твори, виконані на полотні олією й акрилом, картини лінеарного характеру, присвячені Україні.

- Хотілося зробити не просто виставку, а щоб це була цікава експозиція, - поділилася задумом художниця. - Така зараз тенденція в світі – так воно й має бути. Чіткої концепції я не мала, але було велике бажання виставити роботи за останні п'ять років. Життя швидкоплинне, тож має бути різноманітним. Прагнула виставити й акварель, й олію, хоча їх тяжко поєднати. А ще - дати глядачеві зрозуміти, звідки джерела того, що я малюю протягом останніх п'яти років.

Однак Ірина Гресик не могла оминути роботи, створені під час Міжнародних пленерів «Хортиця крізь віки», починаючи з 2003 року. Цими картинами вона хотіла підкреслити свою приналежність до славного Запорізького краю, що знайшли своє відображення у краєвидах Старого Дніпра та ріки Молочної, Кам'яної Могили та легендарної Хортиці, інших мальовничих місць. Серед них - твори лінеарного характеру, що змушують замислитися, поринути у філософію задумів мисткині.

- Це споглядально-космічний стиль, - пояснила Ірина. - Пленери «Хортиця крізь віки» наштовхнули мене на думку, що саме наша запорізька земля, Хортиця, Кам'яна Могила – це космічні об'єкти. Цю серію робіт по-різному називають, хоча зараз, на мою думку, дуже складно визначати стилі – художник часто їх поєднує, вони перетікають із одного в інший. Для себе умовно називаю цей стиль космічним, хоча він – наш, рідний, заснований на фольклорних і пізнавальних темах. Це як сон, мрія, спогад сприйняття нашої землі, або образ – як ти його собі уявляєш.

Найцінніше, на думку Ірини, це коли художник знаходить свій стиль, і його пізнають.

- Але, - зауважила, - мені не цікаво працювати в одному полі, цікаво постійно змінюватися, творити в різних жанрах.

Як організатор пленерів «Хортиця крізь віки» Ірина Гресик постійно цікавилася позитивним досвідом інших пленерів, як в Україні, так і за її межами. Лише протягом 2007-2016 років вона побувала на пленерах у Прикарпатті («Пацьорка»), Закарпатті («Шаян»), Бойківщині («MaXum» у Славському), Криму (до війни), Польщі («Платерув» і «Реймонтувці»), Словаччині (Зазріві, Ліпани, Дрієніце), Тунісі й Литві. Народилися нові сюжети для творів, як, приміром, цикл акварелей із ляльками-мотанками з кукурудзиння, що роблять на Закарпатті, із гуцульською керамікою, бойківськими оберегами, архітектурою дерев'яних церков України, звичайно ж, українськими квітами.

 

Нові штрихи, кольори й відтінки в картинах – то від яскравих вражень

Попри те, що в Запоріжжі понад десять років не було персонального вернісажу Ірини Гресик, за цей час вона мала персональні виставки за межами Запорізького краю. Зокрема, «Ритми пленерів» (квітень 2009) в Київському музеї Павла Тичини, в приміщенні Національної спілки майстрів народного мистецтва України (липень 2011, Київ), у філії Київського Національного музею російського мистецтва «Мистецький центр «Шоколадний будинок» (липень 2015, Київ), у Польщі – в Комборні (2011), Меморіальному музеї Марії Конопницької (2012), Івонічо-Здрой (2012), Кросно (2013).

Як одна з переможниць конкурсу образотворчих творів програми «Подорож в ім'я миру» в рамках саміту Східних країн у Шанхаї (Китайська Народна Республіка) в червні 2014-го вона представляла Україну в числі митців 35 країн світу на виставці в Шанхайському музеї сучасного китайського образотворчого мистецтва із картинами «Французьке бенедиктинське абатство» й «Заповідник «Мис Мартьян» у Криму».

Мандри, цікаві поїздки, участь у пленерах завжди додають творам митців нових штрихів, кольорів і відтінків. Таких позитивних змін зазнають і картини пані Ірини - з кожним роком збагачується їхня тематика. Яскраві враження творчих подорожей містами Італії, Угорщини, Польщі, Словаччини, Китаю, Тунісу, Франції, Португалії, Іспанії переходять на її живописні полотна, які можна було побачити на виставці. Щодо країн, куди хотілось би повернутися, за словами художниці, - Індія. Значну частину експозиції склали роботи, присвячені цій державі.

А ось пейзаж «Кастелуччо. Останній сніг» (2014) навіває Ірині сумний спогад – 30 жовтня 2016 року в районі Кастелуччо, що в Центральній Італії, стався потужний землетрус й зруйнував усі будівлі, що на картині. Міста тепер не існує.

 

Секрет вдалого натюрморту

Український натюрморт - один із рідних жанрів художниці, а улюблена тема – квіти. Вони їй легко даються. Малює зазвичай з натури – для неї це відпочинок.

На виставці особливу увагу привернули натюрморти, що поєднали в собі колорит українського народу, його побут, етнічні ремесла й художні промисли, дари рідної землі. Ірина дотримується творчого принципу не лише в написанні натюрморту, а й у його умілій постановці - у виставковій залі можна було побачити кілька таких постановок, а також старовинні рушники, власноруч зроблені мотанки й бандуру батька – Станіслава Шинкаренка, одного із засновників Запорізької організації тоді ще Спілки художників УРСР. Із 2002 року Ірина Гресик – незмінний голова Запорізької організації НСХУ.

- Беручи участь у першій виставці 1972 року й знаючи ситуацію в Спілці, зокрема, психологічну, я тоді для себе вирішила, що не буду вступати до лав НСХУ, - згадала вона. - Коли ж пішла відлига перед розвалом СРСР і вже не було такого тиску на митців, у Запоріжжі почали організовувати невеличкі молодіжні виставки – в Дубовому гаю, відтак у палаці культури ЗТЗ. На останню завітав знаний запорізький художник Володимир Форостецький і сказав: «Якщо не вас, то кого тоді приймати в Спілку?» Переконав, і я вже остаточно вирішила подавати заяву й 1988 року стала членом НСХУ.

 

А може, вершина творчої майстерності ще попереду?

Під час церемонії відкриття виставки відомий запорізький краєзнавець Арнольд Сокульський, який добре знав батька Ірини Станіслава Шинкаренка, висловив задоволення, що дочка гідно продовжує батьківську справу, оспівуючи в творах українську землю.

- Винуватиця цього художнього багатства не зізнається, - зауважив він, - але це все таки творчий ювілей. Вона досягла вершини своєї творчої майстерності, з чим я її вітаю. Будемо на вас рівнятись і просимо й надалі вести організацію художників так, як вона йде.

А на думку автора цих рядків, найкраща картина Ірини Гресик ще не написана й вершина творчої майстерності ще не підкорена.

На знімку вгорі:

Портрет Ірини Гресик, створений Володимиром Григоровичем Колесниковим (2010)

 

 

007

Ірина Гресик на тлі своїх творів

 

005

Фрагмент експозиції з пленерними роботами

 

019

Фрагмент експозиції виставки

 

080

Одна з постановок натюрморту

 

042

На відкриття виставки завітали колеги й шанувальники образотворчого мистецтва

 

045

На урочисте відкриття прийшли мистецтвознавець Запорізького художнього музею і львівська художниця Катерина Немира. Угорі – бандура Станіслава Шинкаренка