МИКОЛА ПЕТРЕНКО

Микола Петренко вперше постукав в моє серце, коли йому було вже 94 роки. Саме так, один вірш надрукований на його сторінці в соціальній мережі, не залишив мене байдужим до цього вийняткового таланту, неймовірного люблячого життя та світ людини, яка пройшла пекло концтаборів, щоб жити на цій Богом даній українцям землі. В житті ми ходили паралельними стежками, дихали одним повітрям, задивлялись можливо на одних і тих красунь подлтавчанок чи львівянок, маємо і тут і за межою вічності багато спільних знайомих, а головне творимо і розуміємо, що це потрібно, бо інакше Земля стане гіршою, Ось так коротко представляю Людину, Творця, Поета і дідуся який пише казки для дітей і дорослих людей... Прочитай і рекомендуй ближньому,,,

 БІОГРАФІЧНА ДОВІДКА

Петренко Микола  Євгенович народився  6 листопада 1925 р. в м. Лохвиця Полтавської області, в сім‘ї робітника. Першокласником пережив страшний голодомор 1933 р. , кілька років сім‘я жила без репресованого батька, засланого на будови п‘ятирічки (Дніпробуд, Магнітка, Азовсталь…) - за членство в КПУ, за участь у визвольних змаганнях за незалежність України.

Під час тимчасової окупації за участь у підпільній роботі був заарештований і вивезений на примусові роботи в Німеччину. За спробу втечі відбував покарання в концтаборі, спершу це був Яновський у Львові, потім Бухенвальд, зрештою його філіал Штокбах при металургійному комбінаті.

Визволений американськими військами. Після повернення на батьківщину пройшов фільтраційні та трудові табори – шахти Донбасу, лісорозробні та рибні промисли Камчатки. Повернувшися через шість років на Україну, працював журналістом, одночасно здобув вищу освіту (Львівський державний університет, факультет журналістики). Працював у Бродівській районній газеті, потім обласній молодіжній, редактором Львівського телебачення, кореспондентом «Літературної України». Член Спілки письменників України із 1960 р. На творчій роботі із 1976 р., після звільнення за публікацію антипатріотичних та пронаціоналістичних віршів.

Перша поетична збірка «Дні юності» вийшла 1957 р. з того часу побачило світ майже сто книг: проза, поезія, гумор, публіцистика, вірші для дітей, казки, пісенні тексти. Автор кількох п‘єс та лібрето музичних вистав, які ставилися переважно на сценах львівських театрів: «Чарівне кресало», «Довбушів топірець», «Дві Іванки», «Шість імен» та інші.

Із книг важливіші: «Серцем палаючим», «Суворі береги». «Гранітні віхи», «Вітрова гора», «Молода осінь», «Нагорна сповідь», «Молитва отця Зенона», «Поміж двома безоднями», «Карби борні», «При чесному хлібі», «Завчасна проща», «Звабні крила завіс», «Моє містечко над Сулою», «Вічний втікач» - це поезія.

Проза: «Не ступлю на цю землю», «Крутояр», «Контрольна для вчителя», «Злочин у сотенному містечку», «Через 48 довгих років», «Написано на снігу», «Самозапалення свічі».

Гумор: «Вовча дієта», «Лакмусова стрічка», «Черевички від чорта», «А казав, що помреш…», «Такі як є», «Довкруж пня», «Від зальотів до сексу».

Дитячі: «Чом не ростуть вареники», «Заблуда», «Похід на Чорногору»,  «Випав гномик із коляски», «Пливла у небо казка», «Жабка-компрачикоска», «Карпатські колядники», «Вишиванка від ангела», «Це Боже діло», «Зімби – це ми!», «Десант у Либохору», «Чи бували ви у Львові?» та інші.

Кілька пісенних збірників – пісні відомих композиторів на слова М. Петренка: «Намалюй мені ніч», «У терновий вінок героям», «Калина, покровителька любові», «А ми дітки, пташки ранні». Всього до двохсот пісень, деякі з них визнавалися переможцями  конкурсів, кращими піснями року.

Із перекладів варто відзначити книгу польських фрашок, але особливо – авторів, чия доля зводила перекладача за дротами фашистських концтаборів: це Яків Шудріх та Луїс Фюрнберг, ще дехто.

Лауреат літературних премій ім. Павла Тичини, Юрія Яновського, Григорія Сковороди, Івана Котляревського, Олександра Олеся, Маркіяна Шашкевича, Богдана Нестора Лепкого, Ірини Вільде, Паїсія Величковського, Пантелеймона Куліша, Степана Руданського, Романа Федоріва, Віктора Близнеця «Звук павутинки», «Лісова пектораль», “Золотий тризуб”, «Львівська слава», «Крилатий лев», премія родини Нитченків, Міжнародного Фонду «Бути людиною», Української бібліотеки у Філядельфії, Газети «Всесміх» (Канада), першого міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора», організованого літературно-мистецьким журналом «Склянка часу* Zeitglas» до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка, та ін.

 Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради України, орденом Ярослава Мудрого, Великим Золотим Знаком (Німеччина). Заслужений працівник культури України. 

ТВОРЧІСТЬ ТА ВНЕСОК У ЛІТЕРАТУРУ І МИСТЕЦТВО СВІТУ

ОКРЕМІ ВИДАННЯ

  1. Дні юності Львів, Каменяр   1957    Поезія
  2. Серцем палаючим             Львів, Каменяр                1959    Поезія
  3. Весняний засів             Львів, Каменяр                     1961    Поезія
  4. Марічка-невеличка             Львів, Каменяр                     1962    Дит. поезія
  5. Суворі береги             Київ,   Дніпро                       1963    Поезія. 
  6. Гранітні віхи             Київ,   Молодь                      1964    Поезія
  7. Росяні вруна             Львів, Каменяр                     1964    Поезія
  8. Майская алхимия             Москва, Сов. писатель         1967    Поезія
  9. Сонячний годинник             Львів, Каменяр                     1968    Поезія
  10. Світ чекає на тебе Київ,   Веселка                      1969    Проза
  11. Боровиця Київ,   Рад. письменник       1970    Поезія
  12. Не ступлю на цю землю Київ,   Молодь                      1971    Проза
  13. Чом не ростуть вареники Київ,   Веселка                      1971    Дит. поезія
  14. Чекання райдуги Львів, Каменяр                     1974    Проза
  15. Вовча дієта Київ,   Перець                       1975    Гумор
  16. Балада про натрудж. руки Львів, Каменяр                    1976    Публ.
  17. Дисонанси Львів, Каменяр                     1978    Гумор
  18. Заповітна гора Львів, Каменяр                     1979    Поезія
  19. Холм Слави Львів, Каменяр                     1980    Публ.
  20. Обпалені блискавицями Львів, Каменяр                     1980    Поезія
  21. Вусата сімейка Київ,   Веселка                      1981    Дит. поезія
  22. Вітрова гора Київ,   Дніпро                       1981    Поезія
  23. Молода осінь Київ,   Рад. письменник       1984    Поезія
  24. Щоб ластівки прилітали Київ,   Веселка                      1985    Проза
  25. Крутояр Львів, Каменяр                     1986    Проза
  26. Намалюй мені ніч Київ,   Музична Укр.            1987    Пісні
  27. Черевички від чорта Київ,   Рад. письменник       1987    Гумор
  28. Горница для гостя             Москва, Сов. списатель       1087    Поезія
  29. Серцем палаючим Львів, Каменяр                     1988    Поезія
  30. Віра в мирний день Київ, Молодь             1989    Поезія
  31. Контрольна для вчителя Київ, Рад. письменник         1990    Проза

  33. Довбушів топірець                                Львів, Каменяр                     1990    Проза

  1. Похід на Чорногору Київ,  Веселка                       1990    Дит. поезія
  2. Символіка слова Львів, Каменяр                     1991    Поезія
  3. Лакмусова стрічка Київ,   Перець                       1991    Гумор
  4. Молитва отця Зенона Львів,  Логос             1993    Поезія
  5. У терновий вінок героям Коломия, Вік             1994    Пісні
  6. Перепустка до раю. Львів, Логос              1995    Проза
  7. Понад двома безоднями Львів, Меморіал             1995    Поезія
  8. Непроданий кінь Львів, Вільна Україна          1996    Дит. поезія
  9. Відчайний марш гетьмана… Львів, Ліга-Прес             1997    Поезія
  10. А казав, що помреш Львів                                      1999    Гумор. поезія
  11. Лицарі пера і чарки Львів, Сполом                      2000    Публ.
  12. Вишиванка від ангела Львів, Сполом                      2000    Дит. поезія
  13. Злочин у сотенному містечку Львів, Ліга-Прес             2000    Проза.

     Про Марічку – невеличку          Львів, Ліга-Прес,                  2000  Дит. п.

  47 Нагорна сповідь                          Львів, Світло й тінь  2000    Поезія

  1. ух для п‘яти братів Львів, Сполом                      2001    Дит. поезія
  2. Дитячі голоси України Львів, Ліга-Прес                   2001    Пісні
  3. Про вербу Львів, Сполом                      2002    Поезія
  4. Заблуда Львів, Ліга-Прес                   2002    Казка
  5. Панна з Веселої Гори Львів, Ліга-Прес                   2003    Поезія
  6. Пошматований день Львів                                      2003    Проза
  7. У мандри з хаткою Львів,  Піраміда                    2003    Дит. поезія
  8. Заново б тебе зустріти Львів, Укр. Технології         2003    Поезія
  9. Карби борні Львів, Афіша             2004    Публ.
  10. Край залізних стовпів Львів, Сполом                      2004    Казка
  11. Написане на снігу Львів                                      2004    Проза

  59. Такі як є                                      Львів, Ліга-Прес                   2004    Гумор. поезія

  1. Я – дух одвічної стихії Львів, Афіша             2005    Поезія
  2. Через 48 довгих років Львів, Ліга-Прес                   2005    Публ.
  3. Упала зморшка на твоє чоло Львів, Укр. технології 2005    Поезія
  4. Шпарка Львів                                      2005    Проза
  5. Крізь час, коли падали зорі Львів, Ліга-Прес             2005    Вибране
  6. Карпатські колядники Львів, Каменяр                     2005    Дит. поезія
  7. Зболені стигми Львів, Афіша             2005    Публ.
  8. Великодне причастя Львів, Сполом,                    2006. Вірші, проза
  9. Три синички на долоні Київ, Веселка, 2006  Дит. поезія 
  10. Два ручаї Львів, Сполом,                     2006 Поезія– 12 ст.
  11. Пливла у небо казка Львів, Світ дитини 2006  Дит. проза
  12. Лірика Львів, Сполом                      2007    Поезія
  13. Написане на снігу Львів, Ліга-Прес                   2007    Проза
  14. Польські фрашки Львів, Ліга-Прес                   2007    Поезія
  15. Жабка-компрачикоска Львів, Ліга-Прес                   2007    Казки
  16. Комарик Львів, Ліга-Прес                   2007    Публ., гумор
  17. Молитва отця Зенона Львів, Укр. технології          2007    Поезія
  18. Довкруж пня Львів, Ліга-Прес                   2008    Гумор. поезія
  19. Випав гномик із коляски Львів, Сполом                      2008    Казки
  20. Лист зі Львова Львів, Сполом                      2008    Дит. поезія
  21. А ми дітки, пташки ранні Львів, Сполом                      2008    Пісні
  22. Сни про окраєць хліба Полтава, Полтава                 2008    Проза, поезія
  23. Калина, покровителька любові Львів, Сполом 2009  Пісні
  24. Від зальотів до сексу Львів, Ліга-Прес                   2009  Пародії
  25. По сусідству із гетто Львів, Сполом                      2009   Поезія, проза
  26. Святий Миколай у Львові Львів, Сполом                      2009    Поезія, музика
  27. При чесному хлібі Львів, Сполом                      2009  Поезія, вибр.
  28. Самозапалення свічі Львів, Ліга-Прес                   2010  Проза: притчі
  29. Посаджене мною дерево Львів, Сполом                     2010  Поезія

       Сни про окраєць хліба              Львів, Ліга-Прес                 2010  Поезія, проза,

  1. Дмитрику, агов! Львів, Сполом                      2010. Дит. поезія
  2. Як лисичка сир ділила Львів, Ліга-Прес                   2010  Дит. поезія
  3. Зімби – це ми! Львів, Ліга-Прес            2011  Дит. поезія
  4. Снігова веснянка Львів, Сполом                      2011  Дит. Поезія
  5. Це Боже діло. М.Ш. Львів, Ліга-Прес                   2011  Дит. поезія
  6. Збір у вівторок             Львів, Ліга-Прес                   2011  Гумор. Поезія
  7. Повторний відмір Львів, Сполом                      2011  Поезія
  8. Завчасна проща Львів, Ліга-Прес                   2012   Поезія
  9. Юстинка Львів, Сполом                2012. Дит. поезі
  10. Яринка-яровинка Львів, Ліга-Прес                   2012  Дит. поезія 
  11. Коли здіймаєшся вище Львів  , Сполом                    2013   Короткі нов..
  12. Звабні крила куліс Львів, Сполом                      2013  Поезія
  13. Прийшов ангел Львів, Свічадо                      2013  Вірші, кор. нов
  14. Вічний втікач Львів, Ліга-Прес 2013  Вірші
  15. Десант в Либохорі Львів, Сполом                      2013. Дит. вірші
  16. Вовчикова рибка Львів, Сполом                      2014  Дит. вірші
  17. Так мені й треба Львів, Ліга-Прес 2014  Афоризми
  18. Чи бували ви у Львові? Львів, Вісім лапок 2014 Дит. вірші
  19. Моє містечко над Сулою Львів, Вісім лапок 2014  Поезія
  20. Маленька нетерплячка Львів, Сполом 2015 Дит. поезія
  21. Нелегалячи із сусідом Львів, Ліга-Прес 2015 Пародії
  22. Самозапалення свічі – 2 Львів, Вічім лапок   2015  новели-притчі

111  Палітра львівських візій   Львів, Ліга-Прес    2015  Поезія

  1. 112. Перетин Львів, Сполом               2015  Поезія
  2. Літературні профілі Микола Петренко: життя і творчість Львів,  Сполом 2015                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                              

Вірші (до 40), кілька новел, пародії;

Відгуки, рецензії, посвяти, статті…

  1. Без жодної цятки Львів, Сполом 2016 Поезія
  2. Що ти бачила згори Львів, Вісім лапок 2016  Дит. поезія
  3. Дві радості (із А. Рагулею) Львів, Сполом 2017  Поезія
  4. У Бога за пазухою Львів, Апріорі               2017  Дит. проза
  5. Коливо Львів,Сполом                       2017  Згадки, есеї

119   Мої усміхнені слова                 Львів  Сполом                2018  Поезія

  1. Писана дорога Львів, Каменяр              Поезія (25)
  2. Я ріс, наче ніс до ікони свічу Львів, Сполом               2019   Поезія
  3. Свята марнота                         Львів, Сполом                2020 Поезії, ронделі
  4. П. Кулик: Під знаком Ів. Підкови Дрогобич, Коло 2020 Статті, вірші
  5. Листопадові вечори, І трішки дощило Львів, Сполом    2020  Вірші

  

ПРЕМІЇ

 Павла Тичини                              Віра в мирний день

Юрія Яновського                           Пошматований день

Григорія Сковороди                       Вічний втікач

Івана Котляревського                    Моє містечко над Сулою

Олександра Олеся                         Лірика

Маркіяна Шашкевича                    При чесному хлібі                           

Богдана Нестора Лепкого              Заново б тебе зустріти

Ірини Вільде                                 Самозапалення свічі

Паїсія Величковського                   Молитва отця Зенона, Нагорна сповідь

 Степана Руданського                   Збір у вівторок

 

 Романа Федоріва                             Новели у журналі «Дзвін»

 Віктора Близнеця

«Звук павутинки»                             Пливла у небо казка

Дмитра Нитченка                              Внесок у справу розвитку мови і культури

Насті Каменської                               Оповідання «Втеча Галатеї»

 «Лісова пектораль»,                        «Посаджене мною дерево»

“Золотий тризуб”                              «Чуєш, брате: Дніпро висихає»

, «Львівська слава»                          «Лицарі пера і чарки»

Премія родини Нитченків,                  Цикл «Заново б тебе зустріти», журнал «Березіль»

«Благовіст»                                       «Перетин»

«Золотий лев»                                   «У Бога за пазухою»

«Бути людиною», міжнародна -           Спогади: «Жінка у Чорному», «Що сталося з тобою?

За  збірку пародій                              «Від зальотів до сексу»

Першого міжнародного поетичного конкурсу «Чатує в століттях Чернеча гора»,  організованого літературно-мистецьким журналом «Склянка часу, Zeitglas» до 200-ліття від дня народження Тараса Шевченка,  Вірш «Вибір»

Бібліотека м. Каліфорнія (США) – Оповідання «Викрадення книги»

ТВОРИ ДЛЯ ДІТЕЙ Миколи ПЕТРЕНКА

Микола Петренко – автор 30 книг для наших молодших читачів. Як і в багатьох тематично споріднених авторів, є в нього вірші, поеми, оповідання на казкові теми, часом із химерними героями. Та чолове місце у творах М. Петренка посідає тема нашої непростої, переважно недавньої історії, зокрема, тема Голодомору, який автор пережив семирічним першокласником. Тут на першому місці стоїть книга «Сни про кораєць хліба», яка витримала  3 видання. Поруч із ними – книги подібного плану: про дітей в роки минулої війни («Щоб ластівки прилітали»; а також – в роки визвольних змагань повоєнного часу на західноукраїнських землях – коли батьки та старші брати і сестри виборювали Українську Державність, а діти потрапляли в екстремальні ситуації, проте всупереч всьому мали вчитися і рости, щоб стати повноцінними громадянами, гідними своїх батьків, якими мала б гордитися Україна. До таких книг надежать «Пливла у небо казка», «Прийшов ангел», «У терновий вінок героям». Користувалися прихильністю молодших читачів книги, дотичні до імен нашого Великого кобзаря Т. Шевченка та його галицького побратима Маркіяна Шашкевича – «Край залізних стовпів», «Це Боже діло». Відзначалися історичні повісті – «Довбушів топірець»,  «Малярчук із братської школи». 

Окремо – книги віршів та пісень на різдвяні, великодні теми.

Варто згадати і майже десяток театральних вистав за творами М. Петренка – «Дві Іванки», «Чарівне кресало», «Кобиляча голова», «Лісовий переполох» та ін. – вони йшли переважно у львівських театрах, а також в дитячих театрах Полтави, Ужгорода, Дрогобича, Краматорська, Донецька…

Спільно із львівськими та київськими композиторами М. Петренко створив до сотні пісень – виходили окремими виданнями «У терновий вінок героям», «Дитячі голоси України», «А ми дітки, пташки ранні».

Лауреат премії ім. В. Близнеця «Звук павутинки» це за дитячу книгу «Пливла у небо казка».

Ще премії – ім.. П. Тичини, Ю. Яновського, М. Шашкевича, Г. Сковороди, О. Олеся, Б.-Н. Лепкого, Ірини Вільде, Паїсія Величковського, Івана Котляревського, Степана Руданського,  Дмитра Нитченка, та ще кількох. 

КНИГИ ДЛЯ ДІТЕЙ            Миколи ПЕТРЕНКА

  1. Марічка-невеличка Львів, Каменяр     1962       Вірші
  2. Світ чекає на тебе Київ, Веселка      1969  Проза
  3. Чом не ростуть вареники Київ, Веселка  1971   Вірші
  4. Вусата сімейка Київ,   Веселка      1981       Вірші
  5. Щоб ластівки прилітали Київ, Веселка       1985         Проза
  6. Довбушів топірець Львів, Каменяр  1990         Проза
  7. Похід на Чорногору Київ, Веселка                   1990          Вірші
  8. У терновий вінок героям Коломия, Вік 1994         Пісні
  9. Непроданий кінь Львів, Вільна Укр. 1996 Вірші
  10. Вишиванка від ангела Львів, Сполом         2000 

Вірші  новели, поезія

  1. 1 Кожух для п‘яти братівЛьвів, Сполом 2001 Вірші
  2. 1 Дитячі голоси України Львів, Ліга-Прес 2001  Пісні
  3. 13. Заблуда Львів, Ліга-Прес 2002    Казка
  4. 1 У мандри з хаткою Львів, Піраміда        2003     Вірші
  5. 1 Край залізних стовпів Львів, Сполом 2004     Казка
  6. 16. Карпатські колядники Львів, Каменяр 2005     Вірші
  7. 1 Жабка-компрачикоска Львів, Ліга-Прес 2007    Казки
  8. 18. Випав гномик із коляски Львів, Сполом 2008    Казки
  9. 1 Лист зі Львова             Львів,Сполом                       2008     Вірші
  10. А ми дітки,пташки ранніЛьвів, Сполом 2008 Пісні
  11. Св. Миколай у Львові Львів, Сполом       2009     Вірші
  12. Дмитрику, агов! Львів, Сполом 2010  Вірші
  13. Як лисичка сир ділила Львів, Ліга-Прес 2010   Вірші
  14. Зімби – це ми! Львів, Ліга-Прес 2011  Вірші
  15. Снігова веснянка Львів, Сполом 2011  Вірші
  16. Це Боже діло. М.Ш. Львів, Ліга-Прес      2011  Вірші
  17. Юстинка Львів, Сполом         2012  Вірші        
  18. Яринка-яровинка Львів, Ліга-Прес 2012  Вірші
  19. Коли здіймаєшся вище Львів, Сполом         2013   Новели 
  20. Прийшов ангел      Львів, Свічадо        2013 

 Вірші, короті новели

  1. Десант в Либохорі Львів, Сполом        2013  Вірші
  2. Чи бували ви у Львові? Львів, Вісім лапок 2014 Вірші
  3. Маленька нетерплячка Львів,  Сполом       2015  Вірші 

ВИСТАВИ  ДЛЯ ДІТЕЙ ЗА ТВОРАМИ М. ПЕТРЕНКА                     

  1. ЧАРІВНЕ КРЕСАЛО – за казкою Г.-Х. Андерсена «Кресал».

            Львівський оперний театр ім. С. Крушельницької. 1975 р.

  1. ДОВБУШІВ ТОПІРЕЦЬ – Перший український театр

           для дітей та юнацтва. !981 р.

  1. ШІСТЬ ІМЕН – Польський народний театр у Львові 1982 р.
  1. ЧЕРВОНА ХУСТИНА /За А. Головком/

           Перший український театр для дітей та юнацтва. 1986 р.

  1. ЛІСОВИЙ ПЕРЕПОЛОХ, новорічна фейєрія

          Полтавський обл. муз-драм театр                            1987 р.

  1. ТОМ СОЙЄР /За книгою М. Твена/

            Перший український театр для дітей та юнацтва.  1990 р.

  1. БІЛОСНІЖКА І СЕМЕРО ГНОМІВ

            Перший український театр для дітей та юнацтва

  1. МАЛЕНЬКИЙ ПРИНЦ /За повістю А. Сент-Екзюпері/

            Перший український театр для дітей та юнацтва. 1994 р.

  1. КОБИЛЯЧА ГОЛОВА /За мотивами народної казки/

           Обласний театр ім.. Ю. Дрогобича. 2001 р.

  1. ДВІ ІВАНКИ /За мотивами казки В. Короліва-Старого/

             Перший український театр для дітей та юнацтва. 2002 р.

  1. ПАННА З ВЕСЕЛОЇ ГОРИ – Про родину Бобинських,

             за мотивами однойменної поеми.

             Перший український театр для дітей та юнацтва. 2010 р.

 

     ПЕРЕКЛАДИ П‘ЄС ДЛЯ ДІТЕЙ

 

  1. ЧІПОЛІНО ТА ЙОГО ДРУЗІ /Джані Родарі/ –

      Перший український театр для дітей та юнацтва     

  1. ОСТРІВ СКАРБІВ /Р.-Л. Стівенсон/ -

       Перший український театр для дітей та юнацтва

  1. ЧАРІВНА ЛАМПА АЛАДІНА /за Г. Кравцовим та М. Абрамовим/

        Перший український театр для дітей та юнацтва

  1. ВЕСЛА КАРЕТА /за В. Зиміним/

        Перший український театр для дітей та юнацтва

  1. СТРІЛА РОБІН ГУДА /за С. Прокоф‘євою та І. Токмаковою/

        Перший український театр для дітей та юнацтва

  1. БІЛОСНІЖКА ТА СІМ ГНОМІВ

        Перший український театр для дітей та юнацтва

  1. ЧАРІВНИК СМАРАГДОВОГО МІСТА

        Перший український театр  для дітей та юнацтва

 

За тиждень до своєї загибелі Володимир Івасюк надіслав Миколі Петренкові такого листа.

«Нещодавно я був на Львівському телебаченні, і там редактор музичних передач Мирослав Скочеляс розповів, що вони готуються відзняти телефільи про Світязь, і запросив мене взяти в ньому участь. Я погодився. Тоді Мирослав дав мені прочитати Вашого вірша саме про Світязь. Він мені сподобався, і я розпочав працювати над піснею. Вона уже майже завершена. Як і ще дві пісні на Ваші слова. Сподіваюся найближчим часом програти їх вам…»

Значить, були ще принаймні кілька уже готових чи майже готових наших із Володимиром  пісень. Їх не вдалося відшукати – імовірно, вони були поміж паперів, яких Володимир взяв із собою, востаннє виходячи з хати…

 

**  **

Призи, конкурси

 

Конкурс на кращу естрадну пісню: Мій комсомол, комп. І. Попович. Третя премія

Журнал Україна, конкурс на кращу пісню року: 1979 р. Лиш цимбали обізвуться. Комп. А. Кос-Анатольський. Переможець конкурсу.

Телебачення союзне. Конкурс на кращу пісню. 1994. р. Намалюй мені ніч. Комп. Мирослав Скорик

Республіканський конкурс естрадних тематичних программ, 1987 р. Нагорода – за пісню «Червона хустина», комп. Богдан Янівський

Телевізійний конкурс патріотичної пісня – Диплом за перемогу, пісня «Люблю тебе, мій рідний краю», комп. Ігор Кушплер

Українська бібліотека у Філадельфії – конкурсний приз за оповідання «Викрадення книги»

«Слово Просвіти» - перший приз у конкурсі за кращий твір оповідного жанру. Добірка новел

Свято Львова, 2000 р. Грамота в номінації «Кращий представник року в галузі культури і мистецтва» – поет Микола Петренко – за книгу сатиричних поезій, повість-есе, книгу новел «Злочин у сотенному містечку» та активну громадську діяльність.

Конкурс «Краща книга року – 2001» в Чернігові. Диплом за 1-е місце в номінації «Художня література», книга «Настя Каменська з вулиці Вишневої», новела «Зникнення Галатеї»

Всеукраїнський фестиваль гумору і сатири «Вишневі усмішки» 2007 р. Диплом Першого ступеня з присвоєнням звання «Професійний сміхотворець Україи» (в номінації пародії)

Фестиваль сучасної української пісні про Львів, 2007 р. Диплом лауреата

Березіль, 11 – 12 2009 р. – Заново б тебе зустріти – краща поетична добірка року (50 дол.) 

КОНКУРСИ              Газета «КУЛЬТУРА І ЖИТТЯ»  14. 6. 87 р. 

ПРЕМІЯ ДЛЯ ПІСЕНЬ

Розглянувши твори, представлені на республіканський відкритий конкурс пісень, присвячених 70-річчю Великої жовтневої соціалістичної революції, колегія Міністерства культури УРСР, секретаріат Спілки композиторів та Спілки письменників України, Правління Музичного товаритства УРСР вирішили першої та другої премії не присуджувати. Замість другої встановлено додаткову одну третю премію для композитора та поета. Отже, лауреатами третьої премії стали пісні «Привітайся, сонце, із землею» О. Осадчого та М. Сингаївського, «Червона хустина» Б. Янівського та М. Петренка, «Твоє, революціє, слово» М. Каландьонка та Г. Літневського. Репертуарно-редакційна колегія по музиці придбає пісні, що розглядалися на другому турі конкурсу і рекомендує їх до видання.

 

Друкуємо не за роками, а так як авто надіслав і в його редакції, для людей, а передрук з нашого ресурсу тільки зі згоди автора, бо він надіслав особисто навіть з допискою про жанр цих поезій, щось на зразок поеми про Йосипа Сліпого

ГОСПОДНІЙ ПЕРСТ

         Посвята патріарху  Йосипу Сліпому

Тобі шляхи вказав Господній Перст:

Іди! Страждай! Твори добро! Молися!

І хрест неси – отой, із криги хрест,

Як навіть смерть зустрінеш – не корися.

 

Хай ждуть тебе усі найгірші з проб –

Та ти не скажеш: я боюсь, не зможу!..

Ти будеш йти крізь вовчу зграю – щоб

Нести нужденним міць і правду Божу.

 

Все поминеш – невольничі сніги,

Тортури, муки, долю нескориму, -

І вийдеш ти на світлі береги,

Де світлий хрест освятить велич Риму!

 

І хай ще ниють болі та жалі –

Усе, усе здолає серце чесне!

Такий твій шлях до рідної землі,

Яка за всі сто тисяч літ воскресне!

 

Супроти зла

Над білим світом хмара проповзла –

Немов змія несита, стоголова:

У цьому світі не злічити зла,

Що зводиться на прю супроти Слова.

 

Супроти правди – нею ми живі,

Супроти віри – нею ми омиті:

Гримлять над нами грози світові

І блискавиці крешуть із блакиті.

 

Виходь грудьми супроти всіх покар,
Супроти зла, люципера і змія –

Нам на віддяку буде Божий Дар,

А в ньому віра, правда і надія.

 

Квітка усміхнена

Те, що намріяно, те, що намарено,

Те, що жадаю і що полюблю –

Квітка усміхнена, небо розхмарене,

Ласка Господня на долю мою.

 

Посвята

Ти поклявся  святим небесам:

Все життя своє церкві віддам!

Все життя – аж по самий кінець:

На чолі твоїм страдний вінець.

 

                   А як церкву мурували –

                   В Дніпрі камінь обмивали.

                   Камінь той з Єрусалиму –

                   На любов непогасиму.

 

Ти поклявся навічно, що ти

Будеш віру Господню нести,

Будеш сіяти Божі Слова –

Хай вкраїнська душа ожива!

 

                   А як церкву освятили –

                   Божий хрест позолотили:

                   А в нас церква при обнові –

                   Для розради, для любові.

 

Ти поклявся  не збочить з путі,

Хай дороги важкі і круті,

Хай громи, хай гроза, хай сльота -

Ти не зрадиш святого хреста!

 

Я  вищаю

У хвилях сонця золотого

Шукаю гідності і прав:

Не отверзи мене, слабого,

Своєї ласки не позбав.

 

Я знаю: я малий, я тільки

Росту, підводжусь в небеса;

Псалом калинової гілки,

На квітах вранішня роса.

 

Шляхи до правди світанкові

Ростуть для радості і втіх:

Я вищаю в Твоєму Слові,

В болючій правді ран Твоїх.

 

Таїна

Високе небо, що не має дна,

І сонячного світлосяйва квіти –

Велика пріснобожа Таїна:

Усім світити і усе зігріти!

 

У безмір неба думами рости,

Готуючись до зречення, до звершень –

Омиймо душі, адже ми брати

Отих, хто йшли за Божим Сином перші.

 

І ти між них, ти поміж кращих теж –

Із книгою, молитвою, братами:

Міцнієш духом, віруєш, ростеш –

І хай сіяє Божий Знак над вами!

 

Висока доля

Нечутні іншим голоси –

Неначе дні високочолі:

Проси високого! Проси

Стражденної ясної долі!

 

Хай окривавиться твій шлях,

Хай на душі болючі стигми –

Щоб  слово правди на устах

Закам’яніло і застигло.

 

А потім – квітом пройнялось.

А потім відродилось плодом! –

На тих шляхах, які прийшлось

Верстати із своїм народом!

 

 

  Руйнували церкву нашу

Що ж це, отче: в осінь щедру,

Що й понині золота, -

Руйнували нашу церкву,

З бані скинули Христа.

 

Дзвоном об камінні грані

Розкололася жура:

Сам Іуда при  нагані

Божий скарб перебира.

 

Сатанинська загорожа

Ставить межі небуття:

На іконі Матір Божа

І заплакане дитя…

 

В розпачі свята Покрова,

В горлі каменем слова…

Лиш сльозина лазурова

З німба болісно сплива.

  

У крижаній катівні

Морозний світ облуд, важкі твої вериги,

Вже правда-удова в розпуці коси рве:

Тяжкі твої жалі, тяжкий твій хрест із криги,

Який тобі нести у царство снігове…

 

Тут все основане на щедрості облуди,

На карах праведним, на царюванні зла.

А снігом знов мете – вже вище, ніж по груди,

Уже й твоя печаль під снігом залягла.

 

І все обсновано цупким колючим дротом,

На підступах, злобі, на гіршій із отрут.

А ти твори хреста, молись розбитим ротом,

Ти душу вивільняй із сатанинських пут!

 

І засіяє всім твоя зоря найвища,

Дивіться – ось вона, свята і золота! -

Хай знову сто негод, хай завиває хвища,

Хай клубиться мороз, і снігом заміта…

 

Світла аура

Що це? – шепіт встає між людьми.

Що це? – подивом вигнуті брови:

Ваша аура світить з пітьми

Сяйвом віри, добра і любові.

 

В обладунку терпінь і страждань,

Наче трепетом стиснуло груди:

Це – довічного захвату грань,

Де вже більше не буде облуди.

 

Більше світла! – жахається зло,

Більше з муки добутої віри! –

І здіймає сіяння крило

Понад всі сатанинські сибіри.

 

Проби 

Віриш – а довкола упирі,

Кровопийці у підступній злобі?

Це – тебе, заклавшись на парі,

Наче Йова, Бог бере на проби.

 

Все забрав - отари, череду,

Все понищив,  та чекай на гірше:

Смерть братів у тебе на виду,

Зрада друзів, щирих та безгрішних.

 

І ні  краплі теплого жалю,

Хмари в небі чорні та похмурі:

Господи, та ж я, кого люблю,

Не віддав би на такі тортури!

 

Я б стократно сам перестраждав,

Я б скипів сто раз у власній жовчі…

Господи, Ти чим йому воздав?

Раєм,  через пекло перейшовши?..

 

З тими, хто поряд

Хліб розділив, і печаль, і вино –

Учням своїм у життєвій хуртечі:

Господи, як їм багато дано!

Більше, ніж здатні витримувать плечі.

 

Господи, це ж їм супроти злоби

Лютого віку у чорній гордині, -

Господи, їх у цей день полюби,

Дай їм до правди торкнутися нині.

 

Хай помине їх потворище знад,

Обшуки, допити, ставки,  арешти,

Зречення від прадідівських  засад,

Що гірше смерті дочасної, врешті.

 

Господи - хто вирушає на згин,

Дай для них  дрібку пекучої солі!

Хліб розділив – п’ять біблійних хлібин.

П’ємо вино неминучої долі.

 

Смійся!

Знову те - покара і спокуси,

Благовіння сестрам та братам:

Смійся,  смійся! Ти ж козак, Ісусе!

Смійся в очі суддям і катам!

 

Хто із них до тебе забалака:

Божий сину, сотвори дива!

Регочи – немов Байда із гака,

Хай Твій сміх їм душі пробива!

 

Я також ковтаю  тромби жарту -

Хай горлянки іродам заб’ють,

Подивують кесареву варту,

Фарисейську виважену лють.

 

Я сміюсь  – за мучених і гордих,

Страхом не пощерблена душа!

Цей мій сміх – немов  останній подвиг

Для всього козацького коша!..

 

Підставляю душу під грозу

Це щоб ви побачили згори

Крізь воскреслу призму світанкову:

Підставляю душу під вітри –

Хай продмуть¸ хай вивіють полову.

 

Підставляю душу під грозу –

Хай проллє-промиє від намулу:

Залишаю те, що пронесу

В далечінь просвітлену і чулу.

 

Підставляю душу під громи –

Хай потрощать те, що зачерствіло,

Хай проб’ється блиском із пітьми,

Щоб вогнем палило і боліло.

 

Хай бринить сльозою на очах,

Хай  з небес нову віщає весну:

Я ж молюся при ста сот свічах –

За Вкраїну, горду і воскреслу!

 

 

Захист 

За твою печаль незриму,

За наругу безберегу –

Задзвонили дзвони з Риму,

Міста Божого Ковчегу.

 

Задзвонили  за морями,

Відгукнулись в ріднім краї:

Небо з Божими дарами –

Хай німіють вовчі зграї.

 

Хай шаліють злобовірні,

Все кремлівське лиховластя, -

За твої жалі незмірні

Буде Божеське причастя.

 

За твої криваві рани,

За наругу зловорожу –

Рви ж свої тяжкі кайдани,

Помолись за милість Божу!

 

Молімося 

Сьогодні ми всі у зборі,

Наш храмовий день сьогодні:

Молімось в яснім соборі

За щедрі дари Господні.

 

Над прокльоном одвічних руїн

Понадіймось на Божеську милість:

Вже загинуло сто Україн,

Сто дубових хрестів похилились;

 

Усі ми брати і сестри

Зійшлись у падкій молитві:

Вкраїна навік воскресла,

Щоб в благосній вірі жити!

 

Поневажемо вражий проклін,

До небес піднімаємо весла:

Вже загинуло сто Україн –

Але як це: сто перша воскресла!

 

Щоб радості щедра чаша

Поїла нас всіх медами:

Вкраїно безсмертна наша,

Будь вічно велична з нами!

 

Все забулось – могили, хрести:

Піднімаємось в силі для звершень!

О, як важко калині рости,

О, як славно – неначе в сто перше!

 

Боюсь

Така мені туга, так журно чомусь:

Боюсь не за себе – за душу боюсь.

 

Зринає ізнов засторога лячна:

Це я согрішив – а страждає вона.

 

Це я согрішив при юначій гульбі –

Той  гріх перекинув душі, не собі.

 

А далеч в заграві, а хмари в іржі:

Бог простить мені – та чи простить душі?..

 

Небесний прихисток


Всі жалі й турботи перекреслю,

Все ж бо то марудна суєта:

Я тепер під прихистком небесним,

Там мої обчислюють літа.

 

Вже мені  невіритись  не личить,

В тінь мене ніхто не захова:

Бракне сил – а чую горні кличі,

Ангелом нашептані слова.

 

І душа ошматки крил підносить

І до неба погляд підніма:

Бракне сил – а все для мене досить

Знати, що боровся недарма.

 

Мусить же душа повірить в Бога!

Мусить же – очима до зірок!

Вже для нас одна в житті дорога

І на вірність творений зарок..

 

У соборі Святого Юра 

Мої жалі, скорбота і зажура,

Мої молитви захриплі…

У крипті Святого Юра,

У крипті вони, у крипті…

Мої жалі, скорбота і зажура,

Мої молитви захриплі…

У крипті Святого Юра,

У крипті вони, у крипті…

 

Веселка

Ой що це, ой що над нами?

Сім барв, і усі прозорі!

То наче сім нот у гамі,

Сім пташок у спільнім хорі.

 

То мов сім смішків дитячих,

Сім пишних троянд у вазу:

То наче, то наче, наче

Сім таїнств с вятих відразу!..

                                                                                                                           

 Наш храмовий день 

Сьогодні ми всі у зборі,

Наш храмовий день сьогодні:

Молімось в яснім соборі

За щедрі дари Господні.

 

Усі ми брати і сестри

Зійшлись на весь світ звістити:

Вкраїна навік воскресла,

Щоб в благосній вірі жити!

 

Щоб радості повна чаша

Поїла нас всіх медами,

Вкраїно безсмертна наша,

Будь вічно блаженна з нами!

 

 

 А ЗАРАЗ НАСТАВ ЧАС ПОЗНАЙОМИТИ ВАС З ПРОЗОВИМИ ТВОРАМИ АВТОРА, БІЛЬШЕ ТА ДЕТАЛЬНІШЕ ПРОЧИТАТИ ТВОРИ ВІДОМОГО АВТОРА МОЖНА В БІБЛІОТЕКАХ, ЗНАЙТИ В КНИГАРНЯХ НОВІ ВИДАННЯ, А ЩЕ В НАЙБЛИЖЧИХ ПРОГРАМАХ СЛУХАТИ У НАС НА РАДІО ТА ЧИТАТИ НА ОКРЕМОМУ БЛОЗІ ПИСЬМЕННИЦЬКОГО ПОРТАЛУ...

         Микола ПЕТРЕНКО

У    Б О Г А    З А    П А З У Х О Ю 

Книга для дітей  Короткі новели, етюди, притчі

 

Останні воєнні і кілька повоєнних років західні області України були повиті болями, тривогами, героїкою боротьби за Українську Державу. Масовий здвиг організаційно оформився в надійну політичну структуру, воєнно – зосередився в УПА – Українській Повстанській Армії, яка від Покрови 1942 р. вступила в нерівний бій з двома імперськими потугами – гітлерівською і сталінською.

Бійці вершили подвиги і гинули, їхні родини репресували, кидали до катівень, вивозили в снігові обшири Сибіру.

А як же діти? Як їм було – вчитися, рости, ставати громадянами нової держави, плекати в маленьких душах батьківські мрії?

Саме про це і оповідають новелки та образки цієї книжки.             Автор

Зміст:

  1. Я йщов на війну                            
  2. Маленькі питальні знаки
  3. Дбайте про себе                        
  4. Розмова з Богом
  5. Прийшов ангел її освятити
  6. Треті прийшли
  7. Щаслива сорочка
  8. 6. Щоб ластівки прилітали
  9. 7. Підповзає ворог
  10. 8. Мамо, я піду від вас…
  11. 9. Реквієм для третьокласника
  12. 10. Маленький вовкулака
  13. 11. Не продавай коня, брате
  14. 12. Ледь освітлені куліси
  15. 13. Білі ведмеді           
  16. 14. Не йди до Манькової прірви
  17. 15. Сховок під Чортовим каменем
  18. 16. Бо забагато  знав
  19. 17. Пишно у нашій хаті

18  Малий судія

  1. Там мені буде погано
  2. Для нас то ікона
  3. Записка
  4. 22. Так мені й треба
  5. 2 Кручені відповіді
  6. Жаба в чоботі
  7. 2 Куплена корова
  8. 26. Там ще хтось є!..
  9. Запам‘ятай адресу
  10. Вісник у чорному
  11. Церква з криївкою
  12. Вбога вечеря
  13. На пограбування
  14. Кваша
  15. З корінням
  16. Окраєць від зайця
  17. Кобиляча голова
  18. Вечеряють
  19. Сім голодних корів
  20. Провина
  21. Тавро Юдиної землі
  22. Куля для Леніна
  23. Прощання
  24. Під знапком безсуддя
  25. На Дмитра, під ранок
  26. Контрольна для вчителя
  27. Сховок у лісі
  28. Казала не так
  29. Бузок уже відцвів
  30. Чобітки з лісу
  31. Ти ж мені не простиш!..
  32. На іншу планету
  33. Дитинний проклін                                       
  34. Вибір із трьох нещасть
  35. Добро багатого дядька
  36. Він іде посадити дерево                             
  37. Безславний кінець маминого гердана                          
  38. Дактилоскопія дитинства  
  39. Високо над усіма  
  40. Малий книголюб  
  41. Невчасний дарунок  
  42. Довгий віршик                                                 
  43. Півень втретє кукурікнув
  44. Надщерблене горнятко   
  45. Брама   
  46. Чорниці до вареників   
  47. А Гнідий кивнув головою      
  48. Під райськими яблуньками
  49. Хай краще піде з димом
  50. Вечеряють   
  51. Де батько? На Донбасі   
  52. Мене похоронять на Спаса
  53. Засідка   
  54. Мазепинка   
  55. Вимагай більшого   
  56. Ворожбит   
  57. Хлібна валка   
  58. Казка з попелу                                     
  59. Десять хвилин на побачення
  60. Ви мене приймете…
  61. Дерево кари небесної
  62. Мурування з мармуру
  63. Вужем повзи!..
  64. Ким бути
  65. Пливла у небо хата
  66. Покажи, де вони!..
  67. 86. Без казки
  68. 87. Досі я втратив тільки коня
  69. 88. В‘юни
  70. «Не підеш до першого класу!..»
  71. Підперезаний гранатами
  72. Заручена
  73. Хай такий сон і мені присниться
  74. Якби у мене…
  75. 94. Принесіть мені ім‘я, мамо
  76. Повні груди орденів
  77. Перейменована вулиця

97  Закопані дзвони

  1. Реанімація полеглих
  2. У Бога за пазухою
  3. Небо повищало
  4. Від воріт аж до порога
  5. Незірвана квіточка
  6. Марійчин букетик 

Я ЙШОВ НА ВІЙНУ                                          

Із повстанського записника

 

Я йшов на війну – бо вороги довкруж, бо дзвони заграли, сурми засурмили, гетьман здійняв правицю з булавою, стяги під вітрами залопотіли.

Та й друзі мої – де вони? В чорних лісах, в криївках, в переходах і маршах, облогах і кривавих сутичках, - на війні вони! Вчорашні пластуни, гімназисти, орачі власного загарбаного чи усуспільненого поля, нескоримі мрійники, вірні ідеалу Української Державності – на війні вони!

Мати мені сорочку білу випрасувала, батько чарку налив, менші сестрички та братики – хто горіха, хто яблуко, хто ягідку мені на дорогу.

А вже за садом дівчина із-за калини вийшла, хустину мені на руку пов‘язала, адже це війна, все може статися.

А ген за левадою, за старим берестом – мале дівча мені дорогу перепинає, руки отак розкрилило: не ходи на ту війну, не пущу!..

Я тому дитятку: як же, мушу, та й зголосився я вже, як своє слово назад забрати?

А воно далі:

-  Не ходи, татку, бо якщо ти загинеш, то я й на світ не народжуся!..

Татком мене назвало?..

Але я поминув те дівча, оглянувся вже відійшовши геть: стоїть воно, сльозинку долонькою витирає.

Вдруге озирнувся – стоїть, горбиться. Втретє озирнувся – а їх цілий табунець, хлопчиків та дівчаток, наче в тумані розпливаються.

Малі, ще ненароджені, та чи й матимуть щастя народитися.

То хто ж тоді на наступній війні воюватиме, хто ж тоді?..

Але ще пекучіше: як жити дітям у пожежах війни, у пеклі беззаконня?

Як їм жити?..

 

                                                                                              

МАЛЕНЬКІ ПИТАЛЬНІ ЗНАКИ                     

 

Ви думаєте: це про кого? – А це про Дмитрика.

Про Дмитрика, бо йому нині якось аж геть погано. І не питайте чого, не прискіплюйтеся, не лізьте йому в душу. Краще він сам запитає. Бо в нього назбиралося тих запитань, що й дівати нікуди, по самий верх назбиралося.

Ось він виходить із хати, ось іде – куди йде?

А не питайте.

Він іде в поле, іде в гори, йде в діброву – під високі дуби, під смереки, під верби. Іде й витрушує із своєї маленької  душі пригорщі дрібних питальних знаків, розтрушує їх поміж кущами й деревами, поміж скелями й урвищами, поміж джерелами й струмочками – хай доростають великими, примітними здалеку, такими, що їх уже не можна буде лишати непоміченими, що на них достеменно потрібно буде відповідати: доки так буде? Чому ніхто не говорить правди? Греба під себе? Провіщає одне, поминаючи інше, поминаючи найважливіше, ігноруючи його? Пролазить крізь вушко голки, наче той біблійний верблюд? Зриває ягоди із безплідної смоківниці, бо ж заклята Господом? Відхрещується від своїх гріхів, перекладаючи їх на тебе, на Дмитриковаого батька перекладаючи – нехай його мордують і арештовують, тримають у темній катівні за гратами, судять неправо і вивозять кудись, куди й не докличешся, пташки з вісткою не пошлеш, у сивих вітрів не допросишся.

Доки так буде, Господи?

На ці його маленькі питальні знаки із квітів злітаються бджоли, обнюхують їх, начеб намагаючися натрапити на нектарний пилок, на мед солодкий натрапити, визбирати його. Пролітають пташки, розкльовуючи ті маленькі питальні знаки, повзуть мурахи, розносячи їх на собі, наче зернини – в мурашник. А може, це справді найвідповідніша пожива для мурах?

Бо люди не хочуть, не вміють відповісти.

Бо тих маленьких питальних знаків занадто багато, їх не переносити ні в які мурашники, ні в щільники, осині гніда, пташині дупла, нори звірячі.

Розсіяні вітром, скроплені, знебарвлені дощем, маленькі питтальні знаки доростатимуть деревами й кущами, голими скелями, птахами й звірами, хмарами й зорями, згарищами й зрубаними хрестами – доростатимуть до великих питальних знаків – тоді їх примітять, тоді їх неможливо буде поминати, лишати без відповіді, передбачувані давніми пророцтвами, святими переказами.

Врешті, поки не доростуть до одного великого питального знака: доки так буде, Господи?

 

 

ДБАЙТЕ ПРО СЕБЕ!

 

Іванку, Грицю, Петрику, Марічко, Юстинко, Софійко, Галинко!

Дбайте про себе!

І всі діти, які ростутьу ці обпечені неправдою дні – дбайте про себе!

Це вам говорить ваш батько, ваш старший брат говорить, хтось із близької чи далекої рідні, просто хтось із вашого села.говорить той, кому випало боротися і гинути за українську долю, ми це говоримо:

Дбайте про себе!

Вам виростати, вчитися і мужніти, ставати новими громадянами свого народу – тож дбайте про себе!

Дбайте про себе – в родині, в школі, поміж громадою, в недалекому майбутньома – поміж народом.

Дбайте, щоб вирости гідними нашої памяті, справжніми громадянами майбутньої Вільної України – ми віримо в це.

Тож – дбайте про себе!

Дбайте, бо ви не просто в родині, в школі, в натовпі, ви поміж народом - ви на Майдані – а тут уже всі повинні старатися, щоб бути усміхненими і певними, гідними щастя і високої долі; старатися бути бути громадянами, а не просто в натовпі.

Дбайте про себе.

Бо можна сказати: ну що я там, крапелина поміж тисяч і тисяч крапелин, хто мене і розгледить.

Але це не так. Ви подумайте ось про що: що ви нитки, з яких витвориться спільне полотно – для прапора, для гобелена, для мішка з посівним зерном – таж тоді трухла нитка прорветься, тоді на прапорі буде дірка, тоді посиплеться посівне зерно з мішка.

Чи ще так подумайте: ми ж кусочки смальти, з якої викладатиметься мозаїка нашої співучої, нашої  непідкорної буденності. Тож дбайте про те, щоб ви не розкришилися, щоб ви набули крицяної міцності, самоцвітного блиску – пригадайте ж, як сяють на мозаїчній панорамі золоті накрапи!

Кожен, кожен мусить дбати про себе в натовпі – щоб витворити народ без жодного ґанжу, жодної похибки, без вразливих больових точок: ми надто довго йшли шляхами зневіри, шляхами маловартісної самопогорди, самозневаги, самоприниження, шляхами великожертовної борні.

Нам уже видно – як із кожного із вас, малого, але вже підростаючого, вигартованого і сталеного – витворюється спільне обличчя майбутнього народу, погідне і горде, усміхнене і приязне, впевнене в тому, що ми народжені для щастя – всі, всі, не хтось вибірково, а таки весь самодержавний народ!

Тож дбаймо про себе – в родині, у школі, в натовпі, на майбутньому Майдані, дбаймо про себе – де б ми не були: ми варті того!

 

                                                                                  

РОЗМОВА З БОГОМ

 

Поведу свою меншу сестричку до церкви. Бо сьогодні свято. Сьогодні храмовий передзвін, сьогодні всі йтимуть на службу Божу. Мати вже ходила на утрішню, поки ми прокидалися. Тепер їй не випадає, у неї повно клопотів, бо ще родина із Дітківців має завітати, тож хай не пишний, а по можливості гідний обід має приготувати. Мати порається, та нас напучує, а ми із сестричкою вже зібралися, то оце й рушаємо. Я у вишиваній сорочечці, в брилику. Сестричка теж у вишиванці, та ще з віночком на голові.

Ще вислуховуємо мамине, чи не забудемо, коли хреститися треба, коли на коліна вклякати. Якщо похибнемося, то маємо на інших дивитися, не відставати.

А я не мав би йти до церкви, бо наказувано так, щоб не йшов. І мені наказувано, і всьому нашому класові. Спершу Віра Євгенівна попросила залишитися після останнього уроку, перепитала, чи то велике наше свято храмове. А тут і директор зайшов із піонервожатою, та й почали з того, що нас невдовзі мають до піонерів приймати, бо ж ми внуки Леніна, а Ленін нас учить, що Бога немає, то щоб завтра не йшли до церкви.

Я й сказав був про те вечором, та батько аж зубами заскрипів: - Ти що, не знаєш свого діда Гната? Та він би тобі за такі слова!..

Отож ми із сестричкою уже в церкві. А там гарно, а там все сяє позолотою, а там коруговки та рушники вишивані вздовж стін, а там пахне аж геть незвично і дивно. От зараз літо, все буяє та квітне, все пахкотить – а проте не так же, як у церкві, у храмі Божому. Бо тут ще й ладан сріблястим димком пропливає понад іконами, тут і восковими свічами чутно, і ще не знати  чим.

І мова тут інша, зовсім же не така, як звичайно. Тут кожне мовлене слово аж біля серденька холодить, тріпоче пташенятком. Бо то священик говорить із Богом, а ми вже за ним: «Ти, що живеш на небесах…» - всотується в дитячу душу незвичним холодком під грудьми, якимось морозивним солодом холодить. А коли ми із сестричкою повторюємо разом із всіма прохання, щоб Бог допоміг нам позбавитися лукавого – то душі наші аж геть тремтять від потаємного чуття небезпеки, яку від нас Бог відверне, якщо й ми самі будемо старатися, не грішитимемо.

А ми не будемо грішити, ми вклякаємо на коліна, хрестемося і кланяємося. Бо так ми зачинаємо боротися із усілякими спокусами, які нам приведеться поборювати кожному на своєму путі, в душі кожній.

Бо священик нам не допоможе, його заарештують за день після храмового свята – бо він не захотів служити церковниковому зверхникові з Москви, С талін то чи може й сам брат сатани.

А він же, священик наш, зупинив мене із сестричкою та ще кількох діток, що з церкви виходили, та й запросив наступної неділі прийти, будемо церковного співу вчитися.

Певно, вже без нього…

 

            ПРИЙШОВ АНГЕЛ ЇЇ ОСВЯТИТИ

 

            Навезли піску і каміння, цілі стоси вогнистої цегли, навезли дощок на риштування, балок, і ще різного дерева, навезли камінних плит: щось будуть будувати.

Довго вимірювали і перемірювали, рили канави, і машинами, і лопатами, закладали каміння, заливали густим розчином: щось таки будуватимуть, це ставало ясно кожному!

Маленька Дівчинка дивилася на все це щоранку, дивилася на людей, які заклопотано метушилися на цій площинній ділянці перед їхньою садибою, дивилася на вириті канави, на купи цегли й піску, на високий кран: щось таки будуватимуть, велике та пишне!

Маленькій Дівчинці хотілося розпитати в когось, що ж то мають будувати  і яке воно буде, певно ж, незвичне і величне, еле яке саме – не уявлялося, розпитати ж не осмілювалася, надто вже заклопотаними виглядали ці всі будівельники, надто неприступними у своїх будівельних клопотах.

Хоча Маленька Дівчинка вже не раз чула, що будуватимуть Храм Божий, будуватимуть велику церкву – може й не тільки від мами чула, бо про це мова йшла із сусідами, з батьком також не раз говорилося. Маленька Дівчинка була переконана, що майбутня церква буде високою й пишною, з барвними вікнами, з позолоченим хрестом, з гучним і співучим дзвоном. Неясно було лишень одне: як то звитчайні будівельники спроможуться возвести не звичайну будівлю, а щось належне самому Богові, бо це ж має бути Храм для Нього!

І так хотілося Маленькій Дівчинці дізнатися докладніше про те, як усе це здійснюватиметься, що вона вже котру нічку погано засипала. Ось покладе її матінка в постельку, прокаже над нею молитву, перехрестить і піде, переконана, що дівчинці снитимуться веселі та світлі сни – бо вже дихає глибоко й рівно, вже й лобик розхмурила, посміхається незвичним усміхом. Але Маленька Дівчина саме тоді й прокидається, і думає про те, яким то чином їхня церква зведеться високою та ставною, світлою та благодатною.

І ось якось, в місячну літню ніч, Маленька Дівчинка встала зі своєї постельки та й вийшла з хатки, вийшла аж за ворота, аж на майдан, де будувалася церква. І добре вчинила, що вийшла, не побоялася нічної темені – бо саме і цю ніч вона побачила таке, чого ніхто не міг побачити, вона побачила, як хтось порався біля тесаного каменя, обливав чистою водою, обмивав, щоб став чистим і сяючим. Маленька Дівчинкм відразу збагнула, що ті нічні працівники – то ангели небесні, на зріст не вищі за неї, світлі та привітні, з білими крильцями.

Маленька Дівчинка не стямилася, як то воно трапилося, що вона також взяла кухлик, набрала води і стала поливати сухі камінні брили. Тоді ангели заусміхалися до неї, заспівали аж геть гарну пісеньку, і виявилося, що Маленька Дівчинка також її знає, і також співає разом з усіма. І танцювати пішли разом, жвавим колом, і коли частувалися цукерками, то також і її не поминули, ще й похвалили, що вона гарно допомагала, і від того церква має звестися справді величною і світлою, наче веселка після грози.

-  А ми потім її освятимо, - сказали ангели Маленькій Дівчині, - це буде, коли вже дзвони загудуть і хрести засяють.

І додали:

-  Тільки ж ти не забудься, ти приходь на те освячення, адже ця церква для тебе також, ти так славно попрацювала біля неї.

А якщо ви, хто читає чи слухає цю розповідь, не потрапите на торжество ангельського освячення – то ви вже приходьте у церкву світлої неділі, коли мами одягнуть вас у все найкраще, у чисті вишиванки та барвні віночки. Приходьте – і ви побачите, яка гарна освячена ангелами церква, і ще нагадайте мамам, нехай вони не забудуть купити для вас смачних цукерок – бо хоча в Маленької Дівчинки ще зберігається кілька прихованих ще з тої ночі карамельок – але то мало, на всіх не вистачить.

 

ТРЕТІ ПРИЙШЛИ

Перші  прийшли.

Власне,  вони приїхали, з району. Дві жінки: одна із відділу освіти,  а друга з  райкому комсомолу.

Директор, він  демобілізований після  поранення. Був  направлений у  це глухе  село, був невдоволений своєю долею,  намагався   показати  себе  якнайкраще – тоді  його, ймовірно, переведуть в  райцентр. Тож старався показати,  що  в школі не так  все  й погано. Хвалив і її,  молоду  учительку: як вона, виявляється,  вміє контактувати з  дітьми, як  цікаво  веде  уроки,  як і  в позакласний час  спілкується  з батьками.

То та що  з  комсомолу  і зраділа:

  • О, то ти зможеш зорганізувати дітей, зможеш  навчити їх  гордитися, що  вони  живуть у  Країні Рад, зможеш організувати першу піонерську організацію!..

А  вже коли стемніло  -  пройшли  ті, з лісу. Веліли  господині притушити гасову  лампу, самі не  відходили від дверей. І до  неї, до Антоніни Павлівни:

  • Ми знаємо, що від тебе вимагають. Але зваж: ми забороняємо тобі… Ніяких піонерів,  чула?..

Хотіли вже  йти,  але  затрималися:  господиня вкраяла хліба,  поставила на столик  свіжого молока, ще якийсь  вузлик спакувала, щоб взяли  із  собою.

А  коли лишилися  удвох, то  так  важко  зітхнула:  оце нам  така доля та морока така…

А  потім прийшли  треті. Ці не боялися світла, всілися – один  на  стільчику, два на  ослоні:

  • Ну то розповідай!
  • Що розповідай?..
  • Хто до тебе  приходив.

Молода  учителька відчула, що тут не все  гаразд. Холодком під  грудьми відчула. І  тихо:

  • Та ви ж і  приходили…

Той, що  на  ослінчику, аж  стрепенувся:

  • Ми?.. Коли?
  • Таж вчора і приходили…

Коротка  мовчанка,  всі  троє перезирнулися. І знову – до  молодої вчительки:

  • Ти повідомила?
  • Як - повідомила?..
  • Ну, звісно як -  в район, в  міліцію.

Антоніна Павлівна мовчала.

  • Так повідомила?

І  тут за  неї господиня:

  • Вона і з хати не  виходила…
  • Ну, дивись нам! Ну, дивись же!..

Господиня  тим  часом розстелила  рушника, накраяла хліба, молока  поставила.

Старший стрепенувся:

  • Чогось кращого не  знайдеться?..

А сам переглядає  папери,  над якими щойно  сиділа учителька.

  • Що це?

Листа відписувала учителька. Щойно отримала від  батьків, і  оце відписувала. Взяв, переглянув. І  ожив якось,  аж  вищирився:

- Чуєте, що  їй  пишуть? Пишуть:  добре, що  ти там, у школі, у нас тут -  ви чуєте, що  пишуть:  у  нас тут майже  голод. Ну не тридцять третій, а  вічні нестатки…  Чуєте?..

І  тут  у двері застукали: хто б то іще? А то Марійка, дівчинка сусідська,  саме  із другого класу:

-  Відкрийте, я учительці  молока  принесла…

Господиня непевно:

  • У нас же є молоко…
  • Мама веліли…

Учителька  ступила  до  дверей.

  • І мама  веліли, щоб глечика  віддали,  перелийте у щось…

І  зашепотіла  до учительки.

Той, що тримав  листа, схопився, наче  його підкинули:

  • Що ви тут шепчетеся?..
  • Та от,  - це уже  учителька, - я віддаю  ножиці, позичала в них,  а Марічка  каже,  що то не їхні…
  • Як вона каже?
  • То не наші,  каже, то не наші!..

Схопив дівчинку за  комір, підніс  собі  перед очі:

  • А може, вона каже, що це ми  не наші!..

І  таким лютим матюком, що  аж ікони під рушником здригнулися:

  • Не наші?.. Хто тебе  навчив -  батько? Мати? Веди  нас до них!..

Це  так треті  приходили. А коли  вже треті не з добром, то біди  не минути. Бо то  справді були перевертні: перевдягнені, перефарбовані кагебісти, пересотані  чорною люттю.

 

 

ЩАСЛИВА СОРОЧКА

 

Кошлаті химерні  тіні примарими поповзли  по білій  стіні,  по стелі.  То виростаючи  до неймовірних розмірів, то  знову  меншаючи. І  також  - спершу насувалися  хапливо  і навально,  тепер  от  наче  завмерли на місці.

Це  вони й збудили  Василька  - хоч  він і  спав за  перегородкою -  але ж вона невисока,  то  тіні поверх неї і метнулися на другу  половину  хати,  наповнюючи її  страшливою таємничістю.

  • Ой лишенько, та що це  з ним?.. – Василько чує  материн голос і ще більше напружується.

Хто б то був посеред глупої ночі, що  за  неждані гості?  Для  кого  засвітила мати  каганця?..

  • Ой, біда яка!.. – це знову материн голос, хрипкий  і  притишений.

Але  й окрім  неї щось чується, хтось  притишено стогне, наче хоче  стримати себе,  а не може.

Недодивлені  Василькові сни шугають геть із  кімнати,  через прочинену  кватирку. Схоплюється на  постелі, стоїть.

Визирнути б?  Чомусь не насмілюється.

  • Скоріше ж біжіть по Батієвського, це он за вербами, хата  під  бляхою!.. -  материн голос  повниться болем, дрижить.
  • Побігли вже!.. такий  хриплуватий бас, що  і  злякатись  можна. Хто ж  то  так вдатний  говорити?
  • А ви  ставте воду, - це знову  той бас. – Де  у  вас  можна  швидше нагріти?
  • Тут на плиті… От лишень  дрова  сирі… Знаєте що – розрубайте  цю дошку!..

Тут  уже Василько не  витримує. Зводиться над рядном,  яке  й відділяє його затишний закуток  від  кімнати, і  з  жалем  у голосі до матері:

-  Так я ж, мамо, з тієї дошки  хочу змайструвати собі  санчата, хіба  ж ви забули!..

І мовкне  відразу, начеб язика  проковтнувши: тільки тепер  побачив – у кімнаті троє  чужих  дядьків, а  четвертий  он лежить  на  соломі  з  кривавою плямою на сорочці.

Сокира  в  руці рудовусого здорованя завмирає:

  • Що така?.. -  він  оторопіло  оглядається.
  • Рубайте, рубайте, то хлопець!.. – метнулася від плити мати. – А  ти, Васильку, лягай та спи, Боже  ж ти  мій, лягай, Васильку!..

Василько  не  лягає.  але й не говорить більше  ні слова. Висовується головою  понад рядном, та  так  і кам‘яніє.

Сухі  цурки загоряються щиро і  весело, І вже  на  стінах та  стелі поміж кошлатими  химерами замиготіли й червоні відблиски.

  • Ой, а я ж і вікон  не позатуляла!.. – в материному голосі  перестрах. – А поможіть-но!..

Саме тепер  у  сінях почувся  тупіт, глухі голоси. Двері  тихо,  змовницьки рипнули. Ввійшло  ще двоє.

  • Лікарю, що можете… Наш підривник, ми без нього ніщо, на  ньому  вся чота тримається…

Лікар  Батієвський скидає  плаща, довго миє руки над  мискою. Схиляється  над  пораненим.

Тихо  в  хаті, всі нишкнуть  обіч  лікаря, як  нишкне за загородкою  і малий Василько.

Тільки тіні кошлатяться на стінах та  стелі.

Тільки  червоні відблиски  грають.

 Тільки хрипло  застогнав  поранений.

  • Ну, ти, хлопче, в  сорочці  родився!.. – підводиться лікар. – От на  таку цілочку  ліворуч – і  вже, я не був би  тут потрібний. А так щось спробуємо…

Щось добуває зі свого чемоданчика, рихтує.

  • Зніміть-но йому сорочку…  - це до того рудовусого здорованя. -  Та  обережно  тільки…

Сорочка  не знімається. Кров присохла до  тіла, до волосатих  грудей. Рудоволосий здоровань кумедно порається біля пораненого,  намагаючися не завдати болю.

  • Потерпи, Лесю, я от зараз…

Врешті підводиться  і  якось розгублено посміхається  до  Батієвського:

  • Та якщо  він справді родився  в сорочці, як  ви вважаєте, то  навіщо її  знімати…

Батієвський скупо посміхається  й собі:

  • Що ж, хай  живе в сорочці… Хоча  розтяти  доведеться, Гадаю, це їй не пошкодить…

Василькові повірилося,  що  тепер треба потерпіти  лишень якихось  кілька хвилин  - і видужає підривник, усміхнеться  й  собі  приязно.  Та  лікар порався  довго. Мовчки,  вперто чаклував над пораненим. Вибачився:  він же не спеціаліст з  операцій, та й інструментів  відповідних  не має…

Та все  ж завершив справу,  наклав бинти  поверх щасливої сорочки, колись білої-білої,  вишиваної сорочки, тепер же  з великою червоною квіткою на грудях.

  • Полежати б йому треба  добрий тиждень…
  • Тільки не тут, - заперечив  хрипким  басом здоровань. – Бо, хай  йому  грець,  чи не  підгледів  нас часом якийсь вивідник, їх тепер достобіса  розплодилося!.. Занесемо подалі…

Кинув  оком понад  ширму, спіймав  поглядом  Василькові очі:

  • А санчата тобі за мною. Слово  честі, я не кидаю слів  на  вітер, з найкращого явора  зроблю, тільки зачекай трохи…

І  все.

І  зникли  кошлаті  тіні  на стінах  та  на стелі, зникли червоні відблиски. Мати шепче  молитву.

І  Василько  теж відчув, що  геть закортіло спати.  То  він спатиме  і буде чекати. Бо то справді  такі  люди, що  слів на вітер не  кидають, що  в  щасливих сорочках  народжуються, що не  сміють затримуватися, а рушають  у  нічну темінь – боротися  рушають.

 

 

ЩОБ  ЛАСТІВКИ ПРИЛІТАЛИ

 

У  невеличке  підгірське село, притулене  над  річечкою неподалік  лісу, заходили  за  харчами  повстанці,  вже не  вперше  заходили. А  того  разу залишилися  ночувати:  відіспатися, перепрати білизну, що підлатати, що  підправити.  

У  карателів  вуха  скрізь, тож  вони дізналися  про  те. Налетіли в село  на  кількох  машинах, оточили, зігнали  людей на  площу  перед церквою.  Зачитали  наказ:  їх будуть вивозити. Дві  години на збір  -  і кудись аж за  Урал. Чоловіків і  жінок, старих,  немічних…

Із усього села  лишилося кілька мешканців  - якимось дивом їх  не помітили  карателі:  хто  причаївся  в кущах, хто в  борозні  чи ще де. В  забур‘яненому  малиннику  сховався  і десятирічний хлопчик. Він бачив зі  свого  сховку,  як  пробігли до їхнього двору  два солдати в  зелених плащ-палатках. Перший пхнув чоботом стареньку  хвіртку, і  вона впала. Так само  рвучко розчинив двері до хлівчика,  вивів звідти корову.  Другий  виштовхували з хати батька, матір із  малою сестричкою на  руках. 

Хлопчак  знову  розпластався  в малиннику, щоб його не помітили. І  вже не  бачив майже нічого, окрім червоного  сяйва  над хатою.

Він виліз  зі свого  сховку  аж ген пізніше,  коли вже  смеркало. Розгледівся: карателів  уже  не було.  І  взагалі  -  жодної  живої  душі. І  тільки  ранком сюди заглянув  дід Мусій, він  обходив  двір  за двором, погукуючи, чи є хто живий. За ним трималися  гуртком  дві жінки, одна  з  двома малими дітьми.

Хлопчик  відгукнуся на  дідів  голос  із  погреба – заліз туди ще  звечора, бо  дуже  їсти хотілося. А  в  погребі  лишалося трохи  квашеної капусти, червоних буряків,   прибереженої на посів  картоплі.

Там він і  переспав, примостившися на солом‘яному кулі…

Невдовзі  потепліло, завесніло.

І от до  рідних місць зачали  повертатися  ластівки. Вони  кружляли над  дворами: гострі розрізи крил,  стрімкі  прольоти. Приглядалися до  незвичного, привикали.  Але там, де  хати стояли   пустками, селитися  не  хотіли.

А  в  їхньому дворі  пригніздилися, можливо, тому, що  бачили,  як  обшарпаний  хлопчак, облишивши  на якусь мить  копирсання в  городі, сипнув  для  них на почорнілу  призьбу насіння  з репяхів. Ластівки не  клювали того добра, для  них  і без того вистачало різного  харчу  - проте  хлопчикові зраділи, і не відлетіли. За якийсь  час зачали  ліпити  гніздо.

Якогось дня із  дальнього  села  прийшли і хлопчикові родичі, вирішили  забрати сироту. Оповіли, що  вже  мали  листа  від  батька, їх  майже  цілим селом поселили над  Ангарою, то  просили довідатися, як  там із хлопчиком, бо ж  не знали. Дізнавшися, що  він живий, зраділи : ходімо, будеш  з  нами!..

Та  хлопчик  не  захотів нікуди йти: хай, каже,  коли  вже ластів‘ята виведуться. То тоді  й батьки повернуться, вони  ж  як ті птиці…

Але  ще  довго  хлопчикові  привелося чекати,  ой  як довго…

 

ПІДПОВЗАЄ ВОРОГ

Іванкові корову пасти – а йому страшно, а він  всією душею своєю, всім тілом відчуває небезпеку: підповзає ворог. Підповзає щось вороже, підступне,  бридке, отруйливе. Гаддя підповзає, вороже  гаддя.

Його скрізь  розвелося в цю пору, старші  бідкаються: ще такого  наповзу  гаддя вони не пригадують.   Повзуть від  Зубри, повзуть від гори Крутої, вже й з  поля  повзуть, вже  й від дороги, від міста повзуть – як тут не застрашитися?

Іванко     має  мотузочку,  виплетену із  кінського  хвоста: як  пастиме,  та сяде відпочити, то  й обкладеться  такою от петлею із кінської  волосіні: гаддя  через неї не переповзе,  боїться кінського духу  гаддя.

Але ж те  повзуче  гаддя не  лишень те, що від гори та від заплави наповзає. Скільки  його невидимого, причаєного.  От  дитинчаті молока  наллють  - а гаддя  вже підповзає, щоб самим випити. От вимучений чи  поранений  стрілець відвареного зілля має випити -  а  гаддя  вже  чатує, як би поперед  нього.

До дівчина  підповзає гаддя   -  начеб спокусливе яблуко  подати, а то щоб цноту її  висотати. Наречений її пішов виборювати  свою державу,  волю та правду: немає його,  може, поранений та порубаний  лежить, може, замордований. А ворог підповзає  -  взяти   її наложницею, а може  й дружиною, матір‘ю його нащадків, Бо в нього, як  і в усіх ворогів, надто  прикро з генетикою.

До газди підповзає – намовляє   за  чужим добром в темну  ніч  вибратися.  А потім запрягти його  до  ярма, до плуга  запрягти – щоб виорати йому ниву, виростити для нього запашного хліба – ворогам смакує хліб, вирваний  із  рук поневажених, поневолених.

До воїна  підповзає – щоб зрадив, щоб найрідніше  запродав. До зраненого  й зболеного підповзає -  начеб зализати його рани – а потім приловчитися, яничарського  ятагана до рук всунути.

До тебе, Іванку малий, підповзає, тобі в душу зазираючи: а ким ти хочеш  вирости? А  не  ліпше буде,  коли  ти не  корову пастимеш, а до  єзуїтської школи ходитимеш, мудрим та підступним виростеш – як  те гаддя,  від  якого ти петлею із кінської обснувався?

Підповзає вороже гаддя  - надто  багато його розвелося  в цю непевну  годину.  

Ото така наука тобі, Іванку малий,  ото така  тобі загадка життєва, поки ти пасеш корову подалі від  Зубри, подалі  від  гори Крутої, подалі від стежки  й  дороги, від міста й  села, від  перехожого й переїжджого,   а надто від всього повзучого.

( ДАЛІ БУДЕ)