Першого грудня 2019 року – 110 років від дня народження Анатолія Кос-Анатольського

Ювілейні зарисовки

 

Віра СЕРЕДА 

kos anatolskii aКожна подорож завжди приносить сподівані або несподівані зустрічі. Спілкування із заслуженим працівником культури України Надією Кос було сподіваним і приємним. Адже цими днями культурна громадськість України відзначає 110 річницю від дня народження її чоловіка - видатного українського композитора Анатолія Кос-Анатольського (01.12.1909 – 30.11.1983). У його творчому доробку - опери, балети, оперети, романси, пісні, фортепіанна й хорова музика, музика для арфи, вокально-симфонічні твори, наукові праці. Пісню композитора на вірш Івана Франка «Ой ти, дівчино, з горіха зерня…», що звучить понад шість десятків років, іноді називають народною. Серед популярних творів - незабутні романси: «Ой піду я межи гори», «Солов’їний романс», пісні «На горах Карпатах», «Думи німі», «Гей, браття опришки», «Коломия-місто». 

Мистецькі заходи з нагоди ювілею Анатолія Кос-Анатольського відбувалися цього місяця не лише у Львові, а й у Дрогобичі й рідному місті композитора Коломиї.

 

 

 

 

Львів і Дрогобич вшанували митця

На більшості ювілейних мистецьких заходів намагалася побувати Надія Кос. За день до нашої зустрічі вона була в Дрогобичі. Нині, коли ця публікація йде до читача, Надія Андріївна перебуває в Коломиї, на XXXІІІ музичному фестивалі імені Анатолія Кос-Анатольського.

У Львові в листопаді цього року відбувся Х Відкритий дитячо-юнацький хоровий фестиваль «Співаймо канон», присвячений 110-ій річниці від дня народження Анатоля Кос-Анатольського, метою якого є популяризація дитячої хорової музики, підвищення рівня виконавської майстерності дитячих та молодіжних хорових колективів, залучення дітей та молоді до вивчення спадщини хорового мистецтва, ознайомлення з методикою та досвідом роботи хорових колективів. Концерти відбулись у Львівському будинку органної та камерної музики, Львівській національній філармонії, концертному залі імені Анатолія Кос-Анатольського, Палаці мистецтв, дитячих музичних школах №№8 і 10, інших концертних майданчиках міста.

У Дрогобицькому музичному коледжі імені Василя Барвінського із нагоди вагомого ювілею Анатолія Кос-Анатольського відбулась урочиста академія, модераторами якої стали Оксана Терлецька-Фиштик та Лариса Соловей. Заходи стосувались усіх граней творчої особистості композитора: інтелектуальні змагання (своєрідна паралель із викладацькою та громадською діяльністю композитора) і демонстрація віртуозних можливостей маленьких виконавців.

Цікавим заходом цього проекту стала учнівська олімпіада «Наші корифеї», в якій взяли участь учні старших класів школи педагогічної практики. Центральними постатями її були три корифеї української музичної культури, чиї долі тісно пов’язані – Василь Барвінський, Мирослав Скорик та Анатолій Кос-Анатольський.

Кульмінацією відзначення ювілею став святковий концерт у великому залі коледжу. Серед слухачів - представники музичних шкіл Дрогобича й Борислава. Приємним моментом була зустріч із заслуженим працівником культури України, завідувачкою відділу хорового диригування Львівського музичного коледжу імені Станіслава Людкевича Надією Кос. Спогадами про вчителя поділилися Микола Ластовецький і Володимир Грабовський. Відтак нагородили переможців учнівської олімпіади.

Викладачка Оксана Рудавська логічним та коректним музикознавчим супроводом акцентувала основні грані творчої постаті Кос-Анатольського. А в музичних інтерпретаціях маленьких виконавців розкривалась уся палітра та багатство творчої скарбниці композитора. Це, за словами Оксани Рудавської, мозаїчність та барвистість фортепіанних мініатюр у виконанні як музикантів-солістів, так й ансамблева злагодженість дуетів і тріо, барвистість та повнота хорових полотен у виконанні хору «Дзвіночки» ДМШ №2 та хору «Барвінок» школи педагогічної практики ДМК імені Василя Барвінського.

«Життя коротке, а мистецтво – вічне!» – часто повторював Кос-Анатольський та не раз доводив своїми шедеврами, котрі згодом ставали справді народними - серед них і солоспів «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на слова Івана Франка. Наприкінці святкового концерту слухачі насолодились інструментальною версією цього твору у виконанні ансамблю скрипалів Дрогобицького музичного коледжу.

 

«Якби ми мали свою державу, ми би інакше в світі стояли»

За словами Надії Кос, коли зайшла у зал музичного коледжу, то нахлинули спогади – сходи старі, а в залі нові крісла поставили, такий гарний салон вийшов.

- Діти, вчителі, які виступали, так старалися, - розповіла Надія Андріївна, - потім мовив слово колишній директор училища Микола Ластовецький, а він був учнем Анатолія Йосиповича по класу композиції. Під час цього мистецького заходу я згадала момент, як за два тижні до відходу у Вічність Анатоля ми сиділи в кімнаті в тиші – він з одного боку стіни у фотелі, а я – з іншого. Він не міг лежати, бо були проблеми із серцем, тяжко було дихати. Він так сидів, обгорнувшись коцом, дрімав, щось думав. Я так подивилася на нього – бачу, що він не спить. У нього голова працює. Я відчула й запитала: «Анатолю! Про що ти думаєш?» А він відповідає: «Якби ми мали свою державу, ми би інакше в світі стояли». – «Що ти говориш? 1983 рік, листопад. Яка держава?» Мой адрес - не дом и не улица, мой адрес - Советский Союз. А тут він думає про свою державу. За два тижні Анатоль відійшов у кращий світ. Минуло 36 років, і мені так жаль, як дивлюся на всі ті минулі події, на те все життя, я дуже добре знаю, як то все виглядало, як я росла, як то було в домі на вулиці Глібова, яке було мислення, які умови життя, які скромні потреби були.

А потім пані Надія замислено поринула в спогади:

- Я знаю не одного такого, хто відійшов у кращий світ і забрав із собою ті думки, знання, душу й ту свою Україну – забрав у могилу. Те мені найбільше болить! Адже вони могли чимало сказати й словом, і музикою, і своєю громадською діяльністю. Скажіть мені, де є лідер, на кого я маю дивитися? Ось був Людкевич. Якщо якісь проблеми, треба порадитися – дзвінок до Анатоля, вони зустрічаються. Домовляються вийти на вулицю, щоб порадитися, бо всюди були вуха – ті жахливі вуха. Між іншим, коли вже відкрилися всі архіви, прийшла до мене одна пані, принесла дві книжки й так делікатно розпочала розмову: «Ми розкрили архіви, видрукували, як то все було, хто за ким ходив, що слухав. Ми так подумали, може б ви щось написали у відповідь на те все». Це було несподівано для мене. Я її перший раз бачила, перший раз чула. Ми розпрощались. Я почала те читати й подумала: «Боже, люди, які ви бідні тоді були, нещасні! Яка у вас душечка бідненька, що ви так принижували свою душу». Я відмовилась писати спростування – то не для мене. «Я на те не відповім нічого», - сказала тій пані. А вона мені (видно, з тієї сфери була): «Ви знаєте, я так і думала, як вийшла від вас, я знала, що ви так мені відповісте. Вважаю, що ви правильно зробили».

 

«Віднеси квіти до музею Барвінського!»

Пані Надія розповіла, що нині впорядковує архів Анатолія Йосиповича:

- Якось задумалася, що робити з архівом – діти за тридев’ять земель, треба ж подумати про його збереження. Розмірковувала деякий час, куди краще віддати - у Львівську національну наукову бібліотеку імені Василя Стефаника чи наукову бібліотеку університету – і так траплялося, що мене дуже тягнуло до бібліотеки Стефаника. Нарешті вирішила, віддам у Центральний державний історичний архів України у Львові. Упорядковуючи документи, я все те переглядаю, щось добре знаю, а щось треба ще раз перечитати. Читаю болючі моменти листів, коли митці писали до Хрущова про реабілітацію Барвінського – Анатоль писав від Спілки композиторів УРСР із підписами колег… Але ж це чернетка – все написав Анатоль: є правки, десь слово переставив, ще щось, і всі прізвища. Потім уже друкували на машинці й подавали. А Дрогобицьке училище, де я побувала, носить ім’я Василя Барвінського. Я вже була в його пам’ятній кімнаті, але попросили написати кілька слів до Книги відгуків – я написала. А потім мені подарували квіти, а в мене стріляє думка Анатоля: «Віднеси квіти до музею Барвінського!» Думаю, як же це зробити, щоб не образити тих, хто подарував ці квіти. Сказала: «Я хочу ці квіти від Анатолія Йосиповича подарувати Василю Барвінському - не від себе, це Анатолій Йосипович так мені нашептав – а в думках стояв той лист.

- Два тижні тому я частину архіву вивезла, - продовжила Надія Андріївна, - минулого тижня – іншу: документи, атестат з університету, усе дуже цінне. Що ж було далі! У кабінеті директорки на столі побачила бейджик, а на ньому: «Стефаник Олеся». Поцікавилася, чи то однофамільці, чи родина. «Я є правнучка Василя Стефаника», - відповіла. Я тоді зрозуміла: «Так ось чого мене тягнув Стефаник». Коли вже вдруге привезла архів, Олеся мені говорить: «А знаєте, я - дружина Децика». А той Децик навчавсь із моїм старшим сином в одній школі. Я знаю всю ту родину. Олеся мене повела в архів. Яке це колосальне приміщення! Потім мені запропонувала подивитися, де зберігатиметься архів Анатолія Йосиповича. Витягла одну папку - Анатоль Вахнянин, з другого боку – Кирило Студинський, третю – Олександр Тисовський. Це ж люди з нашого будинку. Цілий поверх займав Анатоль Вахнянин, його зять Кирило Студинський і зять Студинського Олександр Тисовський – той, що організовував клас і вчив Анатоля історії в гімназії. Думаю, Боже, які Божі дороги! Й Анатолю Косу дали місце на тому стелажі між ними!

 

«Діти! Любіть своє, нам Англія не заспіває українську пісню. Ні Франція, ні Італія не заспіває…»

Із 29 листопада по 1 грудня 2019 року в місті Коломиї відбувається XXXІІІ музичний фестиваль імені Анатолія Кос-Анатольського. Його урочисто відкрили в міському палаці культури «Народний дім». Організували все управління культури Коломийської міської ради та міський палац культури «Народний дім». Захід проходить за сприяння Національної спілки композиторів України й управління культури, національностей та релігій Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

У програмі фестивалю - концерти за участю мішаного хору Львівського музичного коледжу імені Станіслава Людкевича, народної артистки України Лідії Шутко та заслуженого діяча мистецтв України Олександра Козаренка, симфонічного оркестру Луганської обласної філармонії, лауреата міжнародних конкурсів Дениса Максимчука, учнів та викладачів Коломийської дитячої музичної школи №1 імені Анатолія Кос-Анатольского.

- 33-ій рік поспіль відбувається фестиваль, - зазначила Надія Андріївна. - Скількох музикантів виховали за цей час на тих фестивалях – тепер це відомі оперні співаки. Цього року приїжджає зі своєю наставницею відомий піаніст Денис Максимчук – він ще навчається в консерваторії, паралельно вчить мови, малює, у вільний час слухає українських виконавців. У сольному концерті музикант виконає твори Ліста й Шопена. Кілька років тому до 30-річчя фестивалю видали книжку, де є повний перелік концертної програми за ці роки. Коли все починалося, багато творів було модерних – англомовних, із жестами, рухами. Я ж постійно наполягала на тому, щоби в репертуарі була українська пісня, зокрема, акапельний спів. Приємно, що цього року вже більше як 90 відсотків програми, що роблять колективи – це вже є українська музика. Звичайно, може бути європейська (Моцарт, Форе, Палестріна), але не тих композиторів, що за тридев’ять земель від України. Я нічого не маю проти них. Але кажу: «Діти! Любіть своє, нам Англія не заспіває українську пісню. Ні Франція, ні Італія не заспіває, ще можуть поляки щось заспівати, бо там є багато українців, але етнічні поляки вам не заспівають української пісні. Співаймо своє! Культивуймо своє!»

Мене дуже тішить, що під час фестивалів багато вокальної програми – то для мене найбільша радість. Були чудові колективи! Можна й на міжнародний конкурс відправляти. Були такі діти, що школа в одному місці, а вони живуть у навколишніх селах – це, я вважаю, героїзм тих диригентів, які хочуть навчити, привезти, показати колектив - іде зростання, що дуже важливо. То не просто якась формальність, а дуже гарно діти все показують. А костюми фантастичні! То все вишиване, стилізоване! Чудова культура поведінки – діти знають, як себе вести на сцені, в концертному залі. Це все наука.

 

Коледж, де музика поєдналась із розписами Модеста Сосенка 

Через щільний робочий і мистецький графік пані Надії наша зустріч відбулась у Львівському музичному коледжі імені Станіслава Людкевича, де вона – завідувачка відділу хорового диригування. Студенти готувалися до академічних концертів. Нам навіть пощастило побувати на заняттях із двома учнями пані Надії – майбутніми хоровими диригентами. До класу завітав директор коледжу Андрій Охрім, котрий дозволив оглянути інтер’єр унікальної споруди. Пані Надія подарувала записи фортепіанної музики Анатоля Кос-Анатольського у виконанні Олександра Козаренка – учня Анатолія Йосиповича, а ще передала в котрусь із запорізьких бібліотек (на наш вибір) нотні альбоми «Іван Франко в музиці Анатоля Кос-Анатольського (до 150-річчя Івана Франка), упорядником і редактором яких є вона.

Музичний коледж розташований у колишньому будинку Музичного інституту імені Миколи Лисенка у Львові – одному з останніх архітектурно-мистецьких ансамблів українського стилю доби модерн в Галичині (1913-1916). Окрасою споруди є розкішні розписи двох залів авторства одного із найталановитіших українських художників-монументалістів XX століття Модеста Сосенка. Серед найяскравіших його творінь, що збереглися донині, є розписи Великого та Малого залів Музичного інституту, виконані у 1914-1915 роках. Пані Надія люб’язно показала ці унікальні творіння, в яких художник поєднав візантійські традиції, західноєвропейський модерн і багату національну орнаментику. Усе це відбувалося на фоні музики, що звучала скрізь, де ми ходили – студенти коледжу активно готувалися до академічного концерту.

Малий зал нині використовують як концертний. У 40-і роки минулого століття, коли пануючий ідеологічний режим переглядав та змінював «семантичні» пріоритети мистецтва, зазнали змін і стінописи Миколи Сосенка. Замінили деякі символи та колористику - замінили синьо-блакитні барви, кобзу - на бандуру, а солярні знаки (свастики) усунули.

У Великому залі відбулися ще більш значущі перетворення. У 80-ті роки ХХ століття за сприяння провідної художниці-реставраторки Ніни Присяжної первісну поліхромію відновили. Прямокутний плафон залу щедро декорований фігуративними сценами народних музикантів, які наче птахи розташовані на гілках химерних рослин. Це своєрідна метафора розквіту молодого покоління українських музикантів. Сопілкарі, цимбалісти, трембітарі в традиційних костюмах гуцулів, імовірно, символізують представників Заходу, натомість кобзар і бандурист – жителів Великої України.

У розписи вписані стилізованим шрифтом поетичні рядки, пов’язані з музикою і навчанням - Тараса Шевченка, Івана Франка та інших.

«Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине…»

(Тарас Шевченко)

«Книги - морська глибина!

Хто в них пірне аж до дна,

Той, хоч і труду мав досить,

Дивнії перли виносить.»

(Іван Франко)

Під час огляду розписів Пані Надія додала: «Жінка, що тримає прапор, мешкала в нашому будинку, то з неї Сосенко малював, - це Михайлина Ретичева.

 

Коротка біографічна довідка композитора 

Анатолій Йосипович Кос-Анатольський народився 1 грудня 1909 року в місті Коломия Івано-Франківської області в родині лікаря.

Освіту здобув на юридичному факультеті Львівського університету (1931) та Львівської консерваторії по класу фортепіано й теорії музики (1934). У 1934—1937 pоках — викладач Стрийської філії Вищого музичного інституту імені Миколи Лисенка, з 1940-го — викладач Львівського музичного училища, з 1944-го — музичної школи-десятирічки, з 1952-го — Консерваторії імені Миколи Лисенка (з 1973 року — професор). Із 1952-го — голова правління Львівської організації Спілки композиторів УРСР.

Музична творчість композитора насичена інтонаціями пісенного (зокрема, гуцульського) та міського фольклору. Музика вирізняється яскравим мелодизмом, глибиною мистецького змісту.

Твори: опера «Назустріч сонцю» (1957, 2-га редакція - «Заграва», 1959); балети «Хустка Довбуша» (1951), «Сойчине крило» (1957), «Орися» (1964, 1967), оперета «Весняні грози» (1960), кантата «Давно те минуло» (на слова Тараса Шевченка, 1969), ораторія «Від Ніагари до Дніпра» (1969), поема «Львівська легенда» (1970), пісні та романси «Ой піду я межи гори», «Соловей і троянда», «Солов'їний романс», «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» та інші; симфонічні твори, інструментальні ансамблі, музика до театральних вистав, обробки народних пісень.

Автор низки музикознавчих статей, нарису про Станіслава Людкевича (1951).

Найвищі нагороди - Державна премія СРСР (1951), Державна премія УРСР імені Тараса Шевченка (1980).

Народний артист УРСР (1969).

Помер композитор 30 листопада 1983 року у Львові.

 

IMG 5306

Львівський музичний коледж імені Станіслава Людкевича. Надія Кос за роботою

 

IMG 5355

Львівський музичний коледж імені Станіслава Людкевича.

Письменник Пилип Юрик і заслужений працівник культури України Надія Кос

 

DSC 0128

Урочистості з нагоди 110-річчя від дня народження Анатоля Кос-Анатольського

в Дрогобицькому музичному коледжі імені Василя Барвінського. Праворуч - Надія Кос

 

DSC 0243

Дрогобицький музичний коледж. Надія Кос виступає перед викладачами й учнями

 

DSC 0314

Дрогобицький музичний коледж. Світлина на пам'ять про чудове мистецьке свято

 

Programa festivalyu Kos Anatolskogo Kolomiya

Програма XXXІІІ музичного фестивалю імені Анатолія Кос-Анатольського (Коломия, 2019)

 

IMG 5331

Львівський музичний коледж імені Станіслава Людкевича.

Фрагмент розпису Модеста Сосенка у Великому залі 

 

IMG 5337

Львівський музичний коледж імені Станіслава Людкевича.

Фрагмент розпису (стеля) Модеста Сосенка у Великому залі