Іван Нагірняк: - живописець слова з яким я вчився писати, жити і любити...

|

НАГІРНЯК ІВАН СЕМЕНОВИЧ
Народився 25 березня 1949 року в
с. Ломачинці Сокирянського ра­йону Чернівецької області в селян­ській родині.

Після закінчення Ломачинецької середньої школи (срібна медаль) вступав до Чернівецького університету на філологічний факультет, але не пройшов за конкурсом. Деякий час працював помічником майстра на тракторній бригаді рідного села.

У 1967 році вступив у Київ­ський політехнікум зв'язку і здобув технічну професію.

Під час служби в армії друкував свої вірші у військовій газеті «Во славу Родине», один з них поклав на музику керівник військового ансамблю Ю.Ламброза.

У 1973 році Іван Семенович розпочав свій творчий журналістський шлях на сторінках газети «Дністрові зорі»
(м. Сокиряни), згодом працював заступником директора глибоцької районної газети «Будівник комунізму», в редакції новодністровської багатотиражки «За высокие темпы», а також обласних га­зет «Молодий буковинець», «Бу­ковинське віче», «Буковина».

Вищу освіту І.С. Нагірняк здобув на фа­культеті журналістики Львівського ордена Леніна державного університету ім. Івана Франка (1974-1980).

З 1982 року з сім’єю проживає у місті Новодністровську. Саме тут відбувся він як письменник.

Першою його монументальною працею стала книга-альбом «Світло з людських долонь» (2003) про героїв Дністробуду. У 1984 році Івана Семеновича обрано головою об’єднаного комітету профспілки Дністровської ГАЕС, а пізніше – делегатом республіканського і всесоюзного з’їздів працівників енергетики.

Він – автор більше 10 книг і сотень журналістських публікацій: збірок п'єс «Пастушок на літо», «Жіноча доля», збірки віршів «Сповідь» (2006), циклу поезій «Чи то юність моя у барвистім вінкові», «Уже в синів родилися сини», поетично-прозової книги «Мелодія давньої юності», про­зи та публіцистики «Прозріння», «Від­луння незабутніх стріч» (2006), «Стежки крізь серце», документально-публіцистичної повісті «Корни и древо», фотонарису «Світло з людських долонь», а також співавтор художньо-докумен­тальних повістей «Новодністровськ засвічує вогні», «Доля врожаями коло­ситься». У 2008 році вийшла книга нарисів «Окрилені долі» та «Озирнися з Гострої Скали».

За його першою п’єсою «Нікому тебе не віддам» у 1984 році поставлено виставу (режисер Є.Томнюк), що мала великий успіх.

Іван Нагірняк - лауреат Всеу­країнської літературної премії ім. Михайла Чабанівського за книгу нарисів «Відлуння незабутніх стріч» (2007), дипломант другого Всеукраїнського конкурсу радіоп'єс «Відродження забороненого жанру» (2008) за п’єсу «Голодомор», IX Всесоюзного конкурсу п'єс та пісенної лірики про кохан­ня «Коронація слова - 2009» у номінації «П'єси» за п’єсу «Батьківська хата» та обласної літературно-мистецької премії ім. Сидора Воробкевича (2007).

Він – член Національної спілки письменників (2003) та Національної спілки журналістів України (1979).

Іван Семенович - почесний громадянин рідного села Ломачинці (2000) та міста Новодністровська (2000).
Література:

НАГІРНЯК І.С. Відлуння незабутніх стріч: новели та нариси / І.Нагірняк.- Чернівці: Місто, 2006.- 304 с.: іл.

НАГІРНЯК І.С. Жіноча доля: п’єси / І.Нагірняк.- Чернівці: Букрек, 2005.- 232 с.

НАГІРНЯК І.С. Мелодія давньої юності / І.Нагірняк.- Чернівці: Букрек, 1999.- 125 с.



Нагірняк І., Чорний О. Новодністровськ засвічує вогні / І.Нагірняк.- Чернівці: Буковина, 1992.- 120 с.

НАГІРНЯК І.С. Озирнися з Гострої Скали: новели та оповідання / І.Нагірняк.- Чернівці: Букрек, 2008.- 240 с.: іл.

НАГІРНЯК І.С. Окрилені долі: нариси / І.Нагірняк.- Чернівці: Букрек, 2008.- 345 с.

НАГІРНЯК І. Прозріння: поезії, новели, нариси та замальовки.- Чернівці: Букрек, 2001.- 22о с.

НАГІРНЯК І.С. Світло з людських долонь: фотонарис / І.Нагірняк.- Чернівці: Букрек, 2003.- 132 с.: іл.

НАГІРНЯК І.С. Сповідь: вірші / І.Нагірняк.- Чернівці: Місто, 2006.- 64 с.

НАГІРНЯК І.С. Стежки крізь серце: публіцистика / І.Нагірняк.- Чернівці: Букрек, 2004.- 232 с.

***


Нагірняк Іван Семенович // Богайчук М. Література і мистецтво Буковини в іменах: словник-довідник / М.Богайчук.— Чернівці, 2005.— С. 190.

НАГІРНЯК Іван Семенович // Гусар Ю. Дністровий зорепад: штрихи до енциклопедичного словника-довідника «Літ.- мист. Сокирянщина» / Ю.Гусар.- Чернівці, 2010.- С. 67-68.



Нагірняк Іван Семе­нович // Інформаційний простір Буковини.— Чернівці, 2004.- С. 154.

НАГІРНЯК Іван Семенович // Літературно-мистецька Сокирянщина: біобібліогр. довідник / Сокирян. ЦРБ; підгот. Польова Н.В., Попадюк В.Ф., Швець А.В.- Сокиряни, 2008.

***

БАГРІЙЧУК І. У відлунні незабутніх стріч: [вечір, присвяч. творчості письменника з Новодністровська І.Нагірняка в Будинку письменника Нац. спілки письменників України] / І.Багрійчук // Буковин. віче.- 2006.- 31 берез.

Боднарюк Ю. «Вдячний долі, що мої книги йдуть поміж люди»: [про письменника І.Нагірняка із Новодністровська] / Юлія Боднарюк // Мол. буковинець.- 2008.— 3 січ. (№ 1).- С. 14.

Брозинський М. Нехай не заростають батьківські пороги: [про творч. укр. ж-ста, нашого земляка-буковинця, письм. Івана Нагірняка] / Михайло Брозинський // Буковина. — 2009. — 27 берез. (№ 24).— С. 3.

Васкан В. Жіноча доля оспівана пером: [про творч. Івана Нагірняка] / Василь Васкан // Буковин. віче.— 2000.—
4 черв. (№ 41).- С. 3.

Гончар І. Коронація Нагірнякового пера / Інна Гончар // Буковина.— 2009.- 10 лип.

Гусар Ю. 25 березня народився український письменник, журналіст Іван Нагірняк (1949) / Юхим Гусар // Вечірні Чернівці.— 2007.— 15 берез. (№ 11).— С. 6.- (Зі скрині чернівець­кого літописця (19-25 берез.)).

КОРОНЕНКО С. Всеукраїнський конкурс радіоп’єс: [лауреати – Василь Фольварочний, п’єса «З висоти пташиного польоту»; Іван Нагірняк, п’єса «Голодомор»,
м. Новодністровськ] / С.Короненко // Літ. Україна.- 2008.-
25 груд. (№ 50).- С. 2.

КУРГАН В. Його дороги і тривоги: [про кн. письм. І.Нагірняка «Стежки крізь серце»] / В.Курган // Дністр. зорі.- 2005.- 12 берез. (№ 11).- С. 5.
Мельничук Б. Барви Нагірнякової новелістики // Нагірняк І. Озирнися з Гострої Скали. Новели та опо­відання.— Чернівці, 2008.— С. 5-14.

Лазарук М. Мандрівка у зна­йоме минуле: [про Івана Нагірняка] / Нагірняк І. Окрилені долі. Нариси.- Чернівці, 2008.- С. 6-9.

Лазарук М. Пульс життя у драмі / Мирослав Лазарук // Дністрові зорі. — 2005.— 17 груд.

Панцир Д. Свіже і чисте як передосвітня зоря / Дмитро Панцир // Буковина.- 2009.- 25 груд. (№ 99).- С.7.

ПАШКОВСЬКА В. Літопис людських душ: [про письм. Івана Семеновича Нагірняка із м. Новодністровська] / В.Пашковська // Буковин. віче.- 2009.- 4 лют. (№ 9).- С. 3.
Савченко К. На зрізі нашого буття / Костянтин Савченко // Буковина.— 2006.
Се­лезінка В. П'єса — як дівчина на відданя / Ва­силь Селезінка // Буковина.— 2005.- 9 груд.

ТИЩЕНКО К. Візерунки долі Івана Нагірняка: [про письм., ж-ста, лауреата премії ім. С.Воробкевича та М.Чабанівського, почесного громадянина м. Новодністровськ і с. Ломачинці І.С. Нагірняка] / К.Тищенко // Дністрові зорі.- 2009.- 20 берез. (№ 12).- С. 1, 3, 5.
Тищенко К. Криниця його доброти: [про Івана Нагірняка] / Катерина Тищенко // Дністрові зорі.- 1999.-
20 берез. - С. 5.

УРСУЛ В. Надихають цілющі родинні джерела: [про талановитого письм. І.С. Нагірняка з Новодністровська] / В.Урсул // Буковин. віче.- 2009.- 18 берез. (№ 21).- С. 2.

     З Іваном Нагірняком, моїм другом який і нині живе в моїм серці, наші дороги пересіклись в 1973 році, коли я студент факультету журналістики Львівського державного університету імені Івана Франка, відмовив однокурснику і другу їхати з ним в Брюховичі і готуватись до іспиту. Іван тоді мав сімейну путівку в будинок відпочинку в Брюховичах, а я не міг сказати, що мушу бути на вечірній перевірці в частині, де проходив дійсну військову службу. Та кінчилась через рік моя служба і я уже на зимову сесію другого курсу просився до Івана в Брюховичі. Жити разом і навіть дружити сім’ями нам судилось до останнього кроку Івана по дорозі до вічності.

І зараз ці рядки пишу в кімнаті й на дивані де Іван написав свої кращі твори в Новодністровську  де зробив він не кілька життів.

Як колись сказав мені Іван Нагірняк: - жити вічно можна лише у слові та справах… , я це повторюю тисячу раз бо Іван був правий і який слід він залишив у серцях своїх сучасників.  Більше моїх спогадів про Івана  чекайте у книзі « Живі в моїм серці» , яку готую до друку.

Петро Олар – кінорежисер, поет, журналіст засновник радіо «Українська хвиля з Європи»

 

     „Не знаю, чи хтось із професійних художників змальовував краєвиди Ломачинців, але що в особі свого уродженця, нині члена Національної спілки письменників країни Івана Нагірняка, вони мають талановитого живописця словом, то це є безперечно. Іван Нагірняк – письменник широкого жанрового діапазону: він і поет, і драматург, і прозаїк, і публіцист.

         Власне, своє знайомство з Нагірняком-літератором я розпочав із читання його п’єси «Гнат Перевесло», надрукованої в другому числі «Буковинського журналу” за 2003 рік. Вона вразила реалістичним розкриттям голоду 1947 року на Буковині, літературною вправністю автора.

         Має підстави набути широкого, аж дотепер, розголосу і проза письменника з Новодністровська. Раніше він виступав здебільшого з нарисовими, документальними творами, що сильні передусім прив’язаністю до конкретного героя, конкретного місця розгортання подій. У теперішній Нагірняковій книзі „Озирнися з Гострої скали” безроздільно панує новела в різних жанрових модифікаціях.  

         Як правило, автор цієї книжки знаходить відповідну форму для художнього осмислення життєвих реалій. З її сторінок постають не сконструйовані, а справжні образи людей рідного йому Придністров’я, явлені у час воєнного лихоліття, («Тодир»), голоду 1947 року („Сандуха”, „У Великодню п’ятницю”), теперішніх випробувань і негараздів („Таємниця”, „Докіїна доля”, „Зайва чарка” та ін.), в інтимних стосунках („Весілля без нареченого”, „Мотоцикл і Ганна” та ін.)”.

       Богдан Мельничук,

доктор філологічних наук, професор, член Національної спілки письменників України.

            „ Кажуть, що сучасної добротної драматургії нібито нема. Чому? Тому, що п’єси писати найважче, а клопоту з ними потім найбільше. Оповідання, повість чи навіть роман написав, опублікував – і спокій голові. А п’єсою ще треба зацікавити режисера, знайти мудрий, небайдужий театральний колектив, який би втілив ту п’єсу  на сцені, бо ж пишеться вона не для того, щоб її тільки читати.

         Вважаю, що такі п’єси і у нас є. Ось у видавництві „Букрек” щойно побачила світ збірка п’єс письменника Івана Нагірняка з Новодністровська. Ввійшло до неї чотири п’єси: „ Жіноча доля”, „Гнат Перевесло”, „Пастушок на літо” і „Мелодія давньої юності”. Тема однієї із них – голодомор на Буковині 1946-47 років. Тема, що недавно сколихнула всю Україну. Але невже про це можна написати цікаву п’єсу?

         Сумніви мої розвіялися, як тільки я прочитав драму „Гнат Перевесло”. Читав з великою цікавістю. Дуже добре зав’язаний конфлікт, рельєфно виписані колізії, чітко окреслені характери персонажів і ніде ні краплі фальші. Автор дуже добре знає те, про що пише. А головне – відчувається вправна рука талановитого драматурга.

         Драма „Гнат Перевесло” Івана Нагірняка могла б стати окрасою театральної афіші, бо продовжила б так званий мистецький літопис Буковини, який починався із знаменитої вистави „Земля” за повістю О.Кобилянської.”

Василь Селезінка,

Заслужений діяч мистецтв України 

            „Буковинський письменник Іван Нагірняк має в літературі добре ім’я: негучне, некрикливе, а світле, осяяне особливим блиском читацької шани і незрадливої любові. Іншими словами кажучи, він має добру славу в людей, про що мріє справді обдарований письменник і на що спрямовані його творчі потуги. Найпотужніша сила, що змушує його серце битися безупинно, - це творчість. Вона тримає його при житті, збуджує інтерес до людей і всього нового. Це відчувається з кожної прочитаної сторінки.

         Письменник відмовився від сумнівних експериментальних вкраплень, бездумної гри словами і фразами, невиправданих  фантасмагорій і сюрреалістичних візій. Він вважає, що реальне життя набагато цікавіше і різноманітніше, ніж будь-які вигадки і фантазії. Як умудрений життєвим досвідом чоловік, іде за суворою правдою життя, йому цікаві звичайні, але багаті душею люди, намагається зазирнути у віконечко сільської хати, розчинені навстіж двері стодоли чи сільського клубу, його ваблять строкаті ярмарки і гучні весілля, храмові свята і веселі застілля.

         Письмо Івана Нагірняка – густе, напружене, не позбавлене того особливого емоційного чару, яким наповнити його може тільки  душа. Письменник пише серцем, все у нього нарівні найщиріших переживань.

         Іван Нагірняк – письменник наскрізь релігійний, високодуховний. Світлоносна течія в нашій літературі не така квола, як може видатися при побіжному погляді на літературний процес. Вона представлена багатьма яскравими іменами (Є. Сверстюк, В.Ілля, І.Білик, М.Руденко, Р.Дідула, Р.Талалай та ін.), і буковинський автор впевнено ступає їм у слід.”

       Дмитро Панцир,

 член НСПУ, лауреат літературних премій ім. П.Василенка, К.Гордієнка, М.Чабанівського, І.Бажанського, О.Кобилянської

 

            „Сповнений особливої вимогливості до себе і віри в людське добро, знову прийшов до свого читача відомий буковинський письменник Іван Нагірняк з великим літературно-художнім виданням „Перевесло”.

         Сьогодні у дорідний і ваговитий сніп, „перев’язаний перевеслом” мудрого слова, яке під його творчим золотим пером співає душею, грає мелодією і тембрами, гримить світлими думками і помислами, ллється кольором і світлом, вписано надзвичайно широке жанрове різноманіття: новели, драматичні твори, пісні композиторів на його слова, публіцистика – гостра і хвилююча, відгуки, рецензії, роздуми над книгами, думки колег з приводу публікацій та презентацій, слова про автора -  літописця рідної землі, краєзнавця і людинознавця.

         Іванове слово, гаряче і запахуще, яке він знаходить у бездонній скарбниці рідної мови, звучить інколи дуже просто, а часто зазвонює по-своєму самобутньо, як ніколи нечувана струна, яка відлунює душевно і лірично. А чому? Бо Нагірняк сильно відчуває трагічне у житті. А це, осмілюся сказати, не кожному дано по-Божому і по-слов’янськи зрозуміти.

         Не знаю, чи я правий, але без сумніву скажу: він не прагне піддаватися спокусі бути схожим на інших, має свою переконаність у силі рідної мови, сильно відчуває пульс епохи. А тому дуже актуально звучать, включені до цього видання його п’єси, новели, нариси.”

Юхим Гусар,

член НСЖУ, лауреат літературно-мистецьких премій імені Івана Бажанського та Сидора Воробкевича.

 

„ Добрі, милі, але по-хлопчачому мужні оповідання Івана Нагірняка  із книжки „Таїнство світлого празника” мають свою педагогічну вагу і цінність. Мало зустрінеш зараз такого природного підручника з людинознавства, де відкривається світ малого люду, для якого пізнається світ, повний реального життя, небезпек, правди і кривди”.

 

Василь Васкан,

член Національної спілки письменників України, Заслужений працівник культури України, лауреат премій ім. С. Воробкевича,

С.Сабадаша. 

         „Іван Нагірняк зумів зберегти у своїх нарисах розумне й корисне, перефразовуючи відомий вислів поета. Він відшукав так багато позитивних і привабливих героїв і не десь, на краю землі, а поруч із собою. Я б сказав, що він володіє якоюсь унікальною рисою притягувати до себе увесь той позитив, виписувати його без передозування меду, бо й він у надлишкові (не передай куті меду) втрачає свої цілющі властивості”.

 

Мирослав Лазарук,

Заслужений діяч мистецтв України.

         „Мимоволі збираючи рясно барвистий світ із щедро засіяного Нагірняковим пером поля жіночих доль, я розгублено і приємно водночас перелічую літа з тих пір, коли уперше доторкнулась душею до його „Мелодії давньої юності”, вражено втамовуючи різноголосся свого єства. Новели Івана Семеновича раз і назавжди  заповили мене незабутнім голосом мого рідного краю, заколисали, щедро забарвили мовою автора і збентежили незбагненністю витівок його величності Життя, і, врешті-решт, від чого раз- по-раз без зайвого сорому і непотрібних виправдань ковтаєш непрохану сльозу, заборонувавши душу відгомоном жіночих доль...”

Інна Гончар,

лауреат літературної премії ім. О. Кобилянської.

 

         „Майже 40 рецензій та відгуків надруковано в ЗМІ про книги та творчість письменника Івана Нагірняка.

         За його п’єсами глядачі дивилися вистави в Новодністровську, Сокирянах, Заставні, Чернівцях, Очакові, Євпаторії, Бучі, на Миколаївщині та Львівщині...

         Пісні на його слова (композитори Михайло Мафтуляк, Михайло Рожко, Зоя Слободян, Світлана Шаповалова, Дмитро Павлюк) звучали на багатьох сценах країни.

         Іван Нагірняк автор збірок п’єс „Пастушок на літо” „Жіноча доля”; книг віршів „Сповідь”, прози і публіцистики „Мелодія давньої юності”, „Прозріння”, „Світло з людських долонь”, „Корни и древо”, „Стежки крізь серце”, „Відлуння незабутніх стріч”, „Озирнися з Гострої скали”, „Окрилені долі”, „Енергія”, „Дністровська ГАЕС: погляд крізь літа і долі”, „Перевесло”; у співавторстві художньо-документальних повістей „Новодністровськ засвічує вогні”, „Долі врожаями колосяться”, книжки дитячих оповідань „Таїнство світлого празника”.

         Нагірняк Іван Семенович народився 25 березні 1949 року в селі Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області. Тато, Нагірняк  Семен Іванович, мав мудру голову і золоті руки, мати, Нагірняк Юхимія Миколаївна – чуйне і добре серце, знала багато пісень і колядок, була цікавим оповідачем. Пошанівок до української пісні, народних оповідань передали й сину Івану, донькам Марії та Євгенії.

         Отримавши атестат про середню освіту і срібну медаль Іван Нагірняк закінчує Київський політехнікум зв’язку і Львівський держуніверситет ім. Івана Франка, де здобув спеціальність журналіста. Служив у лавах Радянської армії. Був на партійній і профспілковій роботі. Обирався делегатом Всеукраїнського і Всесоюзного з’їздів профспілок працівників енергетики та електротехнічної промисловості.

         Працював у редакціях газет „Дністрові зорі” (Сокиряни), „Будівник комунізму” (Глибока), „За високі темпи” (Новодністровськ), „Молодий буковинець”, „Буковинське віче”, „Буковина” (Чернівці), журналу „Технопарк” (Київ).

         Нині фахівець із зв’язків з громадськістю та пресою філії „Дирекція з будівництва Дністровської ГАЕС ПАТ „Укргідроенерго”.

         Разом з дружиною Євгенією Семенівною, вчителькою за фахом, проживає в Новодністровську. Старший син Олег – держслужбовець. Працює і живе з сім’єю у Чернівцях. Молодший – Леонід – художник, член Національної спілки народних майстрів України, Заслужений майстер народної творчості, викладач Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука. Мешкає із сім’єю в м.Ірпінь.

         Іван Нагірняк член Національних спілок письменників та журналістів України. Нагороджений Почесною відзнакою НСПУ, грамотами Національних спілок  письменників та журналістів України. Почесний житель с. Ломачинці і м. Новодністровськ. Лауреат літературних премій імені Михайла Чабанівського, Сидора Воробкевича, Дмитра Загула, Другого Всеукраїнського Конкурсу радіоп’єс «Відродимо забутий жанр» (радіоп’єса „Голодомор”), ІХ Всеукраїнського конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс та пісенної лірики про кохання „Коронація слова” ( п’єса „Батьківська хата”)”.