ПАРОСТКИ «СМЕРІЧКИ» - СЮРПРИЗ У НОВОРІЧНУ НІЧ

Зміст статті

 

 

СЮРПРИЗ У НОВОРІЧНУ НІЧ

У Вижницю після демобілізації з армії приїхав на роботу енергійний випускник Мукачівського музично-педагогічного училища, що у Закарпатті, Левко Дутковський.

Розпочав свою роботу з організації змістовного дозвілля молоді у районному будинку культури, директором якого була енергійний і вимогливий керівник Галина Левіна. «Коли побачив танці під баян, - згадував Левко Дутковський в одному з інтерв'ю з нагоди 30-річчя створення ансамблю «Смерічка», - подумав зробити щось цікавіше для нудьгуючої вижницької молоді й вирішив створити групу, яка грала би на танцях, але вже в новому стилі електронної музики біг-біт». Він підбирає з учнів Вижницького училища прикладного мистецтва юнаків в оркестрову групу. Сам змайстрував зі звичайної електрогітару (учні наслідували його приклад), навчив грати на інструментах, написав і аранжував інструментальні композиції у новому на той час музичному стилі біг-біт. Сам грав на електрогітарі, фортепіано, пізніше - клавішах.

Перша в Україні біт-група складалась із трьох гітаристів, ударника, клавішника, які під керівництвом Дутковського успішно дебютують перед молодцю Вижниччини в листопаді 1966 року. Успіх був надзвичайний - тут уперше почули «живі» електрогітари. «Скрізь забороняли танцювати сучасні танці, а в нас, у Вижниці, як на «дикому Заході», будь ласка: танцюй за 50 копійок усе модерне на той час без обмежень і без проблем! - згадував Левко Тарасович. - Це заслуга Вижницького райкому комсомолу на чолі з прогресивним Феліксом Карчевським - шанувальником нашої біт-групи».

Із наближенням новорічних свят Левко Дутковський зі своїм колективом готує танцювальну програму для новорічного балу-маскараду, здебільшого, з творів зарубіжних авторів, з репертуару «Бітлз», Елвіса Преслі та «Роллінг стоунз», Луї Армстронга, Карела Готта. Він вирішив також зробити сюрприз для вижничан - подарувати в новорічну ніч нову, звісно, пісню рівно о 24-й годині. Отже, написав музику про зиму, а учень Вижницького училища прикладного мистецтва Анатолій Фартушняк написав на цю музику слова. Словесний ряд вражав простотою, був напрочуд вдалим, сподобався і Левку Дутковському: пісню назвали за першим рядком - «Сніжинки падають».

Для виконання її композитор створив вокальну жіночу групу (бек-вокал) за участю працівників культури Марійки Наголюк, Раїси Хотимської, викладачів Вижницької музичної школи - Стелли Фрунзе та Ніни Цопи, а заспівував новорічну пісню учасник оркестру, ритм-гітарист Олексій Гончарук.

Опівночі, як було задумано, у розпалі новорічного свята, на якому танцювала вся Вижниця, після бою курантів на сцену вийшли учасники інструментального й вокального ансамблів і заспівали та заграли гармонійне ніжноголосе «Сніжинки падають». Успіх був надзвичайний, бо на вимогу публіки самодіяльні артисти ще багато разів виконували новонароджений вподобаний твір.

Поза сумнівом, це було осяяння, справжнє відкриття. Керівник Левко Дутковський і виконавці зрозуміли, що найкраще сприймаються пісні рідною мовою у нових сучасних ритмах, поєднані з музичними традиціями фольклору, які творять гармонійний світ високої краси. Новостворений колектив уже відрізнявся від тих багатьох естрадних гуртів, які діяли в радянському музичному просторі (джазові квінтети, тріо, біг-бенди, вокальні жіночі ансамблі, які виконували пісні в стилі міського романсу, за словами Левка Дутковського). Отже, «змінились мелодика, ритміка, гармонія, манера виконання, кількісний склад учасників гуртів».

Тож народжений у новорічну ніч ансамбль керівник хотів назвати просто «Ялинкою», бо створився він біля неї. На думку ж багатьох свідків дива, ялинка пов'язана тільки зі святами початку року, згадує Левко Тарасович, а всім хотілось мати більш містку назву колективу та довге його життя. І неважко у смерековому краї - Карпатах було згадати осяйну смерічку. З її деревини «добували мелодії» - виготовляли музичні інструменти. Підказала назву її величність сама пісня «Сніжинки падають»:

...І смерічки осяйні,
І Карпати вдалині...

Так і заясніла на небосхилі української співучої долі багатоголоса, у розкриллі гармонії магії втаємничена для багатьох в українському світі, крім, звичайно, горян, назва вічнозеленого хвойного дерева. «Смерічка» - символ нової і невмирущої музики, краси і молодості гір. «Ще ніхто не чув «Вєсьолих рєбят», «Пєсняров», «Самоцветов» (які з'явились набагато пізніше), - констатує журналіст Михайло Маслій, - а з всесоюзного радіо- і телеефіру звучала українська пісня нового стилю у виконанні самодіяльного вокально-інструментального ансамблю Вижницького районного будинку культури «Смерічка». Унікальність «Смерічки» не переоцінити. Сучасники захоплювались свіжістю і неповторністю її модерної музики, подібної до тої, яку можна було почути тільки на коротких хвилях радіо з-за кордону. У Чернівцях, згадують сучасники, знали біг-бенд «ЕМО», естрадні колективи в райцентрах. Якщо перші естрадні колективи мали в основі жіночі голоси (бек-вокал), а це київська «Мрія» Ігоря Поклада, буковинська «Марічка» Степана Сабадаша, котрі виконували твори під баян чи фортепіано, то ансамбль «Смерічка» складався з оркестру електроінструментів (вперше звучали, за словами Левка Дутковського, три «самопальні» гітари, піаніно, барабани і саксофон), жіночого вокального супроводу та солістів-вокалістів і співав пісні, що мали фольклорні настрої, у новій вокальній манері, у стилізованих на народній основі концертних костюмах.