БАЗИЛЕВИЧ Анатолій

Bazylev_n

Анатолій Дмитрович БАЗИЛЕВИЧ - сумовитий гуморист із пісенною душею, істинно народний художник-характерник, котрому було підвладне все, за що він брався. Анато́лій Базиле́вич народився 7 червня 1926 року у Жмеринці. Усе найкраще в ньому – від батька, дотепника, гумориста. А від мами Ларочки – відданість родині.

Малювати почав із двох років (батько зберіг перший твір сина!), згодом багато копіював. Із семи років Анатолій жив і учився в Маріуполі. Та війна поставила свою чорну мітку: родину вивезли на примусові роботи до Німеччини, де тато під час бомбардування загинув. Повернулися в Маріуполь, потім було навчання в Харкові. І настала київська доба: спів і робота; пісень знав стільки, що за день не повторювався. На щастя, сусідка познайомила з Іриною. Покохалися й побралися, проросли діточками – Олексієм та Іриною. Зміцніли два крила: улюблена робота й дорога сім'я. А його Швейк уже став хрестоматійним.

В імперії, де українофобія та зросійщення були державною політикою, Анатолій Базилевич працював над уславленням творів української літератури. Його унікальні образи членів «Кайдашевої сім'ї», повісті «Старосвітські батюшки та матушки» Івана Нечуя-Левицького, «Пан Халявський» Григорія Квітки-Основ'яненка, драм Івана Котляревського, «Записки причетника» Марка Вовчка.

Понад десять років працював над «Енеїдою» Івана Котляревського. «Подібна робота трапляється художникові хіба що раз на життя», - зізнавався майстер. Друзі навіть кепкували: «Це «Енеїда» Котляревського чи Базилевича?» Твір допоміг владі викрити українського буржуазного націоналіста. Ним виявився Нептун, який на фоні морської блакиті тримав золотавий тризуб. Ілюстрована Базилевичем «Енеїда» перевидавалася 17 разів.

Отак, начебто й не жив, а вік пролетів. Часом Анатолій Дмитрович відчував, що за рейтингом всенародної любові він поза конкуренцією.

Підкосила смерть в автокатастрофі 35-річної дочки Ірини. Потім травма руки, спроби малювати негнучкими пальцями...

Помер Анатолій Базилевич на 79-му році життя, 30 червня 2005 року, в Києві. Похований на Байковому кладовищі.

Ганна ЧЕРКАСЬКА

 

1_1

 

1_5

 

1_8

 

1_9

1_3

 

1_2

 

 

1_4

 

1_6

 

1_7

 

1_10

 

1_11

 

Григорій МАЦЕГОРА

Григорій МАЦЕГОРА 

ШЛЯХОМ ЛЮБОВІ Й НЕВТОМНИХ ПОШУКІВ


Петро СОРОКА, письменник, член міжнародного ПЕН-клубу

Ім'я художника Григорія Мацегори особливої атестації не потребує, воно досить відоме, хоч і не належить до особливо гучних. І це прикметно, адже справжній митець працює не для визнання, скороминущого успіху, а передусім для душевної втіхи, морального і естетичного задоволення, прагнучи передати на полотні чи папері неохопну красу Божого світу. Радість творчості, яку він переживає, за непізнаними і таємничими законами буття, передається тим, хто зупиняється біля його картин, вдивляється в них, переймається їхньою тематикою. Так відбувається незримий і хвилюючий зв'язок між художником і глядачем. А самореклама і самовип'ячування - це з арсеналу тих, хто не знає сп'яніння од праці, кому творчість не дарує натхненної внутрішньої радості і найвищого щастя на землі.

Великий художник чи малий, скаже час, а нам відкривається тільки одна незаперечна істина - чи він справжній. Григорій Мацегора - справжній, бо все робить з любові і в кожне полотно вкладає тепло душі й непроминальність почуттів.

Що особливо приваблює у художньому світі (мимохіть проситься слово світлі) цього майстра, то це його свідоме дистанціювання від новомодних постмодерних віянь. Він не піддався їхній легкій спокусі, не пішов на поклик скороминущої моди, а залишився непохитним традиціоналістом у доброму сенсі цього вагомого слова. Бо що таке традиція? Те, що вироблено віками, що усталено сотнями минулих поколінь. Коли вмирає традиція, зникає щось дуже істотне, світле і чисте в людській душі, й це, можливо, найбільший злочин нашого несамовитого часу. Тому й береже художник традицію як незнищенний вогонь роду і душу народу.

Звичайно, нові часи вимагають нових мистецьких підходів і незатертих та самобутніх художніх вирішень, свіжих форм. Але найбільш революційним і експериментальним можна бути саме в межах традиції. Хто цього не розуміє і відкидає спадкоємність поколінь, прагнучи почати все з самого початку, на того жодні докази і аргументи не вплинуть.

Народився Григорій Прокопович Мацегора 1934 року в селі Олійники (колишня Мотузівка) Сахновщинського району на Слобожанщині. 1956 року закінчив Харківське державне художнє училище під керівництвом М.Сліпченка та Ю.Стаханова. З 1969 року - учасник обласних, республіканських, всесоюзних і зарубіжних виставок. Заслужений діяч мистецтв України. У 1990 році став ініціатором і організатором Запорізького осередку Національної спілки майстрів народного мистецтва України. Як результат багаторічної роботи на посаді голови осередку - він упорядкував і видав альбом „Народне Мистецтво Запоріжжя" (2001).

Ніби скупі рядки біографії, але насправді позначені драматичними подіями, адже розквіт таланту митця припав на 60-ті роки минулого століття і за духом і часом він належить до покоління шістдесятників, які на противагу панівному методу соцреалізму відстоювали принципи духовності і національної самобутності у мистецтві.

Усе свідоме життя Г.П.Мацегори було ущерть виповнене невтомною самовідданою працею, творчими пошуками нових форм і засобів художнього вираження, вдосконаленням власного стилю і, безперечно, не буде перебільшенням назвати його подвижницьким, великим і щасливим.

Центральне місце у великому і різноплановому творчому доробку художника займають портрети і картини, що на сьогодні складають велику і наскрізь оригінальну галерею самобутніх людських типажів. Для Мацегори-портретиста характерні пильна увага до світу простої, начебто буденної і нічим особливим непримітної людини (портрети діда, баби, матусі й батька, односельців, знайомих), але насправді глибоко індивідуальних особистостей, неповторних і по-своєму яскравих, що несуть на собі познак епохи.

Особливо часто звертається митець до образу матері, що осяяний для нього серпанком синівської любові, шани і святості. Перед нами постає невтомна сільська трудівниця, „сива ластівка", сільська струджена мадонна, на долю якої випало немало труднощів і драматичних випробувань. Вона ніби символізує Україну, її чисту і стражденну душу.

Про більшість портретів митця можна написати окреме велике дослідження, адже народжувалися вони протягом тривалого часу і їм передувала немала підготовча робота. Залишається надія, що ці портрети стануть об'єктом пильного дослідження мистецтвознавців та критиків. Мені ж хочеться тільки наголосити, що художник прагне, щоб людина не втрачала божественної сутності, кажучи образно, пензлем відстоює людину, її вище призначення, врешті її душу, з винятковою творчою силою акцентуючи увагу на одвічних істинах, замулених нашим шаленим, несамовитим і гріховним віком. Не має для людини вищого призначення як одрятувати душу - ніби говорять нам його полотна - і цій боротьбі за добро і чистоту ми повинні віддавати всі сили, усю душевну снагу. А вічність, яку приготував для нас Творець, прекрасна і варта ненастанної життєвої боротьби, тих випробувань і труднощів, які посилає земне життя.  

Часто художник звертається до зображення сільської природи, прагнучи передати її летючу красу, зупинити чарівну і мінливу мить. Осінні і зимові, весняні й літні пейзажі на його картинах передають неперебутні стани душевних хвилювань і замилування світом краси. Можливо, не все тут довершене і досконале, але одне залишається відчутним і незаперечним - ця краса передана небайдужою рукою і гарячим серцем.

Ось дерева, що нарозпаш зустрічають прихід нової пори („Початок весни", 1999). Скільки блакиті та світла розлито навколо, яка чистота і легкість у повітрі! Ця провесінь говорить людині про минущість життя. Але не має трагічних барв, а тільки загострює любов і жагу життя.

Ось зелені поля і дерева, що ніби напливають навстріч і свіжо дихають в лице. Напроліта, після теплих дощів і злив, земля вибухає зеленим сяйвом, розростається у рівень з небом і заволодіває світом („На Слобожанщині").

Ось соняхи, що ніби захлинаються від золотого потоку сонячного світла. Над ними умлівають зелені дерева і, здається, пахнуть терпкими медами. Невидимі вітри живуть невтоленною спрагою лету („Соняхи", 1998).

Усе своє свідоме життя митець іде за покликом Краси і Любові. Це два крила його натхненної творчості. З часу свого професійного становлення він мав десятки персональних виставок, репродукції його картин друкувалися в багатьох провідних журналах і часописах, іншими словами кажучи, його картини побачили тисячі, якщо не десятки тисяч людей, і хочеться вірити, що всі вони взяли для себе щось добре і світле, щемливе і незнищенне, бо справжнє мистецтво покликане робити людину кращою і дарувати їй хоча б крихітку земного щастя.

Є в творчому доробку Г.Мацегори полотна, які можна назвати кольоровим вибухом барв, бо написані в стані творчого сп'яніння, натхненного горіння, де кольори ніби накочуються один на одного і прочиняють двері у світ непізнаного і незвіданого („Сьоме листопада", „Осінь на Хортиці", „Польові квіти"). Здається, що художник переживає такі дивовижні душевні стани, коли творчий процес відбувається абсолютно інтуїтивно, спонтанно, розум не відає, якою вийде картина, в уяві немає чіткого плану, музика барв і глибинні почуття душі диктують свою волю і рука мимохідь підкоряється їхньому ненав'язливому й хвилюючому диктату. Як свідчить досвід більшості талановитих митців, найкращі ті твори, що народилися саме у такі хвилини, коли творець, розпочавши роботу, не відав, чим і як завершить її. Це стосується мистецької практики не лише художника, а й письменника, музиканта, скульптора.

Зрозуміло, що роздуми над картинами кожного талановитого митця провокують і таке запитання: а що ж залишиться з намальованого ним? Чи все переживе свій час, чи може буде знехтуване поціновувачами? Як знати. Відповідь на це зможе дати тільки час. Важко сказати, чи сам художник аж надто замислюється над тим, чи подолають його картини опір часу, тим більше вічності. Він просто працює, невтомно і самозречено, він іде за покликом Долі, а що буде за завісою часу, то не його турбота. Останню крапку завжди ставить тільки час, він вирішує, що вічне, а що тлінне.

Завдання справжнього митця - творча праця, ненастанна і всепоглинаюча. Чи отримають його картини вічну душу зрештою теж вирішує не він, а та всемогутня сила, що привела нас на цей світ, наділила талантом, прив'язала невидимими узами до мольберта і наказала: працюй!

Григорій Мацегора - художник винятково тонкої і неповторної чутливості й водночас наростаючого внутрішнього динамізму, безнастанного творчого розвитку. Він постійно акумулює світосприйняття, щоб відтак дивним чином обернути його у неповторні витвори. Його мета - не копіювати природу, не наслідувати Бога, а витворити власний світ, відчути себе творцем. Тому його яскрава і строката творчість нагадує своєрідне віконце у світ, який досі ще не обживала людська уява і людський досвід.

Кожна картина - це також думка автора, світ його емоцій, внутрішнього "я". Тому й випромінюють ці полотна красу і силу індивідуальності художника, його багатий духовний світ, а ще болісні пошуки краси та істини, прагнення знайти опертя у вічності ще на цьому світі.

Картини Г.Мацегори сповнені художньою чуттєвістю, що передана не стільки добре організованими живописними формами, як глибоким проникненням у внутрішній світ людини, умінням побачити і виділити те краще, що робить людину істотою духовною, народженою для вічності. Саме про це говорять нам полотна „Батьківська оселя", „Мати", „Дід Харитон", „Галя", „Вечірня пісня" „Портрет дівчини", „Оптиміст" та інші.

Утім, і структурна організація композиції більшості його картин чітко продумана, гармонійна і бездоганна у виконанні, тому їх світла і тепла енергетика відчувається майже на фізичному рівні.

Художника, звісно ж, цікавить сюжет, конкретні деталі, реалістичні штрихи, свідченням чого є такі ситуативні картини як „До куми на хрестини", „Наша Білозірочка", „Сонячний день", „Сільські новини", „Перед дощем", „Літо", „Сім'я фронтовика" та багато інших, але він також перебуває у пошуках суто художніх вимірів, що існують у сфері духу, більше уваги зосереджує на колористиці, мові барв і ліній.

Картини Григорія Мацегори ніколи не заперечують звичну буденність земного існування, з його важкою й інколи невдячною працею заради хліба насущного, непростим побутом, неминучою суєтністю, він не шукає прориву в інше буття, не мозолиться над існуванням якогось нового, особливого світовідчуття, а невтомно і наполегливо, з філософським спокоєм і глибокою вірою в людину, шукає того високого, чистого, світлого, що дарує людині наш земний світ. Саме ці пошуки дозволили створити йому такі знакові картини як „На прогулянці", „Дніпро вечірній", „Сонячний день", „Початок весни", „Вечір", „На Чорному морі", Передвечір'я".

Митець не тікає від детермінації суспільства, що диктує свої цінності, а прагне їх облагородити, показати їх вищу, глибинну сутність, адже так багато залежить від кута зору, від того, як ми цей світ сприймаємо. Як сказав поет: хтось бачить калюжі, а хтось - зорі у калюжах. Тому більшість героїв мацегорівських картин - це люди з відкритою і щедрою душею, життєрадісні й світлоносні („Мотря", „Портрет дівчини", „Додому з хлібом", „Світ мого дитинства", „Сестрички", „Літо").

Художник вірить, що мистецтво спроможне посутньо впливати на людей, змінювати світ на краще, що сила краси всепереможна і неперебутня у перетворенні суспільства, у вдосконаленні людини. З цього погляду він розглядає мистецтво як засіб естетичної комунікації, рівень якої залежить від тих цінностей, що на них спирається творчість. Не від сьогодні помічено, життя не менше наслідує мистецтво, ніж мистецтво життя. Звідси розуміння і беззастережне приймання власного покликання як можливості впливати на суспільні процеси, колективну та індивідуальну свідомість.

Реалістичні полотна Г.Мацегори відбивають нашу непросту епоху, що уособлюється в тому чи іншому образі. Переносячи ознаки матеріального світу, „своєрідні голоси чи віддзеркалення голосів сучасного суспільства" на свої полотна, він тим самим змушує заговорити паш час, виділити головне - стан свідомості сучасної людини, її здатність осягнути видимий Божий світ. З-поміж кращих картин цього спрямування назвемо хоча б такі як «Весна на Слобожанщині», „Хлібороби - мої земляки", „Моє рідне село", „Острів Хортиця".

Творчий почерк Г.Мацегори впізнається одразу, що називається з першого погляду, хоч би в якому жанрі не була намальована картина. Це свідчить, що він1 виробив св»і неповторний і самобутній стиль, який суттєво відрізняється від інших яскравих стилів, існуючих у вітчизняному малярстві. Звісно, кожному митцеві стиль дається нелегко, щоб виробити його, мало теоретичної підготовки і наполегливості, тут в першу чергу потрібен талант, особливий погляд на світ, на навколишню дійсність, вміння прозирнути в такі сфери, які досі не відкривав жоден інший художник. Все це у Григорія Мацегори ( і, головне, він уміє цим вищим даром послуговуватися щедро і радісно.

Чим виміряти глибину таланту? Як пізнати його силу? Навряд чи хтось спроможний конкретно відповісти на подібного роду запитання. Але шукати відповідь варто. Як на мене, талант вимірюється глибиною зору, умінням побачити те, що іншим недоступно, прозирати у такі глибини, які пересічній людині зачинені наглухо. Григорії! Мацегора не просто малює те, що його хвилює і приваблює, милих його серцю людей-земляків, він творить свій неповторний і непромипальний світ. І тому його картини, як би це не звучало дивно, мають свою акустику. Вони яскраві, поліфонічні, музикальні. Звичайно, почути цю музику на фізичному рівні неможливо, ЯК немислимо говорити про їх дуру звичними фразами і вимірювати силу емоційного впливу традиційними методами, - все це спроможна вловити і відчути одна тільки душа...


З біографії Григорія Мацегори


1934
Народився 8 вересня в селі Мотузівка (нині с. Олійники) Сахновщинського району Харківської області в селянській родині.

1956 
Закінчив Харківське державне художнє училище (курс педагогів Миколи Степановича Сліпченка, Ігоря Михайловича Стаханова).

1957
Учитель малювання і креслення в середній школі с. Гути Богодухівського району Харківської області.

1958
Керівник студії образотворчого мистецтва Дніпровського титано-магнієвого заводу.  

1961
Член Запорізького обласного товариства художників.

1962
Член Художнього фонду України.

1972 - 1975
Відповідальний секретар Запорізької обласної організації Спілки художників України.
 
1982
Керівник творчої групи художників, які виконали серію робіт, присвячених 50-річному ювілею з часу заснування запорізького заводу "Дніпроспецсталь".

1990
Член Запорізького обласного об'єднання Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка.

1990
Член Спілки майстрів народного мистецтва України.

1990 - 2004
Голова Запорізького обласного осередку Спілки майстрів народного мистецтва України.

1994
Присвоєно почесне звання "Заслужений діяч мистецтв України".

2001
Упорядник і головний редактор альбому "Народне мистецтво Запоріжжя".


Виставки



1964
Персональна виставка. Виставкова зала Запорізької обласної організації Спілки художників України. 

1965
Персональна виставка. Кінотеатр ім. Олександра Довженка. Запоріжжя.

1970
Персональна виставка. Виставкова зала Запорізької обласної організації Спілки художників України.

1975
Персональна виставка. Сахновщинський Палац культури Харківської області.

1982
Керівник творчої групи художників, які виконали серію робіт з нагоди 50-річного ювілею з часу заснування запорізького заводу "Дніпроспецсталь". Звітна виставка у Палаці мистецтв "Жовтневий".

1984
Ювілейна персональна виставка з нагоди 50-річчя від дня народження Г. Мацегори. Виставкова зала Запорізької обласної організації Спілки художників І України.

1994
Персональна виставка з нагоди 60-річчя від дня народження Г.Мацегори. Запорізький художній музей.

2001
Персональна виставка. Галерея Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка. Київ.

2002
Персональна виставка. Тернопільський художній музей.

2002
Персональна виставка. Національний музей у Львові.

2002
Персональна виставка. Харківський художній музей.

2002
Персональна виставка. Виставкова зала Дніпропетровської обласної організації Національної спілки художників України.

2002
Персональна виставка. Мелітопольський краєзнавчий музей Запорізької області.

2004
Персональна виставка з нагоди 70-річчя від дня народження Г.Мацегори. Галерея Українського фонду культури.

2006
Персональна виставка. Галерея Національного університету "Києво-Могилянська академія".

2006
Персональна виставка. Галерея Українського фонду культури.

2006
Персональна виставка. Виставкова зала Міжрегіональної академії управління персоналом.


Із Книги відгуків відвідувачів виставок 



"Григорій Прокопович Мацегора — воістину художник з волі Божої. Справжній майстер, втаємничений у секрети творчості не лише вітчизняних, а й світових митців, він, проте, в кожному своєму творі передусім — українець. Не декоративно-декларативний, а своєю органікою, єством і духом...".

Борис Олійник, письменник, лауреат Державної премії їм. Т.Г.Шевченка

* * * 

"Ви, шановний Григорію Прокоповичу, не просто собі малюєте... Ви виліплюєте Україну, історію Вітчизни такою, якою її бачите і відчуваєте. Кожна людина, намальована вами, — це часточка нашого духу, нашої сльози і радості! Ваша порядність і чесність художника-лі?пописця безцінна. Упевнений, що в майбутньому нові покоління саме через ваші уважні очі будуть вивчати сьогоднішні тривоги і радощі, які так щедро хлюпають із ваших картин".

Віктор Женченко, заслужений артист України

* * * 

"Твори Григорія Мацегори за темою, змістом, формою є яскравим вираженням психічного складу етносу, його минув¬шини і сьогодення. Доступними професійними засобами через призму власного й неповторного світосприймання, без наслідування кого-небудь зі своїх попередників чи сучас¬ників художник вільно й легко зумів втілити в картинах красу навколишнього світу і на основі вічних Господніх зако¬нів подарувати людям радість, душевну насолоду і незвіда¬ний аромат благословенного рідного краю".

Микола Батіг, науковець

* * * 

"На картинах Григорія Мацегори цвіте наше рідне село — колиска України. Ми всі родом із села. Українці завжди жили в гармонії з природою. Люди в селі — мужні, наполегливі, терпеливі. Це генотип України, український дух. І художник Мацегора в своїх творах показує Україну, життя її людей.

Ми своїм корінням сягаємо у трипільську культуру, у Веле-со'ву книгу, де ще в прадавні часи зафіксовано наш україн¬ський генетичний родовід. Митець Григорій Мацегора міцно тримається прадавніх українських традицій.

Микола Нестерчук, заслужений вчитель України

 

Твори Григорія Мацегори, що зберігаються в колекціях музеїв і галерей


Національний художній музей України

Портрет Григорія Куліша. 1975. Полотно, олія. 40x30 Портрет Валентини Горобець. 1975. Полотно, олія. 40x30 Портрет Івана Мальченка. 1975. Полотно, олія. 40x30 Портрет Анастасії Кобилко. 1975. Полотно, олія. 40x30 Портрет баби СОЛОМІЇ. 1980. Картон, олія. 50x35 Портрет Діда Максима. 1980. Картон, олія. 40x30 Вечірня ПІСНЯ. 2005. Полотно, олія. 100x110 Гонта. 2005. Картон, олія. 50x35

Національний художній музей у Львові

Ровесники. 2003. Полотно, олія. 80x90

Харківський художній музей

Дід Харитон. 1967. Полотно, олія. 70x90 Колгоспний сторож. 1976. Картон, олія. 40x33 Додому з хлібом. 1994. Полотно, олія. 100x80 Запорожці. Серія графічних робіт. 1985. Папір, олівець

Запорізький художній музей

Мати. 1966. Полотно, олія. 100x120
Пам'ять Про наших дідів. 1987. Полотно, олія. 80x100
Галя. 1966. Полотно, олія. 50x60
Сьоме листопада. Етюд. 1962. Картон, олія. 50x35
Дніпровський МОТИВ. 1980. Картон, олія. 50x70
Портрет доярки Зінаїди Олешко. 1975. Полотно,
олія. 40x30
Портрет Поліни Луценко. 1975. Полотно, олія. 40x30
Портрет Петра Набоки. 1975. Полотно, олія. 40x30
Дід Максим. 1975. Полотно, олія. 40x30
На Чернігівщині. 1967. Картон, темпера. 60x70
Весна. 1978. Картон, олія. 90x90
Покинута хата. 1978. Полотно, олія. 70x110
Дівчина 3 Чернігівщини. 1978. Полотно, олія. 60x50
Козацька церква у селі Седнів на Чернігівщині. 1978.
Полотно, олія. 70x110
Будинок на вулиці Комунарівській. 1979. Картон,
олія. 47x71

Запорізький історико-культурний заповідник "Хортиця"

Запорожці. Скульптура. 1987. Бетон, граніт. Висота 160 см

Тернопільський художній музей

Ваня. 1970. Полотно, олія. 50x40 Березень. 1979. Полотно, олія. 50x60
На Азовському морі. 1977. Картон, олія. 50x80 Запорожець. 1995. Картон, олія. 50x35 Вечірня тиша. 2002. Полотно, олія. 50x80 Запорожці. Серія графічних робіт. 1985. Папір, о.

Художній фонд України

Неділя на Чернігівщині. 1970. Полотно, олія. 60x12
На Україні. 1968. Полотно, олія. 90x100
Річка Орілька. 1983. Картон, олія. 40x60
Весна. 1987. Полотно, олія. 80x120
Стара хата на Чернігівщині. 1978. Картон, олія. 40>
Фастівський краєзнавчий музей
Седнівська зима. 1994. Полотно, олія. 70x100
Сахновщинський краєзнавчий музей Харківської області
Вид на село Мар'ївка. 1975. Полотно, олія. 40x60 Мати. 1989. Полотно, олія. 90x100
Краєзнавчий музей села Лебедівка Сахновщинського району Харківської област
Портрет Григорія Куліша. 1975. Полотно, олія. 40хЗ( Портрет Максима ГурИ. 1975. Полотно, олія. 40x30

Музей залізниці міста Запоріжжя

Перший паровоз у старому Олександрівську. 198
Полотно, олія. 60x120
Вокзал "Запоріжжя-1". 1985. Полотно, олія. 60х 120
Музей Запорізького механічного заводу
Картини на заводську тематику (5 робіт). 1978. Полотно, олія. 120x140

Музей запорізького заводу "Дніпроспецсталь"

Портрет сталевара Бойка. 1980. Полотно, олія. 60x4 Портрет, сталевара Куземка. 1980. Полотно, олія. 80 Портрет директора заводу "Дніпроспецсталь" Костянтина Єльцова. 1980. Полотно, олія. 60x50 Портрет сталевара Галушки. 1980. Полотно, олія. 50 Столярний цех. 1980. Картон, олія. 50x80 Прокатний цех. 1980. Картон, олія. 50x80 Водна станція. 1980. Картон, олія. 50x80 Будинок Заводоуправління. 1980. Полотно, олія. 70х Профілакторій. 1980. Полотно, олія. 50x60

Музей української громади ім. Тараса Шевченка, Торонто, Канада

Київська лавра. 1975. Полотно, олія. 60x70

Галерея Всеукраїнського товариства "Просвіта" ім. Тараса Шевченка

Стоїть гора високая. 1994. Полотно, олія. 50x80 Вечірня тиша. 1995. Полотно, олія. 50x80 Весна. 1995. Полотно, олія. 70x90

Галерея Українського фонду культури

Хата діда Єгора. 1968. Картон, олія. 30x40 Дніпровський пейзаж. 1980. Полотно, олія. 50x80 Вечірня тиша. 1995. Полотно, олія. 50x80 Весна. 1998. Картон, олія. 40x50
 
Галерея Національного університету "Києво-Могилянська академія"

Пам'ять про старе село. 1998. Полотно, олія. 50x80 Вечірній пейзаж. 1999. Картон, олія. 50x80

Картинна галерея Міжрегіональної академії управління персоналом

Осінь на Хортиці. 1975. Картон, олія. 50x80 Острів Хортиця. 2002. Полотно, олія. 50x80

Картинна галерея Міжнародного Благодійного фонду "Спадщина"

Сонячний день. 1980. Полотно, олія. 50x70
 

Бібліографія

 
1. Мацегора Г. "Неділя на Чернігівщині" // Сельская
новь. - М., 1966. - № 12. - С. 26-27
(1 репродукція).

2. Григорій Мацегора. Каталог. — Запоріжжя, 1977
(8 репродукцій).

3. Художники Запоріжжя. Альбом. — Запоріжжя,
1977. - С. 95-103 (8 репродукцій).

4. Григорій Мацегора. Альбом. — К.: Воnа-mente. —
1995. — 40 с. (39 репродукцій).

5. Мацегора Григорій Прокопович // Художники
України /Біографічний довідник. — К.: Імпрез. —
2001. — С. 131 (7 репродукцій).

6. Мацегора Г. Один день Життя моєї бабусі Тетяни // Народне мистецтво. — К., 2001. — № 3—4. —
С. 14—15 (3 репродукції).

7. Григорій Мацегора. Україна рідна моя.
Проспект. — Запоріжжя: Х-принт. — 2001
(27 репродукцій).
 


8. Про Григорія Мацегору // Сузір'я. — Запоріжжя:
Зоряний шлях. — 2001. — № 8.

9. Народне мистецтво Запоріжжя. Альбом.
Автор передмови, упорядник Григорій Мацегора. —
Запоріжжя: Ехргезз. — 2001. — С. 42—88
(32 репродукції).

10. Ребро П. Григорій Мацегора // Українське
козацтво. Мала енциклопедія. — К.: Генеза. —
2002.-С. 311.

11. Підгора В. Майстер і патріот //Образотворче .
мистецтво. - 2003. - № 2. - С. 34—35
(9 репродукцій).

12. Григорій Мацегора. Проспект. — К.: Софія-А. —
2004 (13 репродукцій).

 


  

Микола ШУМИЛОВ (Непийчорнило) 

 

Володимир ЧУБЕНКО (Кучерявий)

 

Ганна ЧОРНОБРИВЕЦЬ (Перевесло)

 

 

Олександр ТКАЧЕНКО (Козопас) 

 

Павло СУМАРОКОВ (Карамзін) 

 

Василь СТЕФАНОВСЬКИЙ (Гичка) 

 

 

Анатолій РЕКУБРАЦЬКИЙ (Ворожбит) 

 

Петро РЕБРО (Ламайребро) 

 

Олексій КУДРЯ (Чесало) 

 

Володимир КОРЯГІН 

Віра  БАЛАМУТ (Солоха)

 

"Лицо, обезбраженное мыслью" 

Юрій БАЗИЛЄВ (Романіст)

 

 

Володимир БІЛОГУБ (Дражнило)

 

Віталій ІВКОВ (Дячок)

 

Василь ЛАЗУНЬКО (Пузанько) 

 

 

Ілюстрація до альманаху "Весела Січ" (обкладинка) 

ЛАЗУНЬКО Василь

 Василь Андрійович ЛАЗУНЬКО

 

 

Коротка біографія

Василь Андрійович ЛАЗУНЬКО

народився 30 липня 1935 року в селі Кінські Роздори Пологівського району Запорізької області. Закінчив місцеву середню школу та Дніпропетровський економічний технікум. Багато років працював майстром на Запорізькому трансформаторному заводі, а потім – начальником варти в пожежній частині. 

Василь Лазунько — художник-карикатурист і літератор, член правління Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ». Його гострі, дотепні карикатури (особливо на політичні теми) друкувались у багатьох періодичних виданнях, зокрема, в канадському журналі «Всесміх», експонувалися на ряді міжнародних виставок, вийшли збіркою «Пісок на зубах». Із неабияким успіхом пройшла в Запоріжжі виставка карикатур Василя Андрійовича на тему «Від політики до еротики». Крім того, Василь Лазунько видав повість «Леший», оформив низку книжок запоріжців.

Поет Григорій Лютий так написав у альманасі «Весела Січ» із нагоди 60-річного ювілею художника:

«Якби мені випало малювати запорозького козака, то прообразом обов'язково став би Василь Андрійович Лазунько. Міцний, могутній, мов дуб. «Який типаж»! — вигукнув би Ілля Рєпін, побачивши нашого ювіляра. І неодмінно взяв би Василя Андрійовича разом із іншими січовиками писати листа турецькому султану. Впевнений, що не одне Лазунькове слово потрапило б до славнозвісного манускрипту. Адже слово у нього гостре, мов козацька шабля — можна голитися.

Корені запоріжця Василя Лазунька — у Кінських Роздорах. Там він народився, виріс. Бавився карикатурами та так увійшов у смак, що його роботи почали широко друкувати газети й журнали всіх рангів: обласні, республіканські, колись — всесоюзні. Мали успіх його твори і на виставках в Японії, Італії, Англії тощо. Тільки допуск до участі в цих виставках — уже ознака високого рівня. А нещодавно побачила світ його перша книжка карикатур. До речі, всі підписи під карикатурами, а подекуди й цілі гуморески Василь Андрійович писав сам, виявивши неабиякий літературний хист. Це відразу оцінило запорізьке письменницьке товариство, де з недавніх пір Лазунько став бажаним гостем. Нещодавно він видав невелику повість «Леший», оформив ряд книжок запорізьких гумористів, чи не на всіх членів Асоціації «Весела Січ» зробив дружні шаржі...»

На жаль, немає тепер з нами Василя Андрійовича.  Він помер 12 листопада 2000 року. Але залишилися його дошкульні та дотепні карикатури, літературні твори.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Повість Василя Лазунька "Лихий" (переклад з російської) читайте на цьому ж порталі в розділі "Літературне Запоріжжя" (підрозділ "Літератори").

 

КОЗАК Едвард

 

eko1ПРО ҐЕНІЯ,

ЯКОГО ЩЕ НЕ ПОЦІНУВАЛИ

 

Незабутні

 

ЕКО – це скорочено Едвард Козак. Це - геніальний чоловік, який, за словами відомого науковця Михайла Рудницького, «перший в Україні козак, що мав ім'я анґлійських королів і романтичних трубадурів». А й справді, в Галичині рідко кого з хлопців і колись називали Едвардами (Едуардами). Його брата охрестили Альфредом, а це ще рідкісніший трафунок.

 

Детальніше...

Сергій СЕМЕНДЯЄВ

 "Майстер карикатури" запрошує на виставку

Сергій Семендяєв

           Віра СЕРЕДА

           У Бердянському музеї імені Ісаака Бродського відкрилася друга персональна виставка талановитого митця - карикатуриста, графіка, дизайнера, члена Національної спілки художників України (1992) та Асоціації карикатуристів України (2007) Сергія СЕМЕНДЯЄВА (6.04.1953). Його графічні роботи збагатили музейні колекції Польщі й Словаччини, приватні колекції Болгарії, Італії, Англії. 

Детальніше...