ПЕЧЕРНИЙ ХРИСТИЯНСЬКИЙ СКИТ У СМТ КОВ'ЯГИ

   Якось випадково, займаючись історією української церкви натрапив на невідомий храм-монастир, я і раніше натрапляв на унікальні речі, які дякуючи Богу було знайдено, але на жаль і сьогодни не зберігається належно і не реставрується. Познайомити сучасних письменників та майбутніх авторів сценаріїв та фільмів вважаю за потрібне і важливе у  збереженні наших святинь.

Традиці святвття будування християнських підземних споруд сягає витоків цієї релігії. За різних часів, у різних куточках світу виникали окремі уходницькі (таємні) монастирські братства, що будували часто складні за структурою та призначенням, але аскетичні за оформленням підземелля. Скит, про який піде мова у даній роботі, є унікальним у сенсі поєднання, з одного боку, відлюдницького (прихованого) способу життя і відправлення культів та, з іншого, святкового і різноманітного архітектурно-декоративного оздоблення інтер’єру.

Вказана дуальність робить даний комплекс винятком з традиційного ряду пам’яток такого типу і тому потребує комплексного дослідження, охорони та реставрації.


Враховуючи, що розгорнутий опис цієї пам’ятки дається вперше, вважаємо за доцільне зробити його наступним чином.

Підстава: Розвідки об’єкту проводились відповідно до Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», статутної діяльності ДП ОАСУ «Слобідська археологічна служба», а також відповідних Відкритих листів Інституту археології НАН України і Дозволів Міністерства культури України на здійснення обстежень, виданих Голубєвій Ірині Володимирівні (чинні на момент відкриття – Відкритий лист № 012/00805 від 02 січня 2013 р., Дозвіл № 22-028/13 від 05 липня 2013 р.; чинні протягом поточного року – Відкритий лист № 036/00237 від 21 січня 2014 року, Дозвіл № 22-033/14 від 15 квітня 2014 року). Місцерозташування: Об’єкт розташований у південно-центральній частині смт Ков'яги Валківського району Харківської області на території покинутого приватного землеволодіння у межах сучасної вулиці селища. Топографічно об’єкт знаходиться на пологому правому схилі мису, утвореному поміж правими притоками безіменної лівої притоки ріки Мжа. Навколишній ландшафт становить відкриту місцевість.

Свідоцтва місцевих мешканців: За словами місцевих старожилів, господар зруйнованого житлового будинку на початку ХХ ст. запрошував гостей відвідати підземелля безпосередньо з власного дому, де і розташовувався вхід. Протягом другої половини ХХ ст. скит був переважно об’єктом інтересу дітлахів, проте через його високу аварійну небезпечність вхід до нього двічі засипався їх батьками власноруч, наявним поряд ґрунтом. Ці свідчення частково підтверджуються датуванням сучасних «графіті». Методика: Здійснено класичне археологічне натурне обстеження, фотофіксація та знято план скиту. Враховуючи стан об’єкту – нерівні підземні галереї із завалами ґрунту, що у багатьох частинах не дозволили здійснити топозйомку із використанням електронних нівеліра або теодоліта, план знято за допомогою рулеток, прямокутників та компасу.

 


Опис: Доступна до огляду частина виглядає наступним чином. Підземні споруди являють собою три галереї, що йдуть під прямим кутом одна до одної. В галереях є бічні відгалуження. Ходи вирублені в шарі глини або суглинку. Порода однорідна по всьому простору споруди, тріщини у стінах практично відсутні, але в деяких місцях виявлено окремі фрагменти склепінь, арок та колон. На склепіннях наявні сліди обробки будівельним інструментом (ймовірно киркою).

Загальна довжина доступних ходів близько 38 м, середня висота – 1,7 м (мінімальна – 1,5 м, максимальна – 2,0 м). Середня ширина галерей приблизно 0,7–0,8 м. Склепіння ходів і кімнат мають циркульні обриси. Стіни печери і стеля – гладкі (ручна обробка), переважно пофарбовані у синій колір, містять численні графіті, датовані 1960-ми, 1981-83, та 2008-09 роками. Склепінчаста стеля і ніші закопчені, зі слідами розпалу багать. Артефакти (церковне начиння, книги) не виявлені. Вхід, знайдений археологами, являє собою провал завдовжки 1,1 і завглибшки 1,6 м, що виник внаслідок обвалення ділянки поверхні. Новоутворена яма дозволяє потрапити у вузьку галерею завдовжки близько 10 м, орієнтовану вздовж осі північ-південь. Склепіння галереї (далі – східної галереї) мають циркульні обриси діаметром 0,7 м, висота вільного простору до верхньої точки склепіння становить 0,6 м у місці входу. Повну висоту східної галереї в місці входу встановити на момент складання опису неможливо через ґрунт, що обвалився у середину. Вже через 1,5 м зона обваленого ґрунту закінчується, далі пересування вже можливе у повний зріст. Висота східної галереї на цій ділянці становить 1,5–1,7 м. Довжина галереї на північ від місця входу до повороту на захід становить 4,5 м, на південь – 3,1 м, загальна довжина східної галереї складає близько 9,5 м. Обидва кінці східної галереї повертають під прямими кутами на захід. Довжина північної галереї складає 12,5 м, довжина південної – 6,2 м. Північна галерея закінчується глухим кутом, проте має три бічні відгалуження, що ведуть у південному напрямку. Закінчення бічних відгалужень завалені в результаті зсуву ґрунту. Перше з бічних відгалужень має вхід на нижній ярус, засипаний або також завалений ґрунтом. Середня ширина коридору – 0,7 м, довжина доступного кінця – 5,0 м.



Друге бічне відгалуження виникає на ділянці, де в результаті розширення північної галереї утворюється невеликий зал розмірами приблизно 1,5 на 2,3 м. Довжина доступного кінця відгалуження становить 1,5 м, ширина – 0,8 м. Третє бічне відгалуження має протяжність близько 1 м, далі також є засипаним. Між першим і другим відгалуженнями знаходиться ніша – аркосолій, розміром 1,3 на 0,6 м та висотою склепіння близько 1 м. Південна галерея також закінчується осипом, однак імовірно могла мати бічне відгалуження, що йшло на північ або вело до залу (завалено ґрунтом). Крім того, галерея має короткий прохід в південній стіні, який веде до каплиці.

 

Каплиця є невеличкою кімнатою, орієнтованою по осі захід-схід, і має розмір 1,0 на 2,0 м, висота склепіння – до 1,5 м. Вхід розташований в центрі північної стіни. Праворуч та ліворуч від входу намічені дві невисокі півциркульні ніші. Їм відповідають три ніші, розташовані у південній стіні. Південна стіна розділена на два яруси: у нижньому ярусі знаходяться три вже згадані ніші, у верхньому – єдина ніша, яка розташована на одній осі з центральною нішею нижнього ярусу. У ній знаходиться рельєф із зображенням Богоматері з немовлям.

Характер зображення дозволяє трактувати його як частину композиції поклоніння волхвів. У східній стіні каплиці розташовується вівтар у вигляді Віфлеємської печери. На західній стіні також мається досить велика ніша, обрамована підковоподібною аркою з волютами, що переходять у капітелі двох напівколон. Вздовж стіни йде невеликий виступ (лава?). Стіни каплиці пофарбовано в блакитний колір; південна, східна та північна розписані рослинним орнаментом. Стіни та підлога в основних галереях пофарбовані в білий або блакитний колір, прикрашені рельєфами. Місця повороту галерей оформлені напів- або тричетвертними колонам. У торцях галерей або навпроти їх бічних відгалужень розташовані ніші і табернаклі, стіни навколо яких пофарбовані у білий колір та/або прикрашені рослинним орнаментом. У глухому торці північної галереї під нішею-табернаклем знаходиться рельєф у вигляді медальйона із зображенням агнця. У довгій ніші на східній стіні східної галереї частково зберігся рельєф із зображенням закритого лаврового вінка і двох голубів (лівого голуба втрачено). Рельєф розфарбований в синій, зелений, червоний і білий кольори.

Повороти галерей фіксують різноманітні колони. Так, кутова колона, розташована в місці повороту південної та східної галереї (сильно зруйнована), мала ствол з канелюрами та кубічну капітель, розписану рослинним орнаментом. Краще збереглася кутова колона, розташована в місці повороту північної та східної галереї з гладким стволом і кубічною капітеллю, також розписаною рослинним орнаментом. Пара колон, розділених трикутним виступом, розташована ліворуч від другого відгалуження північної галереї. Пофарбовані в білий колір колони яскраво виступають на тлі синьої стіни. Обидві мають гладкий ствол і гладку дзвоноподібну капітель. Шийка колон підкреслена чорною лінією.

У середині збереженої та доступної для огляду частини також зафіксовано коридор, що веде у другий підземний ярус скиту, проте він завалений майже від самого початку. Вжиті заходи щодо збереження: Про виявлення та обстеження об’єкта з метою його захисту та забезпечення охорони було одразу проінформовано Голову Валківської райдержадміністрації О.М. Холодного, віце-губернатора з питань охорони культурної спадщини В.В. Савіна, губернатора Харківської області М.М. Добкіна та співробітників Управління культури і туризму ХОДА, всім були передані відповідні графічні та фотоматеріали влітку 2013 р. Проте на даний час вказаний об’єкт все ще не включено до жодного реєстру нерухомих пам’яток архітектури, історії або археології.

Атрибуція: Даний комплекс підземних споруд міг становити собою обитель православних ченців-затворників (скит). Проте варто відзначити, що час заснування та функціонування даної споруди визначити досить складно. На поверхні відсутні наземні будівлі, що якимось чином пов'язані з періодом будівництва або функціонування скиту. Усередині приміщень предметів, що будь-яким чином могли би датувати дану споруду, не виявлено. Настінний розпис, що зберігся, можна датувати кін. ХVIII – сер. XIX ст. (наприклад, сюжет з голубами та закритим лавровим вінком використовується у мистецтві пізнього класицизму та ампіру). Мода на цитування окремих зразкових елементів, що у середині ХІХ ст. вилилась у сталий тренд еклектики, у даному випадку відбилася у поєднанні планування доби класицизму і ранньохристиянської архітектурної традиції оформлення вівтарів із давньоруською стилістикою декоративного оздоблення та у окремих елементах українського бароко. Як правило, печерні монастирі були широко відомі й докладно описані в письмових джерелах починаючи з середньовіччя. Однак Філарет (Д.Г. Гумілевський) у своєму «Історико-статистичному описі Харківської єпархії» не згадує про існуючі або скасовані монастирі в с. Ков'яги або його околицях. У випадку з підземеллям у с. Ков'яги інформацію у письмових джерелах поки не знайдено. Попередньою робочою гіпотезою є версія, що скит міг бути заснований у період т.зв. «Копання печер». Підземелля могли бути копалинами місцевих жителів; прототипом стали підземні ансамблі Києво-Печерського і Святогорського монастирів. У період XVIII–XIX ст. з'явився особливий рух серед населення, який історики прозвали «Копання печер» («Пещерокопательство»). У цей час безліч простих людей (як православних, так і сектантів) самостійно копали печери за прикладом перших християнських подвижників. Такі дії часто не узгоджувалися з владою і зазвичай приводили до конфлікту, через що печери могли бути закриті, а печерокопачі піддані гонінням. У рідкісних випадках на місці таких печер ґрунтувалися монастирі. Гоніння на печерокопачів були припинені у 1882 році.

Таким чином, можна припустити, що печерний скит був заснований та активно експлуатувався наприкінці ХVIII – першої половини XIX ст. Підставою для таких припущень може служити, наприклад, дата утворення с. Ков'яги – кінець ХVII в.–поч. ХVIII ст., в історії якого не збереглося згадок про заснування (або існування) обителі. За переписом 1724 року, сільце Ков'яги значиться ще в приході Перекопської церкви. Перший храм, побудований тут, було освячено у 1739 році. Рекомендації: Враховуючи величезне історичне значення підземних споруд у смт Ков'яги, відсутність прямих аналогій, а також їх архітектурну унікальність, вважаємо, що вказаний об’єкт заслуговує бути включеним до Реєстру пам’яток національного значення. Крім чисто дослідницьких задач, важливо відзначити необхідність та першочерговість проведення охоронних, аварійно-рятувальних та реставраційних робіт. Як вже зазначалося, значна частина площі стін і склепінь вкрита різноманітними сучасними написами. Населення регулярно відвідує цей унікальний комплекс, завдаючи непоправної шкоди архітектурному спорудженню. Окрім шкоди антропогенного впливу, значної руйнації об’єкт зазнає внаслідок природних чинників (зсуви ґрунтів, діяльність землерийних тварин, розширення кореневої системи дерев тощо).

Подальше вивчення, збереження та популяризація об’єкту потребують комплексного підходу із залученням фахівців відповідних спеціальностей.
 



Гелла Олена Іванівна кандидат архітектури, доцент кафедри основ архітектури Харківського національного університету будівництва та архітектури Голубева Ірина Володимирівна кандидат історичних наук, директор ДП ОАСУ "Слобідська археологічна служба" ДП НДЦ "Охоронна археологічна служба" Інституту археології НАН України

Автор фото Игорь Денисенко -  ФОНД СОДЕЙСТВИЯ ИСТОРИКО-КУЛЬТУРНЫМ ИССЛЕДОВАНИЯМ «ДЕТИ ПОДЗЕМЕЛЬЯ»