VІ Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та авторської пісні «Хортицькі дзвони» імені Марини Брацило

Оголосили  старт 

Всеукраїнський конкурс молодої української поезії та авторської пісні «Хортицькі дзвони» імені Марини Брацило вже п’ять років поспіль збирає під своїм дахом молоді творчі обдарування в галузі літератури та авторської пісні практично з усіх областей та обласних центрів України.

Конкурс "Хортицькі дзвони" заснований у пам’ять про українську поетесу та пісняра Марину Брацило, родом із Запоріжжя, яка трагічно загинула влітку 2013 року.

Детальніше...

Одеса, Балта, Пасицели й Левадівка зустріли «Степанову весну-2019»

Фестиваль пам`яті

Віра СЕРЕДА


IMG 2680

Ласкавим сонячним промінням, першими зеленими листочками, що почали лише пробиватися, духмяним цвітінням абрикосів, веселим щебетом пташок зустріла Одещина учасників Міжрегіонального літературно-мистецького фестивалю українського гумору «Степанова весна» (2019), присвяченого 111-ій річниці від дня народження видатного українського письменника й журналіста Степана Олійника (03.04.1908 – 11.01.1982).

Маршрут мистецьких заходів на Одещині традиційно проліг місцями, що пов’язані з життям і творчістю Степана Івановича. В Одесі майбутній сміхотворець здобував освіту й розпочав трудовий шлях кореспондентом у газеті «Чорноморська комуна». У мальовничому селі Пасицели, що на річці Тилигул він народився. До Левадівки, що в Миколаївському районі, родина Олійників переїхала, рятуючись від голоду. Саме в це село найчастіше потім приїздив письменник із дружиною й дочкою, щоби трохи відпочити від столичної суєти й набратися наснаги від спілкування з родичами й земляками.

Із різних міст України до Одеси, звідки розпочалися урочисті мистецькі заходи фестивалю, завітали численні гості. Із Києва прибула дочка Степана Івановича, натхненниця свята Леся Олійник. Батько пишався б її здобутками, нині вона - проректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, секретар правління Національної спілки композиторів України, заслужений діяч мистецтв України, лауреат премії імені Миколи Лисенка, доктор філософії. Із Лесею Степанівною приїхали народний артист України, лауреат премії імені Степана Олійника (1994) Анатолій Демчук і магістр Національної музичної академії України імені Петра Чайковського, лауреат міжнародних конкурсів Тетяна Шевчук. Професійний артист розмовного жанру Ігор Чепіль приїхав із Івано-Франківська, член Національної спілки письменників України Леонід Куций – із Вінниці, член Національної спілки журналістів України, лауреат премії імені Степана Олійника (2013) Віра Юрик і член НСПУ й НСЖУ, лауреат премії імені Степана Олійника (2007) Пилип Юрик – із Запоріжжя.

На малу батьківщину Степана Олійника в Балтський і Миколаївський райони із гостями попрямували одеські письменники, члени НСПУ Віталій Бошков, Ірина Тома, Галина Могильницька, Олекса Різників, краєзнавець Василь Вельможко.

 

Детальніше...

УКРАЇНА ЗА КРОК ВІД ПРІРВИ З БЛАЗНЕМ

ЧЛЕН-ЗАСНОВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ГЕЛЬСІНСЬКОЇ ГРУПИ МИКОЛА МАТУСЕВИЧ


Українці дивляться в прірву — така реакція польської Rzeczpospolita на результати першого туру виборів президента України. Я б хіба уточнив — лізуть у прірву, що, як на мене, очевидно кожному, хто ще не підсів на голку ТБ та інтернету. А оскільки ситуація в Україні мене обходить не менше, ніж поляків, то і я спробую вставити свої п’ять копійок. Хоча... Але ні, займу цинічну позицію півня — прокукурікаю, а там хоч не світай. І не варто мене надто суворо засуджувати за мій песимізм.

Такі листівки розповсюджували в Києві активісти «Відсічі».

Козли й барани на п’єдесталі і конкуренти їх осли
Авторові пригадуються «бурные и продолжительные» оплески в залі суду, коли йому виголосили 12 років ув’язнення (1977 рік). Не буду категоричним, але в залі, здається, сиділи не якісь далекі чужинці, а таки свідомі українці. А ще пам’ятаю, як ці милі і душевні українські жіночки сичали у спину моїй матері: «Що це за мати?! Сину дали 12 років, а вона усміхається!».

 

Детальніше...

Віктор Євтушенко: «Завдяки Павлу Глазовому я став тим, ким є»

ідкриття пам дошки Глазоому Києі Паламаренко крайній ліоруч та нардеп олод СтретоичЛада ЗАВІРУХА

Коли ж говорити про гумор і його творців, як не у День сміху, – замислилися ми, тому і зустрілися з білоцерківським поетом-гумористом Віктором Євтушенком.

Про що говорили і що нового дізналися, далі в інтерв’ю «Тиждень».

 

– Вікторе Арсенійовичу, у вас дуже багато нагород і звань саме мистецького ґатунку і водночас уже 35 років ви працюєте фельдшером станції швидкої допомоги. Зрозуміло, що творча людина може не займатися винятково творчістю, проте все ж, хто ви за покликанням – медик чи письменник?

– Попри все, я вважаю, що медицина перемогла.

Спочатку я закінчив Білоцерківське медичне училище, і пішов навчатися в університет ім. Т.Г. Шевченка на журналістський факультет уже в досить солідному віці (коли отримував диплом, мені було 39 років), тому що відчував потребу у специфічних гуманітарних знаннях. Вони ж давали можливість проявити себе в літературі, а на той час я вже досить активно писав.

Я закінчив університет із червоним дипломом і мав пропозицію працювати журналістом, проте для цього потрібно було залишатися в Києві – дружина була проти. Крім того, якби я став журналістом, мене б, напевно, спіткала доля Гонгадзе – я не зміг би мовчати… Завжди як бачу – так і пишу. Тому медицина – це найкращий вихід для мене і, звичайно, те, що я досі працюю медиком, свідчить, що це моє покликання. Я просто не уявляю себе без медицини. 

 

Детальніше...

БРАЦИЛО Марина. Перерваний політ


Bracylo 2Пилип ЮРИК


А вікна ж відчиняються всередину...


Після зловісного 2013-го ловлю себе на тому, що частіше думаю про друге грудня. Адже це – День народження Маринки. Так, української поетеси Марини Брацило. Вона прийшла в цей світ 1976 року, увірвалася в літературу на отому коні, якого шукала до золотої підкови. Влетіла яскравою зіркою на подив усім маститим і початківцям. Уже її перша книжка «Хортицькі дзвони» (1995) вразила незвичністю думки, образністю й метафоричністю. Причому, писала твори вона легко, невимушено, зрозуміло.

Довелося кілька разів бувати на засіданнях ЛІТО (літоб’єднання) в Запоріжжі, яке вела Марина Брацило. Атмосфера в ньому панувала навіть якась сімейна, як між рідними людьми. Тут же порівнював ЛІТО, на яке раніше сам ходив при одному з попередніх голів: там кілька майбутніх літераторів, мов цербери, готові були кожного «з’їсти» без хліба. Як я зрозумів тоді – вони були «гвардійцями кардинала», тобто, улюбленці голови. У Маринки ж кожен аналізував твір товариша доброзичливо, так само підказувала молодим колегам і вона: «Отут знайди краще порівняння чи метафору, а тут – кращу риму. Це в тебе – майбутній гарний вірш!» Розумів, що після таких слів молодій людині хочеться літати, шукати, писати ще більше й краще. Бо вона від Маринчиних слів підтримки ставала окриленою!

 

Детальніше...

Акварельний шлях із італійського Фабріано до українського Запоріжжя

264 nВернісаж

Віра СЕРЕДА

Визначна подія відбулася цього тижня в культурному житті Запоріжжя - у виставковій залі Запорізької організації Національної спілки художників України відкрили виставку «Українська палітра Фабріано». У відкритті взяв участь голова Вознесенівської районної адміністрації Запорізької міської ради Андрій Звегінцев. Мистецький захід став можливий завдяки невтомній енергії нашого земляка Ігоря Юрченка - кандидата мистецтвознавства, доцента кафедри дизайну й основ архітектури Національного університету «Львівська політехніка», куратора українського проекту Міжнародного конкурсу акварелі у Фабріано (Італія).

 

Детальніше...